Ухвала суду № 44242014, 12.05.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2015 р. Справа № 14295/13/876 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Багрія В.М., Курильця А.Р.,

за участі секретаря - Ратушної М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2013 року в справі за позовом Державного підприємства «Рава-Руський спиртовий завод» до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2013 року Державне підприємство «Рава-Руський спиртовий завод» (далі - ДП) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області Державної податкової служби (правонаступник - Державна податкова інспекція у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області; далі - ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень (далі - ППР) від 26.09.2012 №№0001082300, 0001092300 та від 07.10.2012 №0004932300. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні ППР прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на формування валових витрат та податкового кредиту підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно фіктивності (безтоварності, нереальності) господарських операцій позивача з контрагентами-продавцями Приватним підприємством «Ардея-Тех» (далі - ПП) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УкрПромтехснаб» (далі - ТОВ), у зв'язку із не підтвердженням (фіктивністю) господарської діяльності останніх, є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. На підтвердження розміру понесених позивачем валових витрат під час проведення перевірки були надані всі первинні документи, які відповідачем належним чином не були взяті до уваги.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2013 року в справі №813/241/13-а позов задоволено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що підтвердження понесених позивачем валових витрат та його право на податковий кредит підтверджені всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарських операцій із вказаними контрагентами, придбані в них товари використані в господарській діяльності позивача. Висновки податкового органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що в процесі перевірки позивача встановлено безпідставне відображення ним у податковому обліку відповідних господарських операцій, відсутність в його контрагентів власних виробничих потужностей та трудових ресурсів, що виключає можливості виконання своїх зобов'язань згідно укладених договорів.

Позивач у письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до ч.1 ст.41 КАС України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких міркувань.

ДП зареєстровано Жовківською районною радою Львівської області 31.12.1991, взято на податковий облік у відповідача 31.12.1991, 01.07.1997 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (далі - ПДВ). Основними видами його діяльності є виробництво етилового спирту із зброджуваних продуктів на що отримано відповідну ліцензію терміном дії з 17.04.2006 по 17.04.2011. ДП має власні виробничі потужності, складські приміщення, які розташовано в м.Рава-Руська Львівської області (а.с.33-36).

На підставі акта від 22.08.20012 №578/22-0/00374769 (далі - Акт) позапланової виїзної перевірки ДП з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства при взаєморозрахунках з ПП «Світлохім», ПП, ТОВ за період з 01.01.2009 по 31.03.2011 податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог:

- п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон №334/94-ВР), в результаті чого завищено валові витрати у ІV кварталі 2010 року в сумі 134630грн, що призвело до заниження податку на прибуток за цей період в сумі 33658грн;

- пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4, п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168/97-ВР), в результаті чого занижено ПДВ в сумі26926грн, в т.ч. за грудень 2010 року в розмірі 6249грн, січні 2011 року - 20677грн(а.с.32-72).

Під час перевірки відповідач надав оцінку взаємовідносинам позивача з його зазначеними контрагентами-продавцями, використавши при цьому акти перевірок останніх, зробивши висновки про фіктивність (безтоварність, нереальність) господарських операцій між ними.

26.09.2012 відповідачем на підставі Акта прийнято ППР:

№0001082300, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 42072,50грн (основний платіж 33658грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 8414,50);

№0001092300, яким збільшено грошове зобов'язання з ПДВ в розмірі 22149,75грн (основний платіж 20900грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 1249,75грн)(а.с.8-11).

Позивач з прийнятими ППР не погодився, оскаржив такі в адміністративному порядку. За наслідками адміністративного оскарження вказані ППР залишено без змін (а.с.77-87).

Водночас, Державна податкова служба у Львівській області, за наслідками розгляду первинної скарги, рішенням від 02.11.2012 №23771/10/10-2005/1845 на підставі п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України збільшила позивачу грошове зобов'язання з ПДВ за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 5168,25грн.

З урахуванням вказаного рішення ДПІ прийняла ППР від 07.10.2012 (правильно 07.11.2012) №0004932300, яким збільшено грошове зобов'язання з ПДВ за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 5168,25грн (а.с.12-13, 31).

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону №334/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп.5.2.1 п.5.2. цієї ж статті до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

За змістом пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 1.7 ст.1 Закону №168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

За змістом пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до змісту пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 вказаної вище статті якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п.7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 вказаного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

З наведеного випливає, що право платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації реально понесених ними витрат, пов'язаних з отриманням прибутку, у зв'язку з чим обумовлюється необхідністю підтвердження належними документами факту понесення таких витрат.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності такого.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають його право, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме - реальне придбання товарів (робіт, послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР. При цьому наведені вимоги законодавства передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

На правильність наведеного вказує і правовий висновок сформульований Верховним Судом України у постанові від 27 березня 2012 року №21-737во10 про те, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Визначальною ознакою віднесення понесених валових витрат до складу таких є їх безпосереднє використання у господарській діяльності, а саме у підготовці, організації, веденні виробництва, продажу продукції (робіт, послуг) та охороні праці.

