Ухвала суду № 4409441, 15.04.2008, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2008 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

Віхрова В. В., Гайдук В. І., Дерев'янка О. Г.,

розглянувши відповідно до п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій України» (в редакції Закону України № 697-V від 22.02.2007) в касаційному провадженні в попередньому судовому засіданні у місті Дніпропетровськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-підприємницька фірма «Біла вежа», ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 липня 2005 року, що залишене без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 23 січня 2006 року, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «ВПФ «Біла вежа» (код ЄДРПОУ 20609631, м. Біла Церква), ОСОБА_2 про відшкодування моральної та майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася через дії та за вини ОСОБА_2, який перебував у трудових відносинах з ТОВ «ВПФ «Біла вежа», у зв'язку з чим просив стягнути на свою користь 7 727 гривень 96 коп. відшкодування збитків, 113 гривень 48 коп. витрат на лікування, 5 000 гривень відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 липня 2005 року, яке ухвалою апеляційного суду Київської області від 23 січня 2006 року залишене без змін, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково, і на його користь з ОСОБА_2 стягнуто 7 841 гривня 44 коп. майнових збитків, 500 гривень відшкодування моральної шкоди, а судові витрати віднесені на рахунок ОСОБА_2 з відшкодуванням позивачу 516 гривень 24 коп.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 вказує на те, що судами першої та апеляційної інстанції не прийняті до уваги факти, що свідчать про вину позивача у завданні шкоди, які встановлені рішенням суду в іншій цивільній справі, та, відповідно, не застосована ч. 2 ст. 1193 ЦК України, а також не вирішені вимоги до відповідача ТОВ «ВПФ «Біла вежа», і порушує питання про ухвалення рішення про зміну рішення зі зменшенням розміру стягнення.

Заперечуючи проти доводів касаційної скарги ОСОБА_1 вказав, що ухвалені в справі судові рішення законні, а вимоги про зменшення розміру відшкодування - безпідставні, оскільки до цього часу ціни зросли.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, дійшла висновку, що судові рішення місцевого та апеляційного судів підлягають скасуванню, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що 19.10.2004 близько 12 год. 00 хв. на вулиці Таращанська у м. Біла Церква другий відповідач ОСОБА_2, керуючи автомобілем «КамАЗ», д/н НОМЕР_1, перед виконанням повороту праворуч не переконався у безпеці своїх дій для інших учасників дорожнього руху, не зайнявши відповідне крайнє положення на дорозі, виконав поворот, чим порушив п. 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху, внаслідок чого створив перешкоду і зіткнувся з автомобілем «Ауді-80», д/н НОМЕР_2, належним позивачу, збитки останнього від чого склали 7 727 гривень 96 коп., а також у зв'язку з чим позивач витратив на своє лікування 113 гривень 48 коп. та 510 гривень - на проведення товарознавчого дослідження. Також встановлено, що позивач у зв'язку з дорожньо-транспортною

Справа № 33 ц-577 кс/08; 6-8563 св06

Головуючий у першій інстанції: Верещак А. М. Категорія; 40

Суддя-доповідач: Віхров В. В.

2

пригодою і пошкодженням автомобіля, що на час ухвалення рішення не відремонтований, пережив душевних хвилювань, відшкодування яких має скласти 500 гривень.

Залишаючи без змін рішення місцевого суду, яким відкинутий факт трудових відносин між ТОВ «ВПФ «Біла вежа» і ОСОБА_2 і факт вини позивача у виникненні шкоди, апеляційний суд серед іншого відзначив, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини у справі, в тому числі розмір відшкодування шкоди, правильно застосував норми матеріального права.

Відповідно до п.п. 6, 15 Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених постановою KM України від 07.09.1998 за № 1388, тимчасовий реєстраційний талон видається у разі допуску власником іншої фізичної особи з будь-яких підстав до керування транспортним засобом, що жодним чином не тягне передачу певного титулу володіння автомобілем,  у зв'язку з чим належить підтвердити вчинення відповідного правочину у передбаченій законом формі.

За матеріалами справи (ас. 47, 48) другий відповідач, ОСОБА_2, керував автомобілем «КамАЗ» відповідно до виданого йому тимчасового реєстраційного талона, що згідно з п. 2.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою KM України від 10.10.2001 за№ 1306, дійсний за наявності свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії КХС за № 054841, за яким власником автомобіля «КамАЗ» значиться ОСОБА_3. При цьому другим відповідачем ОСОБА_2 притягнутий ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25.03.2005 на підставі заперечень представника відповідача про те, що ОСОБА_2 не являється працівником відповідача, що вбачається з протоколу судового засідання (ас. 39 зворот, 43, 44), коли будь-яких доказів на підтвердження цих заперечень відповідачем суду не надано, а так само у справі, окрім тимчасового реєстраційного талону, відсутні будь-які інші докази щодо підстав заволодіння автомобілем та його експлуатації ОСОБА_2

Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність між відповідачем та другим відповідачем трудових правовідносин, коли будь-які докази щодо цього факту суду не надавалися і ним не досліджувалися в судовому засіданні, через що така обставина місцевим судом встановлена в супереч вимогам ст. ст. 15, ЗО, 202 ЦПК України 1963 року.

З наведеного суд касаційної інстанції знаходить, що в порушення ст. ст. 29, 62 ЦПК України 1963 року, не надавши належної оцінки на допустимість і достатність такого доказу, як тимчасовий реєстраційний талон, а також не надавши оцінки зібраним доказам в їх сукупності щодо особи власника транспортного засобу та передачі титульного володіння, суд першої інстанції не виконав вимог ст. ст. 143, 202 і ЦПК України 1963 року, так і не вирішивши за правилами ст. 105 ЦПК України 1963 року питання щодо належного відповідача і участь в справі ОСОБА_3 Внаслідок цього суди першої й апеляційної інстанцій, ухваливши судові рішення в цій справі, вирішили питання про цивільні права та обов'язки ОСОБА_3, який участі в справі не приймав.

Крім цього, як вбачається з рішення суду та матеріалів справи (ас. 20, 29), автомобіль, що відноситься до предмету спору, не відремонтований - фактичні витрати на його ремонт позивачем не понесені, а на праві власності цей автомобіль належить ОСОБА_4. Будь-які вимоги щодо удаваності правочину з видання довіреності позивачу не заявлялися у справі, та докази на підтвердження таких вимог - не надані. Відповідно, суд першої інстанції, вирішивши питання про підстави відшкодування збитків на користь позивача та про титул володіння позивачем таким автомобілем, тим самим зробив висновки про цивільні права ОСОБА_4 відносно однієї зі сторін у справі, коли він до участі в справі не залучався.

Звідси, суд касаційної інстанції доходить висновку, що судом першої інстанції допущено грубе порушення вимог ст. ст. 105, 108, 143, 202і ЦПК України 1963 року, яке відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 311 ЦПК України 2004 року відноситься до обов'язкових підстав для скасування рішення з направленням справи на новий розгляд, на що, порушуючи ч.3 ст. 303 ЦПК України 2004 року, суд апеляційної інстанції увагу не звернув. У зв'язку з цим суд касаційної інстанції у цій справі згідно з ч.3 ст. 335 ЦПК України не обмежується доводами касаційної скарги з огляду на виявлені під час розгляду справи порушення норм процесуального права, які за п. 4 ч. 1 ст. 338 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування ухвалених судових рішень.

Таким чином, наявні обставини за ст. 332 ЦПК України, що перешкоджають суду касаційної інстанції вирішити справу за суттю вимог, і судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись, ст. ст. 323, 332, 336, 338, 343-345 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

3

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 липня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 23 січня 2006 року скасувати повністю.

Справу передати на новий розгляд до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області в іншому складі.

Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення, остаточна і оскарженню не підлягає.