Постанова № 44124857, 16.04.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2015 року Справа № 54630/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Носа С. П.,

суддів - Яворського І. О., Кухтея Р, В.;

за участю:

секретаря судового засідання - Мартинишина Р. С.;

представника позивача - Демяненка М. В.;

представника відповідача - Пшибили Р. З.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківськ на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2012 року в справі за позовом приватного підприємства «Марс і С» до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківськ про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

27 жовтня 2011 року Івано-Франківським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву приватного підприємства «Марс і С» до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківськ про скасування податкового повідомлення-рішення від 14 жовтня 2011 рок № 0002542302.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що право на податковий кредит сформований за наслідками взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Українсько-Європейська нафтова компанія» підтверджено належними первинними документами.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2012 року позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківськ від 14 жовтня 2011 року № 0002542302.

Дану постанову мотивовано тим, що матеріали справи свідчать про реальність господарських операцій позивача з товариством з обмеженою відповідальністю «Українсько-Європейська нафтова компанія».

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідачем - Державної податковою інспекцією в м. Івано-Франківськ, подано апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій висловлено прохання скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що діяльність товариства з обмеженою відповідальністю «Українсько-Європейська нафтова компанія» була спрямована на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам. Надані позивачем письмові докази не підтверджують реальність здійснених операцій.

Представник позивача, у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги заперечив та просить таку залишити без задоволення.

Представник відповідача, у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги підтримав та просить таку задовольнити.

Судом апеляційної інстанції заслухано суддю-доповідача, пояснення представників сторін, досліджено матеріали справи та проаналізовано доводи апеляційної скарги, внаслідок чого зроблено висновок про необхідність задоволення апеляційної скарги, скасування постанови суду першої інстанції та прийняття нової постанови про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Відповідно до наказу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківськ від 15 серпня 2011 року № 2616 «Про проведення документальної позапланової перевірки приватного підприємства «Марс і С» у період з 16 серпня 2011 року по 22 серпня 2011 року проведено позапланову невиїзну документальну перевірку приватного підприємства «Марс і С» правильності декларування податку на додану вартість при здійснені фінансово-господарських відносин із товариством з обмеженою відповідальністю «Українсько-Європейська нафтова компанія» за період з 01 квітня 2011 року по 30 квітня 2011 року наслідки якої оформлено актом перевірки від 30 серпня 2011 року № 6828/23-2/19397247.

Перевіркою встановлено порушення ч. 1 ст. 203, 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.4, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/074 - здійснення операцій на підставі нікчемних правочинів, прийнято до виконання документи та складено документи на операції, що порушують публічний порядок і, відповідно, суперечать законодавчим та нормативним актам; п. 198.1, п. 198.6 ст. 198. п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за квітень 2011 року на загальну суму 473 572 грн.

На підставі акта перевірки від 30 серпня 2011 року № 6828/23-2/19397247 відповідачем 14 жовтня 2011 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002542302, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 473 572 грн (473 572 грн основного платежу та 1 грн штрафних (фінансових) санкцій).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно із ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всі формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Здійснивши перевірку висновків суду першої інстанції щодо відповідності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Як передбачено п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 цієї ж статті, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту, у відповідності до вимог абзац. 1 п. 198.6 ст. 198 ПК України, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування є реальність господарських операцій та реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

За змістом ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

11 квітня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Українсько-Європейська нафтова компанія» (Продавець) та приватним підприємством «Марс і С» (Покупець) укладено договір поставки № 11/04 (далі - Договір) відповідно до якого Продавець зобов'язується поставити і передати у власність Покупця, а Покупець прийняти у свою власність і оплати нафтопродукти. Найменування, кількість, номенклатура, ціна, загальна вартість кожної окремої партії визначаються сторонами в Додаткових угодах до цього Договору, які є невід'ємною його частиною.

Згідно з п. 2.1 Договору якість товару, що поставляється за даним договором повинна відповідати ГОСТ, ДСТУ і технічним умова на даний вид товару, а також підтверджуватись сертифікатом і паспортом якості, виданим заводом-виробником.

Відповідно до п. 4.1 Договору поставка товару здійснюється залізничним, автомобільним транспортом Продавця або на умовах самовивозу - автомобільним транспортом Покупця. Налив (завантаження) товару на автомобільний транспорт покупця забезпечує Продавець.

Згідно з п. 4.2 Договору поставка товару Покупцю здійснюється на основі заявок на поставку партії товару, якими визначено номенклатуру, кількість товару, місце поставки.

Згідно з п. 6.1 Договору покупець зобов'язаний прийняти відвантажений йому товар за кількістю згідно з актом прийому-передачі, а також у відповідності з умовами даного Договору.

Відповідно до п. 6.2 Договору сторони здійснюють відвантаження та завантаження товару за кількістю і якістю за правилами встановленими Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженою наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 02 вересня 2008 року за № 805/15496.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що зберігання, транспортування та облік нафтопродуктів має свої особливості. При цьому, Договором обумовлено необхідність дотримання таких особливостей.

Так, відповідно до підпункту 5.4.1 пункту 5.4 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 вересня 2008 року за № 805/15496 (далі - Інструкція) з прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об'єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об'єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою № 1-ТТН (нафтопродукт) (далі ТТН) (додаток 3), відповідність найменування, марки і виду (залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт. Відповідність густини нафтопродукту під час відвантаження та приймання визначається після її приведення до температури 20°C відповідно до ГОСТ 3900.

Згідно з абзацом 3 підпункту 7.3.7 пункту 7.3 Інструкції на кожну завантажену цистерну, групу цистерн або маршрут оформляються залізнична накладна, дорожня відомість, її корінець і квитанція про приймання вантажу. До накладної додаються паспорт якості нафти або нафтопродукту, копія сертифіката відповідності або свідоцтво про визнання іноземного сертифіката (якщо продукт підлягає обов'язковій сертифікації в Україні), у накладній зазначається номер аварійної картки згідно з Правилами безпеки та порядку ліквідації наслідків аварійних ситуацій з небезпечними вантажами при перевезенні їх залізничним транспортом, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 16 жовтня 2000 року № 567, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 23 листопада 2000 року за № 857/5078.

Підпунктом 7.5.6 пункту 7.5 Інструкції встановлено, що відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари, оформлюється ТТН у чотирьох примірниках, з яких: перший - залишається у товарного оператора вантажовідправника і є первинним документом складського обліку з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; другий - використовується водієм як перепустка під час виїзду з підприємства, а після виїзду - залишається в охорони підприємства з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; третій та четвертий - засвідчені підписом представника вантажоодержувача та відміткою про час виїзду з підприємства - передаються перевізнику. При цьому третій примірник є супровідним документом вантажу і після його здавання передається вантажоодержувачу. Четвертий примірник передається експедитору (водію) і є підставою для обліку транспортної роботи. Бланки ТТН на підприємстві є документами суворої звітності.

Кількість нафти і нафтопродуктів, що приймаються для зберігання під час надходження їх залізничним транспортом, визначається на підставі актів приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю за формою № 5-НП, а під час надходження автомобільним транспортом - на підставі ТТН. У разі відсутності нестач понад норми природних втрат допускається оформлення приймання нафтопродуктів за кількістю актами інших форм з використанням автоматичних систем оброблення інформації (пункт 14.6 Інструкції).

Надані позивачем товарно-транспортні накладні складено за формою № 1-т (нафта), затвердженою Мінфіном СРСР і ЦСУ СРСР 1984 році, тобто не за формою встановленою Інструкцією, використання якої передбачено Договором.

Дані товарно-транспортні накладі містять, зокрема, наступні реквізити: вантажовідправник - товариство з обмеженою відповідальністю «Веста Сервіс»; замовник - товариство з обмеженою відповідальністю «Українсько-Європейська нафтова компанія»; вантажоодержувач - приватне підприємство «Марс і С»; автоперевізник ОСОБА_3; пункт завантаження с. Ольшаниця, Рокитнянського району; пункт розвантаження - м. Кривий Ріг; товар - дизельне пальне EN-590 (ТБД) (а. с. 100, 102, 106, 108, 116, 118, 121, 125, 127).

Тобто товар, придбаний позивачем у товариства з обмеженою відповідальністю «Українсько-Європейська нафтова компанія», було завантажено з метою транспортування до м. Кривий Ріг.

Однак, докази наявності у позивача відповідних виробничих ресурсів для зберігання нафтопродуктів у місці призначення (м. Кривий Ріг) відсутні.

Крім того, подальша реалізація товару позивачем могла бути здійснена лише із м. Кривий Ріг.

Разом з тим, позивачем вказано, що реальність господарських операцій між приватним підприємством «Марс і С» та товариством з обмеженою відповідальністю «Українсько-Європейська нафтова компанія» підтверджується подальшою реалізацією придбаних у товариства з обмеженою відповідальністю «Українсько-Європейська нафтова компанія» нафтопродуктів приватному підприємцю ОСОБА_3 згідно з договором поставки від 05 квітня 2011 року № 05/04-А (далі - Договір № 2) укладеним між приватним підприємством «Марс і С» (Продавець) та приватним підприємцем ОСОБА_3 (Покупець).

Договором № 2 передбачено, що Продавець зобов'язується постачати і передавати у власність Покупця, а Покупець приймати у свою власність та оплачувати нафтопродукти виробництва ВАТ «Мозирський НПЗ, ВАТ «Нафтан», РУП «Виробниче об'єднання «Білорусьнафта», СЗАТ «ТрайплЕнерго».

Пунктом 4.1 Договору № 2 передбачено, що поставка товару здійснюється залізничним, автомобільним транспортом Продавця або на умовах самовивозу - автомобільним транспортом Покупця. Налив (завантаження) товару на автомобільний транспорт покупця забезпечує Продавець.

Позивачем укладено з приватним підприємцем ОСОБА_3 додаткові угоди до Договору № 2 (а. с. 174-179), відповідно до яких товар повинен бути вивезений Покупцем з нафтобази товариства з обмеженою відповідальністю «Веста Сервіс», вул. Леніна, 100, с. Ольшаниця, Рокитнянський район.

В підтвердження даної операції позивачем долучено копії товарно-транспортних накладних складених за формою № 1-ТН, затвердженою Мінтрасом та Міністатом України наказом від 29 грудня 1995 року № 488/346, що також не відповідають формі передбаченій Інструкцією. використання якої передбачено Договором № 2 (а. с. 214-223).

Дані товарно-транспортні накладі містять, зокрема, такі реквізити: автопідприємство - фізична особа-підприємець ОСОБА_3; замовник - фізична особа-підприємець ОСОБА_3; вантажовідправник - приватне підприємство «Марс і С»; вантажоодержувач - фізична особа-підприємець ОСОБА_3; пункт завантаження - с. Ольшаниця, Рокитнянського району; пункт завантаження - м. Кривий Ріг; товар - дизельне пальне EN-590 (ТБД).

Відповідно до замовлень на поставку нафтопродуктів умовою поставки нафтопродуктів Продавцем (приватне підприємство «Марс і С») Покупцю (фізична особа-підприємець ОСОБА_3.) є FCA згідно з ІНКОТЕРМС (в редакції за 2010 рік) - продавець доставить вантаж, який пройшов митне очищення, зазначеному покупцем перевізнику до названого місця - нафтобаза товариства з обмеженою відповідальністю «Веста Сервіс», вул. Леніна, 100, с. Ольшаниця, Рокитнянський район.

Водночас, матеріали справи не містять доказів зворотного транспортування придбаних позивачем у товариства з обмеженою відповідальністю «Українсько-Європейська нафтова компанія» нафтопродуктів з м. Кривий Ріг до нафтобази товариства з обмеженою відповідальністю «Веста Сервіс», вул. Леніна, 100, с. Ольшаниця, Рокитнянський район - з якої такі мали бути реалізовані приватному підприємцю ОСОБА_3

При цьому, слід також зазначити, що пунктом розвантаження придбаних приватним підприємцем ОСОБА_3 нафтопродуктів теж є м. Кривий Ріг.

Більше того, відповідно до товарно-транспортних накладних, одним і тим же автомобілем, в один і той же час здійснювалась доставка у м. Кривий Ріг, як нафтопродуктів придбаних приватним підприємством «Марс і С» у товариства з обмеженою відповідальністю «Українсько-Європейська нафтова компанія», так і нафтопродуктів, реалізованих приватним підприємством «Марс і С» приватному підприємцю ОСОБА_3

Однак, суд апеляційної інстанції вважає, що товар придбаний позивачем у товариства з обмеженою відповідальністю «Українсько-Європейська нафтова компанія» повинен був бути перевезений приватним підприємцем ОСОБА_3 у м. Кривий Ріг та не міг бути відвантажений позивачем останньому, як покупцю, у с. Ольшаниця, Рокитнянський район.

Отже, твердження позивача щодо обставин здійснення господарських операцій є суперечливими.

Дані факти, на думку суду апеляційної інстанції, вказують на безтоварність господарських операцій між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Українсько-Європейська нафтова компанія».

Визнання законом за суб'єктом підприємницької діяльності права на вибір виду діяльності, контрагента та свободи укладення господарського договору не означає, що фінансово-господарські результати будь-якого договору можуть бути підставою для податкового обліку. Якщо сторони договору мали на меті отримання тільки підстави для відтворення певних показників в податковому обліку і досягнення у такий спосіб найбільш сприятливого для себе режиму оподаткування, фінансово-господарські результати такого договору не можуть враховуватись в податковому обліку.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відсутність достатніх доказів реального вчинення господарських операцій виключає правомірність формування суб'єктом господарювання податкового кредиту за такими операціями, незважаючи на наявність у позивача податкових накладних та інших доказів.

Аналізуючи наведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківськ від 14 жовтня 2011 рок № 0002542302 прийнято відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із ст. 8 КАС України адміністративний суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У рішенні в справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року Європейським Судом з прав людини вказано, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд.

Узагальнюючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 158-163, 195, 196, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. ст. 207, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківськ - задовольнити.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2012 року в справі № 2а-3494/11/0970 - скасувати.

В задоволенні адміністративного позову приватного підприємства «Марс і С» до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківськ про скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили, а у випадку коли, відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України, складення постанови в повному обсязі відкладено - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя: С. П. Нос

Судді: І. О. Яворський

Р. В. Кухтей

Постанову складено в повному обсязі 21 квітня 2015 року