Ухвала суду № 44246690, 13.05.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 361/2801/14-ц Головуючий у І інстанції Телепенько А.Д.Провадження № 22-ц/780/1063/15 Доповідач у 2 інстанції Суханова Є. М.Категорія 19 13.05.2015

УХВАЛА

Іменем України

13 травня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді Суханової Є.М.,

суддів: Мережко М.В., Данілова О.М.,

при секретарі Франюк Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Колейчик Володимир Вікторович про визнання договорів купівлі-продажу недійсним та скасування державної реєстрації,-

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що у листопаді 2011 року він вирішив купити для особистого проживання квартиру АДРЕСА_1 з прилеглими до неї господарськими будівлями та спорудами, а також розташовані за цією ж адресою і земельні ділянки:

- площею 0,0800 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд;

- площею 0,1000 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, що розташовані за цією ж адресою.

10 листопада 2011 року він у присутності своєї співмешканки ОСОБА_7 та сусідки ОСОБА_8 обговорив із відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_4 всі істотні умови щодо укладення між ними договорів купівлі-продажу спірних квартири та земельних ділянок, а також дійшли згоди, що вартість всього нерухомого майна буде становити 320000 грн.

15 листопада 2011 року за умовами досягнутої усної домовленості про купівлю-продаж квартири і земельних ділянок він передав ОСОБА_5 та ОСОБА_4 забезпечувальний платіж (завдаток) у розмірі по 80000 грн. кожному, всього ним було передано - 160000 грн., про що останні написали йому письмові розписки.

Решту суми він зобов'язався сплатити відповідачам ОСОБА_5 і ОСОБА_4 у день укладення договорів купівлі-продажу.

В цей же день, одразу після сплати завдатку, він переїхав на постійне місце проживання у спірну квартиру № 2, де проживає і на теперішній час.

10 грудня 2011 року, протягом другої половини дня, після укладення договорів купівлі-продажу квартири та земельних ділянок, він у цій же спірній квартирі передав відповідачам ОСОБА_5 та ОСОБА_4 решту коштів за квартиру і земельні ділянки, а саме по 80000 грн. кожному, на підтвердження чого останні написали йому відповідні розписки.

Всього він сплатив ОСОБА_5 та ОСОБА_4 за спірні квартиру і земельні ділянки кошти в сумі 320000 грн.

У спірній квартирі він став проживати спільно із своєю співмешканкою ОСОБА_7 фактично з 15 листопада 2011 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 його співмешканка ОСОБА_7 померла.

У січні 2014 року, після смерті ОСОБА_7, до нього приїхала її онука ОСОБА_3 та попросила його звільнити спірну квартиру, оскільки вона є її власником на підставі договору купівлі-продажу укладеного 10 грудня 2011 року між нею та ОСОБА_5 і ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Колейчиком В.В.

Після цього він звернувся до продавців спірної квартири ОСОБА_5 та ОСОБА_4, які пояснили, що власником квартири вважають його, оскільки він сплатив їм вартість квартири та земельних ділянок, а ОСОБА_3 була лише тільки під час оформлення договорів купівлі-продажу у нотаріуса, яка на їх думку під час укладення спірних договорів купівлі-продажу представляла його інтереси.

Вважає, що укладені договори купівлі продажу квартири та земельних ділянок укладені ОСОБА_3 є такими, що порушують його конституційне право передбачене ст. 41 Конституції України, оскільки вона разом із покійною ОСОБА_7 навмисно не повідомили його про їхній намір, без його відому та згоди укласти спірні угоди купівлі-продажу між ОСОБА_5,. ОСОБА_4 та ОСОБА_3

З урахуванням уточнення позовних вимог просив:

- визнати недійсними з моменту вчинення договори купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 та земельних ділянок площею 0,0800 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та площею 0.1000 га для ведення особистого селянського господарства, що розташовані за цією ж адресою, укладені 10 грудня 2011 року між ОСОБА_5, ОСОБА_4 і ОСОБА_3

- скасувати державну реєстрацію права власності на спірні квартиру та земельні ділянки.

14 травня 2014 року відповідач ОСОБА_3 до розгляду справи по суті подала зустрічну позовну заяву до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_9 про вселення та виселення, у якій просила вселити її, ОСОБА_3 у спірну квартиру № 2 та виселити із цієї ж квартири ОСОБА_2

Ухвалою суду від 21 жовтня 2014 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 відповідно до вимог п. 5 ч.1 ст. 207 ЦПК України (за заявою позивача) залишено без розгляду.

Позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_10 у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, дали пояснення аналогічні викладеному вище та змісту позовної заяви. Просили позов задовольнити повністю.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_11 у суді заперечували проти задоволення позову, оскільки позивач ОСОБА_2 не надав доказів, того що оспорювані правочини були вчинені під впливом обману. Крім того, зазначили, що позивач не є власником спірного нерухомого майна, а також не є стороною за договорами купівлі-продажу квартири і земельних ділянок, які просить визнати недійсними, а наведена норма права, на яку він посилається як на підставу позовних вимог, передбачає, що підставою визнання правочину недійсним є введення в оману однією із сторін другу сторону.

Крім цього зазначили, що позивач ОСОБА_2 відповідно до вимог ст. 228 ЦК України та ст. 41 Конституції України (на які останній посилається у позові) має право лише захищати своє право на грошові кошти, які він передав відповідачам ОСОБА_5 та ОСОБА_4, нібито за продаж спірних квартиру та земельні ділянки.

Відповідачі ОСОБА_5 і ОСОБА_4 у судовому засіданні позов визнали, не заперечували проти його задоволення, зокрема вказали на те, що про купівлю-продаж квартири № 2 та земельних ділянок домовлялися тільки із ОСОБА_2, і кошти за їх продаж отримували від позивача, а тому вважають його законним покупцем і власником цього спірного нерухомого майна.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 листопада 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Колейчик Володимир Вікторович про визнання договорів купівлі-продажу недійсними та скасування державної реєстрації було відмовлено.

Не погоджуючись із висновком, наведеним в рішенні суду, апелянт звернувся із апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Колегія суддів вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги вважає, що вона не обґрунтована та задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу свої вимог і заперечень.

Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_2, маючи намір купити квартиру АДРЕСА_1 з прилеглими до неї господарськими будівлями та спорудами, а також земельні ділянки: площею 0,0800 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та площею 0,1000 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, що розташовані за цією ж адресою, обговорив всі істотні умови щодо укладення договорів купівлі-продажу вищевказаної квартири та земельних ділянок з відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а також дійшли згоди, що вартість всього спірного нерухомого майна складає 320000 грн.

Із копії розписок складених 15 листопада 2011 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 видно, що вони отримали від ОСОБА_2 кошти в сумі по 80000 грн., в якості завдатку за купівлю квартири з господарськими будівлями і спорудами та земельних ділянок, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, а також зазначили, що претензій до останнього не мають.

У копіях розписок ОСОБА_5 та ОСОБА_4 від 10 грудня 2011 року зазначено, що вони отримали, від ОСОБА_2 решту коштів у розмірі по 80000 грн., за купівлю квартири з господарськими будівлями і спорудами та земельних ділянок, що знаходяться у АДРЕСА_1 і претензій до нього не мають.

Із акта обстеження житлово-побутових умов, складеного депутатом Мокрецької сільської ради Броварського району Київської області ОСОБА_12 вбачається, що ОСОБА_2 постійно проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно із договором купівлі-продажу квартири від 10 грудня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В.В., зареєстрованого в реєстрі за № 2559, ОСОБА_3 придбала за 167799 грн. у ОСОБА_4 та ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1, житловою площею 43,6 м2., загальною площею 82,2 м2.

Із витягу про державну реєстрацію прав, виданого комунальним підприємством Київської обласної ради «Броварське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 06 серпня 2012 року № 35064115 вбачається, що право приватної власності ОСОБА_3 на спірну квартиру № 2 виникла на підставі договору купівлі-продажу від 10 грудня 2011 року.

Відповідно до договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 10 грудня 2011 року, посвідчених цим же приватним нотаріусом, зареєстрованих в реєстрі за № 2560 та № 2561, ОСОБА_3 також придбала за 40600 (23100 грн. + 17500 грн.) грн. у ОСОБА_4 та ОСОБА_5 і земельні ділянки: площею 0,0800 га, кадастровий номер - НОМЕР_1 цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та площею 0,1000 га, кадастровий номер - НОМЕР_2, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

10 грудня 2011 року, приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Колейчиком В.В., у державних актах на право власності на земельні ділянки на підставі спірних договорів купівлі-продажу земельних ділянок зроблено відмітки про перехід права власності до ОСОБА_3

Судом першої інстанції було зроблений вірний висновок про те, що позов ОСОБА_2 не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Cтаттею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Згідно із ч. ч. 3, 4 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має учинятися у формі, встановленій законом.

Предметом даного спору є визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири та земельних ділянок з підстав, передбачених ст. 230 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

За змістом цієї статті під обманом слід розуміти свідоме, умисне, цілеспрямоване введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Лише у разі доведення позивачем факту обману, тобто винних дій відповідача, як сторони правочину, і безпосереднього впливу цього обману на волевиявлення іншої сторони укласти оспорюваний правочин на зазначених у ньому умовах, такий правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст. 230 ЦК України.

Колегія суддів дійшла до висновку, що згідно п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

ОСОБА_2 не було надано належних і допустимих доказів факту обману в діях ОСОБА_3 та ОСОБА_7, що вплинули на укладення договорів купівлі-продажу квартири та земельних ділянок.

Пленум Верховного Суду України у п. п. 26, 27 постанови № 2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснив, що під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної даності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (ст.ст. 58, 59 ЦПК України) в порядку, передбаченому ст. ст. 85, 187, 189 ЦПК України.

Посилання апелянта на розписки та покази свідків, як на належні письмові докази, що підтверджують його правові вимоги та встановлюють істотні умови ос порених ним договорів, є безпідставними, оскільки, згідно ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 58 ЦПК України, належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Оцінивши досліджені докази в їх сукупності, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що у задоволені позову необхідно відмовити, оскільки посилання позивача на норми ст. 230 ЦК України є необґрунтованими, а обраний ним спосіб захисту судом своїх цивільних прав та інтересів, виходячи із положення ст.ст. 15, 16 ЦК України, є не належним.

Крім того, позивач ОСОБА_2 не є стороною за договорами купівлі-продажу, які просив визнати недійсними, а наведена норма права, на яку він посилається як на підставу позовних вимог, передбачає, що підставою визнання правочину недійсним є введення в оману однією із сторін другу сторону.

Підстав, для скасування рішення суду, передбачених вимогами ст. 309 ЦПК України, колегія суддів не встановила та апелянтом не доведена апеляційна скарга.

Згідно з вимогами ст. 308 ЦПК України, Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 293, 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: