Ухвала суду № 44213984, 14.05.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/1861/15 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

14 травня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Беспалова О.О.,

при секретарі судового засідання Герасимчук Н.А.,

за участю представників сторін:

від позивача Кириченко П.Ю.,

від відповідача Івченко Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 березня 2015 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ДС Телеком» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - відповідач, податковий, контролюючий орган), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 20.01.2015 №0000192201.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 березня 2015 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення помилково застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «ДС Телеком» з питань дотримання вимог правильності обчислення, повноти та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість по взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «Укрінтермарш», товариством з обмеженою відповідальністю «Дітрейд» за період з 01.07.2014 по 31.07.2014, з товариством з обмеженою відповідальністю «Комфорт Плюс», товариством з обмеженою відповідальністю «Уельс» за період з 01.08.2014 по 31.08.2014.

Результати перевірки відображено в акті перевірки від 30.12.2014 №632/26-57-22-01/37395355 (далі по тексту - акт перевірки), в якому контролюючим органом встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю «ДС Телеком» пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.2, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 217 043,00 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.01.2015 №0000192201, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 325 564,50 грн., у тому числі: 217 043,00 грн. - основний платіж, 108 521,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з позовом про його скасування.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що господарські відносини позивача з ТОВ «Укрінтермарш», ТОВ «Комфорт Плюс», ТОВ «Уельс» та ТОВ «Дітрейд» є реальними та підтверджуються необхідними документами, а товари, що придбавалися позивачем у вказаних підприємств, отримувались з метою використання та були використані позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності платника податків при здійсненні вказаних операцій та безпідставності тверджень відповідача про неправомірне формування податкових зобов'язань з податку на додану вартість за наслідками таких операцій.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідність рішень суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу не підлягають відшкодуванню, оскільки господарські операції позивача з його контрагентами: ТОВ «Укрінтермарш», ТОВ «Комфорт Плюс», ТОВ «Уельс» та ТОВ «Дітрейд» не мали реального характеру, оскільки не підтверджуються відповідними первинними документами.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Перевіряючи реальність здійснення позивачем господарських операцій у спірний період, суд виходить з наступного.

З матеріалів справи встановлено, що видами діяльності ТОВ «ДС Телеком» є наступні:

- роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (КВЕД 47.11);

- діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту (КВЕД 46.19);

- неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновами виробами (КВЕД 46.39);

- неспеціалізована оптова торгівля (КВЕД 46.90);

- надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (КВЕД 68.20);

- консультування з питань комерційної діяльності й керування (КВЕД 70.22).

Як вбачається з матеріалів справи, в період, за який проведено перевірку, позивач мав господарські взаємовіносини з ТОВ «Укрінтермарш», ТОВ «Комфорт Плюс», ТОВ «Уельс» та ТОВ «Дітрейд», з якими було укладено договори поставки, ідентичні за змістом.

Так, між товариством з обмеженою відповідальністю «Укрінтермарш» (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «ДС Телеком» (покупець) укладено договір поставки від 01.06.2014 №0106/2, відповідно до якого, постачальник зобов'язується в порядку та в строки, встановлені даним договором передати у власність, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити на умовах даного договору-товар (витратні матеріали).

Згідно з п. 2.1 договору якість товару, що постачається, має відповідати вимогам діючих державних стандартів та підтверджуватися відповідними нормативними документами, та повинна відповідати інформації про такий товар, що зазначена в товаросупровідних документах та на упаковці.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що Постачальник повинен поставляти товари вчасно згідно Графіка поставки та у відповідній кількості до Замовлення Покупця, яке є обов'язковим для Постачальника. Замовлення оформляється в письмовому вигляді та надається Постачальнику по факсу, телефону або іншим способом, зручним для Покупця.

Відповідно до п. 4.5 договору при передачі товару Постачальник зобов'язаний одночасно з товаром передати Покупцю наступні документи: видаткову накладну, належним чином оформлену податкову накладну, документи, що підтверджують якість товару, який постачається.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що розрахунок здійснюється за кожну поставлену партію в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору позивачем надано суду наступні документи: копії договору поставки від 01.06.2014 №0106/2, додаткової угоди від 01.08.2014 до договору поставки від 01.06.2014 №0106/2, графіка поставок, заявок на поставку, руху ТМЦ, картки рахунків, видаткових та податкових накладних за відповідні періоди, податкових декларацій за відповідні періоди.

Стосовно посилань податкового органу на відсутність у позивача документів на підтвердження оплати товару позивачем надано пояснення разом з копією додаткової угоди від 01.08.2014 та листа від 01.08.2014 № 0108/43, з яких встановлено, що сторони домовилися про відстрочення оплати за поставлений товар.

При цьому з інших первинних документів, виписаних сторонами на виконання умов договору вбачається, що фактично поставка товару відбулася.

Посилання відповідача на ненадання позивачем при проведенні перевірки замовлень на товар, графіка поставки спростовується матеріалами справи, оскільки зазначені документи долучені до справи.

Відповідно до п. 44.6 статті 44 ПК у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Наведена норма Кодексу лише визначає статус показників податкової звітності, які не підтверджені необхідними документами під час перевірки, однак не обмежує право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки.

Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

З приводу доводів відповідача щодо відсутності у позивача товарно-транспортних накладних суд зазначає наступне.

Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.97 р. № 363, регламентують порядок перевезення вантажів різного виду та визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

Визначені Правилами документи - ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна - є обов'язковими для використання авто-перевізниками з метою пред'явлення особам, уповноваженим здійснювати контроль на автомобільному транспорті і у сфері безпеки дорожнього руху.

