Рішення № 44073533, 04.03.2015, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 2011/1160/2012

Провадження № 2/638/1335/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.03.2015 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого - судді Шишкіна О.В.

секретарів Тищенко А.М., Деркач М.М., Підлипенського Д.В., Голуб Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ ОСОБА_2 Аваль, ОСОБА_3, треті особи: Служба у справах дітей Дзержинського району Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсним іпотечного договору, -

ВСТАНОВИВ:

20.02.2012 р. позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів ПАТ ОСОБА_2 Аваль, ОСОБА_3, за участю 3-х осіб: Служба у справах дітей Дзержинського району Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, ПН ХМНО ОСОБА_4, в якому просить визнати недійсним іпотечний договор та виключити з Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна записів про іпотеку та заборону відчуження квартири.

В обґрунтування свого позову посилався на те, що відповідач ОСОБА_3 є її батьком. 09.06.2006 року між відповідачами по справі було укладено Іпотечний договір предметом якого є квартира №25 що знаходиться у будинку 3 9/13 по вул. Бакуліна у м. Харкові, яка на той час належала ОСОБА_3 Рішенням Дзержинського райсуду м. Харкова від 17.12.2010 р. визнано за позивачкою право власності на ? частину вказаної кварири, після смерті її матері ОСОБА_5, померлої 10.07.10 р. Тому позивачка вважає, що відповідач ОСОБА_3 уклавши спірний іпотечний договір, розпорядився ква№25 по вул.. Бакуліна,9/13 у м. Харкові, що була спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 а ОСОБА_6 з метою забезпечення вимог банку за кредитним договором від 09.06.2006 р.

В судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримали та просила задовольнити їх в повному обсязі, посилаючись на підстави, зазначені у позовній заяві.

Представник відповідача ПАТ ОСОБА_7 Аваль в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що при укладені спірного іпотечного договору були виконані усі умови закону.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засіданні не зявився, подав до суду заяву про слухання справи у його відсутність та про визнаня позовної заяви.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Дзержинського району Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради для участі в судовому засіданні не з'явився, подав до суду заяву про слухання справи у його відсутності.

Третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 до судового засідання не з'явився. Про час і місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином.

Суд, заслухавши сторони, перевіривши матеріали справи, прийшов до наступного.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_8 ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннями ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, 09.06.2006 р. між Акціонерним поштово-пенсійним банком Аваль, правонаступником якого є ПАТ ОСОБА_2 Аваль (надалі по тексту ОСОБА_2, Відповідач 1), та ОСОБА_9 (надалі по тексту Відповідач 2) було укладено Іпотечний договір №014/02-1/2230/1-06 (надалі по тексту Іпотечний договір), який було посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4

Пунктом 1.2. зазначеного Іпотечного договору визначено, що предметом іпотеки є нерухоме майно: двокімнатна квартира за №25 (двадцять пять), загальною площею 53,2 кв.м., житловою площею 30,5 кв.м., що знаходиться у будинку за номером 9/13 (девять дріб тринадцять) по вулиці Бакуліна у місті Харкові (надалі по тексту Предмет Іпотеки), яке належить Іпотекодавцю (Відповідачеві ОСОБА_3М.) на праві власності на підставі Договору купівлі-продажу від 25.11.1998 року, посвідченого державним нотаріусом Першої ХДНК ОСОБА_10, зареєстрованого в реєстрі за №2-4036, право власності зареєстровано у Державному комунальному підприємстві Харківського міського бюро технічної інвентаризації від 03.12.1998 року.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2010 року по цивільній справі №2-13356/10 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_11 про визнання права власності на ? частину квартири в порядку спадкування за законом, що набрало законної сили встановлено обставини, що є преюдиційними та не підлягають доказуванню при розгляді даної справи в розумінні положень, передбачених ч.3 ст.61 Цивільного процесуального кодексу України, якими визначено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Зокрема, встановлено, що …мати позивачки ОСОБА_1 ОСОБА_6 зареєструвала шлюб з батьком ОСОБА_1 ОСОБА_9 29.12.1979 року.

Під час шлюбу, батьки ОСОБА_12 придбали квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 25.11.1998 року, посвідченим державним нотаріусом Першої Харківської державної нотаріальної контори.

Зазначена квартира була зареєстрована на батька ОСОБА_12 ОСОБА_3

19 квітня 2000 року шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 було розірвано, що підтверджується Свідоцтвом про розірвання шлюбу серії 1-ВЛ №128639, виданим Дзержинським відділом РАЦС м. Харкова.

Квартира АДРЕСА_2 являлася сумісною власністю подружжя на підставі ст.22 Кодексу про шлюб та сімю в редакції 1969 року, діючого на момент придбання квартири, тобто в 1998 році. Тому ОСОБА_6 (мати ОСОБА_12) мала право власності на ? частину спірної квартири.

10 липня 2010 року ОСОБА_6 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії 1-ВЛ №274878, в якому зазначено, що в книзі реєстрації смертей 13.07.2010 року зроблено відповідний актовий запис №9560, та вказано місце реєстрації: відділ РАЦС по м. Харкову Харківського міського управління юстиції.

Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина у вигляді ? частки квартири, яка знаходиться АДРЕСА_3 у м. Харкові.

Вказаним рішенням від 17.12.2010 року по цивільній справі №2-13356/10 визнано за позивачкою ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири №25 по вул. Бакуліна в м. Харкові в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, померлої 10.07.2010 року, яке було зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 23.02.2011 року. /Витяг про державну реєстрацію прав №29104263 від 23.02.2011 року, виданий КП Харківське міське бюро технічної інвентаризації/

Положеннями ст.68 Сімейного кодексу України встановлено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Частина 3 ст.368 Цивільного кодексу України визначає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

ОСОБА_8 до ч.2 ст.369 Цивільного кодексу України розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Відповідно до вимог ч.1 ст.65 Сімейного кодексу України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. У частині ч.3 ст.65 Сімейного кодексу України визначено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Вимогами ст.578 Цивільного кодексу України встановлено майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою всіх співвласників.

З системного аналізу викладених вище правових норм слідує, що усі правила, які регулюють порядок та встановлюють обмеження у розпорядженні спільним сумісним майном, на момент укладення спірного Іпотечного договору зберігали свою силу для колишнього подружжя (ОСОБА_6 та ОСОБА_3М.) і після припинення шлюбу, оскільки режим їх спільної сумісної власності не був припинений у зв'язку з поділом майна.

За загальновизнаним визначенням, розпорядження майном це можливість визначити юридичну долю майна, в тому числі і запроваджувати щодо нього певні обтяження, яким власне і є іпотека.

Поряд з тим, статтею 73 Сімейного кодексу України, встановлено, що за зобовязанням одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. На майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, стягнення може бути накладено лише в тому разі, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сімї і те, що було одержано за договором, використовується на її потреби.

Так, спірний Іпотечний договір було укладено Відповідачем 2 ОСОБА_3 для забезпечення вимог Банку, що випливають з кредитного договору №014/02-1/2230-06 від 09 червня 2006 року (а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії кредитного договору), укладеного між Іпотекодержателем (Банком) та Позичальником (Відповідачем 2 ОСОБА_3М.) за умовами якого ОСОБА_3 зобовязаний до 09 червня 2016 року повернути Банку кредит у розмірі 100 000 дол. США, сплатити проценти за користування ним в розмірі, строки та порядку, передбачених Кредитним договором, а також можливу неустойку у розмірі і у випадках, передбачених Кредитним та цим Договором (п.п.1.1. Іпотечного договору від 09.06.2006 року).

Відповідачем ОСОБА_3 кредитні кошти в сумі 100 000 дол. США були отримані для будівництва (реконструкції) житла за адресою: м. Південне, вулиця Жовтнева/1-го Травня, буд.33/122. (п.п.2.1. Кредитного договору №014/02-1/2230-06 від 09 червня 2006 року).

Таким чином, Відповідач 1 ОСОБА_3 уклавши спірний Іпотечний договір, розпорядився квартирою №25 по вул. Бакуліна, 9/13 у м. Харкові, що була спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_6 (право власності якої на ? частину зазначеної квартири перейшло до мене ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом) з метою забезпечення вимог Банку за Кредитним договором №014/02-1/2230-06 від 09 червня 2006 року.

Оскільки, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 19 квітня 2000 року було розірвано, то отримані ОСОБА_3 09.06.2006 року у кредит грошові у кошти в сумі 100 000 дол. США не використовувались для потреб їх сімї, а Кредитний та спірний Іпотечний договори від 09.06.2006 року укладені всупереч інтересам сімї ОСОБА_3 та ОСОБА_6

Однак, всупереч наведених вище вимог закону, зокрема приписів, встановлених ч.3 ст.65, ст.68 Сімейного кодексу України при укладенні та нотаріальному посвідченні ПН ХМНО ОСОБА_4 Іпотечного договору №014/02-1/2230/1-06 від 09 червня 2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком Аваль, правонаступником якого є ПАТ ОСОБА_2 Аваль, та ОСОБА_3 не було витребувано у ОСОБА_3 документу на підтвердження наявності у нього права особистої власності на квартиру, та не взято до уваги, що вказана квартира була придбана в період шлюбу, й на неї на момент укладення спірного правочину розповсюджувався режим спільної сумісної власності подружжя.

А тому, подання матірю позивачки ОСОБА_6, як другою з подружжя та як співвласницею двокімнатної квартири, яка передавалася в іпотеку Банку, письмової і нотаріально посвідченої згоди було необхідною умовою для укладення спірного Іпотечного договору від 09.06.2006 року, не дотримання якої суперечить вимогам закону (ч.3 ст.65 Сімейного кодексу України) та є підставою для визнання його недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України Про іпотеку №898-IV від 05.06.2003 року, предметом іпотеки може виступати лише нерухоме майно належне на праві власності іпотекодавцю.

У ч.2 ст.6 Закону України Про іпотеку №898-IV від 05.06.2003 року міститься твердження, що майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Таким чином, Іпотечний договір №014/02-1/2230/1-06 від 09 червня 2006 року, предметом якого є двокімнатна квартира АДРЕСА_4, що на момент укладення зазначеного правочину належала на праві спільної сумісної власності батькові позивачки - ОСОБА_3 та її матері ОСОБА_6 (право власності якої на ? частину зазначеної квартири перейшло до мене ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом), виходить за межі дрібного побутового, його було укладено всупереч інтересам сімї, а також без відома та письмової нотаріально засвідченої згоди ОСОБА_6, що суперечить вимогам ст.65 Сімейного кодексу України і ч.2 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Положеннями ч.2 ст.65 Сімейного кодексу України, передбачено право дружини, чоловіка на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним, як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

В ст.1216 Цивільного кодексу України надано легальне визначення спадкування як переходу прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

В даному випадку мають місце спадкові правовідносини, тобто відносини правонаступництва, одних суб'єктів цивільного права - фізичних осіб (спадкоємців в даному випадку позивачки ОСОБА_1О.) в правах та обов'язках фізичної особи, яка померла (спадкодавця в даному випадку позивачки ОСОБА_13Т.). Об'єктом спадкового наступництва є спадщина (спадкове майно, спадкова маса), тобто вся сукупність прав та обов'язків спадкодавця, в яких він перебував на момент своєї смерті і які за своєю правовою природою не є невіддільними від особи їх носія і здатні перейти до інших осіб (ст.1218 Цивільного кодексу України).

Відповідно ч.4 ст. 369 Цивільного кодексу України, правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

ОСОБА_8 ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, пятою ст. 203 цього кодексу.

Частиною 3 ст.215 Цивільного кодексу України, передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України однією із загальних вимог додержання яких є необхідним для чинності правочину є відповідність правочину цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

ОСОБА_8 ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього договору, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі відшкодовувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

ОСОБА_8 за вих. №10426 від 24.11.2011 року КП Харківське міське бюро технічної інвентаризації, на момент звернення до суду з даним позовом за позивачкою ОСОБА_1, зареєстровано право власності на ? частину квартири №25, розташованої по вул. Бакуліна, 9/13 в м. Харкові в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_6, на підставі рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17.12.2010 року по справі №2-13356/10.

В зазначеній квартирі окрім Відповідача 2 ОСОБА_3 зареєстровані та проживають позивачка та її малолітня донька ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується Довідкою з місця проживання про склад сімї №1688/2 від 29.11.2011 року, виданою Дільницею №7 КП Жилкомсервіс.

Звернення стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_5 порушить право позивачки на право власності на ? її частину, встановлене ст.317, 319 Цивільного кодексу України, відповідно до положень яких власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Більше того, у разі звернення стягнення на предмет іпотеки будуть порушені житлові права малолітньої ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_2

Таким чином, зміст Іпотечного договору №014/02-1/2230/1-06 від 09 червня 2006 року, укладеного між Акціонерним поштово-пенсійним банком Аваль, правонаступником якого є ПАТ ОСОБА_2 Аваль, та ОСОБА_3 посвідченого ПН ХМНО ОСОБА_4 суперечить ч.3 ст.65, ст. 68 Сімейного кодексу України, ч.2 ст.369 Цивільного кодексу України, ч.1 ст.5, ч.2 ст.6 Закону України Про іпотеку №898-IV від 05.06.2003 року, що є підставою для визнання його недійсним у судовому порядку.

На виконання умов Іпотечного договору №014/02-1/2230/1-06 від 09 червня 2006 року ПН ХМНО ОСОБА_4 на підставі ст.73 Закону України Про нотаріат накладено заборону відчуження двокімнатної квартири за №25, загальною площею 53,2 кв.м., житловою площею 30,5 кв.м., що знаходиться у будинку за номером 9/13 по вулиці Бакуліна у місті Харкові.

ОСОБА_8 ст. 17 Закону України Про іпотеку, іпотека припиняється у разі визнання іпотечного договору недійсним.

Статтею 74 Закону України Про нотаріат встановлено, що заборона відчуження обєкту нерухомого майна знімається у випадку припинення іпотечного договору або договору застави.

Відповідно до Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 09 червня 1999 року №31/5 (із змінами та доповненнями), Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 410, відомості про припинення обтяження реєструються держателем або реєстратором Державного реєстру на підставі рішення суду або заяви обтяжувача, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника.

В порядку ст.217 Цивільного процесуального кодексу України, суд, який ухвалив рішення, може визнати порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

За таких обставин, визнання недійсним Іпотечного договору без виключення з Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна запису про іпотеку та заборони зареєстрованої в реєстрі від 09.06.2006 року на двокімнатну квартиру за №25, загальною площею 53,2 кв.м., житловою площею 30,5 кв.м., що знаходиться у будинку за номером 9/13 по вулиці Бакуліна у місті Харкові, не призведе до поновлення мого порушеного права, а також унеможливить виконання судового рішення.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 15, 30, 61, 62, 88, 208-209, 213-215 ЦПК України, ч.1 ст.203, ст.215, ч.1 ст.216, ч.3 ст.368, ч.ч.2, 4 ст.369, ст.578, ст.1216, ст.1218 Цивільного кодексу України, ч.ч. 2, 3 ст.65, ст.68 Сімейного кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати недійсним Іпотечний договір №014/02-1/2230/1-06 від 09 червня 2006 року, укладений між Акціонерним поштово-пенсійним банком Аваль та ОСОБА_9, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, відповідно до якого в іпотеку була передана двокімнатна квартира за №25, загальною площею 53,2 кв.м., житловою площею 30,5 кв.м., що знаходиться у будинку за номером 9/13 по вулиці Бакуліна у місті Харкові визнавши, що рішення суду є підставою для виключення з Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна запису про іпотеку та заборону відчуження двокімнатної квартири за №25, загальною площею 53,2 кв.м., житловою площею 30,5 кв.м., що знаходиться у будинку за номером 9/13 по вулиці Бакуліна у місті Харкові.

Стягнути з ПАТ ОСОБА_2 Аваль, ОСОБА_3 у солідарному порядку на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 107,30 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подавати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий суддя