Ухвала суду № 44124894, 07.05.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2015 року Справа № 7758/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Багрія В.М.,

суддів Рибачука А.І., Старунського Д.М.,

з участю секретаря судового засідання Ратушної М.І.,

представника позивача Ткаченко С.І.,

представника відповідача Чубак Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби (тепер Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25.04.2013 року в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Екотеп» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Екотеп» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0002502321 від 11.12.2012 року.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що його право на податковий кредит підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно нікчемності правочинів позивача з контрагентом ТзОВ «Біг Стоун» є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. Відповідачем протиправно проігноровано вимоги п. 44.5. ст. 44 Податкового кодексу України, не надано позивачу часу для відновлення втрачених документів та проведено податкову перевірку, за наслідками якої оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийнято передчасно.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25.04.2013 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби № 0002502321 від 11.12.2012 року.

Постанову суду першої інстанції оскаржила Державна податкова інспекція у Галицькому районі м. Львова, яка в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову постанову про відмову позивачу в задоволенні позову.

Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції, порушивши норми матеріального та процесуального права, не взяв до уваги, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято в зв'язку з неправомірним формуванням позивачем податкового кредиту по господарських операціях з ТзОВ «Біг Стоун», які випливають з нікчемного правочину. Контрагент позивача не мав об'єктивної можливості для здійснення господарської діяльності, що стверджується доказами в справі, чого не врахував суд, безпідставно задовольнивши позов.

Вислухавши суддю-доповідача, представника апелянта, яка апеляційну ск4аргу підтримала, представника позивача, яка просить апеляційну скаргу відхилити, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

В справі встановлено, що Державною податковою інспекцією у Галицькому районі м. Львова проведено документальну позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Екотеп» з питань дотримання податкового законодавства по взаєморозрахунках з ТзОВ «Біг Стоун» за період жовтень, листопад 2009 року, про що складено акт № 1561/22-20/19332414 від 19.11.2012 року.

Податковий орган прийшов до висновку про порушення позивачем вимог п. п. 7.4.1., п. п. 7.4.5. п. 7.4., п. п. 7.5.1. п. 7.5., п. п. 7.7.1. п. 7.1. ст. 7 чинного на час виникнення спірних правовідносин Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість всього у сумі 419754,52 грн., у тому числі за жовтень 2009 року 190575,55 грн., за листопад 2009 року 229178,97 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 0002502321 від 11.12.2012 року, яким відповідно до вимог п. п. 7.4.1., п. п. 7.4.5. п. 7.4., п. п. 7.5.1. п. 7.5., п. п. 7.7.1. п. 7.1. ст. 7 чинного на час виникнення спірних правовідносин Закону України «Про податок на додану вартість» позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 343768,46 грн., у тому числі основний платіж 229178,97 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 114589,49 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення відповідача не відповідає вимогам чинного законодавства, з чим погоджується колегія суддів суду апеляційної інстанції.

Згідно з п. п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 цього ж Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно з п. п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 цього ж Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно з п. п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 цього ж Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Якщо документи, визначені у пункті 44.1 цієї статті, пов'язані з предметом перевірки, проведенням процедури адміністративного оскарження прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення або судового розгляду, такі документи повинні зберігатися до закінчення перевірки та передбаченого законом строку оскарження прийнятих за її результатами рішень та/або вирішення справи судом, але не менше строків, передбачених пунктом 44.3 цієї статті.

У разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити орган державної податкової служби за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та митний орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.

Платник податків зобов'язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до органу державної податкової служби, митного органу.

У разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків.

Стосовно доводів податкового органу в частині відсутності первинних документів на підтвердження реальності господарських операцій з ТзОВ «Біг Стоун», суд першої інстанції правомірно вважав їх безпідставними.

Зі справи видно, що відповідно до акта передачі документації № 2 від 28.06.2012 року по договору № 95-2/12 від 04.04.2012 року ТзОВ «Екотеп» (замовник) передав, а ПП «Вольта» (виконавець) прийняв на тимчасове архівне зберігання наступну документацію замовника за 2009-30.06.2010 р.р. включно: касові документи; банківські документи; накладні прихідні; акти виконаних робіт; накладні розхідні; авансові звіти; журнали реєстрації доручень; документи про відрядження; податкові накладні з додатками; штатні розписи зі змінами до них; касові книги; товарно-супровідні документи митного контролю включно ВМД; шляхові листи і наряди до машини; головна книга.

01.10.2012 року відповідач звернувся до позивача з листом № 10199/22-10 про надання інформації та її документального підтвердження, у якому просив надати документальне підтвердження щодо проведених взаєморозрахунків з ТзОВ «Біг Стоун» за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року.

12.10.2012 року позивачем надіслано ПП «Вольта» запит про надання документації, переданої на тимчасове архівне зберігання за актом передачі документації № 02 від 28.06.2012 року по Договору № 95-2/12 від 04.04.2012 року.

Позивач листом від 12.10.2012 року повідомив відповідача, що у листопаді-грудні 2010 року ДПІ у Галицькому районі м. Львова проводилась планова виїзна перевірка ТзОВ «Екотеп» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 30.06.2010 року. Будь-яких невідповідностей, недостовірних даних, що містяться в податкових деклараціях, порушень порядку, правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів по взаємовідносинах та взаєморозрахунках з ТзОВ «Біг Стоун» перевіркою встановлено не було. З огляду на наведене позивачем у відповідності до Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» первинні бухгалтерські документи, що підтверджують господарські операції з ТзОВ «Біг Стоун», були передані на зберігання до архівної установи (відповідно до договору № 95-2/12 від 04.04.2012 року). З метою надання відповіді податковому органу на інформаційний запит позивачем направлено запит у відповідну архівну установу для отримання первинних документів бухгалтерського та податкового обліку. Про отримання відповіді на такий запит позивач зобов'язався додатково поінформувати відповідача.

22.10.2012 року ПП «Вольта» листом № 269-02/12 повідомило позивача, що повернути перелічені у запиті від 12.10.2012 року документи архівна установа не може, оскільки частина документів короткотривалого терміну зберігання за 2009 рік (10 справ), переданих за договором № 95-2/12 від 04.04.2012 року по акту передачі № 02 від 28.06.2012 року, втрачена при технологічній заміні місця зберігання. Зазначений лист отримано позивачем 05.11.2012 року, що підтверджено реєстром отриманої кореспонденції .

Позивач листом від 05.11.2012 року повідомив відповідача, що частина документів короткострокового терміну зберігання за 2009 рік, які було передано ПП «Вольта» за Договором № 95-2/12 від 04.04.2012 року по акту передачі № 02 від 28.06.2012 року, була втрачена при технологічній заміні місця зберігання. Позивачем у відповідності до п. 44.5. ст. 44 Податкового кодексу України будуть вживатись заходи для поновлення втрачених документів, з'ясування причин втрати документів та їх переліку. Зазначений лист отримано відповідачем 08.11.2012 року відповідно до копії повідомлення про вручення поштового відправлення.

Проте, 12.11.2012 року відповідачем винесено наказ № 649 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТзОВ «Екотеп» з питань дотримання податкового законодавства по взаєморозрахунках з ТзОВ «Біг Стоун» за період жовтень, листопад 2009 року.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем у повній мірі виконано вимоги п. 44.5. ст. 44 Податкового кодексу України, у встановлений законом строк повідомлено податковий орган про втрату первинних документів та про вжиття заходів щодо їх відновлення.

Суд дійшов правильного висновку, що відповідач в порушення вимог ст. 44 Податкового кодексу України протиправно не переніс термін проведення перевірки до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах 90 календарних днів, видав наказ № 649 від 12.11.2012 року про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТзОВ «Екотеп» та у період з 14.11.2012 року по 15.11.2012 року провів податкову перевірку позивача без дослідження втрачених первинних документів.

Станом на 14.01.2013 року позивачем відновлено втрачені первинні документи та долучено їх копії до матеріалів справи, які оцінені судом як докази в справі.

На підтвердження дотримання вимог п. п. 7.4.1., п. п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» стосовно реальності господарських відносин з контрагентом ТзОВ «Біг Стоун» позивачем надано копії:

- договору поставки № 0810/01 від 08.10.2009 року, укладеного між ТзОВ «Біг Стоун» (постачальник) та ТзОВ «Екотеп» (замовник) про поставку товару - поліграфічних матеріалів друкарського призначення;

- податкових накладних № 0702 від 02.11.2009 року на суму 263316 грн., № 0802 від 02.11.2009 року на суму 177180,96 грн., № 0902 від 02.11.2009 року на суму 236223,55 грн., № 1002 від 02.11.2009 року на суму 132098,13 грн., № 1102 від 02.11.2009 року на суму 160645,58 грн., № 1202 від 02.11.2009 року на суму 405609,60 грн.;

