Ухвала суду № 44242414, 14.04.2015, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/50/15-а

Головуючий у 1-й інстанції: Мультян М.Б.

Суддя-доповідач: Гонтарук В. М.

14 квітня 2015 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Білої Л.М. Матохнюка Д.Б. ,

секретар судового засідання: Сокольвак Ю.В.,

за участю:

позивача:ОСОБА_2,

представника позивача: ОСОБА_3,

представника відповідача: Порхун Людмили Миколаївни,

перекладача: ОСОБА_5,

свідка: ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2015 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задоволити в повному обсязі, посилаючись при цьому на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Ухвалами Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2015 року відкрито апеляційне провадження за скаргою ОСОБА_2 та призначено справу до розгляду на 14 год. 30 хв. 10 березня 2015 року.

10 березня 2015 року до суду апеляційної інстанції надійшло заперечення (вх. 3824/15) Державної міграційної служби України щодо апеляційної скарги ОСОБА_2, в якому клопотали про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, а також надійшло клопотання від журналіста газети "RIA" ОСОБА_7 про надання дозволу проведення відеозапису судового засідання. Вказане клопотання судом задоволено.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції 10 березня 2015 року позивач заявив усне клопотання про залучення перекладача та спеціаліста до участі в розгляді вказаної справи.

Керуючись положеннями КАС України колегія суддів апеляційної інстанції задовольнила вказану заяву позивача та залучила вказаних осіб до участі у справі, у зв'язку з чим розгляд справи був перенесений на 24 березня 2015 року.

17 березня 2015 року на адресу суду надійшли пояснення (вх.4337/15) представника позивача ОСОБА_3 щодо апеляційної скарги позивача.

24 березня 2015 року на адресу суду надійшли клопотання від редактора програми "Надзвичайні новини" Трушик К.М., головного редактора "ТРК Україна" Керман О.М. про надання дозволу проведення відеозапису судового засідання.

В судовому засіданні 24 березня 2015 року колегія суддів апеляційної інстанції відповідно до вимог частини 2 статті 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частини 1 статті 5 Закону України «Про інформацію», частини 1 статті 25 Закону України «Про інформацію», п. 6 Постанови спільного розширеного засідання Президії Верховного Суду України, президії Ради суддів України та колегії Державної судової адміністрації України від 18.02.2005 року № 2 «Про стан здійснення судочинства у 2004 році і завдання на 2005 рік», частини 3 статті 12 КАС України, частини 8 статті 12 КАС України задовольнила вказані клопотання та дозволила проведення відеозапису судового засідання.

Також, під час розгляду вказаної справи по суті представником позивача було заявлено клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні для виклику в судове засідання свідків та продовження розгляду адміністративної справи на 15 днів.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2015 року вказане клопотання колегія суддів задовольнила та продовжила строк розгляду апеляційної скарги по справі за позовом ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії- на 15 днів, у зв'язку з чим розгляд справи був перенесений на 15 год. 30 хв. 14 квітня 2015 року.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні 14 квітня 2015 року апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі, просили вимоги, що в ній викладені, задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти вимог апеляційної скарги та просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та учасників судових засідань, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 народився 04 жовтня 1978 року у м. Горький, що підтверджується паспортом громадянина Російської Федерації серії НОМЕР_1 (а.с. 48-50).

15 серпня 2014 року позивач звернувся до Державної міграційної служби України із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якому останній зазначив, що в результаті участі у мітингах, що мали місце у Російській Федерації, він був затриманий та тепер побоюється можливого застосування відносно нього кримінального переслідування (а.с. 25-31).

19 серпня 2014 року працівником управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області з позивачем була проведена співбесіда, що підтверджується протоколом співбесіди (а.с.58-60), на підставі якого Державною міграційною службою України у Вінницькій області надано висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 81).

Наказом управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області № 106 від 05 вересня 2014 року було прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_2 (а.с.82).

08 жовтня 2014 року працівником управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області з позивачем проведено співбесіду, що підтверджується протоколом № 2014VN0012 (87-89).

