Ухвала суду № 44213682, 03.02.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"03" лютого 2015 р. справа № 808/2090/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Яковенко О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2014 р. у справі № 808/2090/14

за позовом Приватного акціонерного товариства "Запорізький електровозоремонтний завод"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

встановив:

В березні 2014 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача №0000194820 від 14 березня 2014 р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за основним платежем по податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності в сумі 277589,50 грн. в тому числі за основним платежем - 185053 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 92526,50 грн. та №0000184820 від 14 березня 2013 р., згідно якого позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 265375,50 грн., в тому числі за основним платежем - 176917 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 88458,50 грн.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2014 року позов задоволено, а саме: визнано протиправними та скасовано прийняті Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000184820 від 14.03.2014 р. та податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000194820 від 14.03.2014 р.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити позивачу у задоволенні позову.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просив постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Представник позивача проти апеляційної скарги заперечував, просив постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що на підставі наказу СДПІ з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів від 18.02.2014 р. №122 в період з 19.02.2014 року по 25.02.2014 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача ПАТ "Запорізький електровозоремонтний завод" з питання дотримання вимог податкового законодавства при господарських взаємовідносинах з ТОВ "ТВК "КВІК-2006" за період з 01.10.2012 р. по 30.11.2012 р.

В ході перевірки відповідачем, зокрема, зазначено, що позивачем ПАТ "Запорізький електровозоремонтний завод" завищено суму валових витрат у сумі 884583 грн. (ІV квартал 2012 року - на суму 849143 грн., ІV квартал 2013 року - на суму 35440 грн.) та суму податкового кредиту за жовтень 2012 року у сумі 122850 грн., за листопад 2012 року у сумі 54066 грн. 60 коп. по взаємовідносинам з ТОВ «ТВК «КВІК-2006» , по якому встановлено нереальність господарських операцій та відсутність поставок товарів, послуг у жовтні та листопаді 2012 року, що обумовлено ненаданням до перевірки сертифікатів відповідності (походження) товарів, у зв'язку з чим неможливо встановити виробника товару, а також нереальністю здійснених операцій по ланцюгу постачання (а.с.18-21).

За результатами означеної перевірки було складено акт №83/28-04-48-20/01056273 від 27.02.2014 р., відповідно до якого відповідачем встановлено наступні порушення:

- п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 185 053 грн., в т.ч. по періодам: 2012 рік - 178 320 грн., 2013 рік - 6 733 грн.;

- п.198.1, п.198.3 ст.198, п.200.2 ст.200 ПК України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість яка підлягає сплаті до бюджету у розмірі 176 917 грн. у т.ч. по періодам: жовтень 2012 р. у сумі 122 850 грн., листопад 2012 р. у сумі 54 067 грн.

На підставі акту перевірки від 27.02.2014 р. відповідачем 14 березня 2014 року були прийняті податкові повідомлення-рішення №0000194820 від 14 березня 2014 р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за основним платежем по податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності в сумі 277589,50 грн. в тому числі за основним платежем - 185053 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 92526,50 грн. та №0000184820 від 14 березня 2013 р., згідно якого позивачу збільшено суму грошових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 265375,50 грн., в тому числі за основним платежем - 176917 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 88458,50 грн. (а.с.13, 15).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність податкових повідомлень-рішень відповідача №0000184820, №0000194820 від 14 березня 201 року, з наступних підстав.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України, встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).

При цьому в пункті 198.2 зазначеної статті передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв'язку з придбавання товарів (робіт, послуг), до складу валових витрат та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарської діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, згідно п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є правовою підставою формування податкового обліку платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Як вбачається з матеріалів справи, між ПрАТ "ЗЕРЗ" та ТОВ "Торгово-виробнича компанія "КВІК-2006" укладені договори поставки № 120642 від 24.09.2012, № 120646 від 03.10.2012 та № 120652 від 25.10.2012, за умовами яких постачальник зобов'язувався поставити у 2012 році товар, зазначений в Специфікаціях - додатках до Договорів. Відповідно до пункту 5.2 кожного з Договорів, товар постачається за рахунок та транспортом Постачальника (т. 1 а.с. 97-118).

На виконання умов укладених Договорів ТОВ «ТВК «КВІК-2006» поставлено позивачу:

- у жовтні 2012 року - вентилі, перемикачі, контактори на суму 643128 грн., у тому числі ПДВ 107188 грн.; циліндри на суму 93972 грн., у тому числі ПДВ 15662 грн.

- у листопаді 2012 року - картери, голівки циліндрів на суму 237600 грн., у тому числі ПДВ 39600 грн., прохідні ізолятори на суму 86799 грн. 60 коп., у тому числі ПДВ 14466 грн. 60 коп.

На поставлений товар ТОВ «ТВК «КВІК-2006» виписані податкові накладні від 16.10.2012 №1 на суму ПДВ 107188 грн., від 18.10.2012 № 2 на суму ПДВ 15662 грн., від 01.11.2012 № 1 на суму ПДВ 39600 грн., від 06.11.2012 на суму ПДВ 14466 грн. 60 коп. (т. 1 а.с. 119, 130, 146,156).

Поставка товару ТОВ «ТВК «КВІК-2006», його отримання позивачем ПАТ "Запорізький електровозоремонтний завод", здійснення розрахунків, оприбуткування товару та використання у власній господарській діяльності підтверджується наданими позивачем та дослідженими судом видатковими та податковими накладними, рахунками фактурами, товарно-транспортними накладними, актами приймання-передачі товарів, прибутковими ордерами, платіжними дорученнями про перерахування коштів в рахунок оплати за товар, картками складського обліку матеріальних цінностей та вимогами на відпуск у виробництво, які також були дослідженні під час проведеної перевірки, що відображено у додатках до Акту перевірки (т. 1 а.с. 35-37, 120-129, 131-145, 147-155, 157-167).

Таким чином, витрати, віднесені позивачем до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток підприємств за господарськими операціями з ТОВ «ТВК «КВІК-2006», підтверджені відповідними первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За 2012 рік позивач задекларував доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у сумі 401 506 158 грн., за 2013 рік - у сумі 445 827 751 грн.

За період 2012 р. позивач задекларував витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у сумі 386 486 187 грн., за 2013 рік - у сумі 381 984 486 грн.

За 2012 рік позивач задекларував податок на прибуток у сумі 3 281 598 грн., за 2013 рік у сумі 12 450 385 грн.

З акту перевірки вбачається, що ТОВ «ТВК «КВІК-2006» перебувало на час здійснення господарських операцій на податковому обліку. Податковий кодекс України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

З огляду на діюче податкове законодавство про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Крім того, слід зазначити, що законодавством не пред'являються вимоги до суб'єктів підприємництва стосовно кількості працівників у штаті підприємства, наявності тих чи інших основних фондів, зокрема, складських приміщень, транспортних засобів, тощо, для здійснення господарської діяльності, отже на його правосуб'єктність та статус платника податків це жодним чином не впливає. Проте, податковий орган має довести, що відсутність таких ресурсів унеможливила в кожному конкретному випадку реальне виконання правочину.

Згідно висновків акту перевірки договори по ланцюгу постачання товарів (робіт, послуг) відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків.

Відповідно до ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідачем не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: 1) рух активів у процесі здійснення господарської операції; 2) установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; 3) установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Заявник апеляційної скарги також зазначає, що підприємство ТОВ "ТВК "КВІК-2006" є посередником, а в товарно-транспортних накладних не зазначено автопідприємство-перевізника товарів, ПрАТ "ЗЕРЗ" не надано до перевірки сертифікати відповідності (походження) товарів, що не дає можливості встановити виробника товарів. Проте, колегія суддів зазначає, що ця обставина не є підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а тому не може бути прийнята судом до уваги. Крім того, в ході судового розгляду справи було цілком спростовані доводи податкового органу щодо безтоварності операції, а тому окремі недоліки у веденні бухгалтерського обліку не можуть слугувати перешкодою для реалізації платником законного права на формування витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та податкового кредиту .

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: «...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України»).

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина друга статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні адміністративних справ.

Отже, у відповідача відсутні підстави для поширення на позивача негативних наслідків у випадку порушення податкового законодавства ТОВ «ТВК «КВІК-2006» по взаємовідносинах з іншими контрагентами. Реальність здійснення господарських операцій позивача по взаємовідносинах з ТОВ «ТВК «КВІК-2006» підтверджуються матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

ТОВ «ТВК «КВІК-2006» на час здійснення господарських операцій з позивачем перебував на обліку як платник податку на додану вартість, тому позивач правомірно відніс 176917 грн. до податкового кредиту.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується також з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності в сумі 185053 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 92536,50 грн., оскільки позивачем правомірно віднесені витрати за договором з ТОВ "ТВК "КВІК-2006" до витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, яким обставини в справі встановлені правильно та порушень норм матеріального і процесуального права не допущено, тому підстав для скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2014 року у справі № 808/2090/14 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун