Ухвала суду № 44075427, 28.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28.04.2015 р. м. Київ К/800/64997/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ситникова О.Ф.(суддя-доповідач),

Малиніна В.В.,

Швеця В.В.,

провівши попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Генеральної прокуратури України про визнання відповіді протиправною за касаційною скаргою Генеральної прокуратури України на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2013 року, -

ВСТАНОВИВ:

07 травня 2013 року, ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати відповідь Генеральної прокуратури України №05/2/1-8496-12 від 01 червня 2012 року такою, що сформульована з порушенням прав позивач передбачених ст.ст. 1, 4, 15, 19 Закону України «Про звернення громадян», а також ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру».

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2013 року адміністративний позов задоволений. Визнано протиправними дії Генеральної прокуратури України щодо надання неповної відповіді листом № 05/2/1-8496-12 від 01.06.2012 року на скаргу ОСОБА_4 від 24 квітня 2012 року.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2013 року залишено без змін постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2013 року.

Генеральна прокуратура України не погодилась з постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2013 року та ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2013 року і звернулась до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, суд, в межах ст. 220 КАС України, прийшов до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлені наступні обставини.

24 квітня 2012 року позивач звернувся із скаргою на ім'я Генерального прокурора України, в якій просив: визнати, що ОСОБА_5 в якості народного судді Радехівського районного народного суду не мав права 23 червня 1992 року розривати шлюб між позивачем та ОСОБА_6, оскільки згідно з відповіддю заступника начальника ТУ ДСА у Львівській області обраний ухвалою Львівської обласної ради народних депутатів № 294 від 13 травня 1993 року суддею Радехівського районного народного суду.

Крім того, в даній скарзі зазначає, що на згадане вище рішення суду від 23 червня 1992 року позивачем подана касаційна скарга до Львівського обласного суду, однак результат її розгляду йому невідомо, тому просив доручити начальнику відділу представництва громадян та держави в суді Генеральної прокуратури України звернутись в якості представника інтересів позивача та захисту законних прав до суду із заявою про скасування рішення Радехівського районного народного суду Львівської області від 23 червня 1992 року про розірвання шлюбу між позивачем та ОСОБА_6

01 червня 2012 року позивачу надано відповідь № 05/2/1-8496-12 за підписом заступника начальника Головного управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень про те, що звернення щодо законності перебування ОСОБА_5 на посаді судді Радехівського районного народного суду та з інших питань розглянуто.

У відповіді від 01 червня 2012 року на скаргу зазначено, що ОСОБА_5 05 вересня 1991 року обрано народним засідателем Радехівського районного народного суду. У зв'язку з вакантною посадою судді на підставі рішення виконавчого комітету Радехівської районної ради народних депутатів № 60 від 26 березня 1992 року він виконував обов'язки народного судді цього суду. Роз'яснено, що відповідно до вимог ст. 27 Закону України «Про судоустрій» від 05 червня 1981 року, який діяв на той час, у разі тимчасової відсутності народного судді виконання обов'язків народного судді може бути покладено рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради народних депутатів України на одного з народних засідателів цього суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Генеральною прокуратурою України не надано відповіді в повному обсязі на скаргу позивача в частині здійснення представництва його інтересів у суді, чим порушено вимоги ст.15 Закону України «Про звернення громадян» щодо об'єктивного розгляду, перевірки фактів та прийняття рішення.

З таким висновком суду попередніх інстанцій погоджується і колегія суддів Вищого адміністративного суду України, з огляду на наступне.

Статтею 40 Конституції України встановлено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Частиною другою статті 34 Конституції України встановлено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Згідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про звернення громадян», громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до ч.1 ст. 5 вказаного Закону, звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Відповідно до ст. 15 Закону органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 18 Закону громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування має право одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.

Згідно зі ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Генеральною прокуратурою України від 01 червня 2012 року № 05/2/1-8496-12 надано позивачу відповідь в частині законності перебування ОСОБА_5 на посаді судді Радехівського районного народного суду. Разом з тим, з цієї відповіді не вбачається вирішення питання щодо прохання позивача здійснити представництво його інтересів у суді щодо розгляду справи про розірвання шлюбу між ним та ОСОБА_6

Отже, фактично за результатами розгляду звернення відповідачем 01 червня 2012 року вирішено не усі поставлені у ньому питання, надано невичерпну відповідь за № 05/2/1-8496-12.

Цей факт підтверджується самим відповідачем, оскільки 01 червня 2013 року Генеральною прокуратурою України на адресу позивача направлено відповідь за № 05/2/1-8496-12, в якій зазначено, що на звернення від 24 квітня 2012 року щодо представництва прокурором інтересів позивача у суді в справі про розірвання шлюбу та з інших питань додатково повідомлено. Рішення Радехівського районного народного суду Львівської області від 23 червня 1992 року набрало законної сили, строк на його оскарження минув та відповідно до цивільного процесуального законодавства поновленню не підлягає. Згідно зі ст.124 Конституції України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року №8 «Про незалежність судової влади» судові рішення вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку, визначеному процесуальним законом, у межах справи, в якій вони ухвалені. Ураховуючи під час перевірки доводів звернення обставини, підстав для вжиття заходів реагування не виявлено.

Оскільки у встановлений фактично за результатами розгляду звернення, відповідачем 01 червня 2012 року вирішено не усі поставлені у ньому питання та надано невичерпну відповідь за № 05/2/1-8496-12, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідь відповідача порушує право ОСОБА_4 на реалізацію своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів, встановлених Законом України «Про звернення громадян».

Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно встановили обставини справи, повно дослідили докази по справі та ухвалили рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанції, тому підстави для скасування або зміни рішень відсутні.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст.220, 220-1, 223, 224, 231 КАС України, -

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Генеральної прокуратури України залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Судді О.Ф. Ситников

В.В. Малинін

В.В. Швець