Рішення № 44174338, 07.05.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №467/79/14-ц 07.05.2015 07.05.2015 07.05.2015

Провадження № 22ц-/784/1013/15 Головуючий у 1-й інстанції Кірімова О.М.

Категорія 23 Доповідач апеляційного суду Мурлигіна О.Я.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

07 травня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Мурлигіної О.Я.,

суддів: Козаченка В.І., Царюк Л.М.,

при секретарі судового засідання Богуславської О.М.

за участю: представника позивачки ОСОБА_2,

представника відповідача Рибакової Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_4 на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 05 березня 2015 року за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Вісла» про відшкодування збитків,

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2014 року ОСОБА_4 звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Вісла» (далі - ТОВ «Агрофірма «Вісла», товариство) про відшкодування 49 549 грн. 59 коп. шкоди, заподіяної самовільним зайняттям відповідачем земельної ділянки та покладення на Арбузинську районну державну адміністрацію Миколаївської області обов'язку створити комісію для визначення заподіяного їй збитку як власнику землі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка зазначала, що є власником земельної ділянки загальною площею 7,12 га, яка розташована на території Новоселівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. У вересні 2005 року між нею та ТОВ «Агрофірма «Вісла» було укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки строком на 10 років, а 29 травня 2006 року - додатковий договір до нього.

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 30 січня 2013 року зазначений договір оренди землі та додатковий договір визнано недійсними.

Посилаючись на те, що відповідач незаконно користувався належною їй земельною ділянкою після розірвання договору і повернув ділянку лише 12 липня 2013 року, що позбавило її можливості отримати доходи від користування землею, просила задовольнити позов.

Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 06 лютого 2014 року позовні вимоги щодо покладення обов'язку на Арбузинську районну державну адміністрацію Миколаївської області про створення комісії для визначення заподіяного їй збитку як власнику земельної ділянки залишено без розгляду.

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 06 травня 2014 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 03 липня 2014 року, позов задоволено частково. Однак, зазначені судові рішення скасовані ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2014 року.

У січні 2015 року позивачка подала уточнену позовну заяву. Обгрунтовуючи стягнення 49549 грн. 59 коп. збитків, вона зазначала, що відповідач незаконно користувався її земельною ділянкою протягом 2012 - 2013 років, передавши земельну ділянку їй лише 12 липня 2013 року, після збору врожаю. Незаконність володіння земельної ділянки визнано рішенням суду про визнання договору оренди недійсним. За недійсною угодою відповідач повинен повернути все отримане по угоді, а у разі неможливості такого повернення, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Так, вона мала намір засіяти земельну ділянку та отримати врожай пшениці, чого не зробила через дії відповідача. Тому, він повинен відшкодувати їй збитки - вартість незібраної, а отже і непроданої пшениці. За довідкою відділу статистики в Арбузанському районі середня врожайність пшениці склала на 01 липня 2013 року 38, 3 центнера з гектара, а середня вартість тони пшениці - 1817 грн. Тому, виходячи з розміру земельної ділянки (7,12 га) неотриманий дохід складає вказану суму.

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 05 березня 2015 року, в якому виправлена описка ухвалою суду від 08 квітня 2015 року в частині назви відповідача, в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_2 просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. На думку апелянта, суд безпідставно не взяв до уваги доводів в позовній заяві та доказів у справі. Рішення суду суперечить вимогам матеріального права.

Представник відповідача, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, просить залишити рішення суду без змін.

З'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення, суд виходив з того, що позов обґрунтовано з посиланням на норми Цивільного кодексу України зокрема ст. ст. 22, 216, 1230 ЦК України. Статтею 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Зазначена стаття визначає загальну норму щодо відшкодування збитків внаслідок наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків та причинний зв'язок між порушенням права та збитками, а також вина особи, яка завдала збитків. Відсутність будь-якого з цих елементів виключає відповідальність у вигляді стягнення збитків, якщо інше не передбачено законом. При цьому слід мати на увазі, що вимога про відшкодування збитків має ґрунтуватись не тільки на положеннях зазначеної статті, а і нормі матеріального права, яка передбачає такий спосіб захисту порушеного права. Як встановлено із змісту позовної заяви, спір стосується землі та її використання.

