Рішення № 44072809, 05.05.2015, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2015 р. Справа № 917/286/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Креміньпропангаз", юр.адреса: проїзд Галузевий, 71, м. Кременчук, Полтавська область, 39610; поштова адреса: а/с 25, м. Кременчук, Полтавська область, 39601

до Приватного підприємства "Кремтермотранс", вул. Ткаченка, 67, м. Кременчук, Полтавська область, 39600

про стягнення грошових коштів у сумі 497 234,46 грн.

Суддя Гетя Н.Г.

Представники сторін:

від позивача: відсутні

від відповідача: відсутні

Після виходу з нарадчої кімнати суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення та повідомив дату складання повного рішення.

Суть справи: Розглядається позовна заява про стягнення 497234,46 грн. заборгованості по договору безвідсоткової поворотної позики від 12.06.2013 р., них: 214000,00 грн. основного боргу, 214000,00 грн. пені; 64987,78 грн. інфляційних втрат, 7246,68 грн. 3% річних.

Позивач на задоволенні позовних вимог наполягає, з мотивів викладених у позовній заяві та 28.04.2015 р. надав на адресу суду заяву про зменшення позовних вимог в зв'язку з частковим погашенням відповідачем суми основного боргу у розмірі 28000,00 грн., що підтверджується банківською випискою №068 від 09.04.2015 р. (а.с. - 45-46). Дана заява приймається судом та, позовні вимоги розглядаються в новій редакції. Таким чином, позивач просить стягнути з відповідача 186000,00 грн. основного боргу, 214000,00 грн. пені, 61987,78 грн. інфляційних втрат та 7246,68 грн. 3% річних.

Відповідач про дату, час та місце розгляду даної справи повідомлявся ухвалами суду від 23.02.2015 р., 26.03.2015 р., 07.04.2015 р. 28.04.2015 р., що були направлені відповідачеві за адресою, яка зазначена у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємці (а.с. - 9-10) та у позовній заяві. Дані ухвали повернулася з відміткою поштової установи - "За закінченням терміну зберігання".

Відповідно до абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України N 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За таких обставин, суд вважає, що ним вжиті достатні заходи для повідомлення відповідача у справі про дату, час та місце розгляду справи.

Враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду спору по суті, приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР) щодо права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, закінчення встановленого ст. 69 ГПК України строку вирішення спору, клопотання щодо продовження строку вирішення спору, суд не оцінює неявку представників сторін у судове засідання як підставу для подальшого відкладення розгляду справи. Спір розглядається за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши подані сторонами докази, заслухавши представників сторін, суд встановив:

12.06.2013 року між сторонами було укладено договір безвідсоткової поворотної позики (а.с. 12-13), згідно якого позивач в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов’язується надати відповідачу (позичальнику) безвідсоткову поворотну позику, а останній повернути її позивачу в строк обумовлений цим Договором(п.1.1 Договору).

Згідно п. 2.1 загальна сума позики за Договором складає 214000,00 грн.

Як зазначили сторони в п. 2.2 Договору, у зв’язку з тим, що між сторонами за цим Договором налагоджуються тісні взаємовигідні стосунки та перспективне довге співробітництво, позика позичальнику надається на безвідсотковій (безоплатній) основі

На виконання вимог розділу 3 Договору, згідно якого позивач зобов’язується надати визначену цим договором позику протягом 3 банківських днів з моменту підписання договору у безготівковому порядку на підставі платіжного доручення шляхом перерахування відповідних грошових коштів на поточний рахунок відповідача, позивач 13.06.2013 р. перерахував грошові кошти на поточний рахунок відповідача (копія банківської виписки в матеріалах справи, арк. спр. – 15).

Розділом 4 договору встановлено, що строк користування позикою відповідачем становить 90 календарних днів з моменту, надходження коштів на рахунок відповідача. Відповідач зобов’язаний повернути позику за цим договором в термін до 90 календарних днів. Як вбачається з матеріалів справи та випливає з умов договору, позика відповідачу була надана на період з 14.06.2013 р. по 11.09.2013 р.

23.09.2013 р. між сторонами була укладена Додаткова угода №1 згідно якої сторони домовились внести зміни до пунктів 4.1, 4.2 Договору та викласти їх в наступній редакції: « п. 4.1 позичальник користується позикою до 23.12.2013 р.; п. 4.2 позичальник зобов’язується повернути позику за цим договором до 24.12.2013 р.

Договір позики набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов’язань за цим договором (п. 7.6 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав зобов'язання за вищезазначеним договором щодо надання позики. Відповідач відповідно до банківської виписки отримав передбачену договором позику, але не повернув її позивачеві у встановлені у договорі строки в повному обсязі, у зв'язку з чим заборгованість останнього на момент розгляду даної справи складає 186000,00 грн.

Відповідальність сторін за договором встановлена у розд.6 договору. Так, пунктом 6.1 договору визначено, що у випадку порушення своїх зобов’язань сторони несуть відповідальність визначену цим договором та чинним в Україні законодавством. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі прострочення повернення позики (її частини), більш ніж на 7 календарних днів, відповідач зобов’язаний сплатити на користь позивача пеню у розмірі 2% від суми заборгованості за кожен день затримки повернення позики (п. 6.4 Договору).

На підставі приписів ст. 625 ЦК України та п. 6.4 Договору, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 214000,00 грн. пені за період з 01.01.2014 р. по 30.06.2014 р., 61987,78 грн. інфляційних нарахувань за період з 25.12.2013 р. по 09.02.2015 р. та 7246,68 грн. 3% річних за період з 25.12.2013 р. по 09.02.2015 р.

Таким чином, предметом даного спору є вимога позивача про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 469234,46 грн.

При винесенні рішення суд виходив з наступного:

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог , що звичайно ставляться.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору позики, згідно якого одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. ст. 612 ЦК України).

Відповідно до п. 4.1 Договору (в редакції додаткової угоди №1) позичальник користується позикою до 23.12.2013 р. Таким чином, відповідач своєчасно не повернув позику та прострочив зобов'язання в цій частині

На підставі матеріалів справи, поданих сторонами доказів суд встановив, що 13.06.2013 р. позивач перерахував на розрахунковий рахунок відповідача 214 000,00 грн., проте відповідач умови Договору безвідсоткової поворотної позики щодо повернення позики у строк до 23.12.2013 р. не виконав, сплативши лише 08.04.2015 р. 28000,00 грн. основного боргу, чим порушив п. 4.1,4.2 договору в редакції додаткової угоди №1.

За даних обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 186000,00грн. є правомірними, обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами (Договір позики від 12.06.2013 р. , підписаний сторонами та скріплений їх печатками та Додаткова угода №1 до нього; банківські виписки) та підлягають задоволенню.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.551 ЦК України).

З огляду на ч.6 ст.232 Господарського кодексу, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку (а.с. -6), останній здійснив нарахування пені за період з 01.01.2014 р. по 30.06.2014 р. в розмірі 2 % від суми заборгованості; в позовній заяві зазначено період нарахування з 25.12.2013 р. по 09.02.2015 р., в той час як за умовами п. 4.1 Договору (в редакції Додаткової угоди №1) позичальник користується позикою до 23.12.2013 р. За даних обставин, нарахування пені починається з 24.12.2013 р. та припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, тобто 24.06.2014 р. Судом, здійснено перерахунок пені за період з 25.12.2014 р. (дата визначена в позовній заяві) по 24.06.2014 р. в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. За результатами проведеного перерахунку, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 16369,53 грн. за період з 25.12.2013 р. по 24.06.2014 р. В частині стягнення 197630,47 грн. пені суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як необгрунтованих.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Судом перевірено методику розрахунку інфляційних та 3% з використанням калькулятора ІПС "Ліга"; за результатами розрахунку суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення 61418,00 грн. інфляційних нарахувань та 7246,68 грн. - 3% річних за період з 25.12.2013 р. по 09.02.2015 р. Позовні вимоги в частині стягнення 569,78 грн. інфляційних не підлягають задоволенню, так як нараховані необгрунтовано.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Позивач надав належні докази обґрунтованості та правомірності позовних вимог. За викладеного, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з’ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спору, господарський суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судовий збір, сплачений позивачем, підлягає відшкодуванню йому за рахунок відповідача частково, пропорційно розміру задоволених позовних вимог з урахуванням приписів ст.49 ГПК України .

Крім того, відповідно до п. 1 ч.1 ст. 7 Закону України від 08.07.2011р. № 3674-VІ "Про судовий збір" повернення судового збору здійснюється за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку про повернення позивачу з державного бюджету сплаченої суми судового збору в розмірі 560,02 грн.

На підставі матеріалів справи та керуючись статтями 32,33,43,49, 75, 82-85 ГПК України, п. 1 ч. ст. 7 Закону України "Про судовий збір", суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Кремтермотранс" (вул. Ткаченка, 67, м. Кременчук, Полтавська область, 39600, код ЄДРПОУ 33510067) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Креміньпропангаз", юр.адреса: проїзд Галузевий, 71, м. Кременчук, Полтавська область, 39610; поштова адреса: а/с 25, м. Кременчук, Полтавська область, 39601, код ЄДРПОУ 36618516) 186000,00 грн. основного боргу, 61418,00 грн. інфляційних нарахувань, 7246,68 грн. - 3% річних, 16369,53 грн. пені та 5420,69 грн. судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог - відмовити у задоволенні.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Креміньпропангаз", юр.адреса: проїзд Галузевий, 71, м. Кременчук, Полтавська область, 39610; поштова адреса: а/с 25, м. Кременчук, Полтавська область, 39601, код ЄДРПОУ 36618516) зі спеціального фонду Державного бюджету України 560,02 грн. судового збору сплаченого платіжним дорученням №137 від 10.02.2015 р. на суму 9944,71 грн. (оригінал в матер. справи, а.с - 5).

Повне рішення складено 08.05.2015р.

Суддя Н.Г. Гетя