Ухвала суду № 44239109, 06.05.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА

Справа № 757/29243/14-ц Головуючий у суді першої інстанції: Кирилюк І.В.

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/4406/15 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2015 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого Волошиної В.М.

Суддів Котули Л.Г., Слюсар Т.А.

при секретарі Круглик В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 січня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про визнання договору лізингу недійсним та стягнення грошових коштів.

Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 січня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про визнання договору лізингу недійсним та стягнення грошових коштів відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове по суті позовних вимог, мотивуючи тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції не враховано, що діяльність ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» фактично є діяльністю наданням фінансових послуг, оскільки має характерні для таких послуг ознаки, та здійснюється відповідачем без відповідної ліцензії, а тому відповідно до вимог ч.1 ст.227 ЦК України правочин юридичної особи вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії) може бути визнаний судом недійсним.

У судовому засіданні представник відповідача Бєльський В.М. заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду залишити без змін. Позивач в судові засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи судом повідомлений у встановленому законом порядку. У відповідності до вимог статті 74, 305 ЦПК України неявка сторінабо інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у його відсутність.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі заяви ОСОБА_4 між ним (Лізингоодержувач) та TOB «ЛК «Еталон» (Лізингодавець) 08 липня 2014 року було укладено договір № 000863 фінансового лізингу, згідно умов якого Лізингодавець зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування майно, а Лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього договору. Згідно п. 3.1 договору, предметом лізингу є транспортний засіб - МТЗ Кий 14102. Розділом 8 умов договору визначено складові лізингових платежів, в тому числі комісійну винагороду лізингодавця за організаційні заходи, пов′язані з підготовкою та укладенням цього договору, яка розраховується як комісія за організацію та складає відповідно до додатку № 1 договору суму 21 500,00 грн. (а.с. 20). Позивач уважно прочитав та зрозумів умови договору, що підтверджується заявою від 08 липня 2014 року (а.с. 42). На кожному аркуші договору міститься підпис ОСОБА_4 Договір був спрямований на реальне настання правових наслідків ним обумовлених, що не заперечується позивачем, а відтак волевиявлення позивача було вільним та відповідало його внутрішній волі.

На виконання умов договору № 000863 фінансового лізингу ОСОБА_4 08 липня 2014 року було сплачено 21 500,00 грн. комісії за договором, що підтверджується квитанцією №N18F448948 (а. с. 21-А).

Із поданих письмових доказів та пояснень позивача встановлено, що у липні 2014 року позивач звернувся до відповідача із заявою, яка зареєстрована 21 липня 2014 року, про розірвання договору фінансового лізингу № 000863 та повернення коштів у розмірі 21 500,00 грн. У відповідь на подану заяву ТОВ «ЛК «Еталон» повідомило позивача про розірвання договору № 000863 фінансового лізингу з 21.07.2014 на підставі п. 12.11 договору, а також про відсутність підстав для повернення коштів в сумі 21 500,00 грн., сплачених як комісія за організацію договору лізингу.

Отже, на момент звернення ОСОБА_4 з позовом до суду про визнання договору недійсним, договір № 000863 фінансового лізингу вже було розірвано.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого

вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Звертаючись до суду з позовом про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів позивач посилався на те, що договір № 000863 фінансового лізингу є недійсним, оскільки згідно умов договору позивач зобов'язаний протягом 12 місяців з моменту підписання договору сплатити половину вартості предмету лізингу, тобто для виконання умов договору відповідач залучає 50% коштів позивача, що суперечить чинному законодавству та тягне за собою недійсність договору. Крім того, відповідно до чинного законодавства, діяльність ТОВ «ЛК «Еталон» фактично є діяльністю з надання фінансових послуг, а відтак для здійснення такої діяльності необхідно набути статусу фінансової установи та одержати ліцензію, а ТОВ «ЛК «Еталон» такої ліцензії не має.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування.

Ухвалюючи по справі рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що надання послуг фінансового лізингу не є діяльністю, що потребує обов'язкового ліцензування. ТОВ «ЛК «Еталон» було взято на облік Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, що підтверджується розпорядженням від 08.10.2013 року № 3508 та довідкою від 08.10.2013 року серії ФЛ № 513 (а. с. 22, 46). Таким чином, при укладені договору № 000863 фінансового лізингу ТОВ «ЛК «Еталон» мало повний обсяг цивільної право- та дієздатності на укладення такого договору, а відтак, визнання договору №000863 фінансового лізингу недійсним з підстави відсутності у ТОВ «ЛК «Еталон» ліцензії є необгрунтованим та суперечить нормам чинного законодавства.

Передбачена у договорі № 000863 фінансового лізингу умова щодо сплати половини вартості предмету лізингу протягом 12 місяців з дати підписання не суперечить вимогам чинного законодавства та не містить ознаки недійсності договору. Так, статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Відповідно до графіку платежів, який є невід′ємною частиною договору, сторонами узгоджено періоди та щомісячні платежі погашення вартості предмету лізингу, в тому числі щодо сплати половини вартості предмету лізингу протягом 12 місяців з дати підписання.

Неповернення позивачу при розірванні договору, сплачених ним коштів у розмірі 21 500,00 грн., внесених позивачем, як комісія за організацію договору фінансового лізингу відповідає умовам договору. Так, п. 12.11 ст. 12 договору № 000863 фінансового лізингу передбачено, що у випадку розірвання даного договору Лізингоодержувачем до підписання акта приймання-передачі предмета лізингу, комісія за організацію даного договору Лізингоодержувачу не повертається.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції зроблені на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів та в повній мірі відповідають вимогам закону.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги позивача про те, що діяльність ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» фактично є діяльністю наданням фінансових послуг, оскільки має характерні для таких послуг ознаки, та здійснюється відповідачем без відповідної ліцензії, а тому відповідно до вимог ч.1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії) повинен бути визнаний судом недійсним, колегія суддів виходить із такого:

Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.

У п. 7 ст. 1 Закону наведено вичерпний перелік суб'єктів, на яких поширюється дія цього закону. Це - учасники ринків фінансових послуг, до яких відносяться юридичні особи та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які відповідно до закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України та споживачі таких послуг. При цьому закон розповсюджує свою дію не на усі юридичні особи, а лише на ті, які є професійними учасниками ринку фінансових послуг.

Обов'язковість ліцензування визначена статтею 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Так, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами: страхової діяльності; діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення; надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів; діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

Таким чином, фінансові установи в Україні діють відповідно до цього закону з урахуванням норм законів України, які встановлюють особливості їх діяльності.

Так, відповідно до статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з

урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, щонадання послуг фінансового лізингу не є діяльністю, що потребує обов'язкового ліцензування, а тому при укладені договору № 000863 фінансового лізингу ТОВ «ЛК «Еталон» мало повний обсяг цивільної право- та дієздатності на укладення такого договору, а тому визнання договору №000863 фінансового лізингу недійсним з підстави відсутності у ТОВ «ЛК «Еталон» ліцензії є необґрунтованим.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 312, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів ,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 січня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий:

Судді: