Ухвала суду № 44186835, 08.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" квітня 2015 р. м. Київ К/9991/72828/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого: Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства «Скирда»

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2011 року

у справі № 8/233-АП-08 (№ 22-а-4935/08)

за позовом Приватного підприємства «Скирда»

до Державної податкової інспекції у місті Херсоні

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Приватне підприємство «Скирда» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Херсоні (далі - відповідач) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0001262301/0 від 17 березня 2008 року.

Постановою Господарського суду Херсонської області від 10 червня 2008 року позов був задоволений. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Херсоні від 17 березня 2008 року № 0001262301/0 про зменшення ПП «Скирда» бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 205904,25 грн. Відшкодовано з державного бюджету ПП «Скирда» 3,40 грн. судових витрат.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2011 року постанову Господарського суду Херсонської області від 10 червня 2008 року було скасовано. Постановлено нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

В касаційній скарзі ПП «Скирда», посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2011 року та залишити в силі постанову Господарського суду Херсонської області від 10 червня 2008 року.

У запереченні на касаційну скаргу ДПІ у м. Херсоні, посилаючись на те, що постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2011 року є законною та обґрунтованою, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у м. Херсоні провела документальну невиїзну перевірку ПП «Скирда» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за період: травень, червень 2007 року, за результатами якої був складений акт №881/23-7/33726348 від 17 березня 2008 року.

За висновками акту перевірки позивачем були порушені вимоги підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 205904,25 грн., а саме по деклараціях: за травень 2007 року - на 50208,25 грн., за червень 2007 року - 155696,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було встановлено, що позивач не може претендувати на відшкодування коштів з державного бюджету, у зв'язку з тим, що відсутнє джерело відшкодування, оскільки за результатами зустрічних перевірок постачальників позивача (а саме: ТОВ «Євробуд» та ПП «Інвест-Трейд») було встановлено, що вказані суб'єкти господарювання є посередниками, постачальником яких є ТОВ «Південь-Торг», яке, за інформацією ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва, за юридичною адресою не знаходиться, має стан « 21», проводиться ліквідаційна процедура товариства (за рішенням суду).

17 березня 2008 року ДПІ у м. Херсоні на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0001262301/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» зменшила ПП «Скирда» суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість на 205904,25 грн., у тому числі: за травень 2007 року - 50208,25 грн., за червень 2007 року - 155696,00 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що зменшення податковим органом позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість згідно оспорюваного податкового повідомлення-рішення є безпідставним, оскільки ПП «Скирда» правомірно включило до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду вказану суму податку на додану вартість згідно належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від його контрагентів - ТОВ «Євробуд» та ПП «Інвест-Трейд», які сплатили податок на додану вартість до бюджету, а несплата податку продавцем, або іншою особою в ланцюгу постачання (в тому числі в разі ухилення від сплати), несе негативні наслідки лише для цих осіб та при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування, з урахуванням того, що факт сплати позивачем податку на додану вартість у ціні товарів податковим органом не заперечувався.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що податкові накладні, виписані ТОВ «Південь-Торг» на користь ТОВ «Євробуд» та ПП «Інвест-Трейд», які були постачальниками позивача, не можуть бути підставою для формування податкового кредиту по ланцюгу контрагентів, оскільки містять недостовірну інформацію стосовно юридичної адреси товариства, з урахуванням того, що установчі документи ТОВ «Південь-Торг» були визнані недійсними на підставі рішення суду.

Однак, погодитись з такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів не може, з огляду на наступне.

Відповідно до пунктів 1.6-1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом; бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно абзацу 1 підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Абзацом 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до абзаців 1, 3 підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За приписами підпункту «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Отже, визначальним для бюджетного відшкодування є фактична сплата отримувачем товарів (робіт та послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (робіт та послуг).

Як встановлено судом першої інстанції, факт сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни товарів, придбаних у ТОВ «Євробуд» та ПП «Інвест-Трейд», податковим органом не заперечувався та підтверджений платіжними дорученнями (т.1 арк. справи 80-86).

Отже, позивачем були виконані всі необхідні умови, передбачені статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

При цьому, підставою для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування за травень та червень 2007 року слугував висновок податкового органу, викладений в акті перевірки, про те, що вказані суб'єкти господарювання є посередниками, постачальником яких є ТОВ «Південь-Торг», яке, за інформацією ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва, за юридичною адресою не знаходиться, має стан « 21», проводиться ліквідаційна процедура товариства (за рішенням суду). На підтвердження вказаних обставин податковим органом також було надано копію постанови Господарського суду Миколаївської області від 16 січня 2008 року у справі № 1/852/07, якою було визнано недійсними установчі документи та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Південь-Торг» були визнані недійсними з дати реєстрації (арк. справи 76-77).

Разом з цим, як встановлено судом першої інстанції, вказана постанова не набрала законної сили, що також підтверджується відповіддю ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва (№ 3922/7/23-408 від 17 квітня 2008 року), наданою на запит ДПІ у м. Херсоні, в якій вказано, що станом на 25 березня 2008 року відомо, що ТОВ «Південь-Торг» подало апеляційну скаргу до Одеського адміністративного апеляційного суду, а у травні 2007 року (період, в якому складено податкові накладні, які зазначені у запиті ДПІ у м. Херсоні), вказане товариство декларувало податкові зобов'язання з податку на додану вартість та податковий кредит, а також здійснювало розрахунки за звітний період (арк. справи 94-95).

Крім іншого, твердження ДПІ у м. Херсоні про те, що необхідною умовою бюджетного відшкодування є, відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», сплата сум податку на додану вартість до бюджету всіма контрагентами у ланцюгу постачання, правомірно відхилені судом першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону).

Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою в ланцюгу постачання, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Закону сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата податку продавцем або іншою особою в ланцюгу постачання (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця і суму бюджетного відшкодування. Тобто, покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про безпідставність зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування податку оспорюваним податковим повідомленням-рішенням, у зв'язку з чим ухвалене у даній справі судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Враховуючи вищевикладене, постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2011 року підлягає скасуванню із залишенням в силі постанови Господарського суду Херсонської області від 10 червня 2008 року.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 222, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Скирда» задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2011 року скасувати, а постанову Господарського суду Херсонської області від 10 червня 2008 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна