Постанова № 43992158, 29.04.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" квітня 2015 р. Справа № 922/721/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Горбачова Л.П., суддя Потапенко В.І. , суддя Тарасова І. В.

при секретарі Логвін О.О.

за участю представників сторін:

позивача - Григор'єв М.Г., за довіреністю від 11.07.2014 р. б/н

першого відповідача - Коломаренко К.А., за довіреністю № 1/05-а від 30.12.2014 р.;

другого відповідача -не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу першого відповідача (вх. №2045 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 12.03.2015 р. у справі № 922/721/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Блаукат", м. Харків

до Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", м. Запоріжжя

Публічного акціонерного товариства "Індастріал-Сервіс", м. Харків

про стягнення коштів

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Блаукат" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", першого відповідача та Публічного акціонерного товариства Індастріал-Сервіс", другого відповідача, в якому просив суд стягнути з Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" 27684,22грн. заборгованості по договору поставки від 03.07.2009 р. № 1000782, 927,28 грн. 3% річних, 6299,12 грн. інфляційних, 5038,53 грн. пені та стягнути солідарно з відповідачів 500 грн. за договором поруки б/н від 28.09.2014 р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 12 березня 2015 року у справі № 922/721/15(суддя Прохоров С.А.) позов задоволено.

З Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Блаукат" стягнуто суму основного боргу в розмірі 27684,22 грн., пеню в сумі 5038,53 грн, збитки від інфляції в розмірі 6299,12 грн., 3% річних в розмірі 927,28 грн. та 1827 грн. судового збору.

З Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Індастріал-Сервіс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Блаукат" солідарно стягнуто грошові кошти в сумі 500 грн.

Публічне акціонерне товариство "Запоріжтрансформатор" із зазначеним рішенням не погодився, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, просить це рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги і відзиву на неї в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом першої інстанції, 03.07.2009 р. між ТОВ "Блаукат" (постачальником) та ПАТ "Запоріжтрансформатор" (покупцем) був укладений договір поставки № 1000782, згідно з умовами якого постачальник зобов"язується поставити в обумовлені строки покупцю товар, а покупець зобов"язується прийняти та оплатити за вказаний товар.

Згідно з п. 2.2. договору, загальна кількість товару, що підлягає поставці, його дольова відповідність (асортимент, сортамент, номенклатура) по сортам, групам, підгрупам, видам, маркам, розмірам визначаються специфікацією, що є невід"ємною частиною договору.

30.07.2013 р. між сторонами було підписано специфікацію № 18, в якій було зазначено вид товару, кількість, асортимент, ціна товару в розмірі 14265,60 грн.

27.09.2013 р. сторонами була підписана специфікація № 19, в якій зазначено вид товару, кількість, асортимент, ціна товару в розмірі 16271,74 грн.

На виконання умов договору, позивачем було здійснено поставки товару покупцю на суму 30537,34 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних № 765 від 19.09.2013 р. на суму 11412,48 грн. та № 1058 від 26.12.2013 р. на суму 16271,74 грн. , довіреностями на отримання товару, а також податковими накладними.

Ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов"язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов"язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов"язується прийняти та оплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

П. 5.4. договору визначено, що покупець сплачує вартість товару в наступному порядку: 20% - авансовий платіж; 80% - кінцевий розрахунок протягом 10 банківських днів з моменту поставки товару, якщо інше не передбачено договором.

В порушення умов договору ПАТ "Запоріжтрансформатор" (покупець) здійснив лише часткову оплату поставленого товару, а саме на загальну суму 2853,12 грн., що підтверджується копією з виписки по банківському рахунку позивача(а.с. 48), внаслідок чого у першого відповідача виникла заборгованість по договору на суму 27684,22 грн.

Пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо в зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Зважаючи на те, що перший відповідач не сплатив 27684,22 грн. вартості поставленого за договором товару, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення цієї суми основної заборгованості підлягають задоволенню.

При цьому колегія суддів відхиляє посилання першого відповідача в апеляційній скарзі на те, що відповідно до складеного між сторонами акту взаєморозрахунків його заборгованість за договором скаладає 23385,91 грн.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами:

письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;

Відповідно до статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено вимоги належності і допустимості доказів.

Згідно з частиною першою цієї статті господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Надана апелянтом до апеляційної скарги копія акту звірки розрахунків сторін (а.с. 91) не є належним та допустимим доказом у справі, оскільки не містить дату його складання, відомостей щодо розрахунків сторін за договором поставки від 03.07.2009 р. № 1000782, зокрема в акті не зазначено, на підставі яких первинних та платіжних документів його складено із зазначенням їх номерів та дати.

Першим відповідачем не було надано та в матеріалах справи відсутні будь-які платіжні документи по оплаті спірної суми заборгованості.

Апелянт в судовому засіданні заявив усне клопотання, в якому просить суд апеляційної інстанції оголосити перерву для надання йому можливості надати документи на підставі, яких складався вищезазначений акт звірки розрахунків.

Колегія суддів відмовляє в задоволенні цього клопотання, оскільки апелянт не обгрунтував відповідно до вимог статті 101 ГПК України неможливість надання таких документів суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

При цьому колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що він був позбавлений можливості надати відзив на позов та вказані документи внаслідок отримання ним ухвали про призначення справи до розгляду 12.03.2015 р., а копії позовної заяви 10.03.2015 р. та територіальною відділеністю його місцезнаходження у м. Запоріжжя від суду.

З матеріалів справи вбачається, що перший відповідач 11.02.2015 р. отримав копію ухвали суду від 06 лютого 2015 р. про призначення справи до розгляду, п. 4 якої його було зобов'язано надати відзив на позов з наданням відповідних документів в його обгрунтування ; докази належного виконання умов договору або документальне і нормативне обгрунтування своїх заперечень проти позову.

Зазначене підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 51) та клопотанням першого відповідача, в якому він зазначає на отримання копії ухвали 11.02.2015 р.(а.с. 34)

Також перший відповідач отримав копії доданих до позовної заяви документів 03.02.2015 р. , що підтверджується його клопотанням (а.с. 34), фіскальним чеком та описом вкладення до цінного листа (а.с. 9,11).

Для зобов'язаня позивача направити на адресу першого відповідача копії позовної заяви ухвалою суду від 25.02.2015 р. розгляд справи було відкладено на 12.03.2015 р. (а.с. 63)

Копію позовної заяви позивачем апелянту було надіслано на вимогу вказаної ухвали суду 25.02.2015 р, на підтвердження чого позивач надав фіскальний чек та опис вкладення до цінного листа(а.с. 66,67).

Ухвалу про відкладення розгляду справи перший відповідач отримав 10.03.2015 р. тобто за 2 дні до судового засідання, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення(а.с. 80).

З наведеного вбачається, що перший відповідач протягом тривалого розгляду справи мав можливість ознайомитись з матеріалами справи, надати докази в обгрунтування своїх заперечень відповідно до статті 33 ГПК України.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як було наведено вище, позивач виконав свій обов'язок по договору щодо поставки товару першому відповідачу, у зв'язку з чим у останнього виник обов'язок оплатити поставлений товар у встановлені договором строки, що останнім було здійснено частково.

Таким чином, перший відповідач є боржником по договору, який прострочив виконання грошового зобов'язання.

Ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем на підставі вказаної норми правомірно нараховано на прострочену основну заборгованість , 3% річних в сумі 927,28 грн. та збитки від інфляції - 6299,12 грн., а тому господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення вказаних вимог.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у розі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка , що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або несвоєчасно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

ВІдповідно до пункту 6.3.1.1 договору за прострочення виконання зобов'язань за договором винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі 0,1 % від ціни невиконаного зобов'язання.

Колегія суддів зазначає, що нарахована позивачем пеня у розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення не відповідає зазначеним вимогам статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", які обмежують їрозмір пені подвійною обліковою ставкою НБУ.

Окрім цього з доданого до позовної заяви розрахунку пені (а.с. 14 на звороті) вбачається, що її нараховано частково поза межами шестимісячного строку нарахування штрафних санкцій , визначеного ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Пунктом 5.4. договору (а.с. 16 на звороті) передбачено, що кінцевий термін розрахунків провадиться на протязі 10 банківських днів з дати поставки товару.

Відповідно за видатковою накладною № 765 від 19.09.2013 р.(а.с. 22) строк оплати настав 03.10.2013 р., а шестимісячний строк нарахування пені закінчився 04.04.2014 р. , а за видатковою накладною № 1058 від 26.12.2013 р. ( а.с. 23) строк оплати настав 15.01.2014 р. та строк нарахування пені сплив 15.07.2014 р.

Позивачем в розрахунку суми пені безпідставно датою сплати за договором по вказаним накладним зазначено 20.01.2014 р. та шестимісячний строк нарахування пені (182 дня ) обраховано з цієї дати.

Господарський суд першої інстанції вказаних обставин не дослідив, внаслідок чого дійшов неправильного висновку про стягнення пені в сумі 5038,53 грн.

28.09.2013 р. між ТОВ "Блаукат" (кредитором) та ТОВ "Індастріал-Сервіс" (поручитель) укладено договір поруки б/н, згідно якого поручитель зобов"язується відповідати перед кредитором за виконання ПАТ "Запоріжтрансформатор" по зобов"язанням, що виникли за договором поставки № 1000782 від 03.07.2009 р., який був укладений між кредитором та боржником.

Пунктами 2.1.,2.2. договру поруки передбачено, що поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором за неналежне виконання боржником забезпеченого зобов'язання.

Пунктом 2.3. договору поруки передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором за невиконання зобов'язання боржником згідно з основним договором ву сумі, що дорівнює 500 грн.

П. 3.2. договору поруки передбачено, що поручитель не пізніше 5-ти робочих днів після одержання повідомлення, зобов"язаний вжити заходів щодо виконання зобов"зання за основним договором, в т.ч. по поверненню сплачених грошових коштів за товар.

Господарський суд першої інстанції, пославшись на те, що на виконання умов договору поруки, позивач 18.12.2014 р. звернувся до ТОВ "Індастріал-Сервіс" з вимогою про повернення грошових коштів за товар, але ТОВ "Індастріал-Сервіс" грошові кошти не повернув та не вжив заходів щодо їх повернення дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідачів солідарно грошових коштів в сумі 500 грн.

Відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Статтею 554 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову(субсидіарну )відповідальність поручителя.

Оскільки в позовній заяві заявлено до стягнення заборгованість першого відповідача по договору поставки від 03.07.2009 р. № 1000782 з оплати поставленого товару за накладними № 765 від 19.09.2013 р. та № 1058 від 26.12.2013 р. в сумі 27 684,22 грн. (а.с. 6) і цю заборгованість було повністю стягнуто з першого відповідача в п. 1 резолютивної частини рішення, а другий відповідач за договором поруки відповідає за невиконання першим відповідачем основного зобов'язання за вказаним договором поставки в межах 500 грн., то вказана сума забезпечення основного зобов'язання не може виходити за межі основного боргу і бути повторно стягнута.

Таким чином стягнення судом першої інстанції з відповідачів солідарно грошових коштів в сумі 500 грн. за договором поруки є безпідставним, оскільки є подвійним стягненням частини основної заборгованості.

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню в частині стягнення з першого відповідача 5038,53 грн. пені та солідарного стягнення з відповідачів грошових коштів в сумі 500 грн.

В цій частині слід прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

В іншій частині рішення підлягає залишенню без змін як законне та обгрунтоване.

Керуючись статтями 99, 101, п. 2 статті 103, п. 4 ч. 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу першого відповідача задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 12.03.2015 р. у справі № 922/721/15 скасувати в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" пені в розмірі 5038,53 грн. та солідарного стягнення з Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Індастріал-Сервіс" грошових коштів в сумі 500,00 грн.

Прийняти в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови складено 29.04.2015 р.

Головуючий суддя Горбачова Л.П.

Суддя Потапенко В.І.

Суддя Тарасова І. В.