Рішення № 44103253, 29.04.2015, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 554/10684/13-ц Номер провадження 22-ц/786/1206/15Головуючий у 1-й інстанції Сорока К. М. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2015 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого судді: Бутенко С.Б.

Суддів: Обідіної О.І., Прядкіної О.В.

при секретарі: Кальник А.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»

на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 12 вересня 2014 року

по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заслухавши суддю-доповідача апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, колегія суддів,-

В С Т А Н О В И Л А:

В серпні 2013 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив про стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № DNH4KP20181099 від 01.08.2006 року в сумі 40370 грн. 11 коп. та 412 грн. 70 коп. сплаченого судового збору, а також стягнення солідарно з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 700 грн. за договором поруки.

В обґрунтування позову посилався на невиконання боржником - відповідачем ОСОБА_2 умов кредитного договору, внаслідок чого станом на 20.03.2013 року утворилася вказана заборгованість, яка складається із заборгованості за кредитом - 3333 грн. 20 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом - 13530 грн. 11 коп., пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 21965 грн. 37 коп., штрафу (фіксована частина) - 500 грн. та штрафу (процентна складова) - 1941 грн. 43 коп.

Рішенням Октябрського районного суду від 12 вересня 2014 року в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, ставить питання про скасування вказаного рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» у повному обсязі.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 27 листопада 2014 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» було задоволено частково. Рішення Октябрського районного суду від 12 вересня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за заявою позичальника № DNH4KP20181099 від 01.08.2006 року станом на 20.03.2014 року, а саме: 3333 грн. 20 коп. боргу за тілом кредиту, 13530 грн. 11 коп. боргу по сплаті відсотків по кредиту, 21965 грн. 37 коп. пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, 500 грн. фіксованого штрафу, 1941 грн. 43 коп. процентної складової штрафу, а всього - 41 270 грн. 11 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 412 грн. 70 коп. витрат по сплаті судового збору.

У решті позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року за касаційною скаргою ОСОБА_2 рішення Апеляційного суду Полтавської області від 27 листопада 2014 року в частині позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості до ОСОБА_2 - скасовано, справу у цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення Апеляційного суду Полтавської області від 27 листопада 2014 року залишено без змін.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, в частині вирішення позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості, приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 01 серпня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № DNH4KP20181099, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 3333 грн. 20 коп. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08 % річних та кінцевим терміном повернення до 01 серпня 2008 року.

На забезпечення виконання умов кредитного договору, 17 серпня 2011 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 укладено договір поруки № DNH4KP20181099-П на суму 700 грн.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов'язань, станом на 20.03.2014 року утворилася заборгованість в сумі 41270 грн. 11 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом - 3333 грн. 20 коп., заборгованості по відсотках за користування кредитом - 13530 грн. 11 коп., пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 21965 грн.37 коп., штрафу (фіксованої частини) - 500,00 грн., штрафу (процентної складової) - 1941 грн.43 коп.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення даних коштів, суд першої інстанції виходив з відсутності між сторонами цивільно-правових відносин по договору, оскільки на момент укладення договору Банком були порушені загальні вимоги необхідні для чинності правочину, а отже, кредитний договір є нікчемним.

Проте вказані висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та суперечать вимогам закону.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Кредитний договір є нікчемним, якщо він укладений з недодержанням письмової форми (ч. 2 ст. 1055 ЦК України).

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не взяв до уваги, що вказаний кредитний договір укладено між сторонами у відповідності до вимог ст.ст. 634, 1055, 207 ЦК України, з додержанням обов'язкової письмової форми, а позовних вимог щодо визнання договору недійсним у встановленому законом порядку відповідач ОСОБА_2 не заявляв та таких обставин суду не довів.

Згідно вимог ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування, а відтак і висновки суду не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 є необґрунтованим, дане рішення не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 307, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги, встановивши невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з того, що неналежне виконання позичальником зобов'язання повернути кредит та сплатити проценти і неустойку (штраф, пеню) у розмірі та на умовах, встановлених кредитним договором, є підставою для стягнення таких коштів у судовому порядку.

Разом з тим, на заявлені позивачем вимоги поширюється позовна давність.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Статтями 257, 258 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки, а до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік.

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 259 ЦК України).

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Укладений між сторонами кредитний договір за своєю правовою природою є договором приєднання (ст. 634 ЦК України) та складається із заяви позичальника, Умов надання споживчого кредиту фізичним особам та Тарифів банку.

В матеріалах справи містяться Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Стандарт»), пунктом 6.6. яких встановлено позовну давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів тривалістю у п'ять років.

Однак вказані Умови не підписані відповідачем, а у заяві позичальника № DNH4KP20181099 від 01 серпня 2006 року, що містить підпис від імені ОСОБА_2, відсутнє застереження, що при укладенні кредитного договору відповідач був ознайомлений саме з цими Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Стандарт»).

Належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема, щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались, матеріали справи не містять. Натомість, зміст пункту 4.2 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, що зазначений в заяві позичальника та в Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Стандарт»), має розбіжності.

Вказане свідчить про те, що надані позивачем Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Стандарт»), пунктом 6.6 яких встановлено позовну давність тривалістю в п'ять років, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору.

Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Саме таких правових висновків дійшов Верховний Суд України у справі № 6-16цс15, що за нормами ст.ст. 214, 360-7 ЦПК України підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

У заяві позичальника домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає і таких обставин по справі не доведено, тому підстав для застосування до спірних правовідносин позовної давності у п'ять років колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст. 260, ч.ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ч.ч. 2, 3 ст. 264 ЦК України).

По справі встановлено, що 23 лютого 2009 року суддею Диканського районного суду Полтавської області видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ЗАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за вказаним кредитним договором у сумі 9798 грн. 52 коп. та 63 грн. 99 коп. судових витрат.

Ухвалою цього ж суду від 06 березня 2009 року даний судовий наказ скасовано.

Ураховуючи те, що судовий захист права кредитора на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу, як особливої форми судового рішення, подання кредитором заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг позовної давності (правова позиція Верховного Суду України у справі № 6-214цс14).

Отже, внаслідок звернення позивача до суду із заявою про видачу судового наказу строк позовної давності у спорі між сторонами перервався, однак із позовом до суду ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося лише 22 серпня 2013 року - після спливу встановленої законом загальної позовної давності у три роки.

Вказані обставини та заява ОСОБА_2 від 24 жовтня 2013 року про застосування строку позовної давності (а.с. 30), є підставою для відмови у позові.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та ухвалення по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 щодо стягнення кредитної заборгованості з інших правових підстав - у зв'язку із спливом позовної давності.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 12 вересня 2014 року - скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити за спливом позовної давності.

Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом 20 днів шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: С.Б. Бутенко

Судді: /підписи/ О.І. Обідіна

О.В. Прядкіна

З ОРИГІНАЛОМ ЗГІДНО:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області С.Б. Бутенко