Постанова № 44236402, 27.04.2015, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2015 р. Справа № 804/20190/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРСПЛАВ" до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, скасування рішення №18570/10/18.2-20 від 22.10.2014р. та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

08.12.2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРСПЛАВ" звернулося з позовом до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області та просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо невизнання податковою декларації позивача з ПДВ за звітний (податковий) період - вересень 2014р.;

- скасувати рішення відповідача №18570/10/18.2-20 від 22.10.2014р. про невизнання податковою декларації позивача з ПДВ за звітний (податковий) період вересень 2014р.;

- зобов'язати відповідача прийняти податкову декларацію позивача з ПДВ за звітний (податковий) період вересень 2014р. з додатками датою її фактичного отримання;

- зобов'язати відповідача відобразити показники (дані) податкової декларації позивача з ПДВ за звітний (податковий) період вересень 2014р. в електронних базах даних податкової звітності, у тому числі в картці особового рахунку позивача;

- зобов'язати відповідача у 10-денний строк з дня отримання судового рішення у даній справі, яке набрало законної сили, подати звіт про виконання судового рішення у даній справі.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що підставою для прийняття рішення №18570/10/18.2-20 від 22.10.2014р. про не визнання податковою звітністю податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2014р. є анулювання свідоцтва платника ПДВ - позивача. Однак позивач вважає, що таке рішення було винесено безпідставно, є незаконним та підлягає скасуванню посилаючись на те, що Податковим кодексом України та іншими нормативно-правовими актами України не передбачено неприйняття податкової декларації з ПДВ з підстави анулювання реєстрації платника ПДВ та виключення платника з реєстру платників ПДВ. Крім того, позивач вказує на те, що рішення податкового органу про анулювання свідоцтва платника ПДВ №23 від 25.10.2013р. оскаржується у судовому порядку та в жодному разі не може бути підставою для неприйняття декларації з ПДВ за вересень 2014р. На підставі зазначеного, позивач просить зобов'язати відповідача прийняти податкову декларацію з ПДВ за звітний період вересень 2014р. з додатками датою її отримання, а також просить зобов'язати відповідача відобразити показники (дані) податкової декларації позивача з ПДВ за вересень 2014р. в електронних базах даних податкової звітності, у тому числі в картці особового рахунку позивача згідно до п.п.1.4 Інструкції «Про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби», затвердженої Наказом Державної податкової адміністрації від 18.07.2005р. №276 та зобов'язати відповідача у 10-денний строк з дня отримання судового рішення у даній справі подати звіт про виконання судового рішення згідно ст. 267 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач 27.04.2015р. надав до суду заяву, в якій просив розглянути дану справу без участі представника позивача в порядку письмового провадження, при цьому, позовні вимоги просив задовольнити (а.с. 117).

Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином 17.04.2015р., що підтверджується розпискою представника відповідача, наявною в матеріалах справи (а.с. 109).

22.04.2015р. представник відповідача надав до канцелярії суду клопотання про розгляд даної справи без участі представника ДПІ із урахуванням наданих заперечень та пояснень по справі, просив у задоволенні позову відмовити (а.с. 110).

22.12.2014р. та 22.04.2015р. відповідач надав до канцелярії суду письмові заперечення та пояснення на позов у яких просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі посилаючись на те, що рішенням податкового органу №23 від 25.10.2013р. свідоцтво платника ПДВ - позивача №100260186 від 21.12.2009р. було анульоване, тому на дату подання податкової декларації з ПДВ за вересень 2014р. позивач не мав статусу платника податку на додану вартість. У письмових поясненнях відповідач зазначив, що постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2015р. у справі №804/14668/13-а скасовано рішення відповідача про анулювання свідоцтва платника ПДВ №23 від 25.10.2013р., що було підставою для невизнання звітності позивача за вересень 2014р. та на виконання вимог п.5.10 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Мінфіна України №1130 від від 14.11.2014р., зареєстрованого у Мін'юсті України 17.11.2014р. №1456/26233 відповідачем копії судових рішень направлено до Державної фіскальної служби України у зв'язку з чим, як на час подачі декларації за вересень 2014р., так і на даний час підприємство позивача не є платником ПДВ, а тому визнати декларацію податковою не є можливим (а.с. 85, 111).

За приписами ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи наведене, заяву позивача та клопотання відповідача про розгляд справи без участі представника позивача та відповідача в порядку письмового провадження, строки розгляду та вирішення справи, встановлені ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе вирішити спір за відсутності сторін, у порядку письмового провадження, за наявними у справі доказами відповідно до вимог ч. 4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно до ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРСПЛАВ» зареєстроване як юридична особа 27.06.2002р. виконавчим комітетом Красногвардійської районної ради м.Дніпропетровська за адресою: 49035, м.Дніпропетровськ, Криворізьке шосе, буд.35 та перебуває на обліку у Державній податковій інспекції у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області як платник податків, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами (а.с.36-52).

