Постанова № 44241322, 19.05.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" травня 2015 р. Справа № 903/150/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Коломис В.В.

суддів Саврій В.А.

суддів Огороднік К.М.

при секретарі судового засідання Величко К.Я.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрзахід Стімекс" на рішення господарського суду Волинської області від 07.04.15 р.

у справі № 903/150/15 (суддя Кравчук Віктор Оксентійович )

позивач Приватне акціонерне товариство "ІнтерМікро Дельта, Інк"

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрзахід Стімекс"

про стягнення 449 434, 83 грн.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - не з'явився.

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України. Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

Розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду від 18.05.2015 року внесено зміни до складу колегії суддів, окрім заміни головуючого судді. Відповідно до вказаного розпорядження, у справі №903/150/15 визначено колегію суддів у складі: головуюча суддя Коломис В.В., суддя Саврій В.А., суддя Огороднік К.М.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 07.04.2015 року у справі №903/150/15 позов ПАТ "ІнтерМікро Дельта, Інк" до ТОВ "Укрзахід Стімекс" про стягнення 449 434, 83 грн. - задоволено частково.

Присуджено до сятгнення з приватного підприємства "Укрзахід Стімекс" на користь приватного акціонерного товариства "ІнтерМікро Дельта, Інк" 449 434,83 грн. заборгованості, з яких: 295 753,20 грн. - основного боргу, 38 643,32грн. - пені, 5 466,30 грн. штрафу у розмірі 1% загальної суми боргу, 10 888,08 грн. - 3% річних, 98 683,93 грн. інфляційних втрат та 9 488,70 грн. судового збору. Провадження у справі на суму 25 000,00 грн. - припинено, у зв'язку із частковою сплатою боргу. Зобов'язано Управління державної казначейської служби України у Волинській області повернути з державного бюджету приватному акціонерному товариству "ІнтерМікро Дельта, Інк" 11 грн. 30 коп. надмірно сплаченого судового збору за платіжним дорученням № 236 від 06.02.2015 року.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду в частині стягнення 38 643,32 грн. - пені, 5 466,30 грн. штрафу, 10 888,08 грн. - 3% річних, 98 683,93 грн. інфляційних нарахувань - скасувати та прийняти в цій частині нове рішення.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Волинської області норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду, обставинам справи.

Позивач - ПАТ "ІнтерМікро Дельта, Інк" у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. При цьому, від останнього через канцелярію апеляційного суду надійшло клопотання про розгляд скарги без участі його представника.

19.05.2015 року від представника відповідача (апелянта) на адресу апеляційного суду надійшло клопотання про відкладення розгляду скарги на іншу дату.

Клопотання відповідача апеляційним судом відхилене як необгрунтоване, оскільки ГПК України не містить вимог щодо відповідальних осіб, які можуть представляти інтереси сторін в господарському суді. Надання повноважень на представництво інтересів сторони в процесі не обмежено будь-яким певним колом осіб, таким представником може бути сам керівник, головний бухгалтер, бухгалтер, інші працівники підприємства або представники на підставі доручення, які не перебувають з ним у трудових відносинах.

При цьому, суд зазначає, що представництво в суді не обмежується одним чи будь-яким конкретним представником, а відповідач не позбавлений права захищати свої інтереси в суді самостійно.

Крім того, відповідно до п.5 ухвали апеляційного суду від 08.05.2015 року передбачено, що неявка представників сторін в судове засідання в разі повідомлення їх належним чином не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги по суті.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами, у відповідності до вимог ст.101 ГПК України.

Як вбачається з апеляційної скарги, відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції частково в частині стягнення штрафних санкцій, відсотків річних та інфляційних нарахувань. Однак, відповідно до ч.2 ст.101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 02 квітня 2014 року на підставі наявних в матеріалах справи видаткових накладних ПАТ "ІнтерМікро Дельта, Інк" (позивачем) було передано "Укрзахід Стімекс" (відповідачу) товар (покришки та камери) на загальну суму 493 117,44 грн. (а.с.12-14), тобто між сторонами, з огляду на приписи ст.ст. 202, 205-206, 218 ЦК України, ст.181 ГК України, був укладений договір поставки у спрощений спосіб.

В подальшому, 04 серпня 2014 року між ПАТ "ІнтерМікро Дельта, Інк" (кредитор/позивач) та ТОВ "Укрзахід Стімекс" (боржник/відповідач) був укладений договір про погашення заборгованості, яким сторони визначили умови та терміни її погашення (далі - договір, а.с.15-16).

Як вже зазначалося вище, позивач належним чином виконав взяті на себе зобов'язання, передавши відповідачу товар на загальну суму 493 117,44 грн.

Натомість, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань, за отриманий товар розрахувався частково в розмірі 172 364,24 грн. Внаслідок таких неправильних дій відповідача, останнім створена заборгованість в розмірі 320 753,20 грн. (493 117,44 - 172 364,24).

Відповідно до п.2 договору, сторони домовилися, що боржник зобов'язується здійснити погашення заборгованості, розмір якої визначений в п.1 договору, в наступному порядку:

2.1. грошова сума в розмірі 225 876,60 грн. оплачується боржником в строк не пізніше ніж 04 вересня 2014р.;

2.2. грошова сума в розмірі 225 876,60 грн. оплачується боржником в строк не пізніше ніж 04 жовтня 2014р.

Згідно ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В Інформаційному листі №01-06/928/2012 від 17.07.2012р. "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" Вищий господарський суд зазначив таке: якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується (постанова Вищого господарського суду України від 28.02.2012 N 5002-8/481-2011).

Оскільки, як встановлено судами обох інстанцій, існує заборгованість відповідача перед позивачем, то позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 295 753,20 грн. обгрунтовані, законні та, відповідно, правомірно задоволені судом першої інстанції на підставі ст.ст. 509, 525, 526, 692 ЦК України.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про припинення провадження у справі в частині стягнення з відповідача 25 000,00 грн. основного боргу на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України, оскільки вказана сума була сплачена відповідачем після подання позову (платіжні доручення №59 від 24.02.2015р. на суму 10 000,00 грн., №80 від 02.03.2015р. на суму 10 000,00 грн. та №93 від 06.03.2015р. на суму 5 000,00грн., а.с.82-87).

Крім того, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки прострочення виконання з боку відповідача має місце, апеляційний суд погоджується з місцевим господарським судом щодо правомірності стягнення з останнього 10 888,08 грн. відсотків річних та 98 683,93 грн. інфляційних нарахувань.

Відповідно до п.8 договору, у випадку прострочення боржником строку внесення платежу (ів), передбачених в п.п. 2.1-2.2 цього договору, боржник на вимогу кредитора оплачує кредиторові пеню в розмрі 0,1 % загальної суми заборгованості, визначеної в п.1 цього договору за кожний день прострочення оплати.

Крім того, сторони в пункті 9 договору погодили, що за порушення строку оплати боргу більше ніж на 15 календарних днів, боржник додатково окрім пені, але не виключаючи пеню, сплачує кредиторові штраф в розмірі 1% від загальної суми заборгованості.

Оскільки матеріалами справи підтверджено неналежне виконання відповідачем умов договору та зважаючи, що Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст.ст. 549, 551, 611 п.3 ЦК України, п.п. 8-9 договору передбачена майнова відповідальність, суд першої інстанції, перевіривши розрахунок пені та штрафу, та визнавши правильним нарахування пені з огляду на вимоги ст.232 ГК України та вимоги ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, правомірно задоволив пеню в розмірі 38 643,32 грн. та штраф в розмірі 5 466,30 грн.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача витрат пов`язаних з розглядом справи в розмірі 5 000,00 грн. та витрат пов`язаних з явкою представника позивача в судове засідання до господарського суду Волинської області з огляду на таке.

Відповідно до ст.44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", до інших витрат у розумінні статті 44 Господарського процесуального кодексу України відносяться зокрема: витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що стягнення транспортних витрат є поточними внутрішніми оборотами позивача, пов'язаними з виконанням відповідними структурами та службами своїх обов'язків, пов'язаних з самостійною господарською діяльністю, взаємовідносинами, зокрема, з судовими органами, відрядженнями тощо.

Згідно з п. 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум. За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Тобто, в порядку наведеної норми відшкодуванню підлягають саме витрати на послуги адвоката.

Як вбачається, позивачем надано суду договір підряду від 10.01.2015 року, укладеного з Попсуєвою О.В., однак позивачем не надано доказів наявності у його представника статусу адвоката, а відтак - витрати позивача не підлягають відшкодуванню в порядку ст.49 ГПК України.

При цьому, посилання скаржника на протокол переговорів від 10.11.2014 року колегія суддів вважає безпідставними, оскільки згідно умов договору погашення заборгованості здійснюється в строки, визначені п.п. 2.1-2.2 договору, а згідно п.18 договору за виключенням обумовленого в даному договорі чи такого, що випливає із його змісту, зміни або додатки до даного договору можуть вноситись лише в письмовому вигляді за підписом обох сторін даного договору.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Волинської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрзахід Стімекс" - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Волинської області від 07.04.2015 року - залишити без змін.

2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Саврій В.А.

Суддя Огороднік К.М.