Рішення № 44187275, 29.04.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3419/15 Справа № 175/2125/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Бойко О. М. Доповідач - Пищида М.М.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2015 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :

головуючого: - Пищиди М.М.

суддів: - Свистуновій О.В., Осіяна О.М.,

при секретарі: - Яловій Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою представника публічного акціонерного товариства "Марфін Банк" Асхадулліної Тетяни Валентинівни на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2014 року за позовом публічного акціонерного товариства "Марфін Банк" до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2014 р. ПАТ "Марфін Банк" звернувся із позовом до ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору № 00250/RD від 14.07.2008р. ОСОБА_7 отримав кредит у розмірі 42121,00 доларів США з терміном погашення 13.07.2020 року включно зі сплатою 11,9 % річних.

23.11.2010 року з метою забезпечення своєчасного та повного виконання позичальником умов кредитного договору було укладено договір поруки № 00382-rd між банком та ОСОБА_8

Як вбачається з уточненого позову, в порушення умов кредитного договору відповідачі не виконують умов кредитного договору щодо своєчасного повернення сум отриманого кредиту та сплати нарахованих за користування кредитними коштами, відсотків у встановлені кредитним договором строки, в результаті чого станом на 17.10.2014 року виникла сума заборгованості у розмірі 43330,23 доларів США, яку позивач просив стягнути солідарно з відповідачів.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2014 року позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Марфін Банк" до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості - залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ПАТ "Марфін Банк" просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити по справі нове рішення яким задовольнити вимоги позивача у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ "Марфін Банк", суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження своїх доводів, а саме чіткого розрахунку суми позову у гривневому еквіваленті.

Однак з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.07.2008 р. між ВАТ "Морський Транспортний банк" (ПАТ "Марфін Банк" після зміни найменування) та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір №00250/RD про надання кредиту у вигляді не поновлюваної кредитної лінії на суму 42121,00 доларів США з терміном погашення 13.07.2020 року включно зі сплатою 11,9% річних.

В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між Банком та ОСОБА_8 23.11.2010 р. було укладено договір поруки, відповідно до умов якого ОСОБА_8 поручилась у повному обсязі за виконання боржником зобов'язань за кредитним договором від 14.07.2008 р.

Відповідно до статей 1049, 1050, 2054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит ) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Пунктом 4.1. кредитного договору передбачена відповідальність позичальника за порушення зобов'язань - пеня , яка сплачується у грошовій одиниці України за курсом НБУ на дату нарахування пені.

Станом на 17.10.2014 року розмір суми заборгованості за кредитом і процентами складає 43 330,23 доларів США з яких : кредитних коштів 33 615,93 доларів США, процентів на основну суму боргу - 9 714,30 доларів США та заборгованості за пенею в сумі 35191,97 грн. з яких: пеня за несплачену суму кредиту - 28 453,08 грн., пеня за несплачені проценти за користування кредитом - 6738,89 грн.

Відповідно до частини 1 статті 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручителі відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет КМУ).

При цьому згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

Згідно з п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене постановою Правління НБУ N 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 року за N 730/5921), за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких:

- неторговельні операції з валютними цінностями;

- операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами;

- ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

- інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

З вищенаведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог підпункту "в" п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.

Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року N 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку на здійснення яких Національний банк видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Тому при розгляді спору про надання кредиту в іноземній валюті треба враховувати, що у випадку наявності у банку відповідної генеральної ліцензії та письмового дозволу Національного банку України, здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача щодо стягнення заборгованості за кредитним договором в доларах США обґрунтовані тим, що кредит позичальнику був наданий в доларах США, банк має ліцензію на право здійснення банківських операцій в іноземній валюті № 66 від 08 . 05. 2003 року, Дозвіл № 66-2 від 15. 09, 2003 року та додаток до дозволу № 66-2 від 15. 09. 2003 року, виданих Національним банком України.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 30. 03. 2012 року " Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" визначено, що у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті, суд в резолютивній частині рішенні зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК.

За таких обставин відповідно до ст. 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції від 08 грудня 2014 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог публічного акціонерного товариства "Марфін Банк".

Також, відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України підлягає стягненню солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь публічного акціонерного товариства "Марфін Банк" 3 654,00 в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст.ст. 303,304,307,309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника публічного акціонерного товариства "Марфін Банк" Асхадулліної Тетяни Валентинівни - задовольнити.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2014 року - скасувати.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Марфін Банк" задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь публічного акціонерного товариства "Марфін Банк" за кредитним договором № 00250/RD від 14 липня 2008 року за кредитом і процентами в сумі 43 330,23 доларів США з яких : кредитних коштів 33 615,93 доларів США, процентів на основну суму боргу - 9 714,30 доларів США та заборгованості за пенею в сумі 35191,97 грн. з яких: пеня за несплачену суму кредиту - 28 453,08 грн., пеня за несплачені проценти за користування кредитом - 6738,89 грн.

Стягнути солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь публічного акціонерного товариства "Марфін Банк" 3 654,00 в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: