Рішення № 44027147, 24.04.2015, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 302/1403/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

24 квітня 2015 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області у складі:

головуючого - судді Леска В.В.

суддів - Готри Т.Ю., Кондора Р.Ю.

при секретарі - Марчишаку Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міжгірської райдержадміністрації про відшкодування моральної шкоди в сумі 1000000 грн. за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 в інтересах позивача ОСОБА_1 на рішення Міжгірського районного суду від 09 лютого 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

14 листопада 2014 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Міжгірської райдержадміністрації про відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що 17 лютого 2005 року його було призначено на посаду головного лікаря Міжгірської районної лікарні. Розпорядженням голови Міжгірської РДА від 22 листопада 2011 року позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності - оголошено догану за ненадання другого примірника статуту лікарні, а 2 грудня 2011 року його було звільнено з посади в період перебування на лікарняному. Із розпорядженням про звільнення позивач ознайомився в газеті «Верховина» від 3 грудня 2011 року.

Крім того, розпорядженням голови РДА від 1 грудня 2011 року ОСОБА_1 було оголошено догану за грубе порушення трудового законодавства при наданні відпусток і оплати праці за сумісництвом.

Зазначені дії відповідача позивач вважає переслідуванням. Рішенням Міжгірського районного суду від 26 грудня 2011 року вищевказані розпорядження голови Міжгірської райдержадміністрації скасовано, а позивача поновлено на посаді. Рішення суду виконано 4 січня 2012 року, однак того ж дня голова Міжгірської РДА видав розпорядження № 3 про повторне звільнення позивача з посади. Рішенням Воловецького районного суду від 27 березня 2012 року визнано незаконним і скасовано вказане розпорядження та знову поновлено ОСОБА_1 на посаді. Позивач не приступив до виконання службових обов'язків. 9 квітня 2012 року поштою позивач одержав розпорядження про чергове звільнення з посади. Рішенням Міжгірського районного суду від 30 серпня 2012 року визнано незаконним і скасовано розпорядження № 116 від 9 квітня 2012 року про звільнення позивача й поновлено його на посаді. Ці дії відповідача позивач також вважає переслідуванням, поновлення на роботі вважає формальним, оскільки посада головного лікаря Міжгірської райлікарні на даний час не має тих повноважень керівника, які мав позивач до звільнення.

Позивач вважав, що незаконними притягненнями його до дисциплінарної відповідальності і незаконними звільненнями йому завдано моральної шкоди на суму 1 млн.грн., що проявилось у хвилюваннях, приниженні його авторитету серед колег, знайомих, пацієнтів, громадськості району та області, оскільки він неодноразово обирався депутатом районної і обласної рад, має звання заслуженого лікаря України. Неправомірні дії відповідача призвели до приниження його честі, гідності, ділової репутації, викликали душевний неспокій, психологічну напругу, переживання за долю членів сім'ї. На грунті стресу позивач захворів на ерозивний гастродуоденіт, тому змушений постійно лікуватись, звертатись до невропатолога, проходити спеціальні обстеження і курс амбулаторного лікування. З часу звільнення позивача внаслідок переживань захворіла на гіпертонічну хворобу і дружина позивача. Дочка і зять позивача, які працювали в Міжгірській райлікарні, теж переслідувались погрозами посадових осіб райлікарні й відділу охорони здоров'я і змушені були виїхати з дітьми за межі України.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив стягнути на його користь з відповідача моральну шкоду у розмірі 1 000 000 грн. та вирішити питання по судових витратах.

Рішенням Міжгірського районного суду від 9 лютого 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Міжгірської районної державної адміністрації в користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 10 000 (десять тисяч) грн..

В решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Міжгірської районної державної адміністрації в користь держави судові витрати у виді судового збору в сумі 243,60 (двісті сорок три грн. 60 коп.).

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням представник ОСОБА_2 в інтересах позивача ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність судового рішення із-за порушення норм матеріального та процесуального права, просив змінити оскаржуване ним рішення та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Межі доводів апеляційної скарги - суд не врахував доводів позивача про те, що на сьогоднішній день він не відновлений у тому становищі, в якому перебував до моменту незаконного звільнення у грудні 2011 року. Крім того, висновок суду про те, що відсутній причинний зв'язок між його незаконними звільненнями та доганами і хворобами його та його дружини, не відповідає дійсності, оскільки хвороби були набуті ними за період переслідування з боку відповідача. Стягнута судом першої інстанції сума морального відшкодування є занадто малою порівняно із завданою шкодою здоров'ю членів його родини, моральними стражданнями, переслідуванням та розповсюдженням недостовірної інформації через ЗМІ.

ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 підтримали апеляційну скаргу.

Відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи, а клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням у відпустці особи, яка представляє інтереси державної адміністрації у судах, колегія суддів відхиляє як необгрунтоване. Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України справу розглянуто у відсутності представника відповідача.

Заслухавши доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідивши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ч. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Статтею 309 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції і ухвалює нове рішення або змінює рішення, якщо судом першої інстанції порушено або неправильно застосовано норми матеріального або процесуального права.

Статтями 10, 60 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно із частиною другою статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Матеріалами справи та судом встановлено, що з 17 лютого 2005 року позивач ОСОБА_1 обіймав посаду головного лікаря Міжгірської районної лікарні.

Розпорядженнями голови Міжгірської РДА № 299 від 22 листопада 2011 року і № 319 від 1 грудня 2011 року позивачу оголошено догани, а згідно розпорядження № 320 від 2 грудня 2011 року його звільнено з посади. Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 26 грудня 2011 року (справа № 2-499/11) вищевказані розпорядження визнані неправомірними і скасовані, а позивача ОСОБА_1 поновлено на посаді. Рішення суду першої інстанції від 26 грудня 2011 року набрало законної сили 23 лютого 2012 року згідно ухвали апеляційного суду Закарпатської області.

Встановлено, що 3 грудня 2011 року в газеті «Верховина» з ініціативи відповідача опубліковано повний текст розпорядження голови Міжгірської РДА № 320 від 2 грудня 2011 року «Про звільнення ОСОБА_1.».

Розпорядженням голови Міжгірської РДА № 2 від 4 січня 2012 року позивача поновлено на посаді на виконання рішення Міжгірського районного суду від 26 грудня 2011 року і того ж дня згідно розпорядження № 3 повторно звільнено з посади. Рішенням Воловецького районного суду Закарпатської області від 27 березня 2012 року (справа № 704/116/2012 р.) вказане розпорядження визнано неправомірним і скасовано, а позивача поновлено на посаді головного лікаря Міжгірської райлікарні. Це рішення суду набрало законної сили 13 червня 2012 року згідно ухвали апеляційного суду Закарпатської області. Разом з вимогою про поновлення на роботі позивачем ОСОБА_1 заявлялася і вимога про стягнення моральної шкоди заподіяної незаконним звільненням, яку було задоволено в сумі 20 000 грн.(а.с. 44- 46).

Після поновлення на посаді розпорядженням голови Міжгірської РДА від 9 квітня 2012 року № 116 позивача звільнено з роботи. Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 30 серпня 2012 року (справа № 706/769/12 р.) вказане розпорядження визнано неправомірним, скасоване, а позивача поновлено на посаді. Це рішення набрало законної сили згідно з рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 9 квітня 2013 року. Рішенням апеляційного суду Закарпатської області на користь позивача із відповідача було стягнуто моральну шкоду заподіяну незаконним звільненням в сумі 20 000 грн. (а.с. 35).

У зв'язку з невиконанням Міжгірською райдержадміністрацією протягом тривалого відрізку часу рішення суду першої інстанції від 30 серпня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення моральної шкоди та середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішенням Міжгірського районного суду від 2 вересня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто на його користь 91 603,82 грн. відшкодування заробітку за час вимушеного прогулу й стягнуто моральну шкоду в сумі 20 000 грн.. (а.с. 66) Дане рішення набрало законної сили 13 лютого 2014 року згідно з рішенням апеляційного суду Закарпатської області, яким було зменшено розмір стягнення моральної шкоди до 10 000 грн. (а.с. 87-88).

Згідно розпорядження голови Міжгірської РДА № 40 від 5 червня 2014 року і наказу начальника відділу охорони здоров'я Міжгірської РДА № 428-к від 5 червня 2014 року позивача поновлено на посаді головного лікаря Міжгірської РДА.

Встановлено, що 17 липня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Міжгірської РДА про відшкодування моральної шкоди в розмірі 20 000 грн., яка була завдана йому приниженням гідності, честі і ділової репутації. Рішенням Міжгірського районного суду від 29 липня 2014 року в задоволенні позову відмовлено за спливом строків позовної давності. Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 30 жовтня 2014 року рішення Міжгірського районного суду від 29 липня 2014 року змінено: у вимогах ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди відмовлено у зв'язку з недоведеністю позовних вимог (а.с. 52-54).

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 неодноразово звертався в суд із позовами до Міжгірської райдержадміністрації про стягнення моральної шкоди, спричиненої його незаконними звільненнями, притягненням до дисциплінарної відповідальності, приниженням гідності, честі і ділової репутації, переслідуванням, погіршенням стану здоров'я та довготривалим виконанням рішень суду і його позовні вимоги по стягненню моральної шкоди частково судами задоволено, що підтверджується вище перерахованими рішеннями суду першої інстанції, що набрали законної сили.

Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди суд врахував, що позивач вже одержав моральну сатисфакцію за порушення його трудових прав згідно з вимогами ст. 237-1 КЗпП України, та вірно зробив висновки про відсутність причинно-наслідкового зв'язку погіршення здоров'я позивача та здоров'я його дружини з душевними стражданнями й нервовим стресом, одержаним внаслідок звільнення його з посади, й про відсутність ознак переслідування позивача і членів його сім'ї внаслідок неправомірних звільнень позивача з посади.

Разом з тим, проаналізувавши в сукупності встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи, підтверджені дослідженими доказами, що були надані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень, колегія суддів не може погодитися із висновками суду першої інстанції про відсутність причинно-наслідкового зв'язку погіршення стану здоров'я позивача та здоров'я його дружини з душевними стражданнями й нервовим стресом, одержаними внаслідок звільнення його з посади.

Встановлено, що хоча позивача ОСОБА_1 і було поновлено на роботі на посаді головного лікаря Міжгірської районної лікарні, але ця посада була позбавлена повноважень керівника, тобто фактично не відновлено попередній стан, що існував до першого незаконного звільнення з усіма функціями, правами та повноваженнями, що негативно вплинуло на моральний стан позивача і цей факт ніким не оспорюється.

Як вірно встановлено судом, внаслідок неодноразових звільнень, публікації розпорядження голови Міжгірської РДА № 320 від 02.12.2011 р. в районній газеті «Верховина» з ініціативи відповідача ділова репутація позивача, як керівника районного закладу охорони здоров'я, зазнала негативного впливу.

Крім того, ОСОБА_1 у 1990 році та у 2006 році обирався депутатом Міжгірської районної ради (а.с. 9), Указом Президента України від 20 грудня 2004 року № 1501 ОСОБА_1 присвоєно почесне звання «Заслужений лікар України» (а.с. 12) та як головний лікар Міжгірської центральної районної лікарні у червні 2005 року нагороджений почесною грамотою Верховної Ради України (а.с. 10).

Отже, виходячи із пред'явлених доказів вини в заподіянні моральної шкоди відповідача та ступеню моральних переживань, викликаних неправомірними діями відповідача по звільненню позивача, колегія суддів вважає, що визначений судом розмір 10000 грн. відповідно до ст. 23, 1167 ЦК України в рахунок відшкодування завданої позивачу моральної шкоди не можна визнати таким, що компенсує понесені ним моральні та душевні страждання внаслідок неодноразових звільнень, погіршення стану його здоров'я та здоров'я дружини, що вбачається з довідок від 11 листопада 2014 року, публікації розпорядження голови Міжгірської РДА № 320 від 02.12.2011 р. в районній газеті «Верховина» з ініціативи відповідача.

З огляду на викладене та на підставі ст. 309 ЦПК України апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 слід задовольнити частково, рішення суду змінити, визначити розмір відшкодування шкоди 100 000 (сто тисяч) грн..

Керуючись ст. ст. 307, 309, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 в інтересах позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Міжгірського районного суду від 09 лютого 2015 року змінити, визначивши розмір відшкодування моральної шкоди 100 000 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Судді: