Постанова № 44213569, 13.05.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" травня 2015 р. Справа № 908/3719/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Бондаренко В.П., суддя Черленяк М.І.

при секретарі Довбиш А.Ю.

за участю представників сторін:

позивач - Мехтієв Т.А., Піскарьов А.О.;

1-й відповідач - не з'явився;

2-й відповідач - Колесниченко Д.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу другого відповідача (вх.1738 З/1-35) на рішення господарського суду Запорізької області від 15 травня 2014 року по справі №908/3719/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Греін-трейд", м. Запоріжжя

до 1. Фізичної особи-підприємця Зелінського Олександра Володимировича, м. Запоріжжя;

2. Селянського фермерського господарства "Вид", с. Кукули Вінницької обл.

про стягнення 410750 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 15 травня 2014 року по справі (суддя Дроздова С.С.) позов задоволено. Стягнуто з ФОП Зелінського О.В. на користь ТОВ "Греін-трейд" 2000 грн. основного боргу, стягнуто з СФГ "Вид" на користь ТОВ "Греін-трейд" 408750 грн. основного боргу.

Другий відповідач з рішенням суду не погодився, звернувся до господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати в частині стягнення з СФГ "Вид" 408750 грн., прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовити.

Будучи належним чином повідомленим, перший відповідач у судове засідання не з'явився, хоча про дату і місце судового розгляду був повідомлений належним чином ухвалою суду, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення. Відзиву на апеляційну скаргу не надав.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу у відповідності до вимог ст. 101 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом, між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРЕІН-ТРЕЙД" (покупець) та Селянським фермерським господарством "ВИД" (постачальник) укладено договір купівлі-продажу № 18/13-0813 від 13.08.2013 року (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов'язується передати покупцю у власність, а покупець, у свою чергу - прийняти та оплатити товар, передбачений у Договорі - ячмінь у кількості 400 т., загальною вартістю 620 000 грн, у тому числі ПДВ 103 333,33 грн.

Згідно з пунктом 4.2 Договору постачальник для приймання товару покупцем зобов'язаний надати рахунки (рахунки-фактури), видаткові накладні та податкові накладні.

Відповідно до п. 7.1 Договору він набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до повного виконання сторонами цих зобов'язань за Договором.

Пунктом 5.1 Договору сторони узгодили, що розрахунки за цим договором проводяться безготівковою формою шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника. Датою платежу вважається дата списання грошових коштів з банківського рахунку покупця.

У рішенні зазначено, що на підставі рахунку-фактури № 8 від 13.08.2013 року та на виконання п. 4.2 та п. 5.1 Договору позивач здійснив попередню оплату товару в розмірі 410 750 грн, що підтверджується банківськими виписками від 14.08.2013 року на суму 80 000 грн, від 14.08.2013р. на суму 199 000 грн, від 16.08.2013 року на суму 131 750 грн.

На виконання умов укладеного Договору, позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином та здійснив попередню оплату товару у розмірі 410 750 грн.

Втім, другий відповідач умов Договору не виконав, у власність позивача товар визначений Договором не передав.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивач 18.09.2013 року надіслав на адресу другого відповідача вимогу про поставлення товару, яка була останнім отримана 24.09.2013 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, описом вкладення до цінного листа та фіскальним чеком (копії містяться в матеріалах справи).

Отже, другий відповідач повинен був здійснити поставку товару у строк до 01.10.2013 року.

Однак, СФГ «ВИД» належним чином не відреагувало на вимогу, не здійснило у встановлений строк поставку товару, грошові кошти не повернуло.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

За вимогами ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За вимогами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договори купівлі-продажу.

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлено інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 216 Цивільного кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Судом попередньої інстанції встановлено, що другий відповідач в якості доказу на підтвердження факту поставки даного товару посилається на копії накладних №1 від 14.08.2013 року; №2 від 14.08.2013 року; №3 від 15.08.2013 року; №4 від 15.08.2013 року; №5 від 15.08.2013 року; №6 від 16.08.2013 року; №7 від 16.08.2013 року №8 від 16.08.2013 року, які були підписані другим відповідачем та не уповноваженими особами з боку позивача.

У рішенні зазначено, що в матеріалах справи міститься довіреність № 14 від 13 серпня 2013 року, підписана керівником підприємства ТОВ «Греін-Трейд» Мартиненком Ю.А. та головним бухгалтером Крамаренко Ю.О. на отримання цінностей, а саме, ячменя у кількості 400 тонн за рахунком-фактурою № 8 від 13.08.13 року за Договором.

Отже, з цього випливає, що крім Мартиненка Ю.А. та Крамаренко Ю.О. будь-які інші особи не уповноважувались на отримання товару.

Порядок оформлення документів на перевезення визначено п.11 Правил, згідно яких товарно-транспортну накладу на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів, які засвідчує підписом і при необхідності печаткою (штампом). Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом) передаються перевізнику.

Обставини, на які посилається відповідач - 2 - Селянське фермерське господарство «ВИД», що полягають у одержані позивачем товару (ячмінь) за накладними, що долучені до матеріалів справи, не можуть вважатись доведеними, оскільки в матеріалах справи містяться лише копії накладних та в яких відсутні будь-які відмітки позивача про отримання товару (ячменя).

Належним доказом одержання стороною матеріальних цінностей відповідно до норм чинного законодавства є вручена поставщику належним чином оформлена довіреність одержувача.

Порядок отримання товарно-матеріальних цінностей регламентовано Інструкцією про порядок реєстрації виданих повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженою наказом Міністерства юстиції України № 99 від 16.05.1996р. і зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 12.06.1996р. за № 293/1318.

Відповідно до п. 2 цієї Інструкції, сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, добрива, насіння, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Як встановлено п.4 Інструкції, довіреність на одержання цінностей видається тільки особам, що працюють на даному підприємстві. Довіреність особам, що не працюють на даному підприємстві, може бути видана з дозволу керівника підприємства, якщо підприємство, де працює дана особа, видало їй довіреність на одержання тих самих цінностей і такої ж кількості з цього підприємства.

Пунктом 13 цієї ж Інструкції встановлено, що довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на кожний відпуск складається накладна (акт здачі-приймання або інший аналогічний документ) з поміткою на ній номера довіреності та дати її видачі. У цих випадках один примірник накладної (або документа, що її заміняє) передається одержувачу цінностей, а другий додається до залишеної у постачальника довіреності і використовується для спостереження і контролю за відпуском цінностей згідно з довіреністю, а також для проведення розрахунків з одержувачем.

Згідно п.15 Інструкції, відповідальність за дотримання постачальником встановленого порядку відпуску за довіреністю цінностей покладається на посадових осіб підприємства- постачальника, які мають право підписувати первинні документи на відпуск цінностей.

Відповідальність за своєчасне та повне оприбуткування одержаних за виданими довіреностями цінностей покладається на посадових осіб, яким надано право підписувати довіреності, а також на особу, яку призначено для виписування і реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей.

Другий відповідач не надав суду належним чином оформлені довіреності одержувача, які є належним доказом одержання стороною матеріальних цінностей відповідно до норм чинного законодавства.

Посилання ж другого відповідача на підписаний сторонами акт звірки взаєморозрахунків не може вважатись доказом, у зв'язку з наступним.

Відповідно до частини першої, другої статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Акт звірки є документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами - договором, накладними, рахунками тощо.

Отже, акт звірки розрахунків як зведений обліковий документ не належить до первинних документів бухгалтерської звітності та не може бути єдиним доказом у підтвердження наявності чи відсутності будь-яких зобов'язань, в тому числі, розміру заборгованості.

Для забезпечення зобов'язань за договором № 18/13-0813 від 13.08.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРЕІН-ТРЕЙД" (кредитор) та ФОП Зелінським О.В. (поручитель) укладено договір поруки від 20.08.2013 року.

Відповідно до п. 1.1 договору поручитель зобов'язується відповідати за повне та своєчасне виконання боржником зобов'язань перед кредитором за основним договором у межах встановлених у п. 1.2 даного договору.

Згідно п. 1.2 договору поручитель відповідає перед кредитором виключно в частині невиконання боржником основного договору, але не більш ніж 2 000 грн.

Відповідно до п. 3.2 договір від 20.08.2013 року набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання боржником забезпечених зобов'язань та виконання зобов'язань поручителем за цим договором.

Згідно ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Статтею 556 Цивільного кодексу України передбачено, що до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Отже, враховуючи обмеження відповідальності поручителя за договором поруки сумою в розмірі 2 000 грн та відсутність положень у договорі про додаткову відповідальність поручителя, перший відповідач має перед позивачем відповідати солідарно в межах ліміту відповідальності поручителя в розмірі 2 000 грн.

Другий відповідач зазначає, що позивач отримав товар, поставлений по накладним № 1 від 14 серпня 2013 року, № 2 від 14 серпня 2013 року, № 3 від 15 серпня 2013 року, № 4 від 15 серпня 2013 року, № 5 від 15 серпня 2013 року, № 6 від 16 серпня 2013 року, № 7 від 16 серпня 2013 року, № 8 від 16 серпня 2013 року.

Але, відповідно до п. 4.2 договору постачальник для приймання товару покупцем зобов'язаний надати рахунки (рахунки-фактури), видаткові накладні та податкові накладні.

Згідно п. 4.3 договору № 18/13-08113 товар постачається на умовах самовивозу.

Тобто, покупець має сам забрати товар зі складу постачальника чи іншого обумовленого місця. Постачальник повинен тільки надати покупцеві можливість забрати товар. Покупець зобов'язаний надати шляховий лист автомобіля, а постачальник зробити відповідні відмітки на ньому.

Представник позивача стверджує, що ячмінь, за який ним було здійснено передплату взагалі ним не отримано і посилається на те, що, оскільки умовами договору передбачено отримання товару шляхом самовивозу, другий відповідач повинен був його повідомити про готовність відвантажити оплачений товар.

Однак, оскільки такого повідомлення не надходило, то і транспорт для перевезення ячменю позивачем не надавався.

На підставі чого, надані другим відповідачем документи не є належними та допустимими доказами на підтвердження факту поставки позивачу товару на умовах договору № 18/13-0813 від 13.08.2013 року, оскільки наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується перш за все первинними документами бухгалтерського обліку. Позивачем не надано до господарського суду первинних документів бухгалтерського обліку, як того вимагають умови договору та вимоги чинного законодавства, на підтвердження отримання позивачем товару в сумі 410 750 грн. за вказаними накладними.

Згідно з частиною 2 статті 545 Цивільного кодексу України якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

У зобов'язаннях, що виникають із двосторонніх договорів, за якими правами та обов'язками наділені обидві сторони договору, кожна із них стосовно вчинення певних дій виступає одночасно і як боржник, і як кредитор.

Так, за договором купівлі-продажу одна сторона - «продавець» передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні - «покупцеві», який приймає або зобов'язується прийняти це майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Обов'язок продавця щодо передання майна покупцеві буде його дебіторським обов'язком як боржника, а обов'язок покупця щодо прийняття майна - кредиторським обов'язком у зобов'язанні купівлі-продажу. І навпаки, продавець буде виступати як кредитор, а покупець - як боржник щодо обов'язку по сплаті за майно, згідно зі ст. 613 Цивільного кодексу України.

Ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються зокрема: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, поясненнями представників сторін та таке інше.

Згідно статті 36 ГПК України, письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії.

Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

На підставі чого, на думку колегії суддів, суд попередньої інстанції правомірно стягнув з ФОП Зелінського О.В. 2000 грн, з СФГ "Вид" 408750 грн основного боргу на користь ТОВ "Греін-трейд".

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд дійшов висновків, підтверджених матеріалами справи, при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, твердження, викладені у скарзі, спростовуються висновками суду першої інстанції, а тому, підстав для його скасування у колегії суддів немає.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу другого відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 15 травня 2014 року по справі 908/3719/13 залишити без змін.

Повний текст постанови підписаний 18.05.2015 року.

Головуючий суддя Ільїн О.В.

Суддя Бондаренко В.П.

Суддя Черленяк М.І.