Ухвала суду № 44067976, 06.05.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2015 року Справа № 876/7/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Мікули О.І.,

суддів - Курильця А.Р., Кушнерика М.П.,

з участю секретаря судового засідання - Волошин М.М.,

представника позивача - Госедло Р.І.,

представника відповідача- Токара В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Яремче Головного управління Міндоходів в Івано- Франківській області на постанову Івано- Франківського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорнозера" до Державної податкової інспекції в м. Яремче Головного управління Міндоходів в Івано- Франківській області про скасування податкових повідомленнь- рішеннь, -

в с т а н о в и в :

Позивач- ТОВ «Скорзонера» звернулося в суд з позовом до відповідача - ДПІ в м.Яремче, в якому просило визнання протиправними та скасувати податкові повідомлення- рішення №0000022301 та №0000032301 від 02 січня 2013 року.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2013 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення- рішення №0000022301 та №0000032301 від 02 січня 2013 року.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що господарські операції позивача з контрагентами - ПП «Воллі» та ТОВ «Ресурсна компанія» не мають реального характеру. Апелянт звертає увагу на те, що контрагенти позивача фактично не займалися фінансово-господарською діяльністю, а проводили транзитні операції, спрямовані на здійснення господарських операцій, пов'язаних з отриманням (наданням) податкової вигоди третім особам з метою штучного формування податкового кредиту з податку на додану вартість, були лише документовані на папері з метою отримання податкових вигод. Такий висновок податкового органу ґрунтується на тому, що у контрагентів позивача - ПП «Воллі» та ТОВ «Ресурсна компанія» відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності, а саме: кваліфікований персонал, основні фонди, транспортні засоби, приміщення, а також інші фізичні та технологічні можливості до вчинення дій, що становлять зміст господарської операції. Апелянт звертає також увагу на те, що господарські операції з контрагентом - ПП «Воллі» є фіктивними в частині особи, яка їх виконувала, а тому первинні документи, якими оформлено виконання цих операцій, містять недостовірну інформацію і не можуть вважатися первинними документами. В діяльності ТОВ «Скорзонера» вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема, господарські операції здійснювалися з метою штучного формування податкового кредиту та не мають реального товарного характеру. Вказані обставини підтверджуються вироком Сихівського районного суду м.Львова від 26 грудня 2012 року у кримінальній справі про обвинувачення директора ПП «Воллі» ОСОБА_2 за ч.2 ст.27, ч.2 ст.205, ч.2 ст.27, ч.4 ст.358 КК України. Таким чином, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача (апелянта) - Токар В.І. у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необгрунтованими. Просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Представник позивача - Госедло Р.І. подав до суду пояснення у справі (вх.№К-10809/15 від 30.04.2015 р.), у судовому засіданні не погодився з доводами апеляційної скарги і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 16 по 29 листопада 2012 року ДПІ в м. Яремче провела позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Скорзонера» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин із ПП «Воллі» за період травень-червень 2011 року та відображення в складі витрат декларації з податку на прибуток взаєморозрахунків з «сумнівними» контрагентами за період з 01 січня по 30 червня 2011 року, якою встановлено порушення п.1 ст.203, ст.215, ст.216, ст.228 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п.5 ст.203 ЦК України) по правочинах, здійснених з контрагентами постачальниками; ст.198 ПК України, а саме: підприємством завищено суму податкового кредиту, в результаті чого від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту (ряд.19 Декларації) за червень 2011 року -11396,00 грн; п.п.5.2.1 п.5.2 та п.п.5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.138.1.1, 138.4, 138.6 ст.138 ПК України.

За результатами перевірки складено Акт №581/23-31067573 від 06 грудня 2012 року.

02 січня 2013 року на підставі вказаного акта ДПІ в м. Яремче винесла податкові повідомлення-рішення №0000022301, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток на 919500,00 грн та №0000032301, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ на 11396,00 грн.

Позивач скористався правом досудового врегулювання даного податкового спору.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з недоведеності податковим органом обставин, які б свідчили про фактичне нездійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, оскільки господарські операції позивача підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а правочини, укладені з контрагентами, не визнані у встановленому законом порядку недійсними. Висновки податкового органу про неправомірність формування платником податків податкового кредиту та валових витрат за результатами таких господарських операцій є безпідставними та необґрунтованими. Позивачем для перевірки представлено податковому органу ряд документів, які є належним підтвердженням реальності операцій між позивачем та контрагентами, а також свідчать про належне документування їх здійснення і вказують на коректність обчислення та сплати податків і зборів з таких операцій. Таким чином, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі помилкових висновків ДПІ у м.Яремче про порушення ТОВ «Скорзонера» податкового законодавства.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними, виходячи з наступного.

Згідно з п.4.1.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовим доходом є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами, який включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Відповідно до п.14.1.56 ст.14 ПК України дохід - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

П.134.1.1 ст.134 ПК України передбачає, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі ст.ст.135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі ст.ст.138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених ст.152 цього Кодексу.

Згідно з п.п.135.1, 135.2 ст.135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до ст.137, на підставі документів, зазначених у п.135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до п.135.4 цієї статті і ці доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 зазначеного Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 ПК України, протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (в тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п.198.6 ст. 198 ПК України).

П.44.1 ст.44 ПК України визначає, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Скорзонера» та ПП «Воллі» укладено ряд договорів: №111005 від 10 травня 2011 року на озеленення території, №110419-С/В від 19 квітня 2011 року на загальнобудівельні роботи, сантехнічні роботи на рекреаційному ставку, №110510В/С від 10 травня 2011 року на продовження влаштування підпірної стінки вздовж автостоянки ТК «Буковель», №110510 від 10 травня 2011 року на влаштування підпірної стінки вздовж під'їзної дороги на ТК «Буковель».

Також між ТОВ «Скорзонера» та ТОВ «Ресурсна компанія» укладено договори: № 24/03-3 від 24 березня 2011року на придбання ТМЦ (запасні частини до ратраків), №05/08-Р від 05 серпня 2010 року на будівельні роботи на об'єктах «Малоповерхового житлового комплексу №2» ТК «Буковель»; №008/10-Р від 08 жовтня 2010 року на реконструкцію будівлі під медичний пункт ТК «Буковель», №04/12-С/Р від 12 квітня 2011 року на роботи по облицюванню каменем об'єктів ТК «Буковель», №110302-С/РЛ від 02 березня 2011 року на загальнобудівельні роботи та оздоблення площадки для водних процедур (котедж №38 СПА ТК «Буковель»), договір №04/11-С/Р від 11 квітня 2011 року на влаштування дорожнього покриття та бруківки навколо котеджів у житловій зоні №1 ТК «Буковель».

Вказані договори укладались для придбання ТМЦ, будівництва, реконструкції та ремонту приміщень (влаштування та благоустрою території навколо них), які здаються позивачем в оренду, тобто для реалізації своєї господарської діяльності, пов'язаної з основною діяльністю.

На підтвердження господарських операцій з контрагентом - ПП «Воллі» в обґрунтування підстав віднесення до податкового кредиту позивачем надано податкові накладні №217 від 31 травня 2011 року на загальну суму 79371,60 грн, в т.ч. ПДВ- 13228,60 грн, №158 від 31 травня 2011 року на загальну суму 6976,80 грн, в т.ч. ПДВ-1162,80 грн, №157 від 31 травня 2011 року на загальну суму 9388,80 грн, в т.ч. ПДВ- 1564,80 грн, №156 від 31 травня 2011 року на загальну суму 9229,60 грн, в т.ч. ПДВ- 1571,60 грн., акти приймання виконаних будівельних робіт.

Розрахунки проводились виключно в безготівковому вигляді, шляхом перерахування коштів з розрахункового рахунку позивача на розрахункові рахунки контрагента ПП «Воллі» відповідно до платіжних доручень №44 від 05 серпня 2011 року, №276 від 02 вересня 2011 року, №275 від 02 вересня 2011 року, №277 від 02 вересня 2011 року, №278 від 02 вересня 2011 року, №279 від 02 вересня 2011 року.

Позивач належним чином відобразив у бухгалтерському та податковому обліку вказані господарські операції із контрагентом - ПП «Воллі», що підтверджується, зокрема, відомостями аналітичного обліку.

Також позивач задекларував податковий кредит з господарських операцій з ТОВ «Ресурсна компанія». На підтвердження реальності здійснення вказаної господарської операції позивач долучив відповідні первинні документи: податкові накладні, видаткові накладні, акти приймання виконаних будівельних робіт.

Розрахунки проводились виключно в безготівковому вигляді, шляхом перерахування коштів з розрахункового рахунку позивача на розрахункові рахунки контрагента ТОВ «Ресурсна компанія» відповідно до платіжних доручень, які долучені до матеріалів справи.

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами - ПП «Воллі» та ТОВ «Ресурсна компанія» підтверджуються первинними документами, які відповідають вимогам до первинних документів, передбачених п.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Про дійсність правочинів позивача з вказаними контрагентами свідчить також те, що всі розрахунки між ними мають реальний грошовий характер та підтверджені відповідними первинними документами, зокрема, податковими накладними.

Крім того, жодних додаткових вимог до формування податкового кредиту законодавство не встановлює, лише відсутність податкової накладної безумовно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту, доводи апелянта в цій частині є безпідставними.

Покликання апелянта на нереальність господарських операцій з огляду на відсутність у контрагентів позивача необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку відсутністю основних фондів, складських приміщень, трудових ресурсів, транспортних засобів є безпідставними, оскільки немає законодавчого обмеження щодо використання у господарській діяльності лише власних основних засобів, тобто є можливість здійснення діяльності шляхом використання орендованих основних фондів, залучення трудових ресурсів на підставі укладення цивільно-правових договорів.

Колегія суддів звертає увагу на те, що чинним податковим законодавством передбачена презумпція правомірності рішень платника податків, яка застосовується в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, то рішення приймається на користь платника податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Встановлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, ніби-то придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України.

Крім того, необхідно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (ч.3 ст.228 ЦК України). Проте встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Таким чином, покликання податкового органу на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, є безпідставними.

Також матеріалами справи підтверджено, що контрагенти позивача - ПП «Воллі» та ТОВ «Ресурсна компанія» на момент здійснення господарських операцій знаходилися на податковому обліку як платники ПДВ, їхні свідоцтва про державну реєстрацію платника ПДВ на час здійснення господарських операцій з позивачем не були анульовані, правочини з цими суб'єктами господарювання, а також первинні бухгалтерські та податкові документи не визнані у встановленому чинним законодавством України порядку недійсними.

Колегія суддів не приймає до уваги покликання апелянта на притягнення до кримінальної відповідальності директора ПП "Воллі"- ОСОБА_2 та визнання його винним за ч.2 ст.27, ч.2 ст.205, ч.2 ст.27, ч.4 ст.358 КК України згідно з вироком Сихівського районного суду м.Львова від 26 грудня 2012 року, оскільки сама по собі фіктивність реєстрації ПП «Воллі» не є беззаперечним свідченням безтоварності усіх операцій, здійснених цим суб'єктом господарювання, та не може розцінюватися як імперативна ознака фіктивності усіх укладених ним правочинів. Як вбачається з цього вироку, правовідносини між ТОВ "Скорзонера" та ПП "Воллі" не були предметом досліждення у цій кримінальній справі. У вироці немає посилань на здійснення фіктивної підприємницької діяльності у господарських операціях з позивачем, а тому в силу вимог ст.86 КАС України необхідно у сукупності оцінювати всі докази у справі.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що у даній справі податковий орган не представив належних доказів обізнаності позивача щодо діяльності контрагента ПП «Воллі», зокрема щодо створення його з протиправною метою і несплати ним податків, наявності зговору на викрадення коштів державного бюджету шляхом безпідставного формування податкового кредиту та валових витрат.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про неприйняття до уваги як доказу неправомірності дій позивача даних перевірок контрагентів позивача, які були проведені податковими органами, оскільки такі засвідчують факти порушення податкового законодавства, допущені такими особами (контрагентами позивача), а не позивачем безпосередньо.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із ст.9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини.

Так, у рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні." Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Відповідно до ч.2 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податкові повідомлення-рішення №0000022301 та №0000032301 від 02 січня 2013 року прийняті неправомірно.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів прийшла до переконання про те, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст.200 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Яремче Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2013 року у справі № 809/519/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий О.І. Мікула

Судді А.Р. Курилець

М.П. Кушнерик

Повний текст ухвали виготовлено 08 травня 2015 року.