Рішення № 44097874, 28.04.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26РІШЕННЯ

Іменем України

"28" квітня 2015 р. Справа № 911/664/15

Суддя господарського суду Київської області Подоляк Ю.В., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Техвестсервіс», м. Київдо Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, м. Бориспільпро стягнення 6380387,40 грн.за участю представників:

позивача:Дутковський Б.В. - адвокат, Єфимов О.М. - адвокат відповідача:Парикожка О.І. - дов. від 27.01.2015р. № 1.23-5суть спору:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Техвестсервіс» (далі - позивач) до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (далі - відповідач) про стягнення 6380387,40 грн. основного боргу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором від 07.02.2014р. № 7.1-27/2014 щодо здійснення повного розрахунку за поставлений товар у строк визначений договором.

Позивач, в процесі розгляду справи подав до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог від 31.03.2015р., в якій заявив додаткові вимоги про стягнення з відповідача 338160,53 грн. інфляційних втрат, 36709,05 грн. 3% річних, 271821,99 грн. пені.

Розглянувши подану заяву про суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Згідно п. 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011р. № 18 передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Разом з тим, в поданій заяві про збільшення розміру позовних йдеться не про збільшення позовних вимог - зміну кількісних показників, в яких виражається позовна вимога про стягнення суми боргу, а про заявлення окремих вимог про стягнення 338160,53 грн. інфляційних втрат, 36709,05 грн. 3% річних, 271821,99 грн. пені додатково до викладеної у позовній заяві вимоги.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відхилення поданої позивачем заяви про збільшення розміру позовних вимог від 31.03.2015р., якою позивач заявив додаткові вимоги про стягнення 338160,53 грн. інфляційних втрат, 36709,05 грн. 3% річних, 271821,99 грн. пені додатково до викладеної у позовній заяві вимоги, оскільки заявлені додаткові вимоги не може бути предметом розгляду у даному позовному провадженні.

За вказаних обставин в даному провадженні суд здійснює розгляд вимог викладених в позовній заяві, а саме про стягнення з відповідача 6380387,40 грн. основного боргу.

Присутні в судовому засіданні представники позивача повністю підтримав позовні вимоги та просить суд їх задовольнити з мотивів викладених в позові.

Відповідач, присутній в судовому засіданні, заперечує проти позовних вимог, з мотивів викладених у відзиві, які зводяться до відсутності можливості відповідача здійснити остаточний розрахунок за поставлений позивачем товар через те що не затверджений річний фінансовий план підприємства. За вказаних підстав відповідач просить відмовити в задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, присутніх в судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд -

встановив:

Між сторонами у справі було укладено договір від 07.02.2014р. № 7.1-27/2014 (далі - договір), відповідно до умов якого позивач - продавець зобов'язався в порядку та на умовах визначених договором, передати у власність відповідача - покупця апаратуру радіо- та телепередавальну; камери телевізійні (системи авіаційного повітряного електрозв'язку ДВЧ-діапазону) (надалі - системи), що будуть використовуватися для забезпечення зв'язку «повітря-земля» для органів обслуговування повітряного руху (ОПР) України та надати супровідні послуги на об'єктах (інсталяція по об'єктах відповідно до технічного завдання; приймальні випробування на кожному місці інсталяції; навчання персоналу) (надалі - послуги) відповідно до специфікації та технічного завдання. Покупець зобов'язується прийняти системи і послуги та оплатити їх на умовах договору (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору в редакції додаткової угоди від 03.11.2014р. № 1 до договору ціна договору становить 13750774,80 грн., у тому числі ПДВ (20%) - 2291795,80 грн. Ціна договору є звичайною.

Згідно п 4.1 договору оплата за договором здійснюється в національній валюті України, у безготівковій формі шляхом перерахування покупцем відповідної грошової суми на поточний рахунок продавця.

Покупець до початку виконання кожного етапу здійснює попередню оплату у розмірі 50% від ціни систем кожного етапу у строк не пізніше 20 робочих днів з дати отримання від продавця рахунку-фактури, оформленого належним чином після одержання письмового повідомлення від покупця про готовність прийняти системи за відповідним етапом. Остаточний розрахунок у розмірі 50% ціни систем за кожним етапом здійснює не пізніше 20 робочих днів з дати отримання від продавця рахунку-фактури, оформленого належним чином після приймання систем покупцем за видатковими накладними. У разі часткової поставки систем за етапом розрахунок виконується відповідно до фактичної поставки (п.п. 4.2, 4.3 договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до виконання сторонами обов'язків за договором, у тому числі виконання гарантійних обов'язків продавця (п. 11.1 договору).

На виконання умов договору позивач по видатковій накладній від 29.12.2014р. № 832 на суму 12760774,80 грн. поставив відповідачу товар (системи), а останній його отримав на підставі довіреності від 24.12.2014р. № 1011 та акту приймання-передачі матеріальних цінностей від 30.12.2014р., який підписаний в двосторонньому порядку повноважними представниками сторін. Зазначені копії перелічених документів залучені до матеріалів справи.

Разом з тим, відповідач в порушення своїх договірних зобов'язань за поставлений товар (системи) в повному обсязі не розрахувався, в зв'язку з чим за ним рахується заборгованість в розмірі 6380387,40 грн. - різниця між перерахованими грошовими коштами та загальною вартість поставленого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін.

Приписами пункту 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Проте, всупереч згаданих приписів закону, положень укладеного між сторонами договору, відповідач не виконав своїх договірних зобов'язань щодо здійснення повного розрахунку за поставлений товар (системи), в зв'язку з чим за ним на час розгляду справи рахується борг в розмірі 6380387,40 грн. Доказів сплати вказаного боргу відповідач суду не надав.

Згідно вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, суд вважає, що позивачем правомірно заявлено позов про стягнення 6380387,40 грн. заборгованості за поставлений товар (системи).

Заперечення відповідача проти позову, які полягають у відсутності можливості відповідача здійснити остаточний розрахунок за поставлений позивачем товар через те що не затверджений річний фінансовий план підприємства, з посиланням на пп. 1, 2 п. 1 постанови Кабінету міністрів України «Про порядок здійснення витрат суб'єктами господарювання державного сектору економіки у разі незатвердження (непогодження) річних фінансових планів у встановленому порядку» від 03.10.2012р. № 899, відповідно до яких суб'єктам господарювання державного сектора економіки у разі незатвердження (непогодження) річних фінансових планів у встановленому порядку забороняється здійснювати витрати, зокрема, на капітальні інвестиції та такі обмеження діють на період до затвердження (погодження) в установленому порядку річного фінансового плану суб'єкта господарювання, відхиляються судом та не приймаються до уваги при вирішені даного спору з огляду на наступне.

Відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для звільнення особи від обов'язку виконання свого зобов'язання належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів.

Згідно ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ст. 229 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання.

За таких обставин, відсутність бюджетного фінансування не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 23.08.2012р. у справі № 15/5027/715/2011, постанові Верховного суду України від 15.05.2012р. № 11/446 та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005р.

Крім того, факт перерахування відповідачем позивачу попередньої оплати в сумі 6380387,40 грн. на виконання умов договору від 07.02.2014р. № 7.1-27/2014 спростовує доводи відповідача про неможливість проведення розрахунків з позивачем на підставі постанови Кабінету міністрів України «Про порядок здійснення витрат суб'єктами господарювання державного сектору економіки у разі незатвердження (непогодження) річних фінансових планів у встановленому порядку» від 03.10.2012р. № 899.

Також, відповідач не довів та не підтвердив доказами того, що він вчиняв будь - які дії для сприяння затвердження (погодження) річного фінансового плану юридичної особи відповідача у встановленому порядку відповідним органами.

З огляду на зазначене та враховуючи, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 6380387,40 грн. основного боргу є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню.

Позивач посилаючись на приписи ст.ст. 44, 49 ГПК України просить суд покласти на відповідача понесені ним витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 60000 грн.

В підтвердження понесених судових витрат на послуги адвоката у розмірі 60000 грн., позивач посилається на договір про надання адвокатських послуг від 19.02.2015р. № 17/2015, платіжне доручення від 31.03.2015р. № 129 на суму 60000 грн., ордери від 31.03.2015р. серії ХС № 043906, серії КВ № 24962, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 171 від 09.09.1994р., виданого на ім'я Єфімова О.М., № 5169 від 29.08.2012р., виданого на ім'я Дутковського Б.В.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».

Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні, а також порядок і умови надання правової допомоги, права й обов'язки адвокатів. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 статті 1 розділу I цього Закону договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до вимог ст. 30 Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Згідно із приписами п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013р. № 7 відшкодування витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Судом встановлено, що між позивачем та адвокатським об'єднанням «Адвокатська фірма «Єфімов та партнери» укладено договір про надання адвокатських послуг від 19.02.2015р. № 17/2015 (далі - договір), за умовами якого позивач - замовник замовляє, а адвокатське об'єднання - виконавець приймає на себе зобов'язання з якісного і своєчасного надання замовнику послуг щодо стягнення заборгованості за договором № 7.1-27/2014 від 07.02.2014р., укладеного між замовником та Державним підприємством обслуговування повітряного руху України, а замовник зобов'язується приймати та своєчасно оплачувати належним чином надані послуги (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору сторони досягли згоди, що оплата послуг, наданих у зв'язку з виконанням предмету цього договору, на день підписання договору встановлюється у розмірі 60000 грн., у т.ч. ПДВ - 10000 грн.

На виконання умов договору адвокатське об'єднання надало позивачу передбачені договором послуги з надання адвокатських послуг.

За надані адвокатські послуги позивач сплатив на користь адвокатського об'єднання грошові кошти в розмірі 60000 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 31.03.2015р. № 129 на суму 60000 грн., завірена копія якого залучена до матеріалів справи.

Згідно сформованих Витягів з Єдиного реєстру адвокатів України, що міститься на веб-сайті Національної асоціації адвокатів України, адвокат - Єфімов Олександр Миколайович діє на підставі свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю від 09.09.1994р. № 171, адвокат - Дутковський Богдан Васильович діє на підставі свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю від 29.08.2012р. № 5169.

Статус осіб, які представляли інтереси позивача за вказаним договором, відповідає вимогам Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Згідно ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на зазначене, відшкодування витрат зі сплати судового збору та витрат на оплату послуг адвоката відповідно до вимог ч. 1, 5 ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Разом з тим, суд, з урахуванням обставин справи, обмежує розмір відшкодування судових витрат з оплати послуг адвоката до 30000 грн. з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 43, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (08307, Київська обл., м. Бориспіль, Аеропорт, ідентифікаційний код 19477064) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Техвестсервіс» (03148, м. Київ, вул. Жмеринська, 5, ідентифікаційний код 24721187) 6380387 (шість мільйонів триста вісімдесят тисяч триста вісімдесят сім) грн. 40 коп. основного боргу, 73080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн. витрат по сплаті судового збору, 30000 (тридцять тисяч) грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя Ю.В. Подоляк

Дата підписання рішення 12.05.2015р.