Постанова № 44213546, 13.05.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" травня 2015 р. Справа № 922/333/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Россолов В.В., суддя Тихий П.В.

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.,

за участю представників сторін:

позивача - Нестеренко І.Ю., довіреність від 17 лютого 2015 року,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №2432 Х/1-42) на рішення господарського суду Харківської області від 24.03.15 у справі № 922/333/15

за позовом ТОВ "Агротрейд Продукт",

до ТОВ "СП Колос" ,

про стягнення 378 072,60 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Харківської області (суддя Кухар Н.М.) позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Колос" (62313, Харківська область, Дергачівський район, с.Гоптівка, вул.Радянська, буд. 1; ідентифікаційний код: 32938560, п/р 26002156563 в AT "Райффайзен банк Аваль", м.Київ, МФО 380805) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротрейд Продукт" (61052, м.Харків, вул. Дмитрівська, 31/35; ідентифікаційний код: 34331634; п/р 26001002345548 банк: АТ "ОТП Банк", м.Харків, МФО 300528; п/р 26001342228300, банк: АТ "УкрСибБанк", м.Київ, МФО 351005; р/р 26005000883788, банк: ПАТ "Універсал Банк", МФО 322001) - загальну суму заборгованості у розмірі 378072,60 грн., у тому числі: 362220,77 грн. основного боргу, 15851,83 грн. пені; 7561,45 грн. витрат з оплати судового збору.

Відповідач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати.

23 квітня 2015 року від позивача надійшов відзив (вх.№6729).

12 травня 2015 року відповідачем було надано клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№7363).

У судове засідання, яке відбулось 13 травня 2015 року з'явився представник позивача; відповідач своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався.

Згідно із пунктом 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що явка відповідача не була визнана обов'язковою, а також те, що його неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за його відсутності за наявними матеріалами у справі.

Одночасно колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача від 12 травня 2015 року про відкладення розгляду справи (вх.№7363), оскільки останнім не було надано жодного доказу на підтвердження поважності причини відсутності у судовому засіданні, призначеного на 13 травня 2015 року.

Крім того, у вiдповiдностi до вимог ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язаннi добросовiсно користуватись належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав i охоронюваних законом iнтересiв другої сторони, вживати заходiв до всебiчного, повного та об'єктивного дослiдження всiх обставин справи.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд вiдкладає в межах строкiв, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спiр не може бути вирiшено в даному засiданнi.

Нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі, тому неможливість одного з представників позивача бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника судового процесу на участь у судовому засіданні його іншого представника. Проте відповідач наданими йому процесуальними правами не скористався.

Враховуючи вищевикладене та те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка представника відповідача, не перешкоджає вирішенню справи по суті, колегія суддів відхилила клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, колегія суддів встановила наступні обставини справи.

06.02.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротрейд Продукт" (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Колос" (відповідачем) було укладено Договір поставки № ПКП-01/1402-06, згідно п. 1.1. якого позивач (постачальник) зобов'язався передати у встановлений Договором термін товар у власність відповідача (покупця), а відповідач зобов'язався прийняти товар та оплатити його на умовах даного Договору.

Позивач на виконання своїх зобов'язань за Договором поставив відповідачу товар (насіння ячменю "Командор" еліта в кількості 60 т., насіння ячменю "Взірець" еліта в кількості 30 т.) на загальну суму 288000,00 грн., що підтверджується видатковими накладними: № 11П/19-02 від 19.02.2014р. та № 8П/20-02 від 20.02.2014р. Зауважень та претензій по якості та кількості товару від відповідача не надходило.

Відповідно до п. 4.2. Договору, оплата товару здійснюється в два етапи:

- 30% загальної вартості товару (86400,00 грн./еквівалент 9547,20 доларів США) - протягом 50 банківських днів з дати підписання Договору, однак не пізніше 06.04.2014р. (п. 4.2.1. Договору);

- 70% загальної вартості товару (201600,00 грн./еквівалент 22276,80 доларів США) - в строк 237 календарних днів з дати поставки, однак не пізніше 01.10.2014р. (п. 4.2.2. Договору).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротрейд Продукт", звертаючись до господарського суду з позовною заявою, наголошує на належному виконанні відповідачем договірних правовідносин в частині оплати за отриманий товар, у зв'язку з чим просить стягнути з відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Колос", с.Гоптівка Дергачівського району Харківської області, заборгованість за Договором поставки № ПКП-01/1402-06 від 06.02.2014р. в загальному розмірі 378072,60 грн., у тому числі: 362220,77 грн. основного боргу; 15851,83 грн. Пені.

З огляду на доведеність та фактичність позовних вимог, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги в повному обсязі.

Звертаючись з апеляційною скаргою, відповідач наголошує на належному вивченні судом першої інстанції обставин справи, та не врахування тієї обставини, що ціна договору виражена в доларах США, що в контексті частини 2 статті 189 Господарського кодексу України свідчить про нікчемність правовідносин. Разом з тим, відповідач зазначає про неврахування судом положень Постанови Кабінету Міністрів України «Про удосконалення порядку формування цін» від 18 грудня 1998 року, що, на думку відповідача, виключає можливість перерахунку суми заборгованості на курс долару США на момент подачі позовної заяви; а також положень статей 3 та 5 Декрету Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю в Україні», відповідно до яких, у випадку розрахунку за товар в доларах США, обов'язково передбачається наявність у позивача індивідуальної ліценції Національного банку України. Крім того, відповідачем заявлено про порушення судом першої інстанції процесуальних норм законодавства, а саме дотримання правил належності та допустимості доказів, визначених положеннями статей 34 та 34 ГПКУ, з огляду на прийняття останнім в якості доказу роздруківки середньозваженого курсу на міжбанківському ринку станом на 14.01.2015р. з сайту: udinform.com (значення показників таблиці - Межбанк: Forex).

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі нормам законодавства зважаючи на наступне.

Як було встановлено колегіє суддів раніше, 06.02.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротрейд Продукт" (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Колос" (відповідачем) було укладено Договір поставки № ПКП-01/1402-06, згідно п. 1.1. якого позивач (постачальник) зобов'язався передати у встановлений Договором термін товар у власність відповідача (покупця), а відповідач зобов'язався прийняти товар та оплатити його на умовах даного Договору.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Положення стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення проо купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами цього Договору позивач як постачальник зобов'язався поставити і передати у власність відповідачу (покупцю) товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно його оплатити.

Найменування товару, його кількість, ціну та загальну вартість в сумі 31824,00 доларів США-288000,00 грн. сторони узгодили в п. 1.2 Договору.

А отже, даним договором відповідачем було взято на себе обов'язок щодо прийняття та оплати продукції.

Абзац 1 ч. 1 ст.193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 4.2. Договору, оплата товару здійснюється в два етапи:

- 30% загальної вартості товару (86400,00 грн./еквівалент 9547,20 доларів США) - протягом 50 банківських днів з дати підписання Договору, однак не пізніше 06.04.2014р. (п. 4.2.1. Договору);

- 70% загальної вартості товару (201600,00 грн./еквівалент 22276,80 доларів США) - в строк 237 календарних днів з дати поставки, однак не пізніше 01.10.2014р. (п. 4.2.2. Договору).

У відповідності до положень ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлено інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

11.02.2014р. відповідачем було здійснено часткову оплату з першого етапу оплати товару у розмірі 40000,00 грн., а також 24.02.2014р. - в розмірі 46400,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи той факт, що розрахунок за другий етап оплати за товар здійснюються на протязі 237 календарних днів від дати поставки товару, однак не пізніше 01.10.2014р, а товар був поставлений 20.02.2014р., кінцевою датою оплати було 01.10.2014 року.

Однак матеріали справи не містять доказів оплати за отриманий товар у сумі 201600,00 грн./еквівалент 22276,80 доларів США, даний факт не заперечується й самим відповідачем. Таким чином, позовні вимоги про стягнення 70% загальної вартості товару (201600,00 грн./еквівалент 22276,80 доларів США) є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Разом з тим, пунктом 4.6. Договору сторони передбачили що, у випадку, якщо середньозважений курс на міжбанківському ринку станом на останній банківський день, що передує дню здійснення покупцем платежу, зазначеного в п. 4.2.2 Договору, (надалі "новий курс") є вищим за початковий курс більш, ніж на 1 (один) відсоток, вартість товару (окрім вартості товару, що була оплачена згідно п. 4.2.1. Договору) в національній валюті України перераховується та сплачується у відповідності до нового курсу.

Зазначений у п. 4.2.2. Договору платіж складає еквівалент 22276,80 доларів США, що становить 201600,00 грн.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на п. 7.2. Договору, в межах якого сторони погодили, що незважаючи на зазначене в п. 4.6. Договору, у разі прострочення здійснення покупцем остаточної оплати товару, постачальник при зверненні до суду має право для підрахунку суми заборгованості у якості нового курсу використати, на вибір постачальника, курс гривні до долару США, що діяв в останній день строку, коли товар мав бути оплачений покупцем або курс гривні до долару США, що діяв на день, що передує зверненню постачальника до суду за показниками згідно до п. 4.8. Договору, яким обумовлено, що середньозважений курс на міжбанківському ринку в межах цього Договору визначається сторонами на підставі відповідних показників на сайті: http:// www. udіnform.сom/ (значення показників таблиці - Межбанк: Forex).

Скориставшись своїм правом, позивач здійснив перерахунок основної заборгованості за вказаним Договором станом на 14.01.2015р. у відповідності до середньозваженого курсу на міжбанківському ринку, який на дану дату склав 16,26 грн. за 1 долар США.

Отже, сума основного боргу відповідача перед позивачем за Договором, з урахуванням здійсненого перерахунку у відповідності до середньозваженого курсу на міжбанківському ринку, визначеного станом на 14.01.2015р., склала 362220,77 грн. (22276,80 доларів США х 16,26 грн./долар США = 362220,77 грн.).

Таким чином, загальна сума основного боргу за Договором, з урахуванням перерахунку відповідно до п. 7.2., становить 362220,77 грн. Відповідно дана сума основного боргу підлягає стягненню з відповідача

Одночасно колегія суддів погоджується з висновком суду про стягнення суми пені.

У відповідності до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 7 цієї статті передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином, не допускаються.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 ст. 624 ЦК України встановлено: якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Згідно п. 6.2.1. Договору, у разі прострочення здійснення оплати товару покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день такого прострочення.

Як передбчано частиною 2 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через 6 (шість) місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 6.4. Договору, сторони домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення покупцем своїх зобов'язань припиняється через 3 роки від дня, коли такі зобов'язання мали бути виконані.

З матеріалів справи слідує, що кінцевою датою оплати відповідачем коштів за отриманий товар в повному обсязі було 01.10.2014 року, а відтак починаючи з 02.10.2014 року, відповідачем було здійснено прострочення товару. Таким чином відповідач є стороною, яка порушила свої зобов'язання з оплати товару за договорами, оскільки не виконав їх в обумовлений договорами строк.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок розміру пені, колегія суддів зазначає про вірність взяття позивачем в основу розрахунку періоду прострочення (з 02.10.2014 року по 16.01.2015 року) та розмірів облікової ставки НБУ за даний період, а відтак позовна вимога щодо стягнення з відповідача пені у загальному розмірі 15851,83 грн. є законною та обґрунтованою.

Таким чином, загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем склав 378072,60 грн., у тому числі: 362220,77 грн. основного боргу, 15851,83 грн. пені. У зв'язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Наголошуючи на безпідставності доводів апеляційної скарги відповідача стосовно не врахування судом першої інстанції тієї обставини, що ціна договору виражена в доларах США, що в контексті частини 2 статті 189 Господарського кодексу України свідчить про нікчемність правовідносин, колегія суддів зауважує наступне.

Відповідно до частини 2 статті 189 Господарського кодексу України, ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

В той же час відповідачем помилково застосовано положення даної статті до спірних правовідносин, оскільки ціна спірного Договору поставки визначена сторонами у національній валюті України, маючи безпосередньо лише курсову прив'язку до долару США. Усі розрахунки, відповідно до пункту 4.9 Договору здійснюються у гривні.

Частинами 1, 2 ст. 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до ст. 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, втім, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання також в іноземній валюті.

Отже, положення чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти (постанови Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 3-62гс11 та від 26.12.2011 у справі № 3-141гс11).

Договір поставки № ПКП-01/1402-06 від 06.02.2014р. був підписаний директором ТОВ СП "Колос" з урахуванням пунктів, якими передбачено можливість перерахування вартості товару з розрахунку середньозваженого курсу на міжбанківському ринку. Тобто, відповідачем було погоджено умови спірного Договору у повному обсязі.

У свою чергу, безпідставним є також твердження відповідача про неврахування судом положень Постанови Кабінету Міністрів України «Про удосконалення порядку формування цін» від 18 грудня 1998 року, що на думку відповідача, виключає можливість перерахунку суми заборгованості на курс долару США на момент подачі позовної заяви. За таких обставин, відповідач стверджує про існування боргу лише у сумі 201600,00 гривень.

Так пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.98 р. N 1998 встановлено, що формування, встановлення та застосування суб'єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці. Вважати під час формування цін обгрунтованим врахування витрат у доларовому еквіваленті лише в частині імпортної складової структури ціни.

Однак, як зазначалось судом апеляційної інстанції вище, ціна договору поставки була визначена сторонами у гривнях, маючи лише курсову прив'язку до долару США.

Разом з цим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що, по-перше, зазначена постанова прийнята до набрання 01.01.2004р. чинності Цивільним кодексом України, який в свою чергу надає можливість встановлювати грошовий еквівалент відповідної суми в іноземній валюті (ч. 2 ст. 524,ч. 2 ст. 533 ЦК України).

А по-друге, відповідно до п. 2 ст. 190 Господарського кодексу України, вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання. Так ціна на товар, який був предметом Договору поставки не регулюється безпосередньо державою, а визначаються за домовленістю сторін.

Приписом пункту1 частини 2 ст. 92 Конституції України передбачено встановлення виключно Законами України статусу національної валюти, а також статусу іноземних валют на території України.

Виходячи з того, що вираження зобов'язань в іноземній валюті є статусною ознакою іноземної валюти на території України, то і заборона на її застосування повинна встановлюватися законами України.

Між тим, слід зазначити, що пункт 1 постанови Кабінету міністрів України від 18.12.1998 р. № 1998, який обмежує застосування в договорах валютного еквіваленту виключно наявністю імпортної складової структури ціни, суперечить Конституції України та ч. 2 ст. 524, ч. 2 ст. 533 ЦК.

В силу п.2 ч. 4 ст. 4 ЦК України, якщо постанова Кабінету міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення Кодексу або іншого закону.

Згідно із ч. 2 ст. 4 ГПК, господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

З огляду на наведене, посилання відповідача на обмеження застосування в договорі валютного еквіваленту приписами постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 р. № 1998 не ґрунтується на вимогах Конституції та законів України

Наголошуючи на тому факті, що суб'єкти господарювання не мають право встановлювати прив'язку моменту розрахунку до будь якої іноземної валюти, відповідач робить посилання також на постанову Вищого господарського суду України від 15 жовтня 2014 року у справі №904/59/14. Проаналізувавши її зміст колегія суддів, дійшла висновку, що відповідач припустився невірного тлумачення її змісту, оскільки правова позиція Вищого господарського суду в даній справі полягала у тому, що якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Даний припис узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України у справі № 6-145-цс/14 від 24.09.2014 та рекомендаціями Пленуму Вищого господарського суду України, викладеної у п. 8 постанови № 14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

В той же час, сторонами в пункті 7 договору було передбачено інший порядок розрахунку суми, що підлягає сплаті, у разі врегулювання спору у судовому порядку. Так в п. 7.2. Договору, в межах якого сторони погодили, що незважаючи на зазначене в п. 4.6. Договору, у разі прострочення здійснення покупцем остаточної оплати товару, постачальник при зверненні до суду має право для підрахунку суми заборгованості у якості нового курсу використати, на вибір постачальника, курс гривні до долару США, що діяв в останній день строку, коли товар мав бути оплачений покупцем або курс гривні до долару США, що діяв на день, що передує зверненню постачальника до суду за показниками згідно до п. 4.8. Договору, яким обумовлено, що середньозважений курс на міжбанківському ринку в межах цього Договору визначається сторонами на підставі відповідних показників на сайті: http:// www. udіnform.сom/ (значення показників таблиці - Межбанк: Forex).

Таким чином, зважаючи, що позивач звернувся до суду 16 січня 2015 року, сума основного боргу відповідача перед позивачем за Договором, розрахована у відповідності до середньозваженого курсу на міжбанківському ринку, визначеного станом на 14.01.2015р, відповідає як приписам законодавства так і договору.

Помилково відповідачем в якості підстави для відмови в задоволенні позовних вимог вказано на положення статей 3 та 5 Декрету Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю в Україні». Посилаючись на зміст даних приписів відповідач стверджує, що у випадку розрахунку за товар в доларах США, обов'язково передбачається наявність у позивача індивідуальної ліценції Національного банку України.

Відповідно до частини першої статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 № 15-93 валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Положенням частини 5 Декрету передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Втім, відповідачем не було розмежовано поняття безпосереднього розрахунку за товар з формуванням позивачем товарної ціни з огляду на грошовий еквівалент, вираженого в іноземній валюті - доларі США.

Так у відповідності до положень договору (пункт 4.9) та матеріалів справи розрахунки між сторонами здійснювались виключно у грошовій валюті - гривні, що виключає необхідність отримання позивачем індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Одночасно відповідачем було заявлено про порушення судом першої інстанції процесуальних норм законодавства, а саме дотримання правил належності та допустимості доказів, визначених положеннями статей 34 та 34 ГПКУ, з огляду на прийняття останнім в якості доказу роздруківки середньозваженого курсу на міжбанківському ринку станом на 14.01.2015р. з сайту: udinform.com (значення показників таблиці - Межбанк: Forex).

Стверджуючи про неприпустимість розгляду в якості доказу роздруківки середньозваженого курсу на міжбанківському ринку станом на 14.01.2015р. з сайту: udinform.com (значення показників таблиці - Межбанк: Forex) відповідач наголосив лише про невідповідність його форми письмовому чи речовому доказу.

За змістом ст. 32 ГПК України, наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору встановлюються на підставі доказів - фактичних даних.

Докази у відповідності зі ст. 34 ГПК України, повинні відповідати, зокрема, вимогам належності та допустимості. При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Пунктом 4.8. Договору, сторонами було узгоджено, що середньозважений курс на міжбанківському ринку в межах цього Договору визначається сторонами на підставі відповідних показників на сайті: http:// www. udіnform.сom/ (значення показників таблиці - Межбанк: Forex).

В контексті наведеного, надання позивачем, на підтвердження правомірності застосування ставки 16,26 грн. за 1 долар США, роздруківки середньозваженого курсу на міжбанківському ринку станом на 14.01.2015р. з сайту http:// www. udіnform.сom/, є правомірним.

Разом з цим, показники на сайті http:// www. udіnform.сom/ є загальнодоступними; жодного твердження про помилкове застосування ставки у розмірі 16,26 відповідачем заявлено не було; роздруківка з зазначено сайту є завіреною представником позивача, а відтак судом першої інстанції було правомірно прийнято дану копію в якості належного та допустимого доказу, на підтвердження застосування ставки 16,26 грн. за 1 долар США

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до вимог постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних відносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Згідно постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства та фактичним обставинам справи, судова колегія Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги відповідача та залишення рішення господарського суду Харківської області від 24.03.15 у справі № 922/333/15 без змін

У відповідності до ст. 49, ч. 2 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, вирішуючи питання про перерозподіл судового збору пропорційно задоволеним вимогам, враховуючи приписи абз. 4 п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" з огляду на те, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції в силі, судові витрати за подання апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 33, 44, 49, 91, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ТОВ "СП Колос" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 24.03.15 у справі № 922/333/15 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 18 травня 2015 року.

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Россолов В.В.

Суддя Тихий П.В.