ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
і м е н е м У к р а ї н и
28 квітня 2015 рокусправа № 804/16941/13-а
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дурасової Ю.В.
суддів: Проценко О.А. Туркіної Л.П.
за участю секретаря судового засідання: Комар Н.В.
представника позивача: Андреєвої Валентини Володимирівни,
представника відповідача: Семенко Тетяни Валеріївни
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2014 року
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МД Груп Дніпропетровськ" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-
ВСТАНОВИВ:
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2014 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області № 0000372310 від 19.12.2013 року про нарахування Товариству з обмеженою відповідальністю "МД Груп Дніпропетровськ" грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 2 522 352,35грн.
Постанова суду першої інстанції обґрунтована тим, що посилання податкового органу на нереальність укладених між позивачем та контрагентом господарських операцій є безпідставними та дана позиція відповідача не підкріплена належним доказами.
Не погодившись з постановою суду, податковим органом подано апеляційну скаргу, згідно якої відповідач просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. Наполягає на відсутності реального вчинення правочинів і на тому що, вчинені фінансово-господарський операції не створювали настання реальних наслідків, а зводились тільки до їх маскування, шляхом складання відповідних документів та відображення операцій в податковому та бухгалтерському обліках. Вважає, що правочин між ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» та компаніями-перестраховиками ТДВ «СК «Сяйво» (Страховик), ТДВ «Впевненість-Безпека», ТДВ «СК «Рада» (ТДВ СК Відродження України) здійснені без мети настання реальних наслідків.
Позивачем подано заперечення на апеляційну скаргу, згідно яких просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін. Зазначає, що якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку-страхувальника, застраховані збитки, понесені таким платником полатку відносяться до його валових витрать у податковий період їх понесення, а суми страхового відшкодування таких збитків включаються до валових доходів такого платника податку у податковий період їх отримання. Для відшкодування можливих витрат від псування, знищення свого майна під час його транспортування до складу покупця, а також під час зберігання на складі позивача, було укладено Генеральний договір добровільного страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ та Генеральний договір добровільного страхування фінансових ризиків з ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд». Вартість страхових послуг (розмір страхового платежу) розраховувалася відповідно до вартості та обсягу товару, який був застрахований. Сплата страхових платежів підтверджується платіжними документами, а факт надання страхових послуг - відповідними актами. В акті перевірки не наведено належних доводів, що правочини між позивачем та ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» спрямовані порушення конституційних прав людини, пошкодження майна, незаконне заволодіння ним.
У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та в задоволенні позову відмовити. Надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі.
Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що податковим органом проведена позапланова документальна невиїзна перевірка ТОВ "МД Груп Дніпропетровськ" з питань дотримання податкового законодавства при фінансово-господарських взаємовідносинах з ПрАТ "Страхова компанія "Прогрес-Фонд" за період з 01.07.2010 року до 31.03.2012 року. За результатами перевірки, СДПІ з обслуговування ВП у м. Дніпропетровську МГУМ складено Акт №357/231-33717794 від 06.12.2013 р. (а.с. 15-41 том 1). За наслідками перевірки винесено податкове повідомлення-рішення від 19.12.2013 року за № 0000372310 про донарахування податку на прибуток у сумі 2 522 352,35 грн., в тому числі за основним платежем - 2 362 126,700 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 160 226,35 грн.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції до даних правовідносин правильно застосував норми Податкового кодексу України, Закону України "Про господарські товариства", Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Закону України "Про страхування".
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно п.75.1 ст. 75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Так, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України встановлено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцію є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
За приписами ст. 2 Закону України "Про страхування", страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.
Відповідно до ст. 16 Закону України "Про страхування", страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплатити страхові платежі у визначені строки та виконати інші умови договору.
Також, пунктом 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (чинного станом на 4 квартал 2010р.) було встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт,послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Не належить до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку - п.5.3.9 пункту 5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій формі, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податків.
Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Підпунктом 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПКУ не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Приписами п.п.140.1.6 п.140.1 ст. 140 ПК України встановлено, що при визначенні об'єкта оподаткування, враховуються будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; будь-які витрати зі страхування ризиків, пов'язаних з виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше 10 відсотків вартості виробництва національного фільму); екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об'єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором; фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що з аналізу наведених норм вбачається, що при визначенні об'єкта оподаткування враховуються витрати платника податку із страхування фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору.
На думку колегії суддів апеляційної інстанції також, є безпідставними посилання податкового органу на факт не настання страхових випадків, з огляду на те, що ані норми ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств", ані норми Податкового кодексу України не ставлять в залежність віднесення до витрат сум від настання чи не настання страхового випадку, з урахуванням ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та ст.ст. 138, 140 ПК України.
Статтею 20 ПК України, податковим органам надано право, зокрема, для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом; під час проведення перевірок вимагати виготовлення і надання копій первинних документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою), які свідчать про порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та отримувати їх у платників податків у порядку, встановленому цим Кодексом; під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
Отже, податковому органу, відповідно до покладених на нього функцій та повноважень, не надано повноважень та права щодо встановлення висновків в актах перевірки нереальності правочинів, нікчемності правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що факт реальності здійснення господарської операції підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме: копіями договорів страхування, копіями актів виконаних робіт про надання страхових послуг, копіями платіжних доручень, що підтверджують факт сплати позивачем страхових платежів на користь ПАТ "СК "Прогрес-Фонд".
Також слід зазначити, що податковий орган, зробивши висновок у акті перевірки від 06.12.2013 р. про нереальність господарських операцій на підставі акту перевірки контрагента позивача не міг керуватися лише припущеннями щодо нереальності укладених договорів, його позиція про ймовірність нереальності господарських операцій не підкріплена належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання правочинів недійсними (нікчемними) або вироком суду про визнання вини позивача від ухилення від сплати податків.
Також, слід зазначити, що акт перевірки фактично не містить посилань на відсутність документів бухгалтерського обліку та порушення саме позивачем будь-яких норм чинного податкового законодавства України. При цьому, посилання податкового органу на акт перевірки ПАТ "СК "Прогрес-Фонд", яким встановлені порушення даним підприємством норм податкового законодавства, не може бути підставами для покладення відповідальності за такі порушення на позивача, оскільки Податковий кодекс України не ставить право позивача на формування витрат в залежність від факту підтвердження реальності здійснення своїх зобов'язань його контрагентами.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції.
Керуючись ст. п.1 ч.1 ст.198, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МД Груп Дніпропетровськ" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч. 5 ст. 254 КАС України.
Головуючий: Ю.В. Дурасова
Суддя: О.А. Проценко
Суддя: Л.П. Туркіна
Судове рішення № 44124595, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд було прийнято 28.04.2015. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 804/16941/13-а. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: