Ухвала суду № 44084389, 06.05.2015, Апеляційний суд Луганської області

Справа № 415/3622/14-ц

Провадження № 22ц/782/7/15

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого: Борисова Є.А.

суддів: Луганської В.М., Фарятьєва С.О.,

при секретарі: Веселові С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Сєверодонецьку цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лисичанськспецбуд» на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 28 листопада 2014 року за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лисичанськспецбуд» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 14.07.2008року по 25.10.2013року вона перебувала у трудових відносинах з підприємством відповідача і працювала у якості сторожа. Наказом № 200-к від 25.10.2013 року була звільнена за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України і під час звільнення їй не були виплачені належні суми у вигляді заробітної плати та компенсації за невикористані дні щорічної відпустки. Загальна сума заборгованості станом на 23.09.2014 року склала 12914,10грн. З огляду те, що відповідач своєчасно не здійснив розрахунку при звільненні позивачка просила суд стягнути на її користь заборгованість по заробітній платі в сумі 12914,10грн., а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період часу з 25.10.2013року по 01.10.2014 року в сумі 13683,45грн.

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 28 листопада 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені у повному обсязі.

В апеляційній скарзі ТОВ «Лисичанськспецбуд» ставить питання про зміну рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та про зменшення розміру відшкодування до 7263,76грн., посилаючись на те, що судом першої інстанції під час ухвалення рішення були порушені норми матеріального права і невірно визначено розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивачки. Крім того, апелянт посилається на порушення судом норм процесуального права.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник ТОВ «Лисичанськспецбуд» скаргу підтримав.

Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.

Заслухавши доповідача, представника апелянта, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає за необхідне її відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивачка перебувала з підприємством відповідача у трудових відносинах з 14.07.2008року по 25.10.2013 року і при звільненні з нею не було здійснено остаточного розрахунку, як то передбачено ст. 116 КЗпП України. Належний розрахунок не було здійснено і вподальшому, включно до моменту ухвалення рішення. Заборгованість по заробітній платі станом на 23.09.2014 року складала 12914грн.10 коп. Зазначені обставини в повній мірі підтверджуються матеріалами справи (а.с. 12-16) та не заперечуються відповідачем. З огляду на зазначені обставини, суд першої інстанції на підставі вимог ст.ст.116,117 КЗпП України дійшов вірного висновку, стосовно необхідності стягнення на користь позивачки заборгованості по заробітній платі в сумі 12914грн.10коп. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період часу з 25.10.2013року по 01.10.2014 року, тобто за той період часу, який зазначений позивачкою у позові. Розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 визначений судом у відповідності до вимог діючого законодавства.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що наведений судом розрахунок середнього заробітку не відповідає вимогам законодавства не можуть бути прийняті до уваги з огляду на те, що визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції правильно застосував положення ст. 27 Закону України "Про оплату праці" та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Так відповідно до п. 5 розд. ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку при звільненні є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період. Згідно з наведеним в рішенні суду розрахунком середньоденна заробітна плата позивача становить 62,84грн. Розмір середньоденної заробітної плати підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою (а.с.15).

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, суд здійснив нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховане судом шляхом ділення на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства-відповідача (абз. 3 п. 8 Порядку).

Згідно з наданою суду довідкою сумарне число робочих днів за останні два календарних місяці становить 39 днів і відповідно середньомісячне число робочих днів становить 19,5.

Після цього судом першої інстанції була вирахувана середньомісячна заробітна плата позивача шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів і після цього обчислено загальну суму середнього заробітку шляхом множення середньомісячної заробітної плати на кількість місяців затримки розрахунку.

Застосований судом першої інстанції механізм розрахунку середнього заробітку відповідає правовій позиції, неодноразово висловленій Верховним Судом України зокрема у постановах №6-87цс11 від 23 січня 2012 року та № 6-195 від 21 січня 2015 року.

Наводячи в своєму рішенні розрахунок середнього заробітку, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а відтак сума середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивачки повинна визначатись без утримання цього податку та інших обов'язкових платежів. Про це говорить п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»

Доводи апелянта про те, що їх представник належним чином не був повідомлений про час та місце розгляду справи також не можуть бути взяті до уваги, оскільки апелянтом під час оскарження рішення Лисичанського міського суду від 28 листопада 2014 року не надано будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції і свідчили про застосування судом невірного механізму обчислення середнього заробітку позивачки, що підлягає стягненню у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні. Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції безпідставно залишив поза увагою розрахунок середнього заробітку позивачки, здійснений відповідачем під час подачі заяви про перегляд заочного рішення (а.с.36), не можуть бути прийняті апеляційним судом, оскільки вказаний розрахунок не ґрунтується на вимогах діючого законодавства і правових позиціях, висловлених Верховним Судом України, а тому суд під час ухвалення рішення цілком обґрунтовано навів власний розрахунок середнього заробітку, виходячи із даних, що містяться у належно оформленій довідці, наданій підприємством. Наведені у довідці вихідні дані про кількість відпрацьованих позивачкою днів за два останніх місяці перед звільненням, про розмір нарахованої заробітної плати та про розмір середньоденної заробітної плати, обчисленої без відрахування прибуткового податку, були використані самим апелянтом під час складання розрахунку середнього заробітку, що був наданий разом з заявою про перегляд заочного рішення, а тому в даному випадку відсутні підстави ставити під сумнів достовірність відомостей, зазначених у довідці, що була надана позивачкою і на підставі якої суд здійснив нарахування середнього заробітку.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення суду.

Керуючись ст.ст.303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лисичанськспецбуд» відхилити.

Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 28 листопада 2014 року залишити без змін.

Ця ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після її проголошення.

Головуючий:

Судді: