Ухвала суду № 44156307, 30.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2015 року м. Київ К/9991/69748/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26 липня 2012 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2012 року

у справі № 2а-5180/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Автозапчастини»

до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26 липня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2012 року, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Автозапчастини» (далі - ТОВ «Центр Автозапчастини»; позивач) до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби (далі - Харківська ОДПІ Харківської області ДПС; відповідач) задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0010732340 від 19 січня 2012 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Центр Автозапчастини» судові витрати в розмірі 2 146,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26 липня 2012 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2012 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Крім того, Харківською ОДПІ Харківської області ДПС заявлено клопотання про заміну відповідача у справі - Харківської ОДПІ Харківської області ДПС на Харківську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Харківській області у зв'язку з реорганізацією, яке згідно із статтею 55 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає задоволенню.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну позапланову перевірку ТОВ «Центр Автозапчастини» з питань правильності обчислення та нарахування податку на додану вартість за серпень 2011 року за операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛЛК Україна», за результатами якої складено акт № 2944/234/37023683 від 29 грудня 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0010732340 від 19 січня 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 260 875,50 грн. (173 917,00 грн. - основний платіж, 86 958,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

За наслідками адміністративного оскарження, названий акт індивідуальної дії залишено без змін.

Перевіркою встановлено порушення товариством пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу ТОВ «ЛЛК Україна» за нікчемним правочином (договір поставки нафтопродуктів № 11/11 від 01 лютого 2011 року).

Обґрунтовуючи свою правову позицію щодо неправомірності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за розглядуваними господарськими операціями, контролюючий орган наголошував на ненаданні товариством на перевірку сертифікатів відповідності, паспортів якості, документів, що підтверджують транспортування, зберігання та використання придбаних нафтопродуктів у власній господарській діяльності ТОВ «Центр Автозапчастини».

Задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

В даному випадку судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність здійснення господарських операцій з придбання позивачем у ТОВ «ЛЛК Україна» нафтопродуктів (оливи LUKOIL) підтверджується належним чином складеними специфікаціями, податковими та видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, сертифікатами відповідності, а також документами, які свідчать про оприбуткування товариством оливи та її використання у власній господарській діяльності, а саме - реалізацію третім особам.

Суди попередніх інстанцій цілком обґрунтовано прийняли вказані документи до уваги, надали їм належну правову оцінку та відхилили посилання податкового органу на ненадання деяких з представлених документів (транспортної документації, сертифікатів відповідності, документів, які свідчать про зберігання та використання придбаних нафтопродуктів у власній господарській діяльності позивача) на перевірку, як на підставу для відмови в задоволенні позову.

Адже, положення статей 11, 71, 86 Кодексу адміністративного судочинства України зобов'язують суд вжити заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об'єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.

При цьому суд не може обмежити право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки.

Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

Враховуючи викладене, а також з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника податку, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваного акту індивідуальної дії слід визнати правильним.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26 липня 2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2012 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Замінити в даній справі відповідача - Харківську об'єднану державну податкову інспекцію Харківської області Державної податкової служби її правонаступником - Харківською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Харківській області.

Касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області відхилити, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26 липня 2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.