Постанова № 44073359, 06.05.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" травня 2015 р. Справа № 922/90/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Фоміна В. О., суддя Шевель О. В.,

при секретарі Катренко І.С.,

за участю представників сторін:

позивача - Нестерова М.Б. на підставі довіреності №2 від 05.01.2015р.,

відповідача - Коростильов С.В. на підставі довіреності №4-01/09 від 01.09.2014р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Агрофірма "Земледар" (вх.№1631 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 24.02.2015р. у справі № 922/90/15

за позовом Приватного підприємства "Агрофірма "Земледар", м. Харків

до Державного підприємства "Хлібна база № 85" Державного агентства резерву України, м. Барвінкове

про стягнення коштів

ВСТАНОВИЛА:

Приватне підприємство "Агрофірма "Земледар" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Державного підприємства "Хлібна база № 85" Державного агентства резерву України про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості зі сплати комісійної винагороди в розмірі 123 337, 71грн., трьох процентів річних в розмірі 9 204, 71грн., інфляційних втрат в розмірі 25 407, 58 грн. та судового збору в розмірі 3 159, 00 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 24.02.2015р. у справі №922/90/15 (суддя Пономаренко Т.О.) в позові відмовлено повністю на тій підставі, що ухвалою господарського суду Харківської області від 03.04.2012р. порушено провадження у справі №5023/1591/12 про банкрутство Державного підприємства "Хлібна база №85", 10.10.2013р. ухвалою суду затверджено мирову угоду, укладену між кредиторами боржника та боржником; ПП "Агрофірма "Земледар" не увійшло до складу конкурсних кредиторів ДП "Хлібна база №85", отже, грошові зобов'язання ПП "Агрофірма "Земледар" перед ДП "Хлібна база №85" є припиненими.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, позивач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що на момент порушення провадження у справі про банкрутство та публікації оголошення про банкрутство ДП "Хлібна база №85" строк виконання зобов'язання відповідача перед позивачем про стягнення 123 337, 71грн., що є предметом розгляду у даній справі, не настав, тому позивач не заявляв свої вимоги у справі про банкрутство ДП "Хлібна база №85". Вважає, що є поточним кредитором ДП "Хлібна база №85", у той час як нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що погашення вимог кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, стосується лише конкурсних кредиторів.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 12.03.2015р. у справі №922/90/15 прийнято апеляційну скаргу до провадження.

09.04.2015р. від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№5825), зазначає, що з моменту прийняття ухвали про порушення справи про банкрутство від 03.04.2012р. введено мораторій на задоволення вимог кредиторів ДП "Хлібна база №85", відповідно до статті 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника його банкрутом" під час дії мораторію не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми; грошові зобов'язання кредиторів, які не звернулися у встановлений строк у справі про банкрутство боржника слід вважати погашеними. Вважає рішення суду першої інстанції правомірним та обґрунтованим.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 15.04.2015р. у справі №922/90/15 зобов'язано відповідача надати, зокрема, копію мирової угоди від 28.08.2013р., укладену між кредиторами ДП "Хлібна база №85" в особі голови комітету кредиторів та боржником в особі керівника ДП "Хлібна база №85" у справі №5023/1591/12 про банкрутство ДП "Хлібна база №85".

22.04.2015р. відповідачем подано до Харківського апеляційного господарського суду заяву (вх.№6619) про долучення до матеріалів справи додаткових документів, у тому числі, копії мирової угоди від 28.08.2013р.

Розпорядженням голови Харківського апеляційного господарського суду від 06.05.2015р. у зв'язку з відпусткою суддів Плахова О.В., Шутенко І.А., для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Фоміна В.О., суддя Шевель О.В.

У судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 06.05.2015р. представник апелянта підтримала апеляційну скаргу, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечує, просить рішення господарського суду Харківської області від 24.02.2015р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті, що сторони з'явились в судове засідання та надали пояснення стосовно своїх вимог і заперечень щодо апеляційної скарги, зважаючи на строки розгляду апеляційної скарги на рішення суду, передбачені статтею 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, 15.10.2010р. між Приватним підприємством "Агрофірма "Земледар" (надалі - комісіонер) та Державним підприємством "Хлібна база № 85" Державного комітету України з державного матеріального резерву (після реорганізації та зміни найменування - Державне підприємство "Хлібна база № 85" Державного агентства резерву України) (надалі - комітент) було укладено договір комісії №1-ЗД/ХБ-2010 (а.с.15-18) (надалі - договір комісії), відповідно до умов якого комісіонер зобов'язався за обумовлену договором винагороду за дорученням та за рахунок комітента здійснити від свого імені продаж на експорт товару комітента.

Пункт 1.2. договору комісії визначає, що асортимент, кількість, ціна, строки, умови передачі та інші характеристики товару, що передається, обумовлюються сторонами у специфікаціях до договору, які є невід'ємною частиною даного договору з моменту підписання сторонами і складаються на кожну партію товару.

Відповідно до пункту 3.1. договору комісії, товар, який надійшов до комісіонера від комітента, є власністю комітента. Місце та умови передачі товару вказуються в специфікаціях до договору, які є невід'ємними частинами договору з моменту підписання сторонами. Пунктом 3.2. договору передбачено, що прийом товару на комісію здійснюється комісіонером за видатковими накладними.

За умовами пункту 4.1. договору комісії, всі платежі в іноземній валюті за зовнішньоекономічними контрактами, укладеними комісіонером з третіми особами по продажу товару комітента, надходять на валютний рахунок комісіонера. Комісіонер після надходження виручки за проданий на експорт товар від третьої особи зобов'язаний перерахувати на розрахунковий рахунок комітента вказану грошову суму в національній валюті України в строки, передбачені в специфікаціях, які складаються на кожну партію товару, що передається на комісію, і є невід'ємними частинами договору з моменту підписання сторонами.

Відповідно до пункту 2.5. договору комісії, обов'язки комісіонера за даним договором вважаються виконаними по кожній партії експортованого товару з моменту перерахування комісіонером на розрахунковий рахунок комітента грошову суму, яка підлягає до надходження виручки за експортований товар (в гривні).

Як передбачено пунктом 4.3. договору комісії, за послуги, що надані за даним договором, в тому числі за делькредере, комітент сплачує комісіонеру винагороду в розмірі, який визначається окремо на кожну партію товару в специфікаціях до договору і включає в себе податок на додану вартість, який нараховується в порядку, встановленому діючим законодавством України.

Винагорода виплачується комісіонеру протягом 30 календарних днів з моменту виконання комісіонером зобов'язань згідно пункту 2.5. договору.

Згідно з пунктом 4.5. договору комісії, комітент відшкодовує комісіонеру витрати, пов'язані з виконанням умов договору, на підставі звіту з додаванням належним чином завірених копій первинних документів, договорів і оригіналів вантажних митних декларацій, протягом 30 календарних днів з моменту затвердження звіту комісіонера.

Як вбачається із матеріалів справи, 16.10.2010р. між комісіонером та комітентом було складено специфікацію №2 до договору комісії (а.с.19), за якою відповідач доручив позивачу продати на експорт масло соняшникове нерафіноване в кількості 360 +/- 10 % тонн, заставна вартість товару - 2 988 000, 00грн.

29.01.2011р. за актом приймання-передачі товару на комісію №1 від 29.01.2011р. (а.с.22) та видатковою накладною №1/29 від 29.01.2011р. (а.с.23) відповідач передав, а позивач прийняв на комісію масло соняшникове нерафіноване в кількості 351,70 тонн., заставна вартість товару - 2 919 110, 00грн.

Крім того, 23.11.2010р. між позивачем та відповідачем було укладено специфікацію №3 до договору комісії, за якою відповідач доручив позивачу продати на експорт масло соняшникове нерафіноване в кількості 600 +/- 10 % тонн, заставна вартість - 5 520 000, 00грн.

26.02.2011р. за актом приймання-передачі товару на комісію № 2 від 26.02.2011р. та видатковою накладною № 3/26 від 26.02.2011р. відповідач передав, а позивач прийняв на комісію масло соняшникове нерафіноване в кількості 597, 90 тонн, заставна вартість товару - 5 500 680, 00грн.

Угодою від 15.03.2011р. про внесення змін до специфікації №2 від 16.10.2010р. до договору комісії №1-ЗД/ХБ-2010 від 15.10.2010р. (а.с.21) сторони визначили, що загальна вартість комісійної винагороди, що підлягає виплаті комісіонеру за виконане доручення з продажу 351, 70 тонн масла соняшникового нерафінованого становить 19 357, 25грн.

Згідно матеріалів справи, позивач виконав свої зобов'язання за договором комісії, здійснивши від свого імені продаж на експорт товару відповідача, визначеного у специфікаціях (а.с.27-44).

Відповідно до наявних у матеріалах справи копій банківських виписок з банківського рахунку ПП "АФ "Земледар" (а.с.45-47), з продажу товару позивач отримав грошові кошти в загальному розмірі 1 078 713, 25 доларів США, в тому числі: 07.02.2011р. - 335 521, 80 доларів США за контрактом №ZD-NM-01 від 24.09.2010p.; 11.02.2011p. - 37 545,20 доларів США за контрактом №ZD-NM-01 від 24.09.2010p.; 06.04.2011p. - 705 646,25 доларів США за контрактом №Zll-OP від 11.10.2010p.

Позивач після надходження грошових коштів за проданий на експорт товар, перерахував відповідачу грошову суму в національній валюті України в розмірі 8 591 748, 59грн. (а.с.48-70), в тому числі: 09.02.2011р. - 300 000, 00грн.; 10.02.2011р. - 200 000, 00грн.; 15.02.2011р. - 280 000, 00грн.; 23.02.2011р. - 600 000, 00грн.; 24.02.2011р. - 600 000, 00грн.; 25.02.2011р. - 300 000, 00грн.; 01.03.2011р. - 300 000, 00грн.; 02.03.2011р. - 300 000, 00грн.; 15.03.2011р. - 87 747, 98грн.; 07.04.2011р. - 300 000, 00грн.; 08.04.2011р. - 300 000, 00грн.; 11.04.2011р. - 600 000, 00грн.; 12.04.2011р. - 600 000, 00грн.; 13.04.2011р. - 900 000, 00грн.; 14.04.2011р. - 300 000, 00грн.; 18.04.2011р. - 300 000, 00грн.; 19.04.2011р. - 300 000, 00грн.; 20.04.2011р. - 300 000, 00грн.; 21.04.2011р. - 300 000, 00грн.; 22.04.2011р. - 600 000, 00грн.; 26.04.2011р. - 400 000, 00грн.; 27.04.2011р. - 222 223, 40грн.; 25.01.2012 р. - 201 777, 21грн.

У матеріалах справи містяться звіти комісіонера та додані до них документи в обґрунтування суми витрат, понесених позивачем при виконанні умов договору: №1 від 31.01.2011p. (а.с.71-73) на загальну суму 76 760, 60грн., №2 від 28.02.2011p. (а.с.74-81) на загальну суму 189 967, 07грн., №3 від 31.03.2011p. (а.с.82-87) на загальну суму 39 120, 00грн., №4 від 30.04.2011p. (а.с.88), № 5 від 31.01.2012р. (а.с.89).

Згідно наявних у матеріалах справи актів здачі-прийняття робіт, позивачем та відповідачем були складені: акт №ОУ-0000003 від 31.01.2011р. на суму 76 670,60грн., що становить витрати комісіонера та підлягають поверненню комітентом (а.с.90); №ОУ-0000005 від 28.02.2011р. на суму 189 967, 07грн., що становить витрати комісіонера та підлягають поверненню комітентом (а.с.91); №ОУ-0000007 від 31.03.2011р. на суму 39 120, 00грн., що становить витрати комісіонера та підлягають поверненню комітентом (а.с.92); №ОУ-0000009 від 31.03.2011р. на суму 19 357, 25грн., що становить комісійну винагороду комісіонера.

Як зазначено в актах здачі-прийняття робіт, комісіонером були надані послуги по договору №1-ЗД/ХБ-2010 від 15.10.2010р., сторони претензій одна до одної не мають.

Усі акти підписані, скріплені печатками сторін та затверджені.

Отже, загальна сума, яку повинен сплатити відповідач позивачу, а саме повернути грошові кошти за понесені відповідачем витрати при виконанні доручення за договором комісії у розмірі 305 757, 67грн. та сплатити комісійну винагороду у розмірі 19 357, 25грн., складає 325 114, 92грн.

Відповідно до наявної у матеріалах справи копії банківської виписки (а.с.94), 26.01.2012р. відповідачем згідно договору комісії за послуги комісіонера було перераховано позивачу грошові кошти в розмірі 201 777, 21 грн.

13.02.2012р. між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду №1 до договору комісії (а.с.95), якою сторони погодили, що на дату укладення додаткової угоди відповідач має заборгованість перед позивачем по виплаті комісійної винагороди за виконання доручення за договором комісії в розмірі 123 337, 71грн. Відповідач зобов'язався сплатити позивачу комісійну винагороду в розмірі 123 337, 71грн. в строк до 01.07.2012р.

Як зазначає апелянт, грошові кошти в розмірі 123 337, 71грн. відповідачем у передбачений додатковою угодою строк сплачено не було.

01.09.2014р. позивач направив відповідачу вимогу про стягнення заборгованості за договором комісії № 1-ЗД/ХБ-2010 від 15.10.2010р. (а.с.96-98) у розмірі 123 337, 71грн., яка була отримана відповідачем 09.09.2014р. (а.с.99).

Докази оплати заборгованості відповідачем у матеріалах справи відсутні, відповідач оплати заборгованості в розмірі 123 337, 71грн. не надав.

Колегія суддів зазначає, що згідно з приписами статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Статтею 1013 Цивільного кодексу України передбачено, що комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії.

Згідно положень статті 1022 Цивільного кодексу України після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії.

Комітент, який має заперечення щодо звіту комісіонера, повинен повідомити його про це протягом тридцяти днів від дня отримання звіту. Якщо такі заперечення не надійдуть, звіт вважається прийнятим.

Статтею 1024 Цивільного кодексу України встановлено, що комісіонер має право на відшкодування витрат, зроблених ним у зв'язку з виконанням своїх обов'язків за договором комісії, зокрема у випадку, якщо він або субкомісіонер вжив усіх заходів щодо вчинення правочину, але не міг його вчинити за обставин, які від нього не залежали.

Відповідно до приписів статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи вищенаведене та з урахуванням вимог чинного законодавства України, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивач зобов'язання за договором комісії виконав у повному обсязі, претензій до позивача відповідач не надав, про що свідчать наявні у матеріалах справи акти здачі-прийняття наданих послуг, що підписані, скріплені печатками та затверджені сторонами у справі, та не спростовується відповідачем.

Проте, відповідач за надані позивачем послуги здійснив оплату частково; після укладення додаткової угоди до договору комісії від 13.02.2012р. заборгованість у розмірі 123 337, 71грн. у встановлений угодою строк до 01.07.2012р. та на час прийняття даної постанови не погасив, доказів на підтвердження погашення заборгованості суду не надав.

Таким чином, вимога позивача щодо стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 123 337, 71грн. є правомірною, відповідає вимогам чинного законодавства та такою, що підлягає задоволенню.

Колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується з висновком суду першої інстанції, що грошові зобов'язання ПП "Агрофірма "Земледар" перед ДП "Хлібна база №85" є припиненими, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою господарського суду Харківської області від 03.04.2012р. у справі №5023/1591/12 порушено провадження у справі про банкрутство ДП "Хлібна база №85", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 29.05.2012р. у справі №5023/1591/12 введено процедуру розпорядження майном боржника.

07.06.2012р. у друкованому виданні "Голос України" було опубліковано оголошення про порушення справи про банкрутство Державного підприємства "Хлібна база № 85".

Відповідно до частини 15 статті 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, що діяла до 19.01.2013р.) (надалі - Закон про банкрутство) після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі всі кредитори незалежно від настання строку виконання зобов'язань мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника згідно зі статтею 14 цього Закону.

Пунктом 1 статті 14 Закону про банкрутство встановлено, що конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

Згідно абзацу 5 частини 1 статті 1 Закону про банкрутство:

кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника;

конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника;

поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Як вбачається із матеріалів справи, умовами договору комісії визначено, що винагорода виплачується комісіонеру протягом 30 календарних днів з моменту виконання комісіонером зобов'язань, акти здачі-прийняття робіт були складені та підписані сторонами у січні-березні 2011 року; у встановлений договором строк відповідач винагороду за отримані послуги позивачу не сплатив, 26.01.2012р. погасив заборгованість частково.

Разом з тим, 13.02.2012р. між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду №1 до договору комісії, якою сторони погодили, що відповідач зобов'язався сплатити позивачу комісійну винагороду в розмірі 123 337, 71грн. в строк до 01.07.2012р.

Тобто, на момент порушення справи про банкрутство (03.04.2012р.) та публікації оголошення про банкрутство ДП "Хлібна база №85" (07.06.2012р.) строк виконання зобов'язання відповідача перед позивачем не настав.

За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що у розумінні статті 1 Закону про банкрутство позивач не є конкурсним кредитором ДП "Хлібна база №85", оскільки вимога позивача про стягнення 123 337, 71грн. виникла після порушення справи про банкрутство відповідача, а саме з 01.07.2012р.

Таким чином, в силу приписів Закону про банкрутство позивач мав право, а не обов'язок протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство до господарського суду звернутися з кредиторськими вимогами до боржника.

А відтак, приписи частини 2 статті 14 Закону про банкрутство, відповідно до умов якої вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, до даних правовідносин не можуть бути застосовані, оскільки Закон про банкрутство пов'язує з пропуском виключно конкурсними кредиторами строку, встановленого для подання ними заяв, припинення їх права вимоги до боржника.

Як зазначено у пункті 8.14 Рекомендації Вищого господарського суду України від 04.06.2004р. № 04-5/1193 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" припис частини 2 статті 14 Закону про банкрутство поширюється виключно на конкурсних кредиторів, а тому права вимоги поточних кредиторів не припиняються.

Слід зазначити, що ПП "Агрофірма "Земледар" не увійшло до складу конкурсних кредиторів ДП "Хлібна база №85", про що свідчить наявна у матеріалах справи копія мирової угоди та підтверджується сторонами у справі, позивач з конкурсними кредиторськими вимогами до боржника не звертався.

У справі №5023/1591/12 про банкрутство ДП "Хлібна база №85" боржника не було визнано банкрутом та не було відкрито ліквідаційну процедуру.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.10.2013р. затверджено мирову угоду між кредиторами ДП "Хлібна база №85" в особі голови комітету кредиторів та боржником в особі керівника ДП "Хлібна база №85".

Відповідно, у позивача не виникло підстав для звернення до боржника з поточними кредиторськими вимогами згідно приписів статті 23 Закону про банкрутство, яка визначає, що вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

За наведених обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 123 337, 71грн. за договором комісії не є погашеними, залишаються дійсними і підлягають стягненню.

Крім того, як вбачається із позовної заяви, позивачем на суму заборгованості нараховано за період з 01.07.2012р. (перший день прострочення виконання зобов'язання) по 25.12.2014р. (включно) нараховано 3% річних у розмірі 9 204, 71грн. та 25 407, 58грн. інфляційних втрат за період з жовтня 2013р. по листопад 2014р.

Згідно положень статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Стаття 612 цього Кодексу закріплює, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Досліджуючи наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, враховуючи приписи чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення 3% річних у розмірі 9 204, 71грн. та 25 407, 58грн. інфляційних втрат.

Щодо доводів відповідача, що під час дії мораторію не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 4 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, що діяла до 19.01.2013р.) мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, позивачем правомірно нараховано 3% річних та інфляційні втрати на суму заборгованості за період прострочення виконання зобов'язання відповідачем, оскільки такі нарахування не є штрафними санкціями у розумінні чинного законодавства України.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування статті 19 Закону про банкрутство у редакції від 19.01.2013р., оскільки провадження у справі про банкрутство ДП "Хлібна база №85" було порушено 03.04.2012р., тобто до набрання чинності Закону України від 22.12.2011 № 4212-VI, отже, справа про банкрутство ДП "Хлібна база №85" розглядалась у відповідності до приписів Закону про банкрутство у редакції, що діяла до 19.01.2013р.

З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд не забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу Приватного підприємства "Агрофірма "Земледар" слід задовольнити, рішення господарського суду Харківської області від 24.02.2015р. у справі № 922/90/15 скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судового збору, колегія суддів, керуючись статтею 49 Господарського процесуального кодексу України, покладає обов'язок по сплаті судового збору за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги на відповідача.

Керуючись ст.ст. 91, 99, 101, 102, п. 2 ч. 1 ст. 103, п. 1 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Агрофірма "Земледар" задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 24.02.2015р. у справі № 922/90/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов Приватного підприємства "Агрофірма "Земледар" задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства "Хлібна база № 85" Державного агентства резерву України (код ЄДРПОУ 22675081, 64703, Харківська обл., Барвінківський район, м. Барвінкове, вул. Київська, буд. 2) на користь Приватного підприємства "Агрофірма "Земледар" (код ЄДРПОУ 35071227, 61022, м. Харків, вул. Іванівська, 1) 123 337, 71грн. заборгованості за договором комісії №1-ЗД/ХБ-2010 від 15.10.2010р., 3% річних в розмірі 9 204, 71грн., 25 407, 58грн. інфляційних, 3 159, 00грн. судового збору за подання позовної заяви та 1 579, 50грн. - за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 08.05.2015 року.

Головуючий суддя Здоровко Л.М.

Суддя Фоміна В. О.

Суддя Шевель О. В.