На підставі проведених вище співбесід та наявних матеріалів в особовій справі позивача Державною міграційною службою України було прийнято рішення від 19 грудня 2014 року про відмову ОСОБА_2 у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 720-14 (а. с. 95).

Не погоджуючись з даним рішенням відповідача позивач звернувся з адміністративним позовом до суду за захистом порушених прав.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду в задоволенні даного позову відмовлено повністю.

Суд апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Вказані правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", Женевською Конвенцією про статус біженців 1951 року, Європейською конвенцією про захист прав людиини та основоположних свобод.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначено, що біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Виходячи із змісту частини п'ятої статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року та статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця, це: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Законом України від 21.10.1999 року ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців. Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво щодо процедур та критеріїв встановлення статусу біженців, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік). Зазначене Керівництва встановлює критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Згідно абз.4 та 6 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; та яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.

У свою чергу, п.1 та п.13 ч.1 ст.1 вищезазначеного Закону визначено, що біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Особа, котра звертається із клопотанням про надання статусу біженця в Україні, має обґрунтовано довести, що саме вона є жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

У частинах першій статті Закону України №3671 визначено, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника.

В призмі наведених правових норм колегія суддів дійшла висновку, що міграційний орган зобов'язаний розглянути заяву про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, для встановлення додаткової інформації, необхідної для оцінки достовірності повідомленого провести з нею співбесіду та, у разі виникнення сумнівів щодо такої достовірності, звернутись до відповідних органів для підтвердження або спростування наданих заявником відомостей.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження в суді апеляційної інстанції, що позивач є громадянином Російської Федерації.

18 травня 2014 року він прибув на територію України з заявою-запрошенням від ОСОБА_12, яка засвідчує, що останній запросив позивача погостити у нього на деякий час (а.с. 47).

15 серпня 2014 року позивач звернувся до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обгрунтування поданої заяви позивач вказував про наявність реальної загрози життю та здоров'ю, про що, на його думку, свідчать протоколи про адміністративні правопорушення від 10 березня 2012 року № 214209 та 08 травня 2012 року № 0248000, які вказують про участь ОСОБА_2 у несанкціонованих мітингах, порядок яких не було погоджено з органом місцевого самоврядування. Крім того, відповідно до протоколу 52 ВВ за № 214208 про адміністративне правопорушення, ОСОБА_2, перебуваючи на мітингу 10 березня 2012 року, виявляв супротив законним вимогам працівника поліції (а.с. 7-9).

Щодо заявлених доводів апелянта про наявність загрози його життю і здоров'ю, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Пунктом 22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні" від 16.03.2012 № 3, звернуто увагу судів на те, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.

Такими підставами є:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів.

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

На підставі вищевикладених правових норм суд апеляційної інстанції дійшов до твердження, що наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів.

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Таким чином, при вирішенні питання про наявність підстав для надання статусу біженця слід враховувати чи подальше перебування особи у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю та свободі і чи така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Також, ситуація у країні походження при визначенні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обгрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням в країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Під час розгляду справи в судовому засіданні 24 березня 2015 року спеціалістом ОСОБА_13, яка являється координатором Вінницької правозахисної групи, були надані пояснення щодо положень Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, також надано аналіз про країну походження позивача - Російську Федерацію, а саме те, що "Російська Федерація не може вважатись безпечною країною, примусове повернення осіб, що звернулись в Україні із заявою про надання статусу біженця, додаткового або тимчасового захисту, буде небезпечною для життя та свободи такої особи і буде суперечити міжнародним стандартам та нормам в галузі права, щодо виконання яких Україна має міжнародні зобов'язання"(а.с.190).

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що при розгляді вказаної категорії справ необхідно враховувати, що підтвердження обгрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця (та/або особи, яка потребує додатковго захисту), та незалежно від неї-з різних достовірних джерел інформації, наприклад , із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутршінх справ України від 07 вересня 2011 року № 649, інших міжнародних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації.

Колегія суддів приходить до висновку, що надані пояснення та аргументи висвітлені спеціалістом ОСОБА_13 не вказують про наявність обставин щодо загрози життю та свободи безпосередньо самому позивачу, і тому не можуть бути прийняті судом як належні та допустимі докази, в розумінні статті 70 КАС України.

Крім того, в судове засідання 14 квітня 2015 року до суду апеляційної інстанції з'явився свідок ОСОБА_6, якій у відповідності до положень статті 65 КАС України роз'яснено її права та обов'язки, а також повідомлено про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань або за відмову від давання показань з непередбачених законом підстав.

Свідок ОСОБА_6 в своїх поясненнях суду зазначила про обставини знайомства її з позивачем, вказала про його участь та роль в мітингах в м. Нижній Новгород. Однак вищевказані показання свідка, на думку суду, не вказують про обставин, які можна розцінювати як переконливі докази побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками, які зазначені статтею 1 Закону України "Про біженців та осіб, що потребують додаткового чи тимчасового захисту" для надання позивачу статусу біженця.

Також, відповідно до наявних матеріалів справи за результатами перевірки ОСОБА_2 та його документів, сектором Укрбюро Інтерполу УМВС України у Вінницькій області надано відповідь, зі змісту якого слідує, що станом на 24 вересня 2014 року, за банками даних Генерального секретаріату Інтерполу, позивач в міжнародному розшуку не перебуває (а.с. 90).

Крім того, Управлінням Служби безпеки України у Вінницькій області щодо іноземного громадянина ОСОБА_2 повідомлено, що останні інформацією стосовно дій, передбачених абз. 2, 3, 4 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не володіє (а.с. 91).

Також, при розгляді справи в суді апеляційної інстанції колегія суддів досліджувала матеріали особової справи ОСОБА_2 наданої представником відповідача. Згідно до матеріалів вказаної справи позивач неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за ст.ст. 19.3 та ч.2 ст.20.2 КРФоАП.

Однак, вказане не може бути розцінено судом (без надання інших беззаперечних доказів зі сторони ОСОБА_2.) про наявність реальних підстав щодо загрози його життю та свободі, а також те, що він може бути жертвою переслідувань за політичні переконання.

Більш того, в порядку дослідження доказів в судовому засіданні колегією суддів була надана правова оцінка поданої анкети особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у графі 1.15 "Члени сім'ї, які не супроводжують заявника", в якій ОСОБА_2 зазначено, що у Російській Федерації у останнього проживає мама - ОСОБА_14, брат - ОСОБА_15, син - ОСОБА_2

Проте, щодо вказаних осіб позивачем також не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність загрози їх життю та здоров'ю.

На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла до висновку, що ОСОБА_2 не надано достатніх та переконливих доказів наявності фактів обґрунтованості побоювань переслідування за політичними поглядами та його безпеці і свободи в країні походження через існування реального ризику, а також, що йому може бути спричинено шкоду у формі застосування смертної кари чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Щодо вимог в частині зобов'язання Державної міграційної служби України прийняти рішення про визнання ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, колегія суддів зазначає, що задоволення даної вимоги передбачає втручання в діяльність суб'єкта владних повноважень, який уповноважений приймати відповідні рішення, тоді як суд не може підміняти собою суб'єкта владних повноважень щодо реалізації ним власних повноважень, наданих законодавством.

Отже, колегія суддів дійшла до висновку, що рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 19 грудня 2014 року за № 720-14 відносно ОСОБА_2 було прийнято правомірно, обгрунтовано та в порядок і спосіб визначений чиним законодавством.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

В силу вимог ст. 71 КАС України, відповідачем доведено, а в суді апеляційної інстанції знайшло своє підтвердження обгрунтованість прийнятого рішення Державної міграційної служби України від 19.12.2014 року.

Отже, доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2015 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 16 квітня 2015 року.

Головуючий Гонтарук В. М.

Судді Біла Л.М.

Матохнюк Д.Б.