Рішення № 44240535, 07.05.2015, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07 травня 2015 р. Справа № 918/150/15

Суддя Горплюк А.М. розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТГА"

до відповідача Державного підприємства "Мирогощанський державний іподром"

про повернення майна із зберігання

В засіданні приймали участь:

Від позивача : Цимбалюк І.О. (довіреність №01 від03.11.2014р.).

Від відповідача : Мартинов О.Ю. (довіреність №2-д від 02.03.2015р.).

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "ТГА" звернулось до господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Державного підприємства "Мирогощанський державний іподром" про повернення майна, яке знаходиться на зберіганні, а саме 627,745 тон силосу та 60,966 тон соломи.

Ухвалою суду від 26.02.2015р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження, справу призначено до слухання на 12.03.2015р..

Ухвалою суду від 12.03.2015р. розгляд справи відкладено на 26.03.2015р.

17.03.2015р. відповідач, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти позовних вимог. Вказує, що Державне підприємство "Мирогощанський державний іподром", в порядку ч.1 ст. 595 ЦК України, скористалась правом притримання майна до проведення розрахунку по його зберіганню. Зазначив, що позовні вимоги є передчасними, оскільки позивачем не проведено оплату за зберігання майна.

В судовому засіданні 26.03.2015р. оголошувалась перерва до 21.04.2015р.

За клопотанням відповідача в порядку ст. 69 ГПК України ухвалою суду від 21.04.2015р. продовжено строк розгляду справи на 15 днів - до 09.05.2015р..

В судовому засіданні 21.04.2015р. оголошувалась перерва до 07.05.2015р.

В судовому засіданні 07.05.2015р. представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, вказаних у позовній заяві. Представник відповідача заперечив проти позовних вимог в повному обсязі з підстав вказаних у відзиві на позов.

За таких обставин, керуючись ст. 75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу та вирішити спір за наявними у справі матеріалами.

В результаті розгляду матеріалів справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

01 листопада 2011р. Товариством з обмеженою відповідальністю "ТГА" (поклажодавець) та Державним підприємством "Мирогощанський державний іподром" (зберігач) було укладено договір зберігання № 45 (надалі - Договір; а.с. 9-10 у т.1), відповідно до умов якого поклажодавець за умовами цього Договору передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання майно згідно додатків до даного договору (пункт 1.1. Договору).

Пунктом 1.2. Договору визначено, що передача-приймання майна на зберігання проводиться протягом 1-го дня після підписання даного договору на підставі Акту здачі-приймання товару та накладної на збереження.

Згідно пунктів 2.1.2. та 2.1.3 Договору, зберігач видає на підтвердження приймання майна акт здачі-приймання товару та накладну на збереження. Забезпечує повне збереження майна та його використання згідно погоджених між сторонами раціонів годівлі ВРХ. Списання використаного для годівлі ВРХ майна, що зберігається по даному договору проводяться на підставі актів.

Згідно з пунктом 3.1. Договору, плата за зберігання встановлюється в розмірі фактично понесених витрат зберігача по зберіганню майна, на підставі підтверджуючих документів. Оплата поклажедавцем проводиться протягом 5-ти днів після набрання зберігачем підтверджуючих документів та рахунку на оплату послуг по зберіганню.

01.11.2011р. Товариством з обмеженою відповідальністю "ТГА" та Державним підприємством "Мирогощанський державний іподром" було укладено додаткову угоду №1 до договору зберігання №45 від 01.11.2011р., яким сторони визначили найменування, характеристики, особливі ознаки майна, кількість та вартість майна, що передається на зберігання (а.с. 7 у т.1).

23.12.2011р. Товариством з обмеженою відповідальністю "ТГА" та Державним підприємством "Мирогощанський державний іподром" було укладено додаткову угоду №2 до договору зберігання №45 від 01.11.2011р., яким сторони визначили найменування, характеристики, особливі ознаки майна, кількість та вартість майна, що передається на зберігання (а.с. 8 у т.1).

23.12.2011р. Товариством з обмеженою відповідальністю "ТГА" та Державним підприємством "Мирогощанський державний іподром" було укладено додаткову угоду №3 до договору зберігання №45 від 01.11.2011р., яким сторони визначили найменування, характеристики, особливі ознаки майна, кількість та вартість майна, що передається на зберігання (а.с. 9 у т.1).

Договір та додаткові угоди підписані уповноваженими представниками та скріплені відбитками печаток сторін.

Як вбачається з залучених до матеріалів справи доказів, позивач на виконання умов Договору передав відповідачу наступне майно:

- по Акту № 1 від 01 листопада 2011р.: пшениця 6 кл. (фуражна) в кількості 15 тон, ячмінь в кількості 15 тон, кукурудза в кількості 15 тон, сіно в кількості 40 тон, силос в кількості 310 тон, солома в кількості 50 тон, загальною вартістю - 163 150,00 грн. в т.ч. ПДВ 27 191,67 грн. (а.с. 10 у т.1);

- по Акту № 2 від 23 грудня 2011р.: пшениця (фуражна) 6 кл. в кількості 30 тон, ячмінь в кількості 30 тон, кукурудза в кількості 30 тон, сіно в кількості 96 тон, силос в кількості 854 тон, солома в кількості 120 тон. загальною вартістю - 394 760,00 грн., в т.ч. ПДВ 64 793,33 грн. (а.с. 11 у т.1);

- по Акту № 3 від 23 грудня 2011р.: пшениця (фуражна) 6 кл. в кількості 10,56 тон, ячмінь в кількості 10,56 тон, кукурудза в кількості 10,56 тон, сіно в кількості 31,7 тон, силос в кількості 400 тон, солома в кількості 38 тон. загальною вартістю -162 122,00 грн., в т.ч. ПДВ 27 020,33 грн. (а.с. 12 у т.1).

Всього було передано на зберігання: пшениці - 55,56 тон, ячменю - 55,56 тон, кукурудзи -55,56 тон, силосу - 1 564 тон, сіна - 167,7 тон, соломи - 208 тон.

У відповідності до умов договору зберігання відповідач повернув із зберігання частину майна:

- по накладній №822 від 1-30 листопада 2011р., було повернуто: пшениці 4 540 кг., ячменю 4 540 кг., кукурудзи 4 540 кг., силосу 116 430 кг., соломи 16 740 кг., сіна 13 620 кг. (а.с. 13 у т.1);

- по накладній №866 від 1-31 грудня 2011р., було повернуто: пшениці 4 680 кг., ячменю 4 680 кг., кукурудзи 4 714 кг., силосу 120 311 кг., соломи 17 298 кг., сіна 14 074 кг. (а.с. 14 у т.1);

- по накладній №125 від 1-31 січня 2012р., було повернуто: пшениці 6 726 кг., ячменю 6 690 кг., кукурудзи 6 690 кг., силосу 207 987 кг., соломи 23 330 кг., сіна 20 106 кг. (а.с. 15 у т.1);

- по накладній №127 від 1-19 лютого 2012р., було повернуто: пшениці 3 530 кг., ячменю 3 532 кг., кукурудзи 3 604 кг., силосу 117 127 кг., соломи 10 666 кг., сіна 10 972 кг. (а.с. 16 у т.1);

- по накладній №146 від 28 лютого 2012р., було повернуто: пшениці 36 084 кг., ячменю 36 118 кг., кукурудзи 36 032 кг. (а.с. 17 у т.1);

- по накладній №149 від 20-29 лютого 2012р., було повернуто: силосу 214 600 кг., соломи 63 400 кг. (а.с. 18 у т.1);

- по накладній №209 від 1-31 березня 2012р., було повернуто: соломи 15 600 кг., сіна 68 250 кг., силосу 159 800 кг. (а.с. 19 у т.1);

- по накладній №489 від 1-31 травня 2012р., було повернуто: сіна 40 678 кг. (а.с. 20 у т.1);

Таким чином на зберіганні у відповідача знаходиться 627,745 тон силосу та 60,966 тон соломи.

Як зазначає позивач, листом від 01.10.2014р. було направлено відповідачу вимогу про повернення майна зі зберігання (а.с. 21 у т.1). Однак, відповідачем майно не повернуто, що стало підставою для звернення до суду з позовом про повернення майна із зберігання.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, встановивши обставини справи і давши їм оцінку, господарський суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок та зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання.

При цьому, відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 Цивільного кодексу України).

Аналогічні норми містяться в статті 67 Господарського кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір за своєю природою є договором зберігання.

Статтею 936 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Відповідно до ст.938 Цивільного кодексу України, зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Посилаючись на неповернення Державним підприємством "Мирогощанський державний іподром" майна зі зберігання, позивач просить зобов'язати відповідача повернути 627,745 тон силосу та 60,966 тон соломи, що передане за актами приймання-передачі майна на відповідальне зберігання на виконання умов вищевказаного договору.

При розгляді даних вимог, господарський суд виходить з наступного.

Факт отримання відповідачем майна на зберігання у відповідності до умов Договору та норм діючого законодавства, підтверджено наявними у справі актами приймання-передачі на відповідальне зберігання товарно-матеріально цінностей від 01.11.2011р. №1, від 23.12.2011р. №2 та від 23.12.2011р №3, які складені та підписані обома сторонами без жодних зауважень.

Позивач 01.10.2014р. направив відповідачу лист №01 від 09.02.2012р. з вимогою повернути майно до 07.10.2014р. (а.с. 21 у т.1).

При цьому, 04.12.2014р. відповідач направив на адресу позивача акти виконаних робіт (послуг) згідно договору зберігання №45 від 01.11.2011р. та фактичними калькуляціями за кожний місяць (а.с.64-119 у т.1).

Як стверджує відповідач та не заперечує позивач, представнику Товариства з обмеженою відповідальністю "ТГА" Цимбалюку І.О., що діяв на підставі довіреності №01 від 03.11.2014р., під час перевірки наявності майна було вручено рахунок-фактуру №4 від 05.12.2014р. на оплату послуг по зберіганню майна.

Крім того 13.03.2015р. відповідач направив на адресу позивача повідомлення про притримання спірного майна до проведення розрахунку по його зберіганню. (а.с. 57-59).

Здійснюючи в такий спосіб забезпечення виконання зобов'язань як притримання, відповідач виходив з того, що у позивача перед відповідачем значаться невиконані грошові зобов'язання по здійсненню плати за зберігання спірного майна за договором №45 від 01.11.2011р.. У відповідності до бухгалтерської довідки №21 від 06.05.2015р., підписаної головним бухгалтером та виконуючим обов'язки директора Державного підприємства "Мирогощанський державний іподром" заборгованість позивача перед відповідачем, згідно рахунків-фактури №4 від 05.12.2014р., №10 від 30.04.2015р. та даних бухгалтерського обліку, становить 231 057 грн. 64 коп. (а.с. 125-266 у т. 1, а.с. 2 у т.2).

У судовому засіданні 07.05.2015р. представник позивач підтвердив факт наявності невиконаного грошового зобов'язання перед відповідачем за фактично надані послуги по зберіганню спірного майна, однак заперечив проти вартості наданих послуг. Вказав, що надані відповідачем акти виконаних робі (послуг) та калькуляції на зберігання товарно-матеріальних цінностей не можуть бути прийняті Товариством з обмеженою відповідальністю "ТГА" до оплати. Зазначив, що вартість послуг, що надані згідно договору зберігання №45 від 01.11.2011р. нічим не підтверджені, а тому Товариство з обмеженою відповідальністю "ТГА" не проводило оплату вказаних послуг.

З аналізу норм діючого законодавства вбачається, що притримання відноситься до речово-правових способів забезпечення виконання зобов'язань і має речовий характер. Кредитор здійснює притримання речі, що належить на праві власності боржникові.

За приписами ст.594 Цивільного кодексу України, кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.

Особливістю притримання як способу забезпечення виконання зобов'язань є те, що кредитору надане право притримання безпосередньо законом і для його реалізації не потрібно домовленості боржника та кредитора.

Дана правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 29.02.2012 р. № 5004/1503/11

Таким чином, притримання за своєю суттю - це право кредитора, скористатися яким він може за наявності лише його одностороннього волевиявлення. Водночас, як вбачається з визначення поняття притримання та основних його положень, реалізація цього права кредитора здійснюється за наявності юридичного складу, який охоплюється сукупністю наступних юридичних фактів: існування цивільно-правових відносин між кредитором і боржником, на підставі яких річ знаходиться у законному володінні кредитора (основне зобов'язання, яке забезпечується); законність володіння річчю (кредитор може здійснювати притримання лише тієї речі, яка на момент порушення боржником зобов'язання щодо цієї речі знаходиться в нього, а така річ повинна опинитися у кредитора на законних підставах та з відома боржника); факт порушення боржником основного зобов'язання (при цьому, законодавець не забороняє застосовувати притримання як за порушення, яке полягає у невиконанні боржником у визначений строк зобов'язання щодо оплати притримуваної речі, так і за порушення інших зобов'язань боржника перед кредитором, який вирішив притримати річ; законодавець взагалі не забороняє застосовувати притримання речей як у разі наявності у боржника невиконаних грошових зобов'язань, так і невиконання боржником будь-яких інших зобов'язань не грошового характеру).

Таким чином, притримання як спосіб забезпечення виконання зобов'язань спрямоване на стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань, на отримання кредитором відповідних гарантій щодо відновлення своїх порушених прав внаслідок невиконання боржником своїх зобов'язань по відношенню до кредитора та на зменшення негативних наслідків для кредитора.

Відповідно до ст. 596 Цивільного кодексу України, до кредитора, який притримує річ боржника, не переходить право власності на неї.

На підставі вищевикладеного, дослідивши матеріали справи, господарський суд дійшов висновку про наявність у відповідача по справі обґрунтованих підстав для притримання спірного майна, зокрема:

1) Факт існування цивільно-правових відносин між кредитором (відповідачем) і боржником (позивачем) на підставі яких річ знаходиться у законному володінні відповідача підтверджено безпосередньо Договором та Додатковими угодами, за якими спірне майно було передано відповідачу по справі.

2) Факт законності володіння річчю підтверджується безпосередньо вищевказаними двосторонніми актами приймання-передачі майна, за якими спірне майно отримано відповідачем.

3) Факт наявності у позивача перед відповідачем грошового зобов'язання. Доказів виконання позивачем таких зобов'язань суду не надано.

Статтями 33 та 34 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу документи, суд дійшов висновку, що на час розгляду спору по суті відповідач правомірно здійснює притримання належного позивачу майна, у зв'язку з чим позовні вимоги про повернення майна, яке знаходиться на зберіганні на виконання умов договору зберігання від 01.11.2011р. №45 задоволенню не підлягають.

Судовий збір у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 81-1, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення підписане суддею "14" травня 2015 р..

Суддя Горплюк А.М.