При цьому в постанові від 28 лютого 2011 року №21-13а11 цей же Суд прийшов до висновку, що навіть збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що твердження відповідача про фіктивність (нікчемність, безтоварність) господарських операцій позивача з його контрагентами, а відповідно заниження податку на прибуток та ПДВ, не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджена, а саме, щодо:

- ПП видатковою накладеною від 13.12.2010 №131201 на поставку будівельних матеріалів (шпаклівки, ґрунтовки, сніжки), податковою накладною від цієї ж дати №787, подорожнім листом вантажного автомобіля (такий перебуває у власності ДП), платіжними дорученнями про оплату (а.с.170-172,186, 193);

- ТОВ договором поставки від 25.11.2010№1-15/11/10 на поставку палива котельного (далі - Договір), рахунком-фактурою від 15.12.2010 №СФ-1215-24 та видатковою накладною від цієї ж дати №РН-1215-24, рахунком-фактурою від 29.12.2010 №СФ-1229-25 та видатковою накладною від цієї ж дати №РН-1229-23, податковими накладними від 15.12.2010 №121524 та 29.12.2010 №122925, платіжними дорученнями про оплату (а.с.74-76, 146-150, 152-158).

Крім того, позивачем надано книгу реєстрації матеріальних цінностей, що ввозяться, у якій є відмітки про в'їзд на територію ДП транспортних засобів, якими доставлявся товар від постачальників ПП та ТОВ (а.с.181-183).

Факт доставки палива котельного на ДП підтвердили у своїх письмових поясненнях ОСОБА_1 (отримував довіреність на отримання товару) та ОСОБА_2 (обоє матеріально відповідні особи) (а.с.143-145, 201-204, 228-229б).

При цьому необхідно зазначити, що податковий орган не висловлює жодних зауважень, щодо належності оформлення відображених первинних документів.

Вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеними основними видами діяльності позивача.

За змістом договору укладеного з ТОВ, обов'язок транспортування придбаного ПП товару був покладений на продавця (ТОВ), а тому в позивача був відсутній обов'язок зберігати товарно-транспортні накладні тощо, які б підтверджували факт його доставки, оскільки не включав до витрат витрати з транспортування цього товару.

Договором передбачено здійснення поставки на умовах DDP (Інкотермс-2000) м.Рава-Руська-ТОВ здійснює поставку товару на адресу ДП, яка зазначається у рознарядці останнього, тобто обов'язок транспортування був покладений на продавця (а.с.109-110).

Отже, у позивача був відсутній обов'язок зберігати товарно-транспортні накладні тощо, які б підтверджували факт доставки палива котельного, оскільки не включав до валових витрат витрати з транспортування цього товару, на що правильно звернув увагу суд першої інстанції.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки (неточності) у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Судом першої інстанції також правильно враховано ту обставину, що придбані позивачем у вказаних контрагентів товари, використані ним у своїй господарській діяльності - будівельні матеріали, для ремонтних робіт, а паливо котельне - на виробничі потреби при виготовленні основної продукції, що підтверджується відповідними первинними документами, які отримали належну оцінку (а.с.151, 162-163, 168-169, 173-175, 180, 185).

Зазначені вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товарів придбаних у контрагентів, та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із такими контрагентами.

Всі вказані контрагенти на час укладення відповідних договорів з позивачем та їх виконання були належним чином зареєстрованими юридичними особами, платниками ПДВ і мали право на випуск податкових накладних.

Здійснені ПП та ТОВ господарські операції відповідали видам їх діяльності - інші види оптової торгівлі та посередництво в торгівлі паливом відповідно (а.с.120 зворот, 135 зворот).

Таким чином, добросовісність та обачність позивача по згаданих господарських операціях підтверджується тим, що ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на недобросовісність його контрагентів-продавців.

Як вбачається із висновків Акта відповідачем надавався аналіз реальності здійснення господарської діяльності позивача у співвідношенні з господарською діяльністю ПП та ТОВ із їх контрагентами, які виключно ґрунтувалися на висновках актів перевірок таких, де зроблено висновок, що останні господарській операції нереальні внаслідок ряду обставин (а.с.120-140).

Податковим органом не представлено доказів участі ДП разом з цими контрагентами у схемі транзитного руху коштів.

Між тим, відповідні висновки вказаних актів перевірок цих контрагентів були в основному (виключно) сформульовані у зв'язку із тим, що ними не представлено до відповідних перевірок жодних первинних документів (у зв'язку із не встановленням податковим органом їх місцезнаходження), щодо здійснення господарських операцій за відповідні періоди, в т.ч. і по взаємовідносинах із позивачем.

Водночас, відповідні первинні документи є в наявності в останнього, представлені ним до перевірки та подані в суді першої інстанції.

Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року в справі №21-47а10 прийшов до висновку, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей Суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати. «Обачний» платник податку може принаймні, але не тільки надати докази перевірки свого контрагента на предмет податкової «добросовісності» за доступними базами даних, як і навести докази на підтвердження обґрунтованості вибору контрагента.

Також у п.38 рішення від 09 січня 2007 року по справі «Iнтерсплав проти України» (заява №803/02) ЄСПЛ нагадав, що держави мають широкі межі самостійної оцінки у визначенні того, у чому полягає публічний інтерес, оскільки національний законодавчий орган, реалізуючи соціальну та економічну політику, має широке коло повноважень. Однак такі межі оцінювання не є абсолютними, і їх застосування підлягає перегляду органами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Цей Суд, однак, не прийняв зауваження Уряду України щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід також узгоджується з практикою ЄСПЛ. Так, у п.110 рішення від 23 липня 2002 року в справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя В.М. Багрій

Суддя А.Р. Курилець