Постанова № 44241215, 14.05.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2015 р. Справа№ 910/2683/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Авдеєва П.В.

суддів: Куксова В.В.

Яковлєва М.Л.

Представники сторін не з'явилися.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» Товариства з обмеженою відповідальністю

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2015р.

у справі №910/2683/15-г (суддя Трофименко Т.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА ТОРГ ЛТД»

до Фірми «Т.М.М.» Товариства з обмеженою відповідальністю

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг»

про стягнення 52 066,44 грн.

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕГА ТОРГ ЛТД» (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Фірми «Т.М.М.» Товариства з обмеженою відповідальністю (далі-відповідач) 52 066, 44 грн., з яких: 8 010, 00 грн. - 3 % річних та 44 056, 44 грн. - інфляційні втрати за період з 14.05.2013 по 25.12.2014.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором фінансового лізингу №1288/04/2008 від 11.04.2008 та вчасно не здійснив оплату лізингових платежів. Факт неналежного виконання зобов'язань відповідачем було встановлено рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/9565/13, відповідно до якого стягнуто з відповідача 173 696,55 грн. - основного боргу, 6 470,29 грн. - неустойки, 3 746,15 грн. - 3% річних, 140,31 грн. - інфляційні втрати та 3 681,10 грн. - судового збору. Проте, відповідач зазначене рішення суду не виконав, що зумовило нарахування 3 % річних та інфляційні втрати за період з 14.05.2013 по 25.12.2014.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.03.2014 року у справі №910/2683/15-г позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції від 10.03.2014р., відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення суду та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування обставин господарським судом, що мають значення для вирішення справи та порушення останнім норм матеріального та процесуального права.

Позивач та третя особа не скористалися своїм правом згідно ч. 1 ст. 96 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч. 2 ст. 96 ГПК не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Однак, учасники процесу наданим їм процесуальним правом не скористалися та в судове засідання не з'явилися, своїх повноважних представників не направили, про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання з розгляду апеляційної скарги, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутності учасників процесу.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні з наступних підстав.

У відповідності до ч.1 ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 11.04.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг", лізингодавцем, та Фірмою "Т.М.М." - товариством з обмеженою відповідальністю, як лізингоодержувачем, був укладений договір фінансового лізингу № 1288/04/2008 (далі-Договір), відповідно до умов якого лізингодавець, зобов'язався набути у свою власність техніку згідно з установленою лізингоодержувачем специфікацією і передати його без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації лізингоодержувачу в якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач - прийняти його на умовах договору.

Так, на виконання умов Договору ТОВ "Ласка Лізинг" 11.06.2008 на підставі видаткової накладної № РН-0000377 передало, а ТОВ Фірма "Т.М.М." прийняло предмет лізингу: автобетонозмішувач Штеттер АМ 10 FHC загальною вартістю 375 405,56 грн.

Під час розгляду справи №910/9565/13 Господарським судом міста Києва встановлено, що відповідач не виконав свого обов'язку за договором фінансового лізингу №1288/04/2008 від 11.04.2008р. та своєчасно не здійснив оплату лізингових платежів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.06.2013р. у справі №910/9565/13 стягнуто з відповідача 173 696,55 грн. - основного боргу, 6 470,29 грн. - неустойки, 3 746,15 грн. - 3% річних, 140,31 грн. - інфляційні втрати.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2014р. рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2013р. у справі № 910/9565/13 залишено без змін.

В силу ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2014р. у справі №910/9565/13 на підставі статті 25 ГПК України замінено стягувача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" на Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕГА ТОРГ ЛТД".

Відповідно до частин 1, 2 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Дана норма кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Зазначені підстави визначені у статтях 599, 600, 601, 604-609 Цивільного кодексу України, які не передбачають підставою припинення зобов'язання ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України оскільки, право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

У відповідності до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Законодавство не обмежує можливість позивача захистити своє право на грошову компенсацію в окремому судовому провадженні після винесення судового рішення про стягнення основної суми боргу.

Правомірність стягнення 3% річних та інфляційних втрат після стягнення основного боргу за окремим судовим рішенням підтверджується п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/249 від 15.03.2011 з посиланням на постанову Верховного Суду України у справі №10/25 від 20.01.2011.

Таким чином, спірне грошове зобов'язання у жодний із передбачених чинним законодавством способів не припинилось, має місце прострочення його виконання у заявлений позивачем період, а тому позивач має право на отримання сум, передбачених ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України.

Враховуючи встановлене вище прострочення відповідачем грошового зобов'язання, приписи вказаних правових норм та перевіривши розрахунок, з останнього судом першої інстанції правомірно стягнуто інфляційні витрати в розмірі 44 056,44 грн. та 3% річних в розмірі 8 010,00 грн. за період з 14.05.2013 по 25.12.2014.

Посилання апелянта щодо невірного визначення позивачем періоду нарахування 3% річних та інфляційних втрат не приймається судовою колегією до уваги, оскільки обов'язок відповідача сплатити лізингові платежі за договором фінансового лізингу №1288/04/2008 від 11.04.2008 виник з 04.07.2008 по 03.07.2013 (згідно погодженого графіка внесення платежів, який є додатком № 1 до договору). Доказів сплати лізингових платежів у зазначений період та своєчасного виконання рішення суду відповідачем не надано, тому посилання відповідача на те, що нарахування повинно здійснюватись з 16.01.2014 є безпідставним. З приводу твердження апелянта щодо погашення ним основного боргу в повному обсязі 15.10.2014р. судова колегія зазначає наступне: з наданої відповідачем платіжної вимоги № 1/3 від 15.10.2014р. вбачається, що примусове списання коштів у розмірі 621 905, 44 грн. здійснювалось на виконання наказів Господарського суду міста Києва № 910/9558/13 від 28.01.2014р., № 910/9565/13 від 28.01.2014р., № 910/8848/13 від 03.02.2014р., а наданою позивачем випискою по рахунку від 26.12.2014р. підтверджується, що перерахування боргу у розмірі 187 734, 40 грн. з рахунку відповідача згідно наказу Господарського суду міста Києва у справі № 910/9565/13 від 28.01.2014 здійснено саме 26.12.2014р.

Враховуючи наведене, правомірним є нарахування інфляційних втрат та 3% річних за період з 14.05.2013 по 25.12.2014.

Доводи апелянта про те, що оскаржене рішення підлягає скасуванню через недотримання судом першої інстанції норм процесуального права є безпідставними, оскільки згідно із ч.2 ст.104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Інші доводи, наведені відповідачем в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміні оскаржуваного рішення суду.

Судові витрати покладаються на підставі ст.49 ГПК України на апелянта.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» Товариства з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2015р. у справі №910/2683/15-г залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2015 року у справі №910/2683/15-г залишити без змін.

3.Матеріали справи №910/2683/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Дата підписання повного тексту постанови 19.05.2015р.

Головуючий суддя П.В. Авдеєв

Судді В.В. Куксов

М.Л. Яковлєв