Слід зазначити, що центральним податковим органом не видавались обов'язкові до виконання платниками податків акти щодо підтвердження товарно-транспортними накладними та подорожніми листами в податковому обліку пов'язаних з господарською діяльністю отриманих автотранспортних послуг.

Отже, наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням тільки правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства.

Враховуючи те, що постачання позивачу товар ТОВ «Укрінтермаш» в сукупності підтверджено первинними документами, доведеність подальшого використання придбаних послуг у власній господарській діяльності позивача, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень відповідача про неправомірне формування податкового кредиту за наслідками таких операцій.

Також, між товариством з обмеженою відповідальністю «Дітрейд» (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «ДС Телеком» (покупець) укладено типові договори поставки від 18.07.2014 №318-Ахмад, від 23.05.2013 №К/552-Шейк, від 22.05.2013 №К/792-ХБФ, від 22.05.2013 №240-Лукас, від 22.05.2013 №239-АВК, ідентичні за змістом з договором з ТОВ «Укрінтермаш», відповідно до яких, постачальник зобов'язується в порядку та в строки, встановлені даним договором передати у власність, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити на умовах даного договору-товар.

На підтвердження виконання умов вищезазначених договорів позивачем надано суду копії договорів поставки від 18.07.2014 №318-Ахмад, від 23.05.2013 №К/552-Шейк, від 22.05.2013 №К/792-ХБФ, від 22.05.2013 №240-Лукас, від 22.05.2013 №239-АВК, додатків до договорів поставки від 18.07.2014 №318-Ахмад, від 23.05.2013 №К/552-Шейк, від 22.05.2013 №К/792-ХБФ, від 22.05.2013 №240-Лукас, від 22.05.2013 №239-АВК, протоколів розбіжностей до вказаних договорів, графіку поставок, картки рахунків за відповідні періоди, товарно-транспортних накладних за відповідні періоди, податкових накладних за відповідні періоди, заявок на поставку, платіжних доручень.

Астортимент, кількість товару визначено в товарно-транспортних накладних, замовленнях на поставку, копії яких містяться в матеріалах справи (а.с. 56-250, том ІІІ).

Таким чином, виконання вказаного договору є підтвердженим.

Між товариством з обмеженою відповідальністю «ТМ Комфорт Плюс» (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «ДС Телеком» (покупець) укладено договір поставки від 01.08.2014 №0108/1, ідентичний за змістом договорам, вказаним вище, відповідно до умов якого, постачальник зобов'язується в порядку та в строки, встановлені даним договором передати у власність, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити на умовах даного договору товар (витратні матеріали).

На підтвердження виконання умов вказаного договору, позивачем надано суду копії договору поставки від 01.08.2014 №0108/1, графіку поставок, заявок на поставку, руху ТМЦ, картки рахунків, видаткових та податкових накладних за відповідні періоди, платіжного доручення, що підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Крім того, між товариством з обмеженою відповідальністю «Уельс» (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «ДС Телеком» (покупець) укладено договір поставки від 31.07.2014 №3107/1, відповідно до якого, постачальник зобов'язується в порядку та в строки, встановлені даним договором передати у власність, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити на умовах даного договору-товар (витратні матеріали).

На підтвердження виконання умов вищезазначеного договору позивачем надано суду копії договору поставки від 31.07.2014 №3107/1, графіку поставок, заявок на поставку, руху ТМЦ, картки рахунків, видаткових та податкових накладних за відповідні періоди, податкових декларацій за відповідні періоди, платіжного доручення.

Таким чином, виконання вказаного договору є підтвердженим.

Також позивачем надано суду копії ліцензій на право роздрібної торгівлі, штатного розпису товариства з обмеженою відповідальністю «ДС Телеком», договорів оренди офісного приміщення та нежитлового приміщення для організації роздрібної торгівлі продовольчими та промисловими товарами (магазину), що підтверджують використання придбаного товару у власній господарській діяльності

Враховуючи те, що виконання умов договорів про надання послуг підтверджене дослідженими в судовому засіданні розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, які були надані відповідачу до перевірки, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень відповідача про неправомірне формування податкового кредиту за наслідками таких операцій.

Окрім того, згідно з ч. 1 ст. 18 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагентів позивача на момент укладення чи виконання договору або відсутності у них статусу платників ПДВ.

Враховуючи те, що постачання позивачу товарів підтверджено дослідженими в судовому засіданні розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, доведеність подальшого використання придбаних послуг у власній господарській діяльності позивача, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень відповідача щодо неправомірного формування податкового кредиту за наслідками таких операцій.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що господарські операції позивача з контрагентами: ТОВ «Укрінтермарш», ТОВ «Комфорт Плюс», ТОВ «Уельс» та ТОВ «Дітрейд» мали реальний характер, а податковий кредит по вказаних операціях сформовано позивачем правомірно, що підтверджується наступним.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, первинні документи, оформлені на виконання договорів поставки відповідають встановленим вимогам та видам господарської діяльності позивача.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. п. 198.1, п. 198,6 ст. 198 , п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України внаслідок завищення від'ємного значення з податку на додану вартість на підставі податкових накладних не відповідає дійсним обставинам справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що доводи органу державної податкової служби не свідчать про наявність обставин, які унеможливлюють підтвердження права на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість позивачу, у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийняте податковим органом без достатніх підстав.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшов вірного висновку про задоволення вимог адміністративного позову.

Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 167, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.Б. ПаріновСудді І.О. Грибан О.О. Беспалов

Ухвалу в повному обсязі виготовлено 18.05.2015

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Беспалов О.О.

Грибан І.О.