Рішення № 44228833, 18.05.2015, Кальміуський районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Іллічівський районний суд м. Маріуполя)

264/2536/15-ц

2/264/1425/2015

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

"18" травня 2015 р. Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області під головуванням судді Кузнецова Д. В., при секретарі Кадимовій А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (далі - ПАТ «ММК ім. Ілліча») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2015 року позивачка звернулася до суду з даним позовом, посилаючись на те, що вона до 13.07.2009 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем, який при виплаті заробітної плати не проводив передбачену діючим законодавством індексацію заробітної плати, внаслідок чого порушені її права на оплату праці. Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 05.05.2014 року була стягнута на користь позивачки сума індексації по заробітній платі. Проте відповідач не сплатив стягнуту суму заборгованості. Посилаючись на положення ст. 117 КЗпП України, просила стягнути з ПАТ «ММК ім. Ілліча» середній заробіток за час затримки виплати суми індексації за період з 14.07.2009 року по день винесення рішення у розмірі 153 700,00 грн. та моральну шкоду у сумі 1000 грн.

Позивачка у судове засідання не з'явилася, надала заяву про можливість розгляду справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала та просила задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з'явилася, надала заяву про можливість розгляду справи за її відсутності, а також письмові заперечення проти позову, в яких зазначила, що позовні вимоги не визнає, вказавши, що підприємством не було допущено порушення трудових прав позивача при звільненні в частині проведення повного розрахунку, тому відсутні підстави для стягнення середнього заробітку. Також вважають, що позивачем був пропущений строк звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати. При цьому відповідач зазначив, що заявлена позивачем сума середнього заробітку за час затримки виплат, що підлягає виплаті при звільненні, є надмірно завищеною в порівнянні з сумою індексації з компенсацією, яка була стягнута з відповідача за рішенням суду, і не підлягає стягненню в повному обсязі. Крім того, відповідач повністю не визнав заявлену суму моральної шкоди та витрат на правову допомогу у зв'язку із безпідставністю цих вимог.

У цьому випадку суд вважає доцільним ухвалити заочне рішення, оскільки відповідно до ст. 224 ЦПК України у разі неявки у судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення.

Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачка з 30.12.2003 року по 13.07.2009 року перебувала у трудових відносинах з ПАТ «ММК ім. Ілліча», що підтверджується даними трудової книжки та встановлено рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 05.05.2014 року, що набрало законної сили. За цей період їй нараховувалась і виплачувалась заробітна плата, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» є винагородою у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Згідно ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 05.05.2014 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково і на її користь з відповідача ПАТ «ММК ім. Ілліча» стягнуто суму індексації з компенсацією за період з грудня 2003 року по липень 2006 року, що становить 421,51 грн. Рішення суду набрало законної сили.

У силу вказаних положень ст. 61 ЦПК України наведені вище обставини є преюдиціальними, вважаються доведеними та обов'язковими для врахування судом.

Стягнута за рішенням суду сума індексації з компенсацією була фактично виплачена відповідачем лише 21 квітня 2015 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою головної бухгалтерії ПАТ «ММК ім. Ілліча» від 12.05.2015р. № 04/р-304.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

На підставі ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Рішенням від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 Конституційного Суду України у справі № 1-5/2012 було визначено, що положення ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями ст. ст. 116, 117, 237-1 КЗпП України слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Таким чином Конституційним Судом України було визначено, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом України в постанові від 27 березня 2013 року по справі № 6-15цс13.

Оскільки рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя, яким була стягнута існуюча заборгованість по індексації заробітної плати, було фактично виконано відповідачем лише 21.04.2015р., то строки для звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за затримку в розрахунку для позивачки не спливли, тому думка відповідача про наявність підстав для відмови у позові з цих підстав не ґрунтуються на законі.

Визначаючи розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки, суд керується наступним.

Верховний Суд України в п. 20 постанови Пленуму «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13 роз'яснив, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. У разі не проведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Аналогічні правові позиції наведені в постановах Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-39 цс11 та від 21 листопада 2011 року у справі № 6-60 цс11.

Позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з ПАТ «ММК ім. Ілліча» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.07.2009 року по день винесення рішення в розмірі 153 700,00 грн.

Суд зазначає, що період, за який стягується середній заробіток, рахується з дня, наступного після звільнення позивача, тобто з 14.07.2009 року по день фактичного розрахунку - 21.04.2015 року.

Порядок обчислення середньої заробітної плати закріплений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», за частиною 3 пункту 2 якої середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Позивач був звільнений 13 липня 2009р., тому для розрахунку беруться останні два повних календарні місяцями роботи - травень та червень 2009р.

Згідно ч.3 п. 3 вказаного Порядку в розрахунок середньої заробітної плати включаються усі виплати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Згідно пункту 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з проведеним розрахунком, представленим відповідачем в довідці-розрахунку, розмір середньоденної заробітної плати позивача складає 105,84 грн., що відповідає передбаченому Порядку.

За даними представленої відповідачем довідки та розрахункових листів позивачка працювала за графіком № 11 для працюючих в одну зміну з робочим днем тривалістю 8,0 годин. При такому графіку роботи за даними Листів Міністерства соціальної політики середньостатистична кількість робочих днів за період з дня після звільнення - з 14.07.2009 року по день фактичного розрахунку - 21.04.2015 року складає 1451 день.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 14.07.2009р. по 21.04.2015 р. складає - 153 573,84 грн. (1451 день х 105,84 грн.).

З рішення Іллічівського райсуду м. Маріуполя від 05.05.2014 року, вбачається, що позивачка, звертаючись до суду, не визначила розмір позовних вимог у конкретній сумі, а просила стягнути на її користь заборговану індексацію за певний період, а саме: за період з 30.12.2003р. по 13.07.2009р. Проте, доведеною та такою, що підлягала стягненню за рішенням суду є сума заборгованості, що утворилась за менший період, ніж той, що просила позивачка у позові. Тому в резолютивній частині рішення судом було вказано про часткове задоволення її позову. Очевидно, що заявляючи вимоги за більший період часу, позивачка розраховувала на стягнення більшої суми. Однак її вимоги були задоволені лише частково.

Результат попереднього судового процесу та прийняте за його результатами рішення суду від 05.05.2014р. напряму пов'язане із матеріальним правом позивача на отримання середнього заробітку і свідчить про наявність спору щодо розміру заборгованості із заробітної плати, що дає підстави для застосування правил ч. 2 ст. 117 КЗпП України та зменшення суми середнього заробітку.

Визначаючи розмір відшкодування за час затримки виплати належних позивачу сум, суд ураховує спірну суму, на яку той мав право, частку, яку вона становить в заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи і, керуючись принципами справедливості, співмірності (постанова ВСУ від 16.01.2012 року) та розумності, вважає за можливе стягнути з відповідача 3000 грн.

Оскільки згідно з положеннями законодавства індексація заробітної плати та компенсація входять до структури заробітної плати, з якої має проводитись відрахування податків та обов'язкових платежів, що не зазначені у наданому відповідачем розрахунку, при виплаті відповідачем відповідних сум належить утримати з них передбачених законом податків і обов'язкових платежів.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом вказаного положення, законною підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (п. 9).

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності (п. 13).

Таким чином судом встановлено, що внаслідок невиплати відповідачем позивачу частини заробітної плати, останньому була спричинена моральна шкода, між тим, розмір визначений позивачем у 1000 гривень є завищеним.

Виходячи з розуміння загальнолюдських цінностей, жоден працівник не може залишатися байдужим до порушення роботодавцем його права на оплату праці, а тому суд погоджується з тим, що встановлені порушення трудових прав позивача пов'язані з певними душевними стражданнями і вважає, що 300 грн. є достатньою і справедливою компенсацією завданої йому моральної шкоди.

У зв'язку із задоволенням позовних вимог, з відповідача підлягають стягненню на користь держави судовий збір у розмірі мінімальних ставок в сумі 243,60 гривень за вимоги майнового характеру та 243,60 гривень за вимоги немайнового характеру, що загалом складає 487,20 грн.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 33 ЗУ «Про оплату праці», ст. ст. 115 - 117, 233 КЗпП України, ст. ст. 10,11, 60, 61, 88, 208, 212-215, 224-228 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» , юридична адреса: м. Маріуполь, вул. Левченко, 1 (ЄДРПОУ 00191129) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 3 000 (три тисячі) гривень з утриманням ПАТ "ММК ім. Ілліча" з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті, а також 300 (триста) гривень у відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча», юридична адреса: м. Маріуполь, вул. Левченко, 1 (ЄДРПОУ 00191129) на користь держави судовий збір у розмірі 487,20 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути переглянуто судом, який його прийняв, за письмовою заявою відповідача.

Заява про перегляд рішення може бути подана відповідачем протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Іншими особами, які беруть участь у справі, на рішення може бути подана апеляція в Апеляційний суд Донецької області через Іллічівський районний суд м. Маріуполя протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Д. В. Кузнецов