Постанова № 44092102, 08.05.2015, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.05.2015 Справа №607/5293/15-а

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі:

головуючого судді Сташків Н.М.,

за участі секретаря судового засідання Рихліцької О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Козівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 у березні 2015 року пред'явила до суду адміністративний позов до Козівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області про визнання протиправним та скасування рішення тридцятої сесії шостого скликання Козівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області № 185 від 26 вересня 2014 року «Про розгляд заяви ОСОБА_1». Обґрунтовує позов тим, що рішенням виконкому Велико-Бірківської районної ради від 18 серпня 1945 року № 20 її померлій матері ОСОБА_2 було надано в користування 0,30 га землі. Позивач, як спадкоємець ОСОБА_2, звернулася до відповідача з заявою про виділення їй земельної ділянки розміром 0,30 га, в чому оскаржуваним рішенням їй було відмовлено на підставі ч. 4 ст. 78 Земельного кодексу України. Вважає зазначене рішення незаконним, оскільки спірна земельна ділянка перебувала в користуванні, а не у власності ОСОБА_2, тому зазначена норма закону не може застосовуватись до даних правовідносин.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримала з викладених у позовній заяві обставин та просила позов задовольнити.

Представник відповідача Вовчанський І.С. позову не визнав та в судовому засіданні пояснив, що право власності на земельні ділянки відповідно до Земельного кодексу 1990 року набувалося на підставі права користування земельною ділянкою, тому сільською радою застосовано норму ч. 4 ст. 78 Земельного кодексу України. Крім цього, відповідно до Земельного кодексу 1970 року право користування громадян земельними ділянками втрачається у зв'язку з переїздом на інше місце проживання всіх членів двору або сім'ї. Також, сільська рада не змогла встановити, де саме знаходилася земельна ділянка розміром 0,30 га, виділена ОСОБА_2 в користування. Вірогідно ця земельна ділянка згодом виділена іншій особі. На даний час на території Козівської сільської ради немає вільної земельної ділянки, яку можливо було б виділити позивачу.

Суд, заслухавши пояснення сторін, проаналізувавши матеріали справи, дослідивши та оцінивши докази у справі, встановив такі обставини:

Як слідує випису з земельної книги реєстрації трудового селянського землекористування № 2622 виконавчого комітету Козівської сільської ради від 27 серпня 1945 року, виданого селянину ОСОБА_2 села Козівка Велико-Бірківського району Тернопільської області, за рішенням виконкому Велико-Бірківської районної ради від 18 серпня 1945 року № 20 їй додатково наділено або повернуто в трудове користування тридцять сотих землі згідно опису - порядковий номер земельної ділянки - НОМЕР_1, місце розташування - Загумінки, площа - 0,30 га, суміжні землекористувачі - ОСОБА_4, ОСОБА_5.

З показань допитаного в судовому засіданні ОСОБА_6 слідує, що позивач ОСОБА_1 є його тіткою, рідною сестрою його матері, а померла ОСОБА_2 - його бабою. Вся їхня родина у 1950-х роках вимушена була покинути село через політичні репресії, а нещодавно у батьківській хаті ними було знайдено зазначений випис про виділення ОСОБА_2 в користування 0,30 га землі і він особисто почав допомагати своїй тітці ОСОБА_1 у зверненні до Козівської сільської ради щодо виділу їй цієї земельної ділянки, в чому відповідачем їй неправомірно відмовлено.

Як слідує з рішення тридцятої сесії шостого скликання Козівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області № 185 від 26 вересня 2014 року «Про розгляд заяви ОСОБА_1», за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 вирішено відмовити їй у передачі земельної ділянки у власність на підставі п. 4 ст. 78 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 Земельного кодексу України особам (їх спадкоємцям), які мали у власності земельні ділянки до 15 травня 1992 року (з дня набрання чинності Земельним кодексом України), земельні ділянки не повертаються.

У зазначеній нормі закріплюється принцип земельної реформи в Україні, яка повністю заперечує можливість реституції (повернення) земель, націоналізованих при встановленні радянської влади в Україні. 16 травня 1992 рокунабрала чинності редакція Земельного кодексу України від 13 березня 1992 року, що вперше у новітній історії України передбачила можливість існування приватної власності на землю. Будь-яке право приватної власності, що існувало до цієї дати, було скасовано радянським законодавством при націоналізації всіх земель.

Однак, під час розгляду справи судом не здобуто доказів про те, що відведена ОСОБА_2 земельна ділянка була перебувала в її власності.

Натомість, з випису з земельної книги реєстрації трудового селянського землекористування № 2622 виконавчого комітету Козівської сільської ради від 27 серпня 1945 року, слідує, що за рішенням виконкому Велико-Бірківської районної ради від 18 серпня 1945 року № 20 ОСОБА_2 надано в користування тридцять сотих землі.

Таким чином посилання відповідача на ч. 4 ст. 78 Земельного кодексу України в оскаржуваному рішенні не грунтується на вимогах закону.

При цьому не заслуговують на увагу доводи представника відповідача про те, що відповідно до Земельного кодексу України 1990 року право власності на земельні ділянки набувалося на підставі права користування земельною ділянкою, оскільки статтею 6 цього Кодексу (введеного в дію з 15 березня 1991 року) передбачено, що передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно. Проте судом не встановлено жодних доказів про те, що в період дії цього кодексу Козівською сільською радою було прийнято рішення про передачу у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки.

Також є суперечливими доводи представника відповідача про те, що відповідно до ст. 36 Земельного кодексу Української РСР 1970 року право користування громадян земельними ділянками втрачається у зв'язку з переїздом на інше місце проживання всіх членів двору або сім'ї, оскільки в цьому випадку відповідач, заперечуючи наявність у ОСОБА_2 права користування спірною земельною ділянкою, доводить на підставі цього ж таки права перехід земельної ділянки їй у власність. Такі доводи не перебувають між собою в логічному зв'язку. Крім цього, оскаржуване рішення не містить посилань на ст. 36 Земельного кодексу Української РСР 1970 року як на підставу відмови ОСОБА_1 у задоволенні її заяви.

Разом із тим, під час розгляду справи судом установлено, що родина ОСОБА_2 у 1950-х роках вимушена була покинути село через політичні репресії, а факт переїзду на інше постійне місце проживання всіх членів двору або сім'ї ОСОБА_2 відповідачем не доводився.

До того ж, пунктом 3 ч. 1 ст. 36 Земельного кодексу Української РСР 1970 року дійсно передбачено, що право громадян на користування наданою земельною ділянкою підлягає припиненню у випадку переїзду на інше постійне місце проживання всіх членів двору або сім'ї, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 106-1 цього Кодексу. Та відповідно до ч. 3 ст. 36 Земельного кодексу Української РСР 1970 року припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини першої і частиною другою цієї статті, провадиться за рішенням (постановою) органів, які надали земельні ділянки.

При цьому відповідачем не доведено, що існує прийняте у встановленому законом порядку рішення відповідного органу про припинення права ОСОБА_2 в користуванні земельною ділянкою, виділеною їй на підставі рішення виконкому Велико-Бірківської районної ради від 18 серпня 1945 року № 20.

З огляду на встановлені судом обставини та проаналізовані положення земельного законодавства, судом установлено, що при прийнятті рішення тридцятої сесії шостого скликання Козівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області № 185 від 26 вересня 2014 року відповідачем не було враховано, що рішення, на підставі якого ОСОБА_2 виділено в користування земельну ділянку, не було скасоване, відсутнє рішення про припинення її права користування цією земельною ділянкою чи рішення про передачу її у власність, а мотивами відмови в задоволенні заяви ОСОБА_1 застосовано норму закону, яка не підлягала застосуванню.

За вказаних обставин суд вважає, що рішення тридцятої сесії шостого скликання Козівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області № 185 від 26 вересня 2014 року «Про розгляд заяви ОСОБА_1» є протиправним, а тому позов ОСОБА_1 підлягає до задоволення.

На підставі викладеного, відповідно до ст. 36 Земельного кодексу Української РСР 1970 року, ст. 6 Земельного кодексу України 1990 року (введеного в дію з 15 березня 1991 року), ч. 4 ст. 78, ст. 158 Земельного кодексу України, керуючись ст.ст. 6, 7, 8, 9, 10, 11, 14, 71, 159-163,167, 186, ч. ч. 1, 3 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Рішення Козівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області визнати протиправним і скасувати.

Зобов'язати Козівську сільську раду Тернопільського району Тернопільської області вирішити питання про виділення ОСОБА_1 земельної ділянки з урахуванням рішення виконкому Велико-Бірківської районної ради від 18 серпня 1945 року № 20.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі проголошення судом вступної та резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкт владних повноважень він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення і йому було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова складена в повному обсязі 12 травня 2015 року.

Суддя