- видаткових накладних № 07021109 від 02.11.2009 року на суму 263316 грн., № 08021109 від 02.11.2009 року на суму 177180,96 грн., № 09021109 від 02.11.2009 року на суму 236223,55 грн., № 10021109 від 02.11.2009 року на суму 132098,13 грн., № 11021109 від 02.11.2009 року на суму 160645,58 грн., № 12021109 від 02.11.2009 року на суму 405609,60 грн.;

- журналу реєстрації довіреностей за 02.11.2009 року;

- платіжних доручень № 94 від 21.01.2010 року на суму 50468 грн., № 97 від 22.01.2010 року на суму 85000 грн., № 102 від 22.01.2010 року на суму 87000 грн., № 108 від 25.01.2010 року на суму 89200 грн., № 121 від 26.01.2010 року на суму 78300 грн., № 129 від 26.01.2010 року на суму 82900 грн., № 133 від 27.01.2010 року на суму 21000 грн., № 142 від 28.01.2010 року на суму 9300,65 грн., № 156 від 29.01.2010 року на суму 48000 грн.;

- угоди про вексельний платіж № 1 від 29.01.2010 року між ТзОВ «Екотеп» та ТзОВ «Біг Стоун» (т. 1, а. с. 91);

- акта прийому-передачі векселів від 02.02.2010 року у кількості 10 штук на загальну суму 2130642,07 грн.;

- актів прийому-передачі бланків векселів (повернення бланків погашених Векселів) та актів про виконання умов договору-доручення про виконання функцій доміциліата від 27.12.2010 року (т. 1, а. с. 93-100);

- платіжних доручень за вересень-грудень 2012 року про оплату векселів з іменним індосаментом відповідно до договору-доручення від 27.12.2010 року (т. 1, а. с. 101-130);

- додатка № 5 до податкової декларації з податку на додану вартість за листопад 2009 року.

Зазначені документи свідчать про відсутність порушень позивачем п. п. 7.4.1., п. п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» про товарність господарських операцій позивача з ТзОВ «Біг Стоун», їх відповідність основній меті господарської діяльності контрагентів.

Поставлені позивачу товари були використані у його господарській діяльності та реалізовані іншим контрагентам, що підтверджується відповідними первинними документами (т. 1, а. с. 133-250, т. 2, а. с. 1-156). Крім того, до матеріалів справи долучено договори оренди нерухомого майна з додатками та актами прийому-передачі (т. 1, а. с. 49-62), а також довідку (т. 1, а. с. 63) про наявність на балансі позивача станом на листопад 2009 року 3 вантажних та 1 легкового транспортного засобу на підтвердження наявності у позивача фактичної можливості здійснення господарських операцій.

Досліджуючи обставини справи щодо нікчемності правочинів, суд першої інстанції правильно застосував норми законодавства.

Відповідно до ст.. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним . З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

У постанові Пленуму від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів між ТзОВ «Екотеп» і ТзОВ «Біг Стоун» ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 19.11.2012 року.

У п. 24 постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Як видно з матеріалів справи, податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ТзОВ «Екотеп» на укладення договору з ТзОВ «Біг Стоун» без наміру створити наслідки, які передбачені цим договором. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо поставки товарів. Це підтверджується не лише документами, але й реальними діями ТзОВ «Екотеп» щодо подальшого використання отриманого товару у власній господарській діяльності. Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема ТзОВ «Екотеп», на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Тому викладені в акті перевірки судження відповідача про порушення позивачем вимог ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України.

За таких обставин твердження відповідача про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом ТзОВ «Біг Стоун», а також висновки про заниження податку на додану вартість в сумі 419754,52 грн. не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Не заслуговують на увагу покликання відповідача на обставини, встановлені в акті від 19.04.2012 року № 936/22-5/36591327 про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Біг Стоун» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.09.2009 року по 31.03.2012 року, складеному посадовими особами ДПІ у Печерському районі м. Києва, стосовно та відсутності у ТзОВ «Біг Стоун» трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських приміщень, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, здійснення господарської діяльності поза межами правового поля, вчинення фіктивних правочинів без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Згідно з п. 110.1 ст. 110 Податкового кодексу України платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування чи податкового кредиту. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Суд першої інстанції повно встановив обставини справи, дав належну оцінку доказів, правильно застосував норми матеріального та процесуального права та обґрунтовано задовольнив позов.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст.160 ч.3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25.04.2013 року в справі №813/570/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: В.М. Багрій

Судді : А.І. Рибачук

Д.М. Старунський