Рішенням податкового органу №23 від 25.10.2013р. було анульоване свідоцтво платника ПДВ - позивача №100260186 від 21.12.2009р. (а.с.86 ).

Водночас, 08.10.2014р. позивачем до контролюючого органу було направлено поштою податкову декларацію з ПДВ за вересень 2014р. з додатками, яка надійшла до податкової інспекції 20.10.2014р., що підтверджується копією податкової декларації з ПДВ, копією опису поштових вкладень, копією фіскального чеку та копією листа ДПІ від 22.10.2014р. (а.с.8-20 ).

22.10.2014р. податковою інспекцією було прийнято рішення, оформлене листом за №18570/10/18.2-20 за яким вказана податкова декларація з ПДВ за вересень 2014р. не визнана податковою декларацією з підстав того, що свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ - ТОВ «ІНТЕРСПЛАВ» анульоване згідно рішення від 25.10.2013р. №23 (а.с.8).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори у порядку і розмірах, встановлених законом.

За приписами ст.ст. 15, 16 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи, юридичні особи та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операціях), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом. Платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням та сплатою податків та зборів.

Згідно до п.48.1, п.48.3, п.48.4 ст. 48 Податкового кодексу України податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання. Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору. Податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити:

- тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий);

- звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація;

- звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку);

- повне найменування (прізвище, імя, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами;

- код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер;

- реєстраційний номер облікової картки платника податків;

- місцезнаходження (місце проживання) платника податків;

- найменування органу державної податкової служби, до якого подається звітність;

- дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми);

- ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків;

- підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку ( за наявності).

У окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов'язкові реквізити:

- відмітка про звітування за спеціальним режимом;

- код виду економічної діяльності (КВЕД);

- код органу місцевого самоврядування за КОПТУУ;

- індивідуальний податковий номер та номер свідоцтва про реєстрацію платника

податку на додану вартість згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період.

У відповідності до п.49.8, п.49.9 ст. 49 Податкового кодексу України прийняття податкової декларації є обов'язком органу державної податкової служби. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають. За умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію датою її фактичного отримання органом державної податкової служби.

За п.49.10 ст. 49 Податкового кодексу України передбачено, що відмова посадової особи органу державної виконавчої служби прийняти податкову декларації з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висування будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється.

Згідно до п.п.49.11 ст.49 ПК України у разі подання платником податків до органу державної податкової служби податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 ст.48 цього Кодексу, такий орган державної податкової служби зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.

Отже, з аналізу наведених вище норм видно, що підставою для відмови у прийнятті податкової декларації може бути лише порушення порядку її заповнення.

Водночас, ст. 48 Податкового кодексу України не містить такої підстави для неприйняття податкової декларації з ПДВ як анулювання свідоцтва платника ПДВ за рішенням податкового органу, а тому дії відповідача щодо невизнання податковою декларації ТОВ «ІНТЕРСПЛАВ» з ПДВ за вересень 2014р. та рішення податкової інспекції, оформлене листом №18570/10/18.2-20, є протиправними.

При цьому, судом також приймається до уваги і те, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.01.2014р. у справі №804/14688/13-а, яка набрала законної сили 26.02.2015р., було визнано протиправним та скасовано рішення ДПІ у Красногвардійському районі № 23 від 25.10.2013р. про анулювання реєстрації платника ПДВ - позивача, що було підставою для відмови позивачеві у невизнанні даної податкової декларації за вересень 2014р. (а.с.61-73, 101, 112-116).

Згідно до вимог ч.1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що посилання відповідача на те, що станом на дату подання податкової декларації з ПДВ за вересень 2014р. позивач не мав статусу платника ПДВ спростовується вищенаведеними нормами чинного законодавства.

Згідно п.49.13 ст. 49 Податкового кодексу України у разі якщо у встановленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови органом державної податкової служби (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день фактичного отримання органом державної податкової служби.

Отже, з наведеного, слід дійти висновку про те, що дії податкового органу щодо невизнання податкової декларації з ПДВ за вересень 2014р. та рішення ДПІ про невизнання податковою декларації позивача з ПДВ за вересень 2014р., оформлене листом №18570/10/18.2-20 від 22.10.2014р. є протиправними, а тому зазначена податкова декларація вважається поданою у день її фактичного отримання податковим органом, тобто 20.10.2014р. з урахуванням вищенаведених вимог п.49.13 ст. 49 ПК України.

Частиною 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Як вбачається із наданих відповідачем суду документів, останнім не надано суду жодних доказів та не наведено будь-яких підстав щодо законності та правомірності неприйняття (невизнання) податковим органом податкової декларації позивача з ПДВ за вересень 2014р. податковою звітністю з урахуванням вищенаведених норм чинного законодавства та доказів, які відповідачем не спростовані.

Також, судом не можуть бути прийняті до уваги доводи представника відповідача, викладені у письмових поясненнях щодо неможливості визнати декларації з ПДВ за вересень 2014р. податковою, так як вживаються заходи по поновленню позивача в реєстрі платника ПДВ з огляду на те, що згідно до п.5.10 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Мінфіна України №1130 від 14.11.2014р., зареєстрованого у Мін'юсті України 17.11.2014р. №1456/26233 після скасування в судовому порядку рішення про анулювання свідоцтва платника ПДВ, контролюючий орган вносить до Реєстру запис про реєстрацію платника ПДВ із урахуванням того, що дата реєстрації платника ПДВ не змінюється, а, отже, станом на дату подання позивачем податкової декларації з ПДВ за вересень 2014р. (20.10.2014р.) позивач був зареєстрований платником ПДВ.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадової особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно; зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що орган державної податкової служби протиправно відмовив позивачеві у не визнанні його податкової декларації з ПДВ за вересень 2014р. податковою звітністю за рішенням, яке оформлено листом №18570/10/18.2-20 від 22.10.2014р., тобто не у спосіб, що визначений нормами Конституції та законів України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), у зв'язку з чим дії відповідача щодо невизнання податковою декларації з ПДВ за вересень 2014р. підлягають визнання протиправними, а вищевказане рішення податкової інспекції підлягає скасуванню.

З огляду на норми ст.ст.11, 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що належним способом захисту та відновлення порушеного права позивача з боку суб'єкта владних повноважень у даних правовідносинах буде визнання протиправними дій відповідача щодо невизнання податковою декларації за вересень 2014р. та скасування рішення відповідача, оформленого листом від 22.10.2014р. з визнанням податкової декларації позивача з ПДВ за вересень 2014р. поданою у день фактичного отримання її податковим органом, тобто 20.10.2014р.

В той же час, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про зобов'язати відповідача відобразити показники (дані) податкової декларації позивача з ПДВ за звітний (податковий) період вересень 2014р. в електронних базах даних податкової звітності, у тому числі в картці особового рахунку позивача з огляду на те, що зазначені позовні вимоги направлені на захист права та інтересу позивача на майбутнє та можуть бути предметом судового розгляду лише у разі не відображення таких показників податкової звітності позивача за спірний період за спірною податковою декларацією після набрання зазначеним судовим рішенням законної сили, тоді як згідно до вимог ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено захист уже порушених прав та інтересів.

Не підлягають також задоволенню позовні вимоги позивача про зобов'язання податкової інспекції у десятиденний строк з дня отримання судового рішення у даній справі, яке набрало законної сили, подати звіт про виконання судового рішення, оскільки відповідно до ст. 267 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що встановлення судом строку для виконання судового рішення та зобов'язання подання звіту є правом, а не обов'язком суду та не може бути обрано позивачем одним із способів захисту порушеного права.

Статтями 7, 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що принципами здійснення правосуддя в адміністративній справі є: верховенство права, законність, рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України.

З огляду на викладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

Виходячи з наведеного та приймаючи до уваги те, що позивачем понесені судові витрати по сплаті судового збору за платіжним дорученням №2939 від 03.12.2014р. в сумі 73,08грн. (а.с.2), то з урахуванням того, що позов підлягає частковому задоволенню та норм ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 43 грн. 85 коп. (73,08 / 5 Х 3).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 41, 71, 86, 94, 122, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРСПЛАВ" до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, скасування рішення №18570/10/18.2-20 від 22.10.2014р. та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області щодо невизнання податкової декларації Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРСПЛАВ" з податку на додану вартість за звітний (податковий) період вересень 2014р.

Скасувати рішення Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області №18570/10/18.2-20 від 22.10.2014р. про невизнання податковою декларації Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРСПЛАВ" з податку на додану вартість за звітний (податковий) період вересень 2014р.

Визнати податкову декларацію Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРСПЛАВ" з податку на додану вартість за звітний (податковий) період вересень 2014р. з додатками поданою у день фактичного її отримання контролюючим органом , тобто 20.10.2014р.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРСПЛАВ» (49035, м.Дніпропетровськ, Криворізьке шосе, буд.35, код за ЄДРПОУ 32014517) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 43 грн. 85коп.(сорок три гривні 85 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва