Постанова № 44098772, 06.05.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

06 травня 2015 року Справа № 902/198/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Саврій В.А.

судді Мамченко Ю.А. ,

судді Дужич С.П.

при секретарі судового засідання Баклан Н.С.,

за участю представників:

позивача - Безпалюк Олександр Леонідович (довіреність № 14-95 від 18.04.2014 р. )

відповідача - не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Вінницької області від 25.03.15 р. у справі №902/198/15

за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (м. Київ)

до Іллінецького державного аграрного коледжу (м. Іллінці, Вінницька область)

про стягнення 17316 грн 14 коп. заборгованості згідно договору №13/3257-ТУ-1

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 25.03.15 р. у справі №902/198/15 позов публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Іллінецького державного аграрного коледжу про стягнення 17316 грн. 14 коп. заборгованості згідно договору №13/3257-ТУ-1 - задоволено.

Стягнуто з відповідача на користь позивача - 8810 грн. 92 коп. - основного боргу, 3035 грн. 27 коп. - пені, 1315 грн. 15 коп. - 3 % річних, 1108 грн. 27 коп. - інфляційних втрат та 1825 грн. 81 коп. - відшкодування витрат по сплаті судового збору. В стягненні 3 035 грн. 26 коп. - пені, 11 грн. 26 коп. - 3% річних втрат відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги відповідають чинному законодавству і фактичним обставинам справи, підтверджені належними доказами, однак, в розрахунках 3% річних здійснено помилки на суму 11 грн. 26 коп. - 3% річних, а пеня підлягає зменшенню на 50% з 6070 грн. 53 коп. до 3035 грн.27 коп. (арк.справи 152-156).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач - публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх.№1136/15 від 15.04.2015р., арк.справи 164-171).

В апеляційній скарзі зокрема зазначає, що рішення, прийняте судом першої інстанції в частині відмови щодо задоволення штрафних санкцій, винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права виходячи з наступного.

Викладення у рішенні господарського суду Вінницької області лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Зазначає, що у рішенні суду першої інстанції не зазначено будь-яких доказів на підставі яких прийнято рішення про зменшення розміру стягуваної суми пені та штрафу, не викладено доводи на підставі яких відхилено докази позивача, тому оскаржуване рішення не відповідає нормам чинного законодавства.

Вказує, що за несвоєчасне виконання умов спірного договору позивач в порядку статті 549 Цивільного кодексу України та умов договору нарахував пеню у розмірі подвійної облікової ставки.

Відповідно до п.3 ст.83 ГПК України, господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Оскільки, вказана норма не містить переліку таких випадків, вважаємо, що це випадки невиконання або неналежного виконання зобов'язання з вини обох сторін, або якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Відповідачем не було надано жодного доказу, який би вказував на наявність таких виняткових обставин, що підтверджуються наявними в матеріалах справи документами.

В обґрунтування вищевикладеного посилається на вказівку, що міститься в п.3.17.4 Постанови Пленуму ВГСУ від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Господарським судом Вінницької області при вирішенні питання щодо зменшення пені не було встановлено чи є даний випадок винятковим.

Стверджує, що важкий матеріальний стан відповідача не може вважатися винятковими обставинами оскільки, у відповідності до ч.1 ст.44 Господарського кодексу України «комерційний розрахунок та власний комерційний ризик», а також «самостійне формування підприємцем програми діяльності» є одним із основних принципів підприємницької діяльності, отже, неналежна організація господарської діяльності відповідача не може вважатися винятковою обставиною.

В обґрунтування позиції щодо неправомірного зменшення судом першої інстанції пені, яка підлягає стягненню з відповідача, позивач посилається на ряд постанов Вищого господарського суду, а саме: №921/186/13-г від 29.05.2014р., №921/185/13-г від 08.05.2014р., №17/5014/2629/2012 від 03.06.2014р. та ін., в яких доведено, що не зазначення судами першої та другої інстанції обґрунтованих доказів, на підставі яких прийнято рішення про зменшення розміру стягуваної суми пені є порушенням вимог процесуального та матеріального права.

На підставі викладеного, просить суд рішення господарського суду Вінницької області від 25.03.15 р. у справі №902/198/15 скасувати в частині зменшення пені на 3035,27 грн. та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог щодо стягнення пені. В іншій частині рішення залишити без змін.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 17.04.2015р. апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження, справу призначено до слухання на 06.05.2015р. (арк.справи 163).

Відповідач не скористався правом надіслати на адресу суду відзив на апеляційну скаргу, що, відповідно ч.2 ст.96 ГПК України, не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

У судовому засіданні апеляційної інстанції 06.05.2015р. представник позивача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, з підстав викладених в ній. Вважає, що рішення прийняте судом першої інстанції є незаконним та необгрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить суд рішення господарського суду Вінницької області від 25.03.15 р. у справі №902/198/15 скасувати в частині зменшення розміру пені на 3035,27 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути 3035,27 грн. пені. В іншій частині рішення залишити без змін.

В судове засідання представник відповідача не з'явився, клопотання про відкладення розгляду справи не подавав, причини неявки суду не повідомив, хоч про час та місце розгляду скарги був повідомлений у встановленому порядку (арк.справи 180).

Враховуючи приписи ст. 101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, ст. 102 ГПК України про строки розгляду апеляційної скарги та той факт, що неявка в засідання суду представників сторін, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

29.01.2013р. Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (продавець) та Іллінецьким державним аграрним коледжем (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 13/3257-ТЕ-1 (т.1, арк.справи 14-19) відповідно п.1.1 якого, продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах даного договору. Газ, що продається за даним договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності) (п.п.1.2 договору).

Пунктом 2.1. сторони погодили, що продавець передає покупцеві з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року газ обсягом до 210 тис.куб.м., у тому числі по місяцях кварталів. Обсяги газу, що планується передати за договором, можуть змінюватись сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку.

Ціна на газ для теплопостачальних підприємств та послуг з його транспортування встановлюється Національною комісією регулювання електроенергетики України та за 1 000 куб.м природного газу становить 1 309,20,00 грн. з ПДВ (п.п.5.1, 5.2 договору).

Згідно п.6.1 договору оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

В платіжних дорученням покупець повинен обов'язково зазначити номер договору, дату його підписання та призначення платежу без зазначення періоду, за який здійснюється оплата. За наявності заборгованості у покупця за цим договором продавець має право зарахувати кошти, що надійшли від покупця, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по цьому договору в порядку календарної черговості виникнення заборгованості. Кошти, які надійшли від покупця, будуть зараховані як попередня оплата за умови відсутності заборгованості за договором (п.6.3 договору).

З обопільно підписаних сторонами актів приймання-передачі природного газу за період з січня 2013 по грудень 2013 року (арк.справи 20-26), вбачається, що за зазначений період позивач на умовах договору купівлі-продажу природного газу №13/3257-ТЕ-1 від 29.01.2013 р. передав, а відповідач прийняв природний газ в кількості 127,105 тис.куб.м. на загальну суму 166 405 грн. 86 коп.

За отриманий природний газ відповідач здійснив з позивачем частковий розрахунок в сумі 157594 грн. 94 коп., що стверджується наданими сторонами розрахунковими документами за вказаний період та не заперечується позивачем.

Як вбачається з матеріалів справи, останній платіж за природний газ отриманий в грудні 2013 року на умовах договору купівлі-продажу №13/3257-ТЕ-1 від 29.01.2013р. відповідач здійснив в сумі 20502 грн. 07 коп., тоді як відповідно до акту приймання-передачі природного газу, спожитого в грудні 2013 року сплатити необхідно було 29312 грн. 99 коп.

Тому, як вірно зазначено судом першої інстанції, борг відповідача перед позивачем за спожитий природний газ в 2013 року, який поставлений на умовах договору купівлі-продажу №13/3257-ТЕ-1 від 29.01.2013 р. складає 8810 грн. 92 коп.

З наявних документів також вбачається, що відповідач протягом всього періоду отримання природного газу на умовах договору купівлі-продажу №13/3257-ТЕ-1 від 29.01.2013р. здійснював платежі з простроченням строків сплати, тому позивач, крім заявлення основної суми боргу, здійснив нарахування відповідачу до сплати пені в сумі 6070 грн. 53 коп., 1326 грн. 41 коп. - 3 % річних та 1108 грн. 27 коп.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Відповідно ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Аналогічне положення містить ст.173 Господарського кодексу України, відповідно до якої, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З моменту укладення договору купівлі-продажу природного газу №13/3257-ТЕ-1 від 29.01.2013 р. між сторонами виникли зобов'язання, які мають правову природу договору купівлі-продажу.

Як встановлено статтею 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

Згідно п.6.1 договору №13/3257-ТЕ-1 від 29.01.2013 р., остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу .

Тобто, починаючи з 14 числа місяця, наступного за розрахунковим відповідач вважається таким, що прострочив сплату за отриманий природний газ на умовах договору по позову та є боржником.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ст.527 Цивільного кодексу України).

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч.1 ст.625 ЦК України).

Зважаючи на викладене та відсутність доказів щодо сплати боргу за отриманий в 2013 році природний газ на умовах договору купівлі-продажу №13/3257-ТЕ-1 від 29.01.2013 р. в сумі 8 810 грн. 92 коп., колегія суддів погоджується з висновком господарського суду Вінницької області про обґрунтованість заявленої суми основного боргу в розмірі 8 810 грн. 92 коп., а тому позов в цій частині задоволено правомірно.

Позивачем також було заявлено до стягнення з відповідача: пеня в розмірі 6 070 грн. 53 коп. за період з 14.02.2013 р. по 11.08.2014 р., 1 326 грн. 41 коп. - 3% річних за період з 14.02.2013 р. по 11.08.2014 р. та 1 108 грн. 27 коп. - інфляційних втрат за зобов'язаннями жовтня - грудня 2013 року окремо по кожному із актів приймання-передачі природного газу з урахуванням здійснених проплат за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3,4 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України та ст.230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Право на неустойку, згідно ч.1 ст.550 ЦК України, виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст.230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Зокрема, пунктом 7.2 сторони передбачили, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. Договору він у безспірному порядку зобов'язаний сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, 3% річних, індексу інфляції, а також перерахунок, здійснений судом першої інстанції, колегія суддів погоджується з останнім про помилки у розрахунку позивача.

Місцевим господарським судом було правомірно встановлено, що позивачем визначалась кінцева дата закінчення періоду прострочення боржника невірно, оскільки п.1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Вказана помилка допущена позивачем в розрахунках за кожним із актів приймання-передачі природного газу та спричинили невірне визначення кінцевих сум пені та 3% річних.

Як вірно встановлено судом першої інстанції в перерахунку, правомірними є наступні значення пені та 3% річних:

за січень 2013 року (період прострочення з 14.02.2013 р. по 27.02.2013 р.) - 181,25 грн. пені (заявлено 194,20 грн.), 36,25 грн. - 3 % річних (заявлено 38,84 грн.);

за лютий 2013 року (період прострочення з 14.03.2013 р. по 25.09.2013 р.) - 2 489,63 грн. пені (заявлено 2 350,33 грн.), 525,07 грн. - 3 % річних (заявлено 527,75 грн.);

за березень 2013 року (період прострочення з 14.04.2013 р. по 25.09.2013 р.) - 1 716,86 грн. пені (заявлено 1726,47 грн.), 365,84 грн. - 3 % річних (заявлено 368,06 грн.);

за квітень 2013 року (період прострочення з 14.05.2013 р. по 25.09.2013 р.) - 992,81 грн. пені (заявлено 999,70 грн.), 214,68 грн. - 3 % річних (заявлено 216,27 грн.);

за жовтень 2013 року (період прострочення з 14.11.2013 р. по 20.11.2013 р.) - 36,77 грн. пені (заявлено 42,02 грн.), 8,49 грн. - 3 % річних (заявлено 9,70 грн.);

за листопад 2013 року (період прострочення з 14.12.2013 р. по 26.12.2013 р.) - 55,21 грн. пені (заявлено 59,46 грн.), 12,74 грн. - 3 % річних (заявлено 13,72 грн.);

за грудень 2013 року (період прострочення з 14.01.2014 р. по 11.08.2014 р. - кінцева дата нарахування штрафних санкцій визначена позивачем в розрахунку заборгованості) - 869,02 грн. пені (заявлено 698,36 грн.), 152,08 грн. - 3 % річних (заявлено 152,08 грн.).

Отже, як вірно зазначено господарським судом Волинської області, в результаті перерахунку отримано 6341,55 грн. пені та 1315,15 грн. - 3% річних, в зв'язку з чим в стягненні 11,26 грн. 3 % річних слід відмовити як заявлених безпідставно.

З огляду на те, що визначення періодів прострочення, а також ціни позову належить до виключної прерогативи позивача, при перерахунку взято до уваги ті значення пені та 3 % річних, які вказувались ним в розрахунках у тих випадках коли було отримано більші значення ніж зазначено позивачем в розрахунку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не заявлялось про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення пені, тому судом першої інстанції правомірно взято до уваги суму пені, заявлену позивачем в позовній заяві (6070,53 грн.), а не суму, отриману судом при здійсненні перерахунку (6341,55 грн.), яка є більшою ніж та, що заявлена позивачем до стягнення.

Колегія суддів, оцінивши наявні в матеріалах справи докази стосовно вимог про стягнення пені, враховуючи клопотання відповідача про зменшення розміру пені в зв'язку з тим, що Коледж є бюджетною установою та фінансується з державного бюджету, а також враховуючи важкий матеріальний стан, спричинений недофінансуванням навчального закладу, вважає, що місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про зменшення розміру пені враховуючи наступне.

Як встановлено п.3 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 233 ГК України. У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Згідно ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Важке матеріальне становище підтверджено відповідними документами: кошторис на 2013 рік, 2014 рік, план асигнувань загального фонду бюджету на 2013-2014 роки, звіт про заборгованість за бюджетними коштами (форма № 7д, № 7М) на 1 січня 2014 року та на 1 січня 2015 року, розшифровка кредиторської заборгованості відповідача станом на 1 січня 2014 року та на 1 січня 2015 року (1 778 523,61 грн. та 4 625 044,27 грн.), розшифровка дебіторської заборгованості відповідача станом на 1 січня 2014 року та на 1 січня 2015 року (94 462,13 грн та 146 125,79 грн.), довідки про підтвердження залишкових коштів загального та спеціального фондів державного або місцевих бюджетів на реєстраційних рахунках станом на 1 січня 2014 року), а також ступінь виконання відповідачем взятого на себе зобов'язання по сплаті заборгованості (станом на день розгляду справи в суді борг у відповідача перед позивачем за отриманий природний газ складає відносно невелику суму у порівнянні із загальною сумою поставки - 8810,92 - 166 405,86, тобто рівень оплати становить 94,71 % , - приймаються колегією суддів.

Колегія суддів також приймає до уваги той факт, що відповідач по справі згідно положень п.п.1.1, 1.4 статуту не здійснює підприємницької діяльності, а є вищим навчальним закладом першого рівня акредитації, який здійснює освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти за освітньо-кваліфікаційним рівнем "Молодший спеціаліст", заснований на державній формі власності, який фінансується з Державного бюджету та відноситься до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України України. Головним завданням Коледжу є здійснення освітньої діяльності. Розрахунки за отриманий природний газ для опалення приміщення Коледжу відповідач здійснює по мірі надходження бюджетних коштів з Державного бюджету України.

Судом першої інстанції вірно відмічено, що негативні наслідки, заподіяні простроченням відповідача, компенсовані заявленими вимогами про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.

Тому, користуючись правом, наданим йому ст.551 ЦК України, ст.233 ГК України та п.3 ст.83 ГПК України, місцевий господарський суд правомірно зменшив розмір заявленої до стягнення пені на 50 % з 6070 грн. 53 коп. до 3035 грн. 27 коп.

Зменшуючи розмір пені лише на 50% судом з метою дотримання балансу інтересів сторін даного спору взято до уваги також і негативний фінансовий результат позивача, який на підтвердження наявності збитків надав суду звіт про фінансові результати за 9 місяців 2014 року.

Перевіривши в апеляційному провадженні здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, а також перерахунок суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з наявністю помилки в розрахунку позивача, яка спричинена неправильним складанням кінцевих сум отриманих при нарахуванні інфляційних втрат за кожним актом приймання-передачі природного газу.

Загальна сума інфляційних нарахувань, отриманих при розрахунку по кожному акту приймання-передачі окремо, становить 1108,28 грн., тоді як позивачем заявлено 1108,27 грн. Враховуючи те, що позивачем не подано заяви про збільшення розміру позовних вимог чи виправлення допущених арифметичних помилок в розрахунку інфляційних втрат, задоволенню підлягають інфляційні втрати в сумі 1108 грн. 27 коп.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.614 Цивільний кодекс України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Всупереч наведеному, відповідачем не було подано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу, 3% річних, інфляційних втрат та пені.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, посилання відповідача на те, що усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду не є підставою для припинення цивільно-правового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу природного газу № 13/3257-ТЕ-1 від 29.01.2013 р. в зв'язку з неоплатою прийнятого природного газу. Перелік підстав для припинення зобов'язання визначено в главі 50 ЦК України "Припинення зобов'язання" (ст.ст. 598-609 ЦК України) і до яких не віднесено тієї підстави на яку вказує відповідач у своєму відзиві. Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 р. у справі № 3-28гс12, на підставі частини другої статті 617 ЦК, частини другої статті 218 ГК та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 р. відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках Державного бюджету не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, про відсутність боргу перед позивачем в зв'язку із сплатою залишку боргу в 2014 році за платіжним дорученням №111 від 13.02.2014 р. не приймається до, оскільки, як вбачається із графи "Призначення платежу" у вказаному платіжному дорученні зазначено про оплату за природній газ по акту № 1 від 07.02.2014 р. за договором №599/14-ТЕ-1 від 03.02.2014 р.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами 03.02.2014 р. було укладено договір купівлі-продажу природного газу №599/14-ТЕ-1 предметом якого була поставка природного газу в 2014 році.

Пунктом 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті затвердженої постановою правління НБУ від 21.01.2004 р. № 22 реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Зважаючи на вищевикладене, суд першої інстанцій дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо часткового зменшення розміру пені та часткової відмови в стягненні 3 % річних.

Доказів погодження сторонами віднесення платежу за платіжним дорученням №111 від 13.02.2014р. в рахунок погашення заборгованості за договором №13/3257-ТЕ-1 від 29.01.2013р. матеріали справи не містять.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального ко-дексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Вінницької області від 25.03.15 р. у справі №902/198/15 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Дужич С.П.