Відповідно до ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 211 Земельного кодексу України визначено, за які порушення громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства. Позивач, як на правову підставу для відшкодування за рахунок відповідача упущеної вигоди зазначив, що відповідач безпідставно користувався земельною ділянкою.

Разом із тим, такої підстави для покладення на відповідача цивільної відповідальності, як «безпідставне користування земельною ділянкою» ст. 211 ЗК України не містить.

Як виходить з доказів у справі, відповідач користувався земельною ділянкою на підставі договору оренди та судових рішень. Між сторонами не існувало спорів щодо орендної плати за 2008 - 2012 роки, а претензій по орендній платі за 2013 рік позивачка до відповідача не пред'являла. За такого, немає підстав для задоволення позову.

Проте з висновками суду погодитися не можна.

З доказів у справі вбачається, що позивачка є власником земельної ділянки площею 7,12 га, розташованої на території Новоселівської сільської ради Арбузинського району. У 2005 році було укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки, а 29 травня 2006 року - додатковий договір, підписаний товариством та від імені позивачки. Однак рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 30 січня 2013 року, яке набрало законної сили 12 лютого 2013 року, зазначений вище договір оренди та додатковий договір визнано недійсними. Судом встановлено, що позивачка не підписувала договори.

Ухвалою вказаного суду від 17 травня 2013 року відстрочено виконання судового рішення щодо передачі земельної ділянки до виконання рішення суду до серпня 2013 року. Ухвалою апеляційного суду від 18 липня 2013 року ухвала скасована, але до цього, а саме 12 липня 2013 року, товариство повернуло позивачці земельну ділянку.

Позивачка просить відшкодувати їй збитки у вигляді неодержаних доходів за час, коли відповідач незаконно, без належних правових підстав користувався її земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (ч. 2 ст. 216 ЦК України).

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 1 ст. 211 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельних ділянок - будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації.

Суд на зазначені вимоги закону уваги не звернув. Між тим, з викладеного виходить, що за спірний період позивачка не надавала згоди на використання відповідачем на правах оренди її земельної ділянки. Відповідач використовував земельну ділянку на підставі недійсного договору, а згідно з ч. 1 ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення та не потребує доведенням іншими доказами факту самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки.

За такого, позивачка має право на відшкодування збитків, визначених законом, про що вона і просила в позовній заяві.

Як роз'яснено у пунктах 12, 14, 16 Постанови Пленумом Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (зі змінами та доповненнями), у випадках самовільного зайняття земельних ділянок чи вчинення інших порушень земельного законодавства шкода відшкодовується відповідно до ст. ст. 211, 212 ЗК України, ст. ст. 22, 623, 1166, 1172, 1192 ЦК України особами, що її заподіяли.

Вирішуючи спори про відшкодування власникам землі й землекористувачам шкоди, заподіяної самовільним зайняттям земельних ділянок та іншими порушеннями земельного законодавства, суди мають виходити з того, що відповідно до ст. 156 ЗК, ст. 1166 ЦК така шкода відшкодовується у повному обсязі.

Розмір шкоди, заподіяної порушеннями земельного законодавства, визначається з урахуванням витрат на відновлення родючості землі, а також доходів, які власник землі або землекористувач міг би одержати при використанні земельної ділянки і які він не одержав за час до приведення землі у стан, придатний для її використання за цільовим призначенням, або до повернення самовільно зайнятої ділянки.

Зокрема, при самовільному зайнятті ріллі на користь землекористувача (власника) стягується вартість неодержаних сільськогосподарської продукції чи сіна, обчислена за ринковими цінами, з урахуванням середньої врожайності певної культури в господарстві, за винятком витрат виробництва, пов'язаних зі збиранням урожаю, а також витрат на відновлення якості земель відповідно до їхнього призначення.

З доказів, наданих відповідачем, які 05 травня 2014 року також досліджувалися створеною Арбузинською районною державною адміністрацією комісією щодо визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам ( а.с. 49), виходить, що валовий збір озимої пшениці у ТОВ «Агрофірма «Вісла» у 2013 році склав 281,95 центнера з 7,12 га. Сума витрат на виробництво на кожний центнер склала 88 грн. 02 коп., а всього 24817 грн. 42 коп., а виручка від реалізації вказаного об'єму пшениці - 30117 грн. 90 коп. Отже, виходячи з витрат товариства, які підтверджені в тому числі його статистичними даними у Формі №21 ( а.с.162), прибуток від реалізації озимої пшениці склав 5300 грн. 48 коп. ( 30117,90 - 24817,42).

Вказана сума є збитками, у вигляді неотриманих доходів позивачки, які підлягають відшкодуванню.

Враховуючи вказане, колегія суддів вважає, що рішення суду у відповідності до п.п.3,4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України необхідно скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову. При ухваленні нового рішення, підлягають перерозподілу судові витрати, понесені позивачкою при подачі позову та подачі апеляційної скарги пропорційно задоволеним вимогам. На її користь необхідно стягнути 79 грн. 51 коп.

Визначаючи суму неотриманого доходу, що підлягає стягненню на користь позивачки, колегія суддів виходить з ціни від реалізації озимої пшениці товариством, а не середньої ціни реалізації по району. Данні про середню ціну реалізації по району не можуть бути застосовані, оскільки визначені без врахування якості пшениці та конкретного періоду реалізації.

Доводи відповідача про те, що позивачці сплачувалася орендна плата за 2012 рік не безпідставні, про що свідчать докази у справі, а також докази у справах 2/467/4/13 за позовом ОСОБА_4 до ТОВ «Агрофірма «Вісла» та №2-467/665/13-ц за її позовом про визнання договору оренди недійсним. Так, позивачці належить дві земельних ділянки площею 7,123 га, відносно яких укладено два різних договору, зареєстрованих товариством 29 травня 2006 року (договір 2006 року та додатковий договір до нього) та 21 листопада 2007 року ( договір від 18 вересня 2007 року).

Перший договір було визнано недійсним, а відносно другого ухвалено рішення про відмову у його розірванні. Копії судових рішень відповідно від 30 січня 2013 року та 19 лютого 2013 року є в матеріалах справи (а.с.7, 167). При розгляді спору по останній справі, судом досліджувалися докази сплати відповідачем орендної плати позивачці. В матеріалах справи є докази щодо орендної плати за 2008 - 2011 роки за двома договорами. Бухгалтерських документів про сплату позивачці орендної плати за 2012 рік в матеріалах справи немає.

Таким чином, ТОВ «Агрофірма «Вісла» не надала допустимих та належних доказів про сплату орендної плати позивачці за 2012 рік по договору 2006 року (за яким орендна плата повинна була здійснюватися щорічно до 31 грудня кожного року).

Позивачка просить стягнути збитки у вигляді неотриманого прибутку за період, яким земельною ділянкою в 2012 -2013 році володіло підприємство, яке не сплачувало за цей період позивачці будь яких сум. Саме за цей період апеляційним судом стягуються гроші.

На обґрунтування доводів про сплату позивачці орендної плати за 2012 рік представником товариства до апеляційного суду надана квитанція про поштовий переказ у грудні 2012 року 3467 грн. та 3000 грн. Однак, вказану квитанцію колегія суддів не може вважати належним та допустимим доказом перерахування та отримання ОСОБА_4 сум за договором 2006 року. В квитанції вказано, що гроші відправлені з Мар'янівки на ім'я ОСОБА_4. Проте, немає доказів того, за яким договором перераховані ці суми, за який період, та відсутні відомості про отримання позивачкою вказаних сум. У разі безпідставного отримання позивачкою вказаних сум, товариство не позбавлено можливості захисту своїх прав у судовому порядку.

Керуючись ст.ст. 303, 309, 316, 88 ЦПК України колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 05 березня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, про часткове задоволення позову.

Стягнути на користь ОСОБА_4 з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Вісла» 5300 грн. 48 коп. збитків та 79 грн. 51 коп. судових витрат .

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили може бути оскаржено в касаційному порядку .

Головуючий:

Судді: