Ухвала суду № 44130393, 17.04.2015, Апеляційний суд Луганської області

Справа № 415/4929/14-ц

Провадження № 22ц/782/3/15

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Луганської області у складі:

Головуючого Карайван Т.Д.

Суддів: Стахової Н.В., Бережної С.В.

При секретарі: Коротенко С.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Сєвєродонецьку апеляційну скаргу на рішення Лисичанського міського суду від 02 лютого 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про заборону вчиняти певні дії,-

ВСТАНОВИЛА:

В грудні 2014 року позивач звернувся із зазначеним позовом до суду.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він на праві спільної часткової власності з ОСОБА_3 є власником по ? частині квартири АДРЕСА_1.

01 жовтня 2013 року ОСОБА_2 не маючи законних підстав зі згоди ОСОБА_3 передала спірну квартиру в найм ОСОБА_4, ОСОБА_5 та їх малолітній дитині ОСОБА_6, 2005 року народження.

Рішенням Лисичанського міського суду від 01 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області був задоволений його позов про виселення ОСОБА_4, ОСОБА_5 та їх дитини.

01 вересня 2014 року ОСОБА_2 без законних підстав зі згоди ОСОБА_3 знову уклала договір найму квартири з ОСОБА_7 та членами її сім'ї: ОСОБА_8 та її малолітніми дітьми, з позовом про виселення яких він звернувся до суду.

Посилаючись на те, що відповідачі вдруге своїми незаконними діями порушують його право власності, що дає йому підстави передбачати можливість порушення його в наступному, позивач просив суд заборонити ОСОБА_2 і ОСОБА_3 вчиняти дії по передаванню в найм квартири АДРЕСА_1.

Оскаржуваним рішенням суд задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1

З метою недопущення порушення права власності ОСОБА_1 заборонив ОСОБА_2 та ОСОБА_3 здійснювати дії зі здавання в найм квартири АДРЕСА_1, які порушують права сумісної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3

Додатковим рішенням від 03 лютого 2015 року суд вирішив питання щодо судових витрат, стягнув з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судовий збір в сумі 243 грн.60 коп. по 121 грн.80коп. з кожного.

Ухвалою від 09 лютого 2015 року суд виправив у рішенні від 02 лютого 2015 року описку, доповнивши у тексті мотивувальної частини ст. 402 ЦК України словом „законом".

В апеляційній скарзі, до якої приєдналась ОСОБА_9, ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, вирішити питання щодо судових витрат. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу відповідач посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального права, незаконність та необґрунтованість рішення суду.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 необхідно відхилити, рішення суду залишити без змін.

При цьому судова колегія виходить з наступного.

Відповідно до приписів ст.386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його права, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до ч.1-3 ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен з співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Судом встановлено, що за договором дарування від 11 червня 2009 року квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_1.

16 березня 2010 року ОСОБА_1 подарував ? частку спірної квартири ОСОБА_3. В спірній квартирі зареєстрована ОСОБА_2.

01 жовтня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 зі згоди ОСОБА_3 та без згоди іншого співвласника ОСОБА_1 укладено договір піднайму всієї спірної квартири, у зв'язку з чим ОСОБА_1 звернувся з позовом до Лисичанського міського суду про виселення ОСОБА_5 та членів його сім'ї зі спірної квартири.

Рішенням Лисичанського міського суду від 01 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 01 грудня 2014 року позов ОСОБА_1 було задоволено.

01 вересня 2014 року відповідачі вдруге без згоди позивача передали в найм спірну квартиру сім'ї ОСОБА_7 у складі її матері ОСОБА_8 та двох малолітніх дітей, з приводу виселення яких позивач знову звернувся з позовом до суду.

Таким чином, судом при розгляді справи встановлені факти порушення відповідачами права власності позивача, яке підлягає захисту.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідачі неодноразово порушували право власності позивача на квартиру АДРЕСА_1, укладаючи без його згоди договори найму на зазначене житло, що дає можливість позивачу передбачати порушення відповідачами свого права власності в наступному.

Такий висновок суду відповідає матеріалам справи і вимогам закону.

Що стосується застосування способу захисту порушеного права, на що посилається в апеляційній скарзі відповідачка, вказуючи, що не та норма матеріального права застосована, то колегія суддів вважає необхідним відзначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Стаття ст. 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в ст. 16 ЦК України.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов'язків.

Стаття 386 ЦК України її частина 2, якою керувався суд, при ухваленні рішення належить до сфери дії п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК і є суміжним способом захисту прав. Вона не вносить змін до існуючих правовідносин. І її застосування не позбавляє відповідачку свого права власності як і ОСОБА_2 права користування спірною квартирою.

Доводи апеляційної скарги щодо неповноти з'ясування обставин справи та порушення принципу змагальності сторін не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не відповідають матеріалам справи.

Окрім того, відповідно до ст.61 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

Предметом же дослідження та перевірки судом першої інстанції при розгляді зазначеного позову були факти дотримання відповідачами вимог закону щодо непорушності принципів права власності, його обмеження з боку відповідачів стосовно позивача.

Тому відомості, щодо того, чи давала ОСОБА_2 згоду на укладення договору найму квартири, ніякого значення для вирішення справи не має. ОСОБА_2 є користувачем спірної квартири. На неї розповсюджуються правила щодо встановлення сервітуту. Відповідно до ст.403 ЦК України сервітут не позбавляє всласника майна, щодо якого він встановлений права володіння, користування та розпорядження цим майном. А зміст сервітуту завжди стосується права користування і ніколи не поширюється на право розпорядження.

Інші доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про наявність підстав, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Таким чином, судова колегія не вбачає підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 303,304,314-315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Лисичанського міського суду від 02 лютого 2015 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про заборону вчиняти певні дії залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: