Постанова № 44034808, 20.04.2015, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2015 року о 14 год. 52 хв.Справа № 808/899/15 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Семененко М.О.

за участю секретаря судового засідання Федорук І.В.

за участю представників сторін:

позивача - Норочевського О.О.,

відповідача - Рєзнікової І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом фермерського господарства «Ітог»

до Токмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

11 лютого 2015 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов фермерського господарства «Ітог» (далі - позивач) до Токмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0000022200 від 15.01.2015.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що податковим органом необґрунтовано прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення, оскільки позивач є платником фіксованого сільськогосподарського податку, сільськогосподарським товаровиробником, частка сільськогосподарського товаровиробництва якого становить більше ніж 75 відсотків, а тому відсутні передбачені чинним законодавством підстави для відображення податкових зобов'язань з податку на додану вартість у загальних податкових деклараціях з податку на додану вартість. Зазначає, що відсутність державної реєстрації деяких договорів оренди земельних ділянок не суперечить вимогам Податкового кодексу України та не позбавляє позивача статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку. Також, зазначає, що позивачем правомірно віднесено до складу витрат, пов'язаних з сільськогосподарською діяльністю, витрати на придбання насіння та паливно-мастильних матеріалів, використаних для вирощування загиблих сільськогосподарських культур. Просить задовольнити позовні вимоги.

Відповідач проти позову заперечує. В обґрунтування заперечень посилається на те, що під час проведення перевірки встановлено, що позивач у перевіряємому періоді користувався земельними ділянками, які не пройшли державну реєстрацію, а саме у 2012 році - 40,3821 га, що становить 2,7670% від загальної площі ріллі -1466,64 га, у 2013 році - 38,8371 га, що становить 3,05% від загальної площі ріллі - 1273,94 га. Користування землею здійснювалося відповідно до договорів оренди, укладених на підставі сертифікатів на право на земельну частку (пай), які не оформлені відповідно до вимого діючого законодавства, що призвело до заниження податкового зобов'язання на загальну суму 31467,04 грн. Крім того, під час перевірки було встановлено, що позивач не здійснив коригування податкового зобов'язання в частині нарахування «умовного постачання» на вартість товарів, які було використано при вирощуванні загиблих посівів та за якими було сформовано податковий кредит, що призвело до заниження податкового зобов'язання на загальну суму 47722,96 грн. Зазначає, що у зв'язку з виявленими порушеннями контролюючим органом правомірно прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що в період з 15.12.2014 по 19.12.2014 співробітниками Токмацької ОДПІ проведено виїзну позапланову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 01.01.2012 по 31.10.2014, за результатами якої складено акт перевірки №9/22/19265942 від 26.12.2014 (далі - акт переірки).

За результатами проведеної перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем:

- п.185.1 ст.185, п.186.1 ст.186, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.189.1 ст.189, п.193.1 ст.193, п.194.1 ст.194, п.196.1.7 п.196.1 ст.196, п.198.5 ст.198, п.209.1, п.209.6 ст.209 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет по загальній декларації на загальну суму 79190,00 грн., у тому числі за квітень 2012 на суму 29072,00 грн., липень 2012 - 14453,00 грн., листопад 2012 - 9795,00 грн., липень 2013 - 25870,00 грн.;

- п.185.1 ст.185, п.186.1 ст.186, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.189.1 ст.189, п.193.1 ст.193, п.194.1 ст.194, п.196.1.7 ст.196.1 ст.196, п.198.5 ст.198, п.209.1, п.209.6 ст.209 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення позитивного значення по скороченій декларації у сумі 31467,00 грн., у тому числі за липень 2012 року на суму 5597,00 грн., липень 2013 - 25870,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення №0000022200 від 15.01.2015, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 178178,00 грн., в т.ч. за основним платежем 79190,00 грн. та 98988,00 грн. за штрафними санкціями.

Позивач, не погодившись з прийнятим податковим повідомленням - рішенням, звернувся з позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки підставою прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стали висновки акту перевірки, для вирішення позовних вимог суд вважає необхідним дослідити обґрунтованості цих висновків.

З матеріалів справи судом встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, став висновок податкового органу про те, що:

- позивач у перевіряємому періоді користувався земельними ділянками, які не пройшли державну реєстрацію, а саме у 2012 році - 40,3821 га, що становить 2,7670% від загальної площі ріллі -1466,64 га, у 2013 році - 38,8371 га, що становить 3,05% від загальної площі ріллі - 1273,94 га, користування землею здійснювалося відповідно до договорів оренди укладених на підставі сертифікатів на право на земельну частку (пай), які не оформлені відповідно до вимого діючого законодавства;

- позивач не виконав коригування податкового зобов'язання в частині нарахування «умовного постачання» на вартість товарів, які було використано при вирощуванні загиблих посівів та за якими було сформовано податковий кредит, що призвело до заниження податкового зобов'язання на загальну суму 47722,96 грн.

Щодо посилань представника відповідача на використання позивачем земельних ділянок, не зареєстрованих у відповідності до вимог чинного законодавства, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.301.1 ст.301 Податкового кодексу України платниками податку з урахуванням обмежень, встановлених пунктом 301.6 цієї статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Підпунктом 14.1.235 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України передбачено, що сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 2 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Відповідно до п.302.1 ст.302 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

Згідно п.309.1 ст.309 Податкового кодексу України у разі, якщо у податковому (звітному) році частка сільськогосподарського товаровиробництва становить менш як 75 відсотків, сільськогосподарський товаровиробник сплачує податки у наступному податковому (звітному) році на загальних підставах.

Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно п.209.1 ст.209 Податкового кодексу України резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування. Відповідно п.209.2 ст.209 Податкового кодексу України згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Пунктом 209.6 ст.209 Податкового кодексу України передбачено, що сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Суд зазначає, що умови, за яких сільськогосподарське підприємство втрачає право застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, встановлені пунктом 209.11 статті 209 Податкового кодексу України, відповідно до якого, якщо суб'єкт спеціального режиму оподаткування поставляє протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно несільськогосподарські товари/послуги, питома вага яких перевищує 25 відсотків вартості всіх поставлених товарів/послуг, то на таке підприємство не поширюється спеціальний режим оподаткування, встановлений цією статтею. Таке підприємство зобов'язане визначити податкове зобов'язання з цього податку за підсумками звітного податкового періоду, в якому було допущено таке перевищення, і сплатити податок до бюджету в загальному порядку.

Таким чином, визначальним для встановлення права особи застосовувати спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість є дотримання сільськогосподарським товаровиробником критерію щодо питомої ваги сільськогосподарських товарів, яка має становити не менше 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом послідовних звітних податкових періодів сукупно.

При цьому сільськогосподарськими, відповідно до п.209.7 ст.209 Податкового кодексу України, вважаються товари, зазначені у товарних групах 1 - 24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до пункту 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються), а послуги надаються, безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

З матеріалів справи судом встановлено, що у позивача в користуванні знаходились, в т.ч. на умовах оренди станом на 01.01.2012 - 31.12.2012, по Степногірській селищній раді станом на 01.01.2012 - 930,0177 га (рілля), 55,7732 га (пасовища); Степногірській селищній раді станом на 01.01.2013 - 976,5013 га (рілля), 66,2086 га (пасовища); по Приморській сільській раді станом на 01.01.2012 - 555,2097 га (рілля); по Приморській сільській раді станом на 01.01.2013 - 573,4761 га (рілля), що підтверджується довідкою відділу Держземагентства у Василівському районі Запорізької області №06-16/3258 від 15.12.2014.

Податковим органом під час проведення перевірки встановлено, що із загального обсягу сільськогосподарських угідь (паїв), які перебували у користуванні, договори оренди не зареєстровані належним чином у 2012 році - 40,3821 га, що становить 2,7670% від загальної площі ріллі -1466,64 га, у 2013 році - 38,8371 га, що становить 3,05% від загальної площі ріллі - 1273,94 га.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Суд зазначає, що відповідно до п.308.1 ст.308 Податкового кодексу України Сільськогосподарські товаровиробники для набуття і підтвердження статусу платника податку щороку, до 20 лютого, подають станом на 1 січня поточного року, серед іншого, відомості (довідку) про наявність земельних ділянок - контролюючим органам за своїм місцезнаходженням та/або за місцем розташування земельних ділянок. У відомості (довідці) про наявність земельних ділянок зазначаються відомості про кожний документ, що встановлює право власності та/або користування земельними ділянками, у тому числі про кожний договір оренди земельної частки (паю).

Зі змісту наведених норм вбачається, що кваліфікаційною вимогою для підприємства, яке претендує на набуття статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку, є частка сільськогосподарського товаровиробництва, яка повинна перевищувати 75% загального обсягу доходу суб'єкта господарювання. При цьому господарюючий суб'єкт повинен підтвердити дотримання критерію щодо мінімальної частки сільськогосподарського товаровиробництва. Для визначення зазначеної частки враховується дохід від операцій з сільськогосподарською продукцією.

Відповідно до приписів Податкового кодексу України для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку землі, що використовуються сільськогосподарським товаровиробником для виробництва продукції рослинництва, повинні знаходитися у власності чи користуванні такого виробника. Разом з тим законодавчо не встановлено вимоги про мінімальну кількість земельних ділянок, які належать на праві власності чи знаходяться в користуванні платника фіксованого сільськогосподарського податку. Водночас Закон не деталізує вимог до правового статусу, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки.

Отже, за таких обставин будь-яке право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, хоч би з яких підстав не виникало таке право, є належним для підтвердження частки сільськогосподарського товаровиробництва для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку.

При цьому як підтверджується матеріалами справи, факт користування земельними ділянками для здійснення виробництва сільськогосподарської продукції підтверджений довідкою відділу Держземагентства у Василівському районі Запорізької області №06-16/3258 від 15.12.2014.

Також суд зазначає, що недотримання норм земельного законодавства щодо реєстрації права оренди земельних ділянок не може бути перешкодою для кваліфікації сільськогосподарських угідь як таких, що знаходяться у користуванні товаровиробника для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку.

Водночас, Податковий кодекс України не зводить користування сільськогосподарськими угіддями лише до виникнення права оренди на відповідні земельні ділянки. Відповідно, зареєстрований належним чином договір оренди не може вважатися єдиним обов'язковим документом, що підтверджує правомірність перебування особи у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку. Відтак, дефекти оформлення відповідного договору не можуть впливати на правильність врахування доходів від реалізації продукції рослинництва при розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва.

За таких обставин продукція, вирощена на земельній ділянці, орендованій платником фіксованого сільськогосподарського податку в юридичної та/або фізичної особи, є сільськогосподарською продукцією в розумінні глави 2 розділу XIV Податкового кодексу України незалежно від того, чи зареєстровані належним чином договори оренди такої ділянкою.

Таким чином, статі 209 та 308 Податкового кодексу України не ставлять право платника на застосування спеціального режиму оподаткування у залежність від дотримання ним вимог цивільного та земельного законодавства.

Стосовно посилань представника відповідача на те, що позивач не виконав коригування податкового зобов'язання в частині нарахування «умовного постачання» на вартість товарів, які було використано при вирощуванні загиблих посівів та за якими було сформовано податковий кредит, що призвело до заниження податкового зобов'язання на загальну суму 47722,96 грн., суд зазначає наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що у зв'язку з відсутністю продуктивної вологи в період оптимальних строків посіву та в зв'язку з низькими температурами в зимовий період і відсутністю снігового покрову спостерігається загибель озимого ячменю на площі 284,29 га, загибель озимої пшениці на площі 279,98 га, а у зв'язку з високими температурами і відсутністю вологи в повітрі і в ґрунті спостерігається загибель сорго на площі 75,0 га, еспарцету на площі 66,0839, що підтверджується актами від 29.03.2012, від 12.04.2012, від 11.07.2012 та від 20.07.2012 (а.с. 51-54).

Позивачем у зв'язку з загибеллю посівів складено акти на списання посівів, що підтверджується актами списання товарів та бухгалтерськими довідками (а.с. 135-149). Крім того, загибель посівів, у зв'язку з форс-мажорними обставинами, підтверджується висновком Торгово-промислової палати України №1968/05-4 від 30.08.2012 (а.с. 50).

Відповідач за результатами проведеної перевірки дійшов висновку, що товари/послуги, які придбалися для вирощування загиблих посівів і по яким було сформовано податковий кредит, вважаються використаними не відносяться до сільськогосподарської діяльності, а повинні відноситись до виробничої діяльності. При цьому, відповідач здійснив розрахунок суми податку, на яку позивач мав збільшити податкові зобов'язання, а саме у квітні 2012 у сумі 29071,87 грн., у липні 2012 - 8856,36 грн., листопад 2012 - 9794,73 грн.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, є факт придбання товарів із метою їх використання в господарській діяльності, що підтверджується відповідними первинними документами, складеними згідно вимог діючого законодавства.

На підтвердження понесення позивачем витрат пов'язаних з вирощуванням загиблих сільськогосподарських культур, до матеріалів справи надано акт №1 витрати насіння і садивного матеріалу, акти списання товарів, облікові листи тракториста-машиніста (а.с. 189-193).

Згідно п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України - господарська діяльність - діяльність особи що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Діяльність позивача з засіяння зернових культур була спрямована на отримання доходу, що не заперечується відповідачем, та цілком відповідає визначенню господарської діяльності, яке наведено у п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, відтак висновки відповідача відсутність в діяльності позивача ознак господарської діяльності та про заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість внаслідок невключення до складу зобов'язань сум податку на додану вартість від загиблих посівів є безпідставними.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем не доведено правомірність прийнятих рішень.

Відповідно до п.3 ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій, бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи прийняті вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. При розгляді справи встановлено, що при прийнятті оскаржуваних рішень відповідач діяв необґрунтовано, тобто без врахування всіх обставин, які мають значення при прийнятті рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог фермерського господарства «Ітог».

Суд зазначає, що представником позивача в судовому засіданні заявлено клопотання про відшкодування витрат на правову допомогу. В обґрунтування заявленого клопотання представником позивача до матеріалів справи надано платіжне доручення №1154 від 30.03.2015, на суму 3500,00 грн. (а.с. 194).

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Згідно ч.1 ст.88 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Відповідно до п.1 ч.3 ст.88 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на правову допомогу.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

З журналів судових засідань від 04.03.2015 (а.с. 152), від 06.04.2015 (а.с. 183-184), від 16.04.2015 (а.с. 195-196) та від 20.04.2015 (а.с. 198-199), судом встановлено, що представник позивача перебував в судових засіданнях пов'язаних з розглядом даної справи 2 години.

Відповідно до положень ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» встановлено з 1 січня 2015 року мінімальну заробітну плату в місячному розмірі 1218,00 грн.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку наявність підстав для повернення з Державного бюджету України на користь позивача витрат на правову допомогу в розмірі 974,40 грн. (1218,00 грн. х 40% х 2 = 974,40 грн.). В іншій частині клопотання про відшкодування витрат на правову допомогу, суд вважає недоведеним та таким, що не підтверджується матеріалами справи.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 14, 71, 86, 158-163, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов фермерського господарства «Ітог» до Токмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Токмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області №0000022200 від 15.01.2015 р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фермерського господарства «Ітог» судовий збір в розмірі 356,36 грн. (триста п'ятдесят шість гривень 36 коп.).

Стягнути з Державного бюджету України на користь фермерського господарства «Ітог» витрати на правову допомогу в розмірі 974,40 грн. (дев'ятсот сімдесят чотири гривні 40 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня отримання такої постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя М.О. Семененко