Постанова № 44034146, 05.05.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" травня 2015 р. Справа № 908/5023/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Медуниця О.Є., суддя Ільїн О.В.,

при секретарі Кузнєцовій І.В.,

за участю представників:

позивача - Локшин А.В. за дорученням від 12.01.2015 р.,

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 1325 З/1-9) на рішення господарського суду Запорізької області від 16.12.2014 р. у справі № 908/5023/14,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг", м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міко-Фуд", м. Донецьк,

про розірвання договору, стягнення заборгованості та зобов'язання повернути предмет лізингу,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 16.12.2014р. (суддя Попова І.А.) позовні вимоги задоволено. Розірвано договір фінансового лізингу № 1222-FL, укладений 11.11.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Міко-Фуд". Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Міко-Фуд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" 82620,11 грн. заборгованості за лізинговими платежами, 936,61 грн. втрат від інфляції грошових коштів, 576,04 грн. річних процентів, 4565,21 грн. пені, 11286,79 грн. судового збору. Повернуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" предмет лізингу - трьохвісний напівпричеп Benalu Jumboliner 134, виробництва фірми Benalu, країна виробник Франція, рік виробництва 2013, шасі № VН1В306С1D3А10100, вартістю 727039,17 грн., який знаходиться у користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю "Міко-Фуд".

Відповідач, ТОВ "Міко-Фуд", з рішенням суду першої інстанції не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 16.12.2014 р. та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм чинного законодавства.

В судове засідання представник відповідача не з'явився та про причини неявки Харківський апеляційний господарський суд не сповістив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 06.04.2015р. (а.с. 107).

Позивач, ТОВ "ОТП Лізинг", у відзиві на апеляційну скаргу просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 16.12.2014 р. у справі № 908/5023/14 - без змін. Вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції законним та таким, що прийняте у відповідності з нормами чинного законодавства.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, проте відповідач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі вищевказаної особи за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача та у відзиві на неї доводи позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 11.11.2013 р. між ТОВ "ОТП Лізинг" (позивач у справі, лізингодавець) та ТОВ "Міко-Фуд" (відповідач у справі, лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 1222-FL, за умовами якого лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу зобов'язується набути у власність лізингодавця і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно, наведене у специфікації (додаток № 1 до договору), а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього договору.

Пунктом 1.2 договору передбачено, що строк користування лізингоодержувачем предметом лізингу складається з періодів (місяців) лізингу згідно з Графіком сплати лізингових платежів (додаток 2 до договору) та починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі предмета лізингу, за формою встановленою лізингодавцем.

Згідно з п. 6.3 договору складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені у графіку згідно з додатком 2 до договору, який є його невід'ємною частиною. Додатковою угодою № 1 від 09.12.013 р. сторонами змінено додаток 2 до договору та викладено його в редакції, згідно з додатком № 1 до цієї додаткової угоди.

Як свідчать матеріали справи, за актом приймання-передачі від 09.12.2013 р. відповідач прийняв у користування на умовах фінансового лізингу техніку - трьохвісний напівпричеп Benalu Jumboliner 134, виробництва фірми Benalu, країна виробник Франція, рік виробництва 2013, шасі № VН1В306С1D3А10100, вартістю 727039,17 грн.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 806 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України).

Статтею 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

У відповідності до ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" на лізингоодержувача покладено обов'язок своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно з ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Згідно наданого позивачем розрахунку у зв'язку з тим, що відповідач не здійснював лізингові платежі в повному обсязі (сплачено частково в розмірі 20513,70 грн.), за ним склалася заборгованість в розмірі 82620,11 грн. по лізинговим платежам строком на дати платежів 25.05.2014 р., 25.06.2014 р., 25.07.2014 р., 25.08.2014 р., 25.09.2014 р.

Суд першої інстанції зробив правомірний висновок, що оскільки відповідач не надав доказів щодо виконання ним зобов'язань, розрахунки позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення основного боргу в сумі 82620,11 грн. строком на вищевказані дати платежів згідно графіку.

Також, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 4565,21 грн., нарахованої за період з 26.05.2014 р. по 21.10.2014 р., втрат від інфляції грошових коштів в розмірі 936,61 грн., нарахованих за період з червня 2014 р. по вересень 2014 р., та 576,04 грн. річних процентів, нарахованих за період з 26.05.2014 р. по 21.10.2014 р.

Так, в силу ст. 611 Цивільного Кодексу України та ст. 230 Господарського Кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Судова колегія вважає за необхідним зазначити, що штрафними санкціями, згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського Кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного Кодексу України).

Пунктом 9.2.1 спірного договору передбачено, що за порушення обов'язку зі своєчасної сплати лізингових та інших платежів, передбачених договором, лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період такого порушення зобов'язань, лізингоодержувачем за договором, нарахованої на суму непогашеної заборгованості за кожен день прострочення.

Статтею 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Що стосується вимоги позивача про розірвання договору фінансового лізингу № 1222-FL, укладеного 11.11.2013 р. між ТОВ "ОТП Лізинг" та ТОВ "Міко-Фуд" та повернення предмету лізингу, то судова колегія також погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення цих вимог зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 Цивільного Кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно з ч. 2 ст. 653 Цивільного Кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Виходячи з положень, наведених в ст. 173 Господарського кодексу України та ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України, згідно яких зобов'язання як правовідношення сторін є підставою для існування відповідних прав та обов'язків його учасників, припинення зобов'язання зумовлює і припинення існування підстави для відповідного права, зокрема - для подальшого перебування у відповідача предмета лізингу, отриманого за договором.

Пункт 7.1 договору № 1222-FL містить перелік подій, які вважаються істотним порушенням договору, зокрема, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж або інші платежі (частково або в повному обсязі) за договором та прострочення сплати становить більше 30 календарних днів з дня настання строку платежу згідно з договором. Пунктом 7.2 договору передбачено, що у випадку виникнення події невиконання зобов'язань, передбачених п. 7.1.1 - 7.1.9 лізингодавець має право на свій власний розсуд розірвати договір та вимагати погашення всієї заборгованості за будь-якими платежами за договором та повернення предмета лізингу.

З урахуванням викладеного та того, що позивач передав предмет лізингу відповідачу з метою отримання плати за користування, а відповідач, в свою чергу, не виконав умови спірного договору в частині сплати лізингових платежів, чим істотно порушив умови договору, судова колегія вважає, що позивач вправі вимагати розірвання договору та повернення предмету лізингу виходячи з приписів ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" та ст. ст. 651, 653 Цивільного кодексу України, якими передбачено право вимагати повернення предмета лізингу в разі невиконання (прострочення виконання) грошових зобов'язань лізингоодержувачем за договором лізингу.

Враховуючи викладене, посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не надано жодної оцінки "істотності порушення договору", а також, не враховано відсутність підстав розірвання договору, є необґрунтованими.

Також, помилковими є посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не було враховано сплата 11.07.2014 р. частини лізингового платежу, дата якого 25.05.2014 р., в сумі 21058,82 грн., оскільки позивачем при розрахунку позовних вимог була врахована ця оплата відповідача та відповідно зменшена сума заборгованості по сплаті лізингових платежів.

Крім того, відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що 01.08.2014 р. повідомляв позивача засобами електронної пошти про існування обставин непереборної сили, що є підставою для звільнення від відповідальності сторін у відповідності до п. 10.1 договору.

Однак, дане твердження відповідача є неправомірним та таким, що не підтверджено матеріалами справи, оскільки п. 10.2. договору передбачено, що сторони зобов'язані письмово, не пізніше 10 (десяти) робочих днів з моменту настання обставин непереборної сили, повідомити одна одну про настання таких обставин, якщо вони перешкоджають належному виконанню цього договору; підтвердженням настання обставин непереборної сили є офіційне підтвердження таких обставин Торгово-промисловою палатою України або іншим компетентним органом.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач жодної інформації та підтверджуючих документів або інших належних доказів про існування обставин непереборної сили суду не надав, а посилання на повідомлення позивача про існування обставин непереборної сили шляхом електронної пошти не є підставою для звільнення від відповідальності за договором.

На підставі викладеного, доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження в матеріалах справи.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду повністю погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, тоді як доводи, викладені в апеляційній скарзі, не підтверджені належними доказами, через що рішення господарського суду Запорізької області від 16.12.2014 р. у справі № 908/5023/14 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Рішення господарського суду Запорізької області від 16.12.2014 р. у справі № 908/5023/14 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 06.05.2015р.

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Медуниця О.Є.

Суддя Ільїн О.В.