Постанова № 44213280, 13.05.2015, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.05.2015 року Справа № 904/7716/14

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),

суддів: Величко Н.Л., Іванов О.Г.

секретар судового засідання Погорєлова Ю.А.

представники сторін:

від позивача: Поплавська Г.П. представник, довіреність №06-03/83 від 29.01.15;

від відповідача: ОСОБА_2 фізична особа-підприємець, паспорт НОМЕР_1 від 03.10.97;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту економічного розвитку Дніпродзержинської міської ради на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2014р. у справі №904/7716/14

за позовом Департаменту економічного розвитку Дніпродзержинської міської ради, м.Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область

про стягнення 37277,95 грн.

ВСТАНОВИВ:

Департаментом економічного розвитку Дніпродзержинської міської ради був заявлений позов (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 28.11.2014р.) про визнання укладеним між виконавчим комітетом Дніпродзержинської міської ради та ОСОБА_2 договору від 04.07.2008р. № 92 про сплату коштів інвесторів, залучених на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпродзержинськ та про стягнення з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 грошової суми 37277,95 грн. у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту та відрахуванні на ці цілі коштів до відповідного місцевого бюджету.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2014р. у справі №904/7716/14 (суддя Петренко Н.Е.) в задоволенні позовних вимог Департаменту економічного розвитку Дніпродзержинської міської ради повністю відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що суд дійшов висновку, що позивач правомірно звернувся до суду з позовом щодо визнання спірного договору укладеним та стягнення з відповідача заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних, однак, оскільки відповідачем була зроблена заява про застосування строку позовної давності та про відмову позивачу у задоволенні позовних вимог і судом встановлено, що позивачем було пропущено строк позовної давності та не було заявлено клопотання про відновлення строку з зазначенням поважних причин щодо пропущення цього строку, тому у задоволенні позову слід відмовити - у зв'язку зі спливом позовної давності. При прийнятті рішення суд керувався, зокрема, нормами 173, 193, 218 Господарського кодексу України, ст.ст. 258, 260, 264 261, 267, 525, 526, 530, 599, 610, 629 Цивільного кодексу України.

Департамент економічного розвитку Дніпродзержинської міської ради (позивач), не погодившись з рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2014р. у справі №904/7716/14, звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить означене рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь бюджету міста Дніпродзержинська 26022,10 грн. заборгованості по сплаті пайової участі, індекс інфляції в сумі 7591,57 грн., три проценти річних в сумі 3664,28 грн. та 1827,00 грн. витрат по сплаті судового збору на користь Департаменту економічного розвитку Дніпродзержинської міської ради. Скаржник вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, що викладені в рішенні місцевого господарського суду висновки не відповідають обставинам справи, а також порушені норми матеріального та процесуального права.

В обґрунтування своїх вимог у апеляційній скарзі, позивач посилається на те, що норми діючого законодавства України не обмежують сторони за договором в питаннях визначення строку та порядку оплати, якщо ці обмеження прямо не визначені в законі. Позивач зазначає, що діюче законодавство надає право сторонам за договором вільно обирати спосіб визначення та погодження змін до договору. В договорі №92 від 04.07.2008р. не було встановлено, що всі зміни стосовно умов договору укладаються лише додатковою угодою. Департаментом було прийнято до уваги скрутне фінансове становище відповідача та погоджено зміни строку сплати коштів пайової участі. Скаржник зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов'язанням з визначеним строком виконання, перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання, тобто зобов'язання зі сплати коштів пайової участі визначено строком виконання. Позивач, посилаючись на норми ч. 3 ст. 27-1 Закону України "Про планування і забудову територій" вважає, що кошти пайової участі повинні бути сплачені не пізніше одного місяця після прийняття об'єкта в експлуатацію, яке відбулось 13.12.2013р. Враховуючи лист відповідача від 24.01.2014р., початок перебігу позовної давності починається з травня 2014 року, так як відповідач зобов'язався сплачувати залишок коштів пайової участі щомісяця, починаючи з квітня 2014 року. Апелянт стверджує, що зазначена судом норма ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України Департаментом не порушена і на момент звернення з позовною заявою до суду, строк позовної давності не закінчився.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (відповідач) у відзиві на апеляційну скаргу вважає, що господарський суд Дніпропетровської області правомірно відмовив позивачу у задоволенні позову. На думку відповідача, апелянт помилково стверджує, що вчинені дії відповідача (сплата частини пайової участі, листи відповідача) свідчать про безумовне прийняття пропозиції позивача укласти договір на спірну суму. Пропозиція укласти договір була від відповідача 03.07.2008р. у вигляді заяви про укладення договору на пайову участь, а позивач прийняв цю заяву, надав реквізити на оплату пайової участі, прийняв цю оплату і до середини 2011 року не мав претензій, що свідчить про безумовне прийняття пропозиції відповідача укласти договір на пайову участь на суму здійсненого платежу 13011,10 грн.

В судових засіданнях під час розгляду справи судом апеляційної інстанції представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги з наведених у ній підстав. Відповідач зі своєї сторони заперечував на її задоволенні з підстав, вказаних у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до положень ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом з матеріалів справи, виконавчий комітет Дніпродзержинської міської ради, розглянувши лист відповідача (вх. від 05.03.2007р. №13-06/517), прийняв рішення №722 від 10.10.2007р. "Про надання дозволу на будівництво торгово-офісного комплексу", яким дозволено відповідачу будівництво торгово-офісного центру за адресою: пр. Пеліна, 44, м. Дніпродзержинськ (а.с. 21-23 том 1).

Відповідно до ч. 6 ст. 25 та ч. 3 ст. 27 Закону України "Про планування та забудову територій" (в редакції Закону України від 12.09.2006р. №109-У, що була чинною на момент звернення позивача за отриманням дозволу на будівництво зазначеного об'єкта містобудування) було встановлено, що розмір коштів інвесторів, що залучаються на пайових засадах для упорядкування території комплексної забудови, визначається договорами між замовником та інвестором на підставі проектної документації; що вихідними даними можуть визначатись також вимоги до пайової участі замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів; що граничний розмір коштів на розвиток відповідної інфраструктури та порядок його визначення встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Дніпродзержинської міської ради від 25.07.2006р. №447 "Про порядок залучення коштів інвесторів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Дніпродзержинська", замовник, який має намір здійснити будівництво об'єкта містобудування у населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту. Пайова участь замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту полягає у відрахуванні коштів до відповідного місцевого бюджету на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту (а.с. 12-20 том 1).

Так вказаним вище рішенням виконавчого комітету Дніпродзержинської міської ради №447 від 25.07.2006р., затверджено Порядок та умови розрахунку розміру коштів інвесторів, що залучатимуться на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпродзержинська (Додаток 1); затверджено Методику розрахунку розмірів коштів інвесторів, що залучатимуться на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпродзержинська (Додаток 2) та затверджено Зразок типового договору про сплату коштів інвесторів, що залучатимуться на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпродзержинськ (додаток 3). Також вирішено, що Управлінню капітального будівництва міської ради (Понізов) на підставі даних управління головного архітектора міста міської ради (Бєлобородов) необхідно забезпечити розрахунок орієнтовної вартості об'єкта будівництва, враховуючи укрупнені показники вартості одиниці виміру відповідних об'єктів, визначених відповідно до нормативів (підпункти 1.1., 1.2., 1.3 пункту 1 та пункт 2 цього Рішення).

Також вказаним вище рішенням виконавчого комітету Дніпродзержинської міської ради №447 від 25.07.2006р. установлено, що після отримання дозволу на будівництво об'єкта містобудування інвестор одночасно з отриманням вихідних даних укладає договір про сплату залучених коштів інвесторів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста; Інвестору надається дозвіл на виконання будівельних робіт за наявності довідки головного управління економіки міської ради про сплату залучених коштів інвесторів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпродзержинськ (підпункти 4.1 та 4.2. пункту 4 цього Рішення).

Як вказує позивач, 03.07.2008р. відповідач звернувся до Департаменту економічного розвитку Дніпродзержинської міської ради для укладення договору про пайову участь та надав інформацію для розрахунку пайової участі на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпродзержинськ (письмове звернення до матеріалів справи не надано).

03.07.2008р. головним архітектором міста надана Інформація для розрахунку пайової участі на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Дніпродзержинська забудовника ПП ОСОБА_3, який передбачає будівництво об'єкта торгово-офісного комплексу за адресою: АДРЕСА_1, у якій відзначена орієнтовна вартість будівництва 1643503 грн., виходячи із якої із застосуванням відповідних коефіцієнтів визначено розмір внеску в сумі 39033,20 грн., оплата якого узгоджена за графіком: І платіж - до 04.07.2008р. - 13011,10 грн., ІІ платіж - до 15.02.2008р. - 13011,10 грн., останній платіж - до вводу в експлуатацію - ІV кв. 2009 року - 13011,10 грн. (а.с. 24 том 1).

03.07.2008р., відповідач за платіжним дорученням №113 перерахував на казначейський рахунок позивача суму 13011,10 грн. із зазначенням платежу, як «пайова участь у розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста під час здійснення будівництва торгово-офісного комплексу по пр. Пеліна, 44, згідно договору № 92» (а.с. 27 том 1).

Відповідно до затвердженого вказаним рішенням виконавчого комітету Дніпродзержинської міської ради №447 від 25.07.2006р. Порядку та умов розрахунку розміру коштів інвесторів, що залучатимуться на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпродзержинськ, у разі сплати інвестором пайової участі частинами відповідно до графіка, що встановлюється договором на сплату пайової участі, довідка, підписана начальником управління про сплату пайової участі інвестора, видається після остаточної повної сплати пайової участі. При відсутності довідки управління про сплату пайової участі під час звернення до управління головного архітектора міста дозвіл на початок будівельних робіт не надається.

Однак 07.07.2008р. Дніпродзержинським регіональним відділом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області був виданий ПП ОСОБА_2. (відповідачу) Дозвіл за № 48 на виконання будівельних робіт з будівництва торгово-офісного комплексу за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 138 том 1).

В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що 04.07.2008р. він надав відповідачу для підписання проект договору №92 про сплату коштів інвесторів, залучених на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпродзержинськ.

Відповідно до умов п.3.1. проекту договору №92 від 04.07.2008р., інвестор зобов'язаний сплатити пайову участь на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста в сумі 39033,20 грн. відповідно до затвердженого графіка, а саме до 04.07.2008р. - 13011,10 грн., до 15.02.2009р. - 13011,10 грн., та IV кв. 2009 року - 13011,00 грн.

Відповідач зі своєї сторони стверджує, що з моменту надання Виконавчим комітетом Дніпродзержинської міської ради дозволу на будівництво об'єкту і оплатою пайової участі у розвитку міста та до середини 2011 року він не отримував зазначений договір № 92 від 04.07.2008р., що, таким чином, позивач склав цей договір лише через три роки після оплати відповідачем пайового внеску на розвиток інфраструктури.

Із долученої позивачем до матеріалів справи копії договору № 92 від 04.07.2008р., судом встановлено, що відповідачем цей договір зі своєї сторони дійсно не підписано (а.с.25-26 т.1).

Позивач зі своєї сторони на підтвердження укладення між сторонами вказаного договору надав суду листи, якими сторони обмінювались з приводу виконання вказаного договору, а саме:

- лист відповідача без номеру та дати (а.с. 28 том 1), із яким відповідач звертався до позивача та в якому підтвердив, що під час будівництва торгово-офісного комплексу за адресою пр. Пеліна, 44 ним було сплачено 13011,10 грн. платіжним дорученням №113 від 03.07.2008р. пайова участь на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпродзержинська та повідомив, що у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем (повернення валютного кредиту, взятого на будівництво комплексу), не може сплатити гроші, запропоновані позивачем на розвиток міста Дніпродзержинська. При цьому відповідач зазначив, що готовий сплатити пайові внески до введення зазначеного комплексу в експлуатацію;

- лист від 27.07.2011р. за №02вих-10/734ек, яким позивач повідомив відповідача про прострочену заборгованість у розмірі 26022,10 грн. та необхідність сплати коштів пайової участі до введення об'єкту в експлуатацію. Цим листом також запропоновано відповідачу в 10-денний термін з дня отримання листа звернутися до головного управління економіки Дніпродзержинської міської ради для оформлення додаткової угоди для продовження строку сплати зобов'язань за договором до введення об'єкту в експлуатацію, або у той же 10-денний термін з дня отримання листа перерахувати кошти 26022,10 грн. на бюджетний рахунок цільового фонду міської ради з соціально-економічного розвитку міста. Позивач надав копію поштового повідомлення на підтвердження того, що лист отримано відповідачем особисто 08.08.2011р. (а.с. 29-30 том 1);

- лист від 05.11.2013р. за №06-04/779, яким позивач вдруге повідомив відповідача про існуючу заборгованість та необхідність сплати коштів пайової участі. Відповідач отримав лист 08.11.2013р., що підтверджено його особистим підписом (а.с. 31 том 1);

- лист від 31.12.2013р. за №06-02/996, яким позивач втретє повідомив відповідача про існуючу заборгованість та необхідність сплати коштів пайової участі. Цей лист був отриманий відповідачем 14.01.2014р., про що свідчить його особистий підпис (а.с.32 том 1);

- лист-відповідь від 24.01.2014р., у якому відповідач зобов'язався здійснити пайову участь у створенні і розвитку інфраструктури міста Дніпродзержинськ і перерахувати до місцевого бюджету кошти, починаючи з квітня 2014 року до грудня 2014 року в рівних долях по 2891,34 грн. (а.с.33 том 1).

Як вказував суду позивач, умови письмового договору №92 від 04.07.2008р. відповідач у повному обсязі не виконав. Зазначені вище гарантії, викладені в листі-відповіді від 24.01.2014р. щодо погашення заборгованості зі сплати пайової участі, відповідач також не виконав. Це й стало причиною звернення позивача із позовом до відповідача у даній справі про стягнення з відповідача на користь бюджету міста Дніпродзержинська суми 26022,10 грн. заборгованості по сплаті пайової участі, суми 7591,57 грн. збільшення боргу з урахуванням індексу інфляції та суми 3664,28 грн. трьох процентів річних, які були доповнені вимогою, згідно заяви від 28.11.2014р. за вих. №02-03/958 про збільшення розміру позовних вимог, про визнання укладеним між сторонами цього спору договору від 04.07.2008р. №92 про сплату коштів інвесторів, залучених на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпродзержинська.

Встановлені вище обставини свідчать про те, що відповідач не заперечує факту сплати пайового внеску в сумі 13011,10 грн., після чого отримав Дозвіл на початок будівельних робіт № 48 від 07.07.2008р., однак вважає, що у нього не виникало договірних зобов'язань зі сплати решти пайового внеску в сумі 26022,10 грн., та, до того ж, вказує про те, що позов подано з пропуском встановленого ст.ст. 257, 258 Цивільного кодексу України строку позовної давності, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків визначено договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Дніпродзержинської міської ради "Про порядок залучення коштів інвесторів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Дніпродзержинська" №447 від 25.07.2006р укладення договору про сплату інвестором пайової участі на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпродзержинська - є обов'язковим для відповідача для отримання Дозволу на виконання будівельних робіт об'єкту містобудування.

Відповідно до ч.1 ст. 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Частина ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначає, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частина 2 ст. 184 Господарського кодексу України також встановлює, що укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

Проаналізувавши встановлені вище обставини, на підставі викладених норм чинного законодавства України, колегія суддів погоджується із правовим висновком суду першої інстанції, що між сторонами був укладений договір про сплату коштів інвестором.

У даному випадку укладення зазначеного договору відбулось у спрощений спосіб шляхом вчинення сторонами дій необхідних для отримання відповідачем дозволу на початок будівельних робіт, обов'язковою складовою для чого є сплата пайової участі на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, та внаслідок підтвердження прийняття умов цього договору до виконання, доказами чого є оплата відповідачем 03.07.2008р. обумовленої частини такої пайової участі та видача відповідачу відповідного дозволу на початок будівельних робіт.

За умовами цього договору у відповідача виникли зобов'язання зі сплати пайової участі на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста в сумі 39033,20 грн., відповідно до узгодженого (в зазначеній вище Інформації для розрахунку пайової участі) графіка, а саме: до 04.07.2008р. 13011,10 грн., до 15.02.2009 року - 13011,10 грн. та ІV квартал 2009 року - 13011,00 грн.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Дослідивши матеріали справи, колегія суду апеляційного господарського суду встановила, що свої зобов'язання за договором відповідач не виконав, пайовий внесок у повному розмірі в сумі 39033,20 грн. не сплатив. Відтак, виходячи із встановлених обставин, є вірним й висновок місцевого господарського суду, що у відповідача існує заборгованість за спірним договором. Розмір цієї заборгованості зі сплати пайової участі становить - 26022,10 грн. (39033,20 грн. - 13011,10 грн. = 26022,10 грн.).

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд виходив з того, що між сторонами був укладений спірний договір та у відповідача існує заборгованість за спірним договором, тому позивач правомірно звернувся до суду з позовом щодо визнання спірного договору укладеним та про стягнення з відповідача заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних, але оскільки відповідачем була зроблена заява про застосування строку позовної давності та про відмову позивачу у задоволенні позовних вимог і судом встановлено, що позивачем було пропущено строк позовної давності та не було заявлено клопотання про відновлення строку з зазначенням поважних причин щодо пропущення цього строку, у задоволенні позову необхідно відмовити - у зв'язку зі спливом позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладенні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі, якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач вимагає визнання в судовому порядку укладеним між сторонами договору № 92 від 04.07.2008р. у формі єдиного документа. Проте така вимога не підлягає задоволенню, оскільки договір між сторонами з цього ж предмету є вже укладеним у спрощений спосіб. До того ж, обраний позивачем за цією вимогою спосіб захисту порушеного права, не відповідає способам захисту, передбаченим ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Таким чином, відмова суду першої інстанції у задоволенні вимог про визнання укладеним означеного договору - є правомірною.

Щодо доводів апеляційної скарги позивача про невірне обрахування судом першої інстанції початок перебігу та про неврахування фактів, які свідчать про переривання позовної давності внаслідок визнання відповідачем свого обов'язку, то вони відхиляються колегією суддів з наступних підстав.

Законом України "Про планування і забудову територій" від 20.04.2000р. № 1699-III, в редакції, чинній на момент укладення сторонами договору про сплату коштів інвесторів, залучених на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпродзержинськ, не було встановлено граничних термінів сплати пайового внеску, тому вони мали визначатись у відповідності до Порядку залучення коштів інвесторів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Дніпродзержинська, затвердженого рішенням виконавчого комітету Дніпродзержинської міської ради №447 від 25.07.2006р., безпосередньо в умовах договору.

За умовами договору про сплату коштів інвесторів, залучених на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпродзержинськ, відповідач зобов'язався сплатити внесок рівними частинами протягом півтора року - остаточно в ІV кварталі 2009 року. Таким чином, кінцевим строком для виконання відповідачем своїх зобов'язань за цим договором слід вважати 31.12.2009р.

Позивач звернувся з позовом до суду 01.10.2014р. (дата, коли позов був зданий до пересилання установі поштового зв'язку), тобто з пропуском встановленого ст. 257 Цивільного кодексу України строку позовної давності у три роки - щодо пред'явлення вимоги про стягнення внеску з пайової участі в сумі 26022,10 грн. (основного боргу).

З набуттям чинності положень ст. 27-1 Закону України "Про планування і забудову територій" від 20.04.2000р. № 1699-III, в редакції згідно із Законом України від 16.09.2008 р. N509-VI, було встановлено законодавчий припис, що граничний термін сплати пайового внеску не повинен перевищувати одного місяця до планової здачі об'єкта містобудування в експлуатацію, а з набуттям чинності положень ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011р. №3038-VІ, були встановлені граничні терміни для сплати коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.

Згідно до Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, яку було зареєстровано 13.12.2013р. в Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області, зазначений об'єкт визнано закінченим будівництвом та готовим до експлуатації.

У зв'язку із прийняттям 13.12.2013р. означеного об'єкта в експлуатацію, позивач також вважає таким, що настав встановлений чинним законодавством та договором обов'язок відповідача сплатити пайові кошти на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпродзержинськ.

Однак, як свідчать надані сторонами до матеріалів справи докази, з прийняттям 16.09.2008р. змін до Закону України "Про планування і забудову територій" від 20.04.2000р. №1699-III та з прийняттям Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 №3038-VI, сторонами не вносилися зміни до договору щодо порядку та строків сплати пайового внеску, ані у спрощеній формі, ані шляхом складання двосторонньої додаткової угоди чи шляхом укладення нового договору (новації).

Так доказів про прийняття позивачем останньої пропозиції відповідача, що була висловлена ним у листі від 24.01.2014р., в якому він зобов'язався здійснити пайову участь у створенні і розвитку інфраструктури міста Дніпродзержинськ і перерахувати до місцевого бюджету кошти, починаючи з квітня 2014 року до грудня 2014 року в рівних долях по 2891,34 грн., - до матеріалів судової справи не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Частина 2 ст. 5 Цивільного кодексу України встановлює, що акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

За приписом ч. 3 ст. 5 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Таким чином, положення ст. 27-1 Закону України "Про планування і забудову територій" від 20.04.2000 № 1699-III, в редакції зі змінами на 16.09.2008р. та положення ст. 40 "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 №3038-VI , якими встановлено інший ніж обумовлений в умовах договору строк сплати пайового внеску - не підлягають застосуванню до правовідносин сторін, оскільки цивільні відносини між сторонами з приводу виконання договору виникли раніше.

Отже, колегія суддів вважає безпідставними посилання позивача на те, що мав місце факт продовження чи зміни встановленого в умовах договору строку сплати пайового внеску до прийняття об'єкту будівництва в експлуатацію.

Відповідно до ч.1 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Однак щодо решти доводів апеляційної скарги позивача, то колегія суддів вважає, що не може вважатися пропозиція відповідача у його листі від 24.01.2014р. і такою, що свідчить про визнання відповідачем свого обов'язку та про переривання перебігу позовної давності, оскільки із її змісту не вбачається, щодо яких саме зобов'язань, зокрема за яким договором чи у зв'язку із будівництвом якого об'єкту, її було запропоновано.

Отже, з урахуванням приписів ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, закінчення строку позовної давності, про застосування якого заявлено стороною у справі, є підставою для відмови позивачу у даній справі в позові про стягнення суми 26022,10 грн. основної заборгованості.

Відповідно до ст. 266 Цивільного кодексу України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Оскільки позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 7591,57 грн. втрат від інфляції та суми 3664,28 грн. 3% річних, які були нараховані на підставі положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України на суму основного боргу 26022.10 грн., - є додатковими вимогами, які є похідними від основної вимоги, то слід визнати, що позовна давність спливла і щодо цих вимог.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанцій правильно застосував положення ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України та обґрунтовано відмовив у задоволенні позову у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що господарським судом повно, всебічно та об'єктивно досліджені всі обставини справи в їх сукупності, їм надана належна правова оцінка, оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з дотриманням норм законодавства, тому передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у даній справі судового рішення немає.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника у скарзі.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту економічного розвитку Дніпродзержинської міської ради - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2014р. у справі №904/7716/14 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Повний текст постанови складено - 15.05.2015р.

Головуючий суддя І.М. Подобєд

Суддя Н.Л. Величко

Суддя О.Г. Іванов