Постанова № 44122309, 23.04.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 квітня 2015 року № 826/5984/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. при секретарі судового засідання Віруцькій О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві про визнання протиправними та скасування постанов

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві про визнання протиправною бездіяльності щодо надання відповіді на заяву про відкладення провадження виконавчих дій та щодо винесення постанови про відкладення провадження виконавчих дій; визнання протиправними та скасування постанов про стягнення виконавчого збору від 02.03.2015 та про стягнення витрат на проведення виконавчих дій від 02.03.2015; визнання протиправною бездіяльності щодо закінчення виконавчого провадження №46645984; зобов'язання закінчити виконавче провадження №46645984.

Ухвалою від 06.04.2015 відмовлено у відкритті провадження в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності щодо надання відповіді на заяву про відкладення провадження виконавчих дій та щодо винесення постанови про відкладення провадження виконавчих дій у ВП №46645984; визнання протиправною бездіяльності щодо закінчення виконавчого провадження №46645984; зобов'язання закінчити виконавче провадження №46645984.

Також, ухвалою від 06.04.2015 відкрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування постанов про стягнення виконавчого збору від 02.03.2015 та про стягнення витрат на проведення виконавчих дій від 02.03.2015

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем не було вчинення жодних виконавчих дій у виконавчому провадженні, позивачем добровільно сплачено суму боргу, отже оскаржені постанови є безпідставними та підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представники позивача наполягали на задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача заперечувала про задоволення позову.

В судовому засіданні за згодою сторін відповідно до ч. 4 ст. 122 кодексу адміністративного судочинства України ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва,

ВСТАНОВИВ:

Постановою від 23.02.2015 відкрито виконавче провадження №46645984 з примусового виконання виконавчого листа №760/22309/13-ц виданого 20.02.2015 Солом'янським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості.

В подальшому, 02.03.2015 відповідачем прийнято постанову про приєднання виконавчого провадження №46645984 до виконавчого провадження №46732496.

Також, 02.03.2015 відповідачем прийнято постанову у ВП №46645984 про стягнення з боржника витрат на провадження виконавчих дій в сумі 116,82 грн. та про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 33407,25 грн.

Судом встановлено, що позивачем 02.03.2015 сплачено кошти в сумі 334072, 54 грн та подано заяву про зарахування вказаних коштів на рахунок стягувача.

Також, позивач клопотав про закінчення виконавчого провадження №46645984 у зв'язку з фактичним виконанням у повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Вирішуючи адміністративну справу по суті, суд, керуючись частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, якою встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, виходить з того, що оскільки позивачем як спосіб захисту порушеного права обрано оскарження постанов Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві, суд досліджуючи надані сторонами докази повинен встановити відповідність змісту оскаржених постанов суб'єкта владних повноважень чинному законодавству та законність процедури їх прийняття.

Умови та порядок виконання рішень судів та інших органів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку регулюються Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною першою статті 41 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що витрати органів державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Враховуючи, що предметом оскарження є постанова про стягнення виконавчого збору, суду належить встановити чи мало місце невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" для самостійного його виконання.

Матеріали справи підтверджують, що постановою від 23.02.2015 про відкриття виконавчого провадження позивачу (боржнику) надано строк на добровільне виконання виконавчого документу в строк до 01.03.2015.

Також, судом встановлено, що копію постанови від 23.02.2015 отримано позивачем 27.02.2015, про що свідчить його підпис на вказаній постанові.

Як зазначено вище, 02.03.2015 позивачем добровільно сплачено кошти в сумі 334072, 54 грн та подано заяву про зарахування вказаних коштів на рахунок стягувача.

Отже, фактично виконавчий документ виконано на наступний день після закінчення строку на його добровільне виконання.

Частиною першою статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" витрати виконавчого провадження та виконавчий збір стягується за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній не виконав рішення добровільно в установлений для цього строк і воно було виконане примусово.

Наведені правові норми зобов'язують боржника добровільно виконати рішення у строк, встановленим державним виконавцем та повідомити про таке виконання у цей же термін. В свою чергу, дані норми, у разі невиконання боржником рішення добровільно у встановлений державним виконавцем строк, зобов'язують державного виконавця на наступний день після закінчення відповідних строків розпочати примусове виконання рішення, тобто вчиняти певні дії, спрямовані на примусове виконання рішення.

Законом України "Про виконавче провадження" обов'язковою передумовою виникнення у державного виконавця права на стягнення виконавчого збору з боржника визначено факт здійснення державним виконавцем дій спрямованих на примусове виконання рішення суду.

Судом встановлено та копією матеріалів виконавчого провадження №46645984, яка міститься в матеріалах справи підтверджено, що відповідачем жодних дій спрямованих на примусове виконання виконавчого документу не здійснювалось.

Оскільки позивачем добровільно виконано виконавчий документ на наступний день після закінчення строку на його добровільне виконання, враховуючи, що відповідачем у виконавчому провадженні №46645984 не вчинялось дій спрямованих на примусове виконання виконавчого документу, отже постанова від 02.03.2015 ВП №46645984 про стягнення з боржника виконавчого збору є безпідставно та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог в частині скасування постанови від 02.03.2015 ВП №46645984 про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій, суд зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту вказаної постанови з позивача підлягають стягненню витрати на проведення виконавчих дій в сумі 116,82 грн.

Відповідно до ст. 41 Закону витрати органів державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Витрати виконавчого провадження здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, які використовуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

До витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, належать кошти, за рахунок яких здійснено оплату: 1) перевезення, зберігання і реалізації майна боржника; 2) послуг експертів, суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до провадження виконавчих дій; 3) поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум; 4) проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини; 5) розміщення оголошення в засобах масової інформації; 6) виготовлення та пересилання документів виконавчого провадження, ведення Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень; 7) інших витрат, необхідних для забезпечення належної організації виконання рішень органами державної виконавчої служби.

Постанова про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності їх примусового стягнення згідно з вимогами цього Закону. Зазначена постанова надсилається боржнику не пізніше наступного робочого дня після її винесення і може бути оскаржена ним у порядку, встановленому цим Законом.

Враховуючи, що відповідачем не надано розрахунку витрат на проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні №46645984, оскільки судом встановлено, що відповідачем жодних дій з примусового виконання виконавчого документу у вказаному виконавчому провадженні не здійснювалось, отже оскаржена постанова є безпідставною та підлягає скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність оскаржених постанов у відповідності до вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, в свою чергу позивач довів суду обставин, на яких ґрунтуються його вимоги, а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 69-71, 122, 160-165, 167, 181, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати постанови від 02.03.2015 про стягнення виконавчого збору та про стягнення витрат на проведення виконавчих дій прийняті у виконавчому провадженні №46645984.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя В.І. Келеберда