Ухвала суду № 44153993, 14.05.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

У Х В А Л А

14 травня 2015 року м. Київ № 826/8308/15

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Добрівська Н.А., ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами

за позовомОСОБА_1 доПершого заступника Голови Херсонської обласної державної адміністрації В. Січовапроспростування інформації, зобов'язання вчинити певні дії та встановлення повноважень, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Першого заступника Голови Херсонської обласної державної адміністрації В. Січова, в якому просила:

« 1) зобов'язати Відповідача спростувати недостовірну та неправдиву інформацію поширену ним у відповіді мені від 03.04.2015 року за результатами його розгляду мого звернення до лідера Політичної партії «УДАР» В.Кличка та у відповіді від 17.02.2015 року за результатами його розгляду мого звернення до н.д.України Є.Рибчинського, у той спосіб у який вона Відповідачем була мені поширена та зобов'язати Відповідача в подальшому утриматися від подібного розповсюдження такої неправдивої та недостовірної інформації;

2) зобов'язати Відповідача відкликати свої відповіді надані ним на звернення Центрального Комітету Політичної партії «УДАР В.Кличка» від 06.03.2015 року та на звернення н.д.України Є.Рибчинського від 03.02.1015 року до Голови Херсонської ОДА А.Путілова та надати їм нові відповіді зі спростуванням неправдивої та недостовірної інформації;

3) встановити повноваження Відповідача щодо захисту моїх законних трудових прав порушених головним лікарем Херсонської обласної клінічної лікарні В.Клименком під час моєї роботи в Лікарні, виходячи з його повноважень, як посадової особи Херсонської ОДА, як органу державної виконавчої влади, встановлених статтями 19, 43 та 119 Конституції України, статтями 17, 272, 273 та 276 Цивільного Кодексу України, пунктом 6 частини 6 статті 19 Господарського Кодексу України, статей 5-1 та 263 КЗпП України, ЗУ «Про звернення громадян», статтею 38 ЗУ «Про охорону праці», статтею 35 ЗУ «Про оплату праці», ратифікованою в Україні Конвенцією ООН по правам інвалідів, статтею 8 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та ЗУ «Про місцеві державні адміністрації»;

4) зобов'язати Відповідача здійснити заходи на захист моїх законних трудових прав порушених головним лікарем Херсонської обласної клінічної лікарні В.Клименком, у відповідності до конституційних повноважень Відповідача та у відповідності до клопотання направлених Голові Херсонської ОДА А.Путілову Центральним Комітетом Політичної партії «УДАР В.Кличка» від 06.03.2015 року та н.д.України Є.Рибчинським від 03.02.2015 року;

(…)

8) зобов'язати Відповідача, як посадову особу Херсонської ОДА яка є роботодавцем головного лікаря Херсонської обласної клінічної лікарні В.Клименка, надати дані про нанесені мені матеріальні збитки у зв'язку із моїм з 04.04.2008 року і по сьогоднішній день вимушеним прогулом;

9) стягнути з Відповідача на мою користь нанесені мені Відповідачем матеріальні та моральні збитки, з розміром яких я зможу визначитися тільки отримавши від Відповідача дані про нанесені мені матеріальні збитки у зв'язку з моїм вимушеним прогулом».

В пунктах 5 і 6 позивачем заявлені клопотання щодо витребування у відповідача документів, а в пункті 7 прохальної частини позовної заяви - про залучення третіх осіб.

Згідно з п.п.3, 4, 6 ч.1 ст.107 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, крім іншого, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтею 106 цього Кодексу, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства та чи немає інших підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Згідно із визначенням, наведеним у п.1 ч.1 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України, справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Завданням адміністративного судочинства, згідно частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч.1 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (п.1 ч.2 ст.17 КАС України).

Згідно із визначенням, наведеним у п.9 ч.1 ст.3 КАС України відповідач у справі адміністративної юрисдикції - це суб'єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

Відтак, обов'язковою ознакою публічно-правового спору, що підлягає розгляду судом в порядку адміністративного судочинства є підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб'єкту владних повноважень та участь у публічно-правовому спорі з однієї сторони суб'єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владні управлінські функції, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватись цим суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 106 КАС України у позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог згідно з частинами четвертою і п'ятою статті 105 цього Кодексу і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

Під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу згідно з частиною четвертою статті 105 КАС України, який має формулюватися максимально чітко і зрозуміло.

Обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги - це конкретні юридичні факти, з настанням яких суб'єкти публічного права вступають між собою у спірні правовідносини.

Щодо вимог ОСОБА_1, викладених у пунктах 1 і 2 прохальної частини позовної заяви, суд вважає за доцільне звернути увагу позивача на наступне.

Частиною 4 статті 32 Конституції України встановлено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням і поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 270 ЦК України передбачено, що відповідно до Конституції України фізична особа, зокрема, має право на повагу до гідності та честі.

Відповідно до ч.1 ст.277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Частиною четвертою вказаної статті передбачено, що спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.

Відповідно до ч.5 ст.277 ЦК України якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний.

Згідно з ч.7 ст.277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Враховуючи положення статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди мають застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року; далі - Конвенція) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права, а також враховувати роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя».

Вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. Разом із тим, особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. У зв'язку з цим суди повинні брати до уваги, що відповідно до статті 275 ЦК захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту відносяться, наприклад, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (стаття 277 ЦК), заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (стаття 278 ЦК) тощо.

Як передбачено п.7 Пленуму, відкриваючи провадження у справі, суд має з'ясувати, за правилами якого судочинства підлягає розгляду заява. При цьому слід виходити з компетенції суду щодо розгляду цивільних справ, зазначеної в статті 15 ЦПК, та враховувати положення статей 1, 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК). Оскільки характер спірних правовідносин є цивільно-правовим (незалежно від суб'єктного складу), то всі справи зазначеної категорії підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, за винятком справ про захист ділової репутації між юридичними особами та іншими суб'єктами підприємницької діяльності у сфері господарювання та іншої підприємницької діяльності, що розглядаються в порядку господарського судочинства.

У постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013р. №3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», а саме в пункті 4 визначено, що справи про захист гідності, честі та ділової репутації розглядаються в порядку цивільного судочинства і в тому випадку, коли стороною є органи державної влади та/або органи місцевого самоврядування (суб'єкт владних повноважень).

Аналізуючи наведене законодавство та нормативні акти, які врегульовують спірні правовідносини з урахуванням обраного ОСОБА_1 способу захисту порушеного права та формулювання вимог, викладених нею у пунктах 1 і 2 прохальної частини позовної заяви, а також наведені на їх обґрунтування обставини, суд звертає увагу позивача на те, що вказаний спір не підлягає розгляду в порядку, передбаченому КАС України, а є цивільно-правовим спором та повинен розглядатися місцевим судом в порядку цивільного судочинства.

Зміст вимоги, наведеної ОСОБА_1 в пункті 4 прохальної частини позову про зобов'язання відповідача здійснити заходи на захист трудових прав позивача, також свідчить про належність спору в цій частині до компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

Так, відповідно до п.1 ч.1 ст.15 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Отже, дана вимога, з урахуванням обраного позивачем в даному випадку способу захисту порушеного права, також непідсудна адміністративному суду, оскільки спрямована на відновлення порушеного права в сфері трудових відносин.

Згідно частини 2 статті 21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Зважаючи на послідовність викладення ОСОБА_1 своїх вимог про стягнення з відповідача на її користь матеріальних та моральних збитків, які позивач пов'язує зі своїм вимушеним прогулом, такі вимоги (п.п.8, 9 прохальної частини позовної заяви) не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Так, в частині 1 статті 21 КАС України закріплено право позивача заявити кілька вимог в одній позовній заяві, за умови якщо вони пов'язані між собою.

При цьому, відповідно до ч.3 вказаної норми Кодексу, не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Означені вимоги процесуального права мають бути враховані позивачем при обрані предмету оскарження і способу захисту порушеного права у публічно-правових відносинах.

Щодо викладеної позивачем в пункті 3 вимоги про встановлення певних повноважень відповідача, суд вважає за доцільне звернути увагу позивача на те, що у відповідності до п.3 ч.2 ст.17 КАС України, до юрисдикції адміністративних судів віднесено публічно-правові спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Отже, з вимогами щодо наявності чи відсутності компетенції (повноважень) відповідача - суб'єкта владних повноважень може звернутись тільки суб'єкт владних повноважень.

При цьому, ОСОБА_1 не доведено наявність у неї адміністративної процесуальної дієздатності на звернення до суду з такою позовною вимогою, як зазначена у п.3 прохальної частини позовної заяви, в розумінні частини 2 статті 48 КАС України.

Враховуючи наведене, позивач має надати письмове обґрунтування наявності у неї права на звернення до суду з позовом про відсутність у відповідача компетенції (повноважень) вчиняти певні дії з урахуванням приписів пункту 4 частини 1 статті 106, пункту 6 частини 4 статті 105 та пункту 3 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Статтею 104 КАС України встановлено, що звернення до адміністративного суду відбувається шляхом подання позовної заяви, яка має бути оформлена згідно статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до пункту 4 частини 1 статті 106 КАС України, у позовній заяві має зазначатись зміст позовних вимог згідно з частинами четвертою і п'ятою статті 105 цього Кодексу і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

Відповідно до положень частини 4 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги про:

1) скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень;

2) зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії;

3) зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій;

4) стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю;

5) виконання зупиненої чи невчиненої дії;

6) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;

7) примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності.

З огляду на зміст позову з урахуванням викладених у даній ухвалі норм процесуального права, суд приходить до висновку про невідповідність поданої ОСОБА_1 позовної заяви вимогам КАС України.

Відповідно до ч.1 ст.108 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених ст.106 КАС України, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків.

Враховуючи вищевикладене, позовна заява підлягає залишенню без руху із встановленням позивачу строку для усунення недоліків шляхом подання уточненої позовної заяви, сформулювавши позовні вимоги до відповідача згідно частини 4 статті 105 КАС України з викладенням юридичних фактів, на яких позивач ґрунтує свої вимоги до відповідача із зазначенням правової підстави позову, тобто вказати законодавчі акти, норми яких порушено відповідачем із наведенням конкретних рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що порушують охоронювані законом права та інтереси позивача у публічно-правових відносинах і можуть бути предметом розгляду в адміністративній справі.

Стосовно заявленого ОСОБА_1 у пункті 10 прохальної частини позовної заяви клопотання про звільнення її від сплати судового збору на підставі п.13 ч.2 ст.3 Закону України «Про судовий збір», суд вважає за доцільне звернути увагу позивача на те, що відповідно до наведеної норми судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

При цьому, у позовній заяві немає жодного доводу та не надано доказів стосовно допущення суб'єктом владних повноважень порушень законодавства під час здійснення саме владних управлінських функцій щодо позивача.

У зв'язку з наведеним суд звертає увагу позивача на тому, що частиною 3 статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору, який підлягає сплаті у розмірі та в порядку, встановленому Законом України «Про судовий збір».

Згідно з інформацією, викладеної на офіційному веб-порталі «Судова влада України» (адреса: http://court.gov.ua/sud2670/tax/), платiжнi реквізити для перерахування судового збору за розгляд справи Окружним адміністративним судом міста Києва такі: Отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, Код отримувача (код ЄДРПОУ) - 38004897, Рахунок отримувача - 31218206784007, Банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, Код банку отримувача - 820019, Код класифікації доходів бюджету - 22030001.

Між тим, відповідно до положень постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України від 8 липня 2011 року №3674-VI «Про судовий збір»» від 23 січня 2015 року №2 визначено, що з урахуванням вимог статті 6 Закону України «Про судовий збір» з позовних заяв, що містять кілька вимог немайнового характеру, судовий збір справляється з кожної вимоги окремо.

У наведеній постанові Вищий адміністративний суд України також визначає, що зміст закріпленого у частині 2 статті 21 КАС України вказує на те, що вимозі про відшкодування шкоди передує вимога про встановлення порушення прав, свобод та інтересів позивача. За такого правового врегулювання вимога про відшкодування шкоди не є об'єктом, за який справляється судовий збір. Водночас за вимогу, яка їй передує, такий платіж сплачується.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.17, 21, 105, 106, ч.1 ст.108, ст.160, ст.165 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя -

У Х В А Л И В:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 залишити без руху.

2. Встановити позивачу семиденний строк з дня одержання даної ухвали для усунення недоліків.

3. Попередити позивача про те, що у випадку неусунення недоліків позовної заяви позовна заява буде повернута йому відповідно до п.1 ч.3 ст.108 КАС України.

4. Копію ухвали невідкладно надіслати особі, що звернулась із позовною заявою.

Ухвала набирає законної сили та може бути оскаржена у порядку, встановленому в ст.254 та ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя Н.А. Добрівська