Ухвала суду № 44190953, 15.05.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/544/2015(м)

265/6842/14-ц

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Шиян В.В.

Суддя-доповідач Принцевська В.П.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2015 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого судді Принцевської В.П.

суддів Гаврилової Г.Л., Кочегарової Л.М.

при секретарі Брежнєві Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 грудня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до суду з позовом до ПАТ «ММК»ім. Ілліча» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона в період з 1 березня 2003 року по 10 грудня 2010 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем. Під час її роботи на підприємстві, при виплаті заробітної плати не проводилася індексація передбачена діючим законодавством, внаслідок чого були порушені її права на оплату праці. Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 28 липня 2014 року, було встановлено порушення законодавства про оплату праці з боку відповідача та стягнуто з ПАТ «ММК»ім.Ілліча» на його користь індексацію заробітної плати та компенсації у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати. Таким чином внаслідок неправомірних дій відповідача які виразилися в несвоєчасній виплаті заробітку, суттєво були порушені її права на оплату праці та своєчасне її отримання, а тому відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України, просить суд стягнути з ПАТ «ММК»ім. Ілліча» на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 1 січня 2011 року по 30 вересня 2014 року в розмірі 86 944,52 гривні, та в подальшому стягувати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні виходячи з кількості робочих днів та середньої заробітної плати в розмірі 107,74 по день ухвалення рішення. Також просить суд стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди суму 1000 гривень.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 грудня 2014 року позов задоволено частково, стягнуто з Публічного Акціонерного Товариства "ММК ім. Ілліча"на користь позивачки за період з 10 грудня 2010 року по 13 листопада 2014 року середній заробіток за час затримки виплати індексації заробітної плати з компенсацією в розмірі 1100 гривень, а також стягнуто моральну шкоду в сумі 500 гривень, а всього 1600,00 гривень.

З даним рішенням не погодилася позивачка та оскаржила його в апеляційному порядку. Вона посилається на те, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що між нею та відповідачем відсутній спір про розмір належної їй до виплати індексації заробітної плати, а тому суд помилково зменшив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, як це передбачено ст.117 КЗпП. Просила апеляційний суд змінити рішення суду першої інстанції та задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.

Апелянтка до суду не з»явилася, повідомлена про час і місце судового засідання телефонограмою від 8 травня 2015 року, яка зареєстрована в журналі телефонограм за №841.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає необхідним відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_2 з наступних підстав.

Статтею 303 ч. 1 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до вимог п.3 ст. 61 ЦПК України, обставини встановлені судовим рішенням у цивільній, господарський або адміністративній справі що набрало законної сили не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З матеріали справи вбачається, що рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 28 липня 2014 року, яке набрало чинності 7 серпня 2014 року, частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ПАТ «ММК ім. Ілліча» про стягнення заборгованості суми індексації заробітної плати з компенсацією. Стягнуто з ПАТ «ММК»ім. Ілліча» на користь позивачки індексацію заробітної плати з компенсацією заборгованості за період з 1 березня 2003 року по 31 липня 2006 року в сумі 1070,60 гривень, з утриманням ПАТ «ММК»ім. Ілліча» з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті. Цим рішенням встановлено, що позивачка з 6 вересня 1988 року по 10 грудня 2010 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем - ПАТ «ММК»ім.. Ілліча».

Відповідно до ст.ст.1, 33 Закону України "Про оплату праці" заробітною платою є вина-города у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Структуру заробітної плати визначено у ст. 2 Закону України «Про оплату праці», якою передбачено існування основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати згідно з п. п. 2.2.7 «Інструкції зі статистики заробітної пла-ти», затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що суми індексації заробітної плати та компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати є складовими частинами заробітної плати (додатковою заробітною платою).

Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України передбачено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Рішенням Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 9рп/2013 зазна-чено , що положення ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, саме як складових належної працівнику заробітної плати, без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Зазначене свідчить про наявність факту порушення трудового законодавства в частині невиплати позивачу заробітної плати в частині індексації заробітної плати з компенсацією за затримку у її виплаті за цей період.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

На підставі ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Рішенням від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 Конституційного Суду України у справі № 1-5/2012 було визначено, що положення ч. 1ст. 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями ст. ст. 116, 117, 237-1 КЗпП України слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення серед-нього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Таким чином Конституційним Судом України було визначено, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом України в постанові від 27 березня 2013 року по справі № 6-15цс13.

Суд першої інстанції правильно встановив, що відповідач фактично не розрахувався з позивачкою при її звільненні, рішення про поновлення його порушених прав ( про стягнення індексації та компенсації) набрало чинності 7 серпня 2014 року, а до суду позивач звернувся 27 жовтня 2014 року, тому строки для звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку та моральної шкоди позивач не пропустив.

Апеляційний суд перевірив доводи апелянта, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що між нею та відповідачем відсутній спір про розмір належної їй до виплати індексації заробітної плати, а тому суд помилково зменшив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, як це передбачено ст.117 КЗпП. При цьому апеляційний суд вважає дані доводи апелянта безпідставними, оскільки суд першої інстанції правильно вастановив, що рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 28 липня 2014 року, яке набрало чинності 7 серпня 2014 року, задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ПАТ «ММК ім. Ілліча» про стягнення заборгованості суми індексації заробітної плати з компенсацією частково, а тому, визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд першої інстанції правильно керувався вимогами ст. 117 КЗпП України та посилався на роз»яснення Пленуму Верховного Суду України в п.20 Постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» де зазначено, що при частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Статтею 308 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду необхідно залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 315 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді