Постанова № 43992071, 27.04.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" квітня 2015 р. Справа№ 3/612-36/280

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Лобаня О.І.

суддів: Майданевича А.Г.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 27.04.2015 року

розглянувши апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 04.12.2013 року

у справі № 3/612-36/280 (суддя Трофименко Т.Ю.)

за позовом прокурора Солом'янського району міста Києва в інтересах держави

в особі Київської міської ради,

Солом'янської районної у м. Києві ради

до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи

ОСОБА_2

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

позивачів: Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу

Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

27.11.2006 року прокурор Солом'янського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, Солом'янської районної у м. Києві ради звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 та з урахуванням заяви про уточнення розміру позовних вимог просив зобов'язати відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0178 га, розташовану за адресою АДРЕСА_2 та привести її у придатний для використання стан.

Рішенням господарського суду міста Києва від 31.01.2007 року у справі № 3/612 позовні вимоги прокурора Солом'янського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, Солом'янської районної у м. Києві ради до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки задоволено повністю.

За наслідками перегляду в апеляційному порядку постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2007 року рішення господарського суду міста Києва від 31.01.2007 року залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.06.2009 року у даній справі касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 задоволено частково, рішення господарського суду міста Києва від 31.01.2007 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2007 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Так, при новому розгляді даної справи, якій присвоєно № 3/612-36/280, рішенням господарського суду міста Києва від 04.12.2013 року у задоволенні позову прокурора Солом'янського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, Солом'янської районної у м. Києві ради до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2, третя особа Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 04.12.2013 року заступник прокурора міста Києва звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 04.12.2013 року по справі № 3/612-36/280 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги заявник стверджує, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам чинного законодавства України, місцевим господарським судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2014 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду за участю уповноважених представників сторін.

Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2014 року провадження у справі № 3/612-36/280 зупинялося до вирішення по суті адміністративної справи № 826/4211/13-а за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна Київської міської державної адміністрації, Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві про зобов'язання провести реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна.

03.04.2015 року через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 надійшла заява про поновлення провадження у справі № 3/612-36/280, у зв'язку з набранням законної сили ухвали Вищого адміністративного суду України від 26.03.2015 року (справа № К/800/23268/14), копія якої додана до вказаної заяви.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2015 року поновлено провадження у справі № 3/612-36/280, справу призначено до розгляду.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вважає подану апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, відповідач просить суд апеляційної інстанції залишити оскаржуване рішення суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У судових засіданнях суду апеляційної інстанції прокурор та представники Київської міської ради надали суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, підтримали подану апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та просили оскаржуване рішення господарського суду міста Києва скасувати, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_2 та його представник у судових засіданнях суду апеляційної інстанції також надали суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, заперечив проти задоволення апеляційної скарги на підставі доводів зазначених у відзиві на скаргу. Представник відповідача вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Представник просив відмовити в задоволенні скарги, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Представники Солом'янської районної у м. Києві ради та Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у судові засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи позивач-2 та третя особа були повідомлені належним чином про що, в матеріалах справи містяться повідомлення про вручення поштових відправлень. Про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи викладене, заслухавши думку прокурора, представника позивача-1 та відповідача, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки Солом'янська районна у м. Києві ради та Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про дату та місце розгляду справи повідомлялися судом належним чином, участь представників позивача-2 та третьої особи у судовому засіданні 27.04.2015 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи та витребування письмових доказів не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі.

Також, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.2 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, та у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України строк розгляду справи вже продовжувався.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, що з'явилися у судове засідання, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, в 2003 році було укладено договір купівлі-продажу об'єкта кафе (павільйону з літнім майданчиком) між відповідачем (покупець) та ТОВ "Купава" (продавець).

У відповідності до п. 1.1 умов договору продавець продає, а покупець купує кафе (павільйон з літнім майданчиком) загальною площею 108 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Відповідач (покупець) зобов'язується прийняти вказаний нежилий будинок, виплатити ціну відповідно до умов, що зазначені в цьому договорі.

Згідно п. 1.2 договору, право власності на цей нежилий будинок переходить до відповідача (покупця) з моменту підписання цього договору.

Між сторонами було підписано акт здавання-приймання майна ТОВ «Купава» від 01.07.2003 року, яким було передано будівельний павільйон за адресою: АДРЕСА_2, тент на літній майданчик, стіл дерев'яний, стільці, господарчий інвентар.

13.08.2013 року за відповідачем зареєстроване право власності на будівлю по АДРЕСА_2, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна НОМЕР_2).

При цьому, як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Купава» використовувало спірну земельну ділянку на підставі договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на правах оренди), що були укладені між ТОВ «Купава» та Залізничною районною Радою народних депутатів від 02.02.1996 року, 06.02.2007 року, 25.06.1998 року, 10.07.2000 року.

З матеріалів справи також вбачається, що прокуратурою району було проведено перевірку законності використання суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_2 земельної ділянки що розташована за адресою: АДРЕСА_2.

Як зазначає прокурор, в ході проведення перевірки встановлено, що відповідач використовує земельну ділянку для експлуатації та обслуговування збірно-розбірного павільйону та літнього майданчика без документів, що посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою в тому числи на умовах оренди, передбачені ст. 125, 126 Земельного кодексу України.

Згідно акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства № 946/33 від 04.08.2006 року проведеної Управлінням з контролю за використанням та охороною земель у м. Києві встановлено, що станом на 03.08.2006 року суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_2 використовує земельну ділянку площею 177,68 кв. м. по АДРЕСА_2 для експлуатації та обслуговування кіоску з літнім майданчиком.

Так, як зазначалося вище, 27.11.2006 року прокурор Солом'янського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, Солом'янської районної у м. Києві ради звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 та з урахуванням заяви про уточнення розміру позовних вимог просив зобов'язати відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0178 га, розташовану за адресою АДРЕСА_2 та привести її у придатний для використання стан.

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.12.2013 року у задоволенні вказаного позову прокурора Солом'янського району міста Києва - відмовлено.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні вказаного позову, виходячи з наступного.

Як вірно вказав суд першої інстанції, згідно зі ст. 13 Конституції України земля є об'єктом власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади і місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України юридичні громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Статтею 9 Земельного кодексу України встановлено, що розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування відноситься до повноважень Київської міської ради.

Статтями 123 та 124 Земельного кодексу України визначено умови надання земельних ділянок комунальної власності у користування.

За приписами ч.4 ст.331 Цивільного кодексу України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

У відповідності до ст. 182 ЦК України визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.

Згідно п. 4. ст. 334 ЦК України право власності на нерухоме майно виникає з моменту реєстрації такого права, а згідно ст. 321 та п. 6 ст. 319 ЦК України держава не має права втручатися у здійснення власником права власності, а право власності є непорушним, тому ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно із ч.3 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, в 2003 року між відповідачем (покупець) та ТОВ «Купава» (продавець) було укладено договір купівлі-продажу об'єкта кафе (павільйону з літнім майданчиком) загальною площею 108 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

13.08.2013 року за відповідачем зареєстроване право власності на будівлю по АДРЕСА_2, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна НОМЕР_2).

Судом встановлено, що ТОВ «Купава» використовувало спірну земельну ділянку на підставі договорів на право тимчасового користування землею ( в тому числі на правах оренди), що були укладені між ТОВ «Купава» та Залізничною районною Радою народних депутатів від 02.02.1996 року, 06.02.2007 року, 25.06.1998 року, 10.07.2000 року.

Таким чином, враховуючи, що право власності на спірну будівлю відповідачем зареєстровано та відповідач набув право власності на об'єкт нерухомості, розташований на спірній земельній ділянці, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що у відповідача виникло право на землю у відповідності до вимог ст.377 Цивільного кодексу України, ст.120 Земельного кодексу України.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, у вирішенні питання щодо переходу права власності або права користування земельними ділянками внаслідок переходу права власності на житлові будинки, будівлі, споруди, що на них розміщені, судам необхідно досліджувати умови договору купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна, наявність у продавця визначених законом документів, що посвідчують право на земельну ділянку, відповідність нерухомого майна, розміщеного на відповідних земельних ділянках, ознакам житлового будинку (будівлі, споруди), здійснення державної реєстрації права власності особи, яка придбала відповідне нерухоме майно, з урахуванням положень статей 331, 376 ЦК України, статей 116, 123, 124, 126 ЗК України. Правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно. При цьому новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до законодавства.

У застосуванні положень статей 377 ЦК України та 120 ЗК України щодо переходу права користування земельною ділянкою внаслідок переходу права на розташований на ній житловий будинок, будівлю, споруду господарським судам слід враховувати, що положення відповідних статей обох кодексів мають один і той же предмет регулювання, а тому підлягають застосуванню в сукупності. Відповідно до частини другої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на житловий будинок (будівлю, споруду), що знаходяться на земельній ділянці, наданій у користування, до набувача переходить право користування відповідною земельною ділянкою в тому ж обсязі, що був у попереднього землекористувача. Отже, якщо попередній власник житлового будинку (будівлі, споруди) користувався земельною ділянкою, на якій розміщено відповідне нерухоме майно на підставі договору оренди, новий власник може вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на своє ім'я шляхом укладення договору оренди. Він за необхідності може звернутися до господарського суду також з позовом про визнання за ним права користування земельною ділянкою (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України). (Постанова №6 від 17.05.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин»).

Розділом 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 року «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» визначені положення щодо відповідальності за порушення земельного законодавства та у пункті 3.1 визначено, що відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Разом з тим, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

Самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від порушення порядку надання земельної ділянки у власність чи у користування (неправильне оформлення правовстановлювального документа, ухвалення рішення про надання земельної ділянки всупереч чинному законодавству або неуповноваженим органом чи особою, у завищеному розмірі або особі, яка не має права на отримання конкретної земельної ділянки, тощо).

За таких обставин, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що у даному випадку на час розгляду справи судом першої інстанції має місце не самовільне зайняття відповідачем земельної ділянки, а використання земельної ділянки без правовстановлюючого документа. Отже, як вірно зазначив місцевий господарський суд, безпідставною та необґрунтованою є позовна вимога прокурора щодо зобов'язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку загальною площею 0,0178 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, оскільки згідно зазначених вище договорів оренди на право тимчасового користування земельною ділянкою ця земельна ділянка надана попередньому користувачу в оренду, а у відповідності з вимогами статті 212 Земельного кодексу України поверненню підлягають лише самовільно зайняті земельні ділянки.

При цьому судова колегія апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити, що право власності на об'єкт нерухомості, який розташований на спірній земельній ділянці, право користування якою оскаржується, зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Така реєстрація проведена на підставі договору купівлі-продажу даного об'єкта нерухомості та на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2013 року у справі № 826/4211/13-а, яке залишене без змін як ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2014 року, так і ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 березня 2015 року.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, на час розгляду справи у суді апеляційної інстанції проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки ФОП ОСОБА_2 розроблено КП «Київський міський центр земельного кадастру та приватизації землі», погоджено з Департаментом містобудування та архітектури міста Києва (Висновок №14-0221-В) та Державним агентством земельних ресурсів. Крім того, Головним управлінням Держземагенства у м. Києві присвоєно цій ділянці кадастровий номер НОМЕР_3 та внесено відомості до Державного земельного кадастру щодо обмеження у використанні земельної ділянки.

Колегія суддів вважає, що вищезазначене свідчить про формування відповідачем повного пакета документів на користування даною земельною ділянкою. Більш того, як свідчить опис документів, які зберігаються у справі після отримання документа дозвільного характеру суб'єктом господарювання, що наданий відповідачем, вказаний проект подано на розгляд Київської міської ради.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено що відповідачем постійно здійснювалася плата за користування спірною земельною ділянкою. Докази про наявність заборгованості за користування відповідачем земельною ділянкою в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що прокуратурою та позивачами не було доведено факт самовільного зайняття відповідачем спірної земельної ділянки, а тому місцевим господарським судом правомірно було відмовлено у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції позивачем не було подано належних та переконливих доказів на підтвердження заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення заступника прокурора міста Києва викладені у апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 04.12.2013 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги заступника прокурора міста Києва слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 04.12.2013 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

У відповідності до пункту 4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013 року № 7 у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Відповідно до пункту 4.6 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7, приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір», виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

Таким чином, враховуючи те, що прокурором Солом'янського району міста Києва під час його звернення до суду першої інстанції з позовом та заступником прокурора міста Києва під час звернення із апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду не було сплачено судовий збір, а даний спір виник, як з вини Київської міської ради так і з вини Солом'янської районної у м. Києві ради, колегія суддів вважає що судовий збір підлягає стягненню в рівних частках з визначених прокурором позивачів - Київської міської ради та Солом'янської районної у м. Києві ради.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 49, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 04.12.2013 року у справі № 3/612-36/280 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 04.12.2013 року у справі № 3/612-36/280 залишити без змін.

3. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36 код ЄДРПОУ 04633423) та Солом'янської районної у м. Києві ради (03020, м.Київ, пр-кт Повітрофлотський, 41,) в дохід Державного бюджету України по 347 (триста сорок сім) грн. з кожного судових витрат за розгляд справи судом першої та апеляційної інстанції.

4. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36 код ЄДРПОУ 04633423) та Солом'янської районної у м. Києві ради (03020, м.Київ, пр-кт Повітрофлотський, 41,) на користь суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) по 42 (сорок дві) грн. 50 коп. з кожного судових витрат за розгляд справи судом апеляційної та касаційної інстанції.

5. Видачу судових наказів по справі № 3/612-36/280 доручити господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи № 3/612-36/280 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.І. Лобань

Судді А.Г. Майданевич

Р.В. Федорчук

Дата підписання 30.04.2015 року