Рішення № 44252100, 19.05.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2561/15 Справа № 209/4702/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Байбара Г. А. Доповідач - Свистунова О.В.

Категорія 21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2015 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати по цивільним справам Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Свистунової О.В.

суддів Єлізаренко І.А.,Ремеза В.А.

за участю секретаря Видюкової Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 17 грудня 2014 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним,-

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2013 року позивачка звернулась до Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним. Судовий збір сплачено відповідно до вимог чинного законодавства.

Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що квартира АДРЕСА_1 належала їй на праві власності на підставі свідоцтва про право власності від 10.03.1994 року виданого органом приватизації Дніпродзержинської ГЕС та свідоцтва про право на спадщину виданого Третьою Дніпродзержинською державною нотаріальною конторою серії НОМЕР_1 реєстр НОМЕР_2 від 24.05.2005 року. Позивач зареєстрована, однак у вказаній квартирі не проживає, оскільки відповідач не допускає її до квартири, змінив замки, крім неї у квартирі зареєстровано місце проживання ОСОБА_3, який є її онуком. Позивач є непрацездатною, пенсіонеркою, має ряд хвороб, позивач обмежена в рухах, та потребує сторонньої допомоги. У зв'язку з тим, що позивач є дуже хворою людиною, відповідач скористався станом її здоров'я та умовив укласти договір дарування квартири і зобов'язався доглядати її до кінця життя. Іншого житла, окрім спірної квартири позивач не має. 21 травня 2008 року між сторонами було укладено договір дарування, згідно умов якого позивач подарувала відповідачу квартиру АДРЕСА_1 в обмін на те, що відповідач буде опікуватися нею, доглядати її, утримувати, оплачувати комунальні послуги. Вчиняючи спірний правочин позивач помилилася щодо обставин, які мають істотне значення щодо прав та обов'язків сторін, не розуміла, що позбавляється права власності на квартиру, і свого єдиного житла. Після укладання договору відповідач змінив своє ставлення до позивача. Позивач просила визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом Третьої Дніпродзержинської державної нотаріальної контори Гнєзділовою Л.В., в реєстрі за № 2-1775 та визнати за нею право власності на спірну квартиру.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 17 грудня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

У апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі, оскільки, судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_2 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності від 10.03.1994 року виданого органом приватизації Дніпродзержинської ГЕС та свідоцтва про право на спадщину виданого Третьою Дніпродзержинською державною нотаріальною конторою серії НОМЕР_1 реєстр НОМЕР_2 від 24.05.2005 року..

У подальшому, 21 травня 2008 року державним нотаріусом Третьої Дніпродзержинської державної нотаріальної контори Гнєзділовою Л.В., був посвідчений договір дарування квартири АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в реєстрі за № 2-1775, згідно до умов якого ОСОБА_2 подарувала вказану квартиру ОСОБА_3.

Відповідно до ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Встановлено, що у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано місце проживання ОСОБА_2. Однак, з квітня 2013 року, після виписки з лікарні, ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_3 без реєстрації.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивачка посилалася на те, що вона є дуже хворою людиною та за станом здоров"я потребувала сторонньої допомоги, яку їй обіцяв надавати її онук, відповідач по справі, сподівалася на догляд, страждає рядом захворювань, після перенесеного інсульту позивач обмежена в рухах, у неї погіршився зір, що в сукупності свідчить про необхідну допомогу у побуті та догляді. Позивач є непрацездатною пенсіонеркою.

Про стан здоров"я позивачки свідчать медичні документи, які містяться в матеріалах справи, зокрема, медичної картки стаціонарного хворого, виписка з історії хвороби.

Як встановлено у судовому засіданні, позивач бажала подарувати спірну квартиру, однак, посмертно, що також підтверджено її показами як свідка, а відповідач до укладення спірного договору дарування надавав позивачці допомогу, та зобов'язувався після укладання договору доглядати її до кінця життя, оскільки вона потребує стороннього догляду, як літня людина.

Зазначені обставини, підтверджують, що позивачка уклавши договір дарування з відповідачем, яким розпорядилась своєю квартирою, бажала отримувати допомогу від відповідача і надалі, довічно.

Тобто, позивач вважала, що спірний договір встановлює обов'язок відповідача надавати їй допомогу, а тому відповідно до ч.2 ст. 717 ЦК України, спірний договір не є договором дарування, оскільки фактично встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника дії майнового характеру.

Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку, що позивачка, укладаючи договір з відповідачем помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, тобто помилились щодо змісту правочину.

Відповідно до ч.1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно із частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

З роз'яснень, які викладені в пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними", убачається, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

У справі, рішення в якій переглядається, суд першої інстанції залишив поза увагою посилання позивача, що ґрунтувалися на наявності факту відсутності волевиявлення у неї, під час укладення нею договору на безоплатну передачу у власність відповідачу квартири, яка є її єдиним житлом. Позивач, як особа похилого віку, яка за станом здоров'я потребує стороннього догляду та матеріальної допомоги, погоджувалась на передачу нерухомого майна у власність ОСОБА_3 лише за умови довічного її утримання й, укладаючи спірний договір, помилялась щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення між нею і відповідачем.

Оскільки, внаслідок помилки позивач неправильно сприймала угоду та її істотні умови, існують підстави для визнання угоди недійсною з підстав ст. 229 ЦК України.

Отже, суд першої інстанції, безпідставно не застосував до спірних правовідносин положення статей 203, 229 ЦК України та у зв'язку із цим ухвалив незаконне рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції від 17 грудня 2014 року не може залишатися в силі, та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 19 березня 2014 року у справі №6-9цс14, яка в силу ст.. 360-7 ЦПК України є обов"язковою для застосування судами у своїй діяльності.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відмовляючи в задоволенні позову, у зв'язку з пропуском строку, суд першої інстанції належним чином не перевірив доводи позивача про те, що про порушення свого права на житло вона фактично дізналась лише у серпні 2013 році, після отримання за її порханням документів її дочкою з БТІ, крім того, не враховано було того факту, що саме відповідач, як новий власник мав право реєструвати право власності на спірну квартиру у Дніпродзержинському БТІ та на підставі виключно правоустановчих документів, крім того, позивачка є особою похилого віку, 1928 року народження, та у своїх показах зазначала, що усі її написи у нотаріальних документах вона здійснювала під диктовку, оскільки, довіряла своєму онукові та не розуміла значення юридичних термінів. Тому, з урахуванням викладеного, колегія суддів вважає строк звернення позивача до суду з питання відновлення порушеного права не пропущеним.

Крім того, постановою Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" № 14 судам роз'яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, як з підстав необґрунтованості позовних вимог, так у зв'язку з пропуском строку позовної давності, суд першої інстанції усупереч наведеним роз'ясненням не врахував, що ці підстави є взаємовиключними та при вирішені позову одночасно застосовуватися не можуть.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повністю не встановлені, судом першої інстанції порушено норми процесуального права, судове рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, колегія суддів, в силу ст.88 ЦПК України, вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 600,40 грн.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 17 грудня 2014 року - скасувати та ухвалити нове рішення.

Визнати договір дарування квартири АДРЕСА_2, укладений 21 травня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом Третьої Дніпродзержинської державної нотаріальної контори Гнєзділовою Л.В., в реєстрі за № 2-1775 - недійсним.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 43,1 м.кв, житловою площею 28,6 м.кв.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 600,40 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий О.В.Свистунова

Судді І.А.Єлізаренко

В.А.Ремез