Ухвала суду № 43963859, 29.04.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2015 року Справа № 876/5169/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Мікули О.І.,

суддів - Качмара В.Я., Кушнерика М.П.,

з участю секретаря судового засідання - Волошин М.М.,

представника позивача - Гузової А.А.,

представника відповідача- Боднар Л.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (правонаступник - Державна податкова інспекція у Залізничному районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2014 року у справі за позовом Приватного підприємства "Вольта" до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и в :

Позивач - ПП «Вольта» звернувся в суд з позовом до відповідача - ДПІ у Залізничному районі м.Львова, в якому просив (з врахуванням заяви про доповнення позовних вимог, том I, а.с.109-112) визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0010621520 від 05 червня 2013 року та № 0018051520 від 31 липня 2013 року.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2014 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області ДПС від 05 червня 2013 року № 0010621520. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області від 31 липня 2013 року № 0018051520.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що господарські операції позивача з контрагентами - ПП «Універсалбуд», ТОВ «Екопласт-Львів», ТОВ «Віктор Ко», ПП «Спецпостачсервіс», ПП «Фріланс» не мають реального характеру. Апелянт звертає увагу на те, що контрагенти позивача фактично не займалися фінансово-господарською діяльністю, а проводили транзитні операції, спрямовані на здійснення господарських операцій, пов'язаних з отриманням (наданням) податкової вигоди третім особам з метою штучного формування податкового кредиту з податку на додану вартість, а були лише документовані на папері з метою отримання податкових вигод. Такий висновок податкового органу ґрунтується на тому, що у контрагентів позивача - ПП «Універсалбуд», ТОВ «Екопласт-Львів», ТОВ «Віктор Ко», ПП «Спецпостачсервіс», ПП «Фріланс» відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності, а саме: кваліфікований персонал, основні фонди, транспортні засоби, приміщення, а також інші фізичні та технологічні можливості до вчинення дій, що становлять зміст господарської операції. Апелянт звертає також увагу те, що господарські операції з контрагентами - ПП «Універсалбуд», ТОВ «Екопласт-Львів», ТОВ «Віктор Ко» є фіктивними в частині особи, яка їх виконувала, а тому первинні документи, якими оформлено виконання цих операцій, містять недостовірну інформацію і не можуть вважатися первинними документами. В діяльності ПП «Вольта» вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема, господарські операції здійснювалися з метою штучного формування податкового кредиту та не мають реального товарного характеру. Вказані обставини підтверджуються постановою Сихівського районного суду м.Львова від 29 грудня 2011 року про закриття з нереабілітуючих підстав кримінальної справи №1-104/11 про обвинувачення засновників ПП «Універсалбуд», ТОВ «Екопласт-Львів», ТОВ «Віктор Ко», що свідчить про доведеність вини вказаних посадових осіб у фіктивному підприємництві. Таким чином, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача (апелянта) - Боднар Л.Б. у судовому засіданні підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необгрунтованими. Просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Представник позивача - Гузова А.А. у судовому засіданні не погодилася з доводами апеляційної скарги і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 09 квітня 2013 року ДПІ у Залізничному районі м.Львова проведела позапланову невиїзну документальну перевірку ПП «Вольта» з питань підтвердження відображення у податковій декларації з податку на додану вартість податкового зобов'язання та податкового кредиту по взаємовідносинах із ПП «Універсалбуд» за період з 01 по 31 березня 2010 року, ТОВ «Екопласт-Львів» за період з 01 по 31 травня 2010 року, з 01 по 31 липня 2010 року, ТОВ «Віктор Ко» за період з 01 по 30 червня 2010 року, з 01 по 31 липня 2010 року, з 01 по 30 вересня 2010 року, ПП «Спецпостачсервіс» за період з 01 по 30 вересня 2010 року, з 01 по 31 жовтня 2010 року, ПП «Фріланс» за період з 01 по 31 грудня 2010 року, з 01 по 31 березня 2011 року, якою встановлено не підтвердження реальності здійснення ПП «Вольта» господарських відносин з ПП «Універсалбуд», ТОВ «Екопласт-Львів», ТОВ «Віктор Ко», ПП «Спецпостачсервіс», ПП «Фріланс» у періоди, що підлягали перевірці у зв'язку з порушенням пп.7.4.1, п.7.4.5 п.7.4, пп. 7.5.1 п.7.5, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198, ст. 200 Податкового кодексу України, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» від 24.05.1995 р. № 88, завищення суми податкового кредиту в деклараціях з ПДВ за звітні (податкові) періоди. в сумі 20289 грн., що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з врахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду на загальну суму 19777,00 грн.; завищення суми від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за жовтень 2010 року на суму 512,00 грн.

За результатами перевірки складено Акт № 1379/15-20/30539481 від 16 квітня 2013 року.

На підставі вказаного акту та рішення про результати розгляду первинної скарги № 5149/10/10-3005/348 від 12 липня 2013 року ДПІ у Залізничному районі м.Львова прийняла податкове повідомлення-рішення № 0010621520 від 05 червня 2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання ПП «Вольта» з ПДВ на 22314,00 грн., в тому числі 19777,00 грн. - основний платіж та 2537,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції та податкове повідомлення-рішення № 0018051520 від 31 липня 2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача на суму 640 грн. (512 грн. - основний платіж, 128 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з недоведеності податковим органом обставин, які б свідчили про фактичне нездійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, оскільки господарські операції позивача підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а правочини, укладені з контрагентами, не визнані у встановленому законом порядку недійсними. Висновки податкового органу про неправомірність формування платником податків податкового кредиту за результатами таких господарських операцій є безпідставними та необґрунтованими. Позивачем для перевірки представлено податковому органу ряд документів, які є належним підтвердженням реальності операцій між позивачем та контрагентами, а також свідчать про належне документування їх здійснення і вказують на коректність обчислення та сплати податків і зборів з таких операцій. Таким чином, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі помилкових висновків ДПІ у Залізничному районі м.Львова про порушення ПП «Вольта» податкового законодавства.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними, виходячи з наступного.

П.1.7 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачає, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п.7.4 ст.7 вказаного Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті), послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставки товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п.7.2.6 цього пункту). Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Аналогічні приписи визначені і в ПК України, який набрав чинності з 01 січня 2011 року.

Згідно з вимогами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п.1 ст.9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст. 9 цього Закону).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження господарських операцій з ПП «Універсалбуд» в обґрунтування підстав віднесення до податкового кредиту позивачем надано: податкову накладну №0169 від 05 березня 2010 року на загальну суму 2900,00 грн., в т.ч ПДВ- 483,33 грн., договір № 12-12/09 про інформаційно-консультаційні, маркетингові та посередницькі послуги від 12 січня 2009 року з додатком 1, акт № 06 від 05 березня 2010 року виконаних робіт за вказаним договором.

На підтвердження господарських операцій з ПП «Фріланс» в обґрунтування права на податковий кредит позивачем надано: податкові накладні №321215 від 15 грудня 2010 року на загальну суму 15000,00 грн., в т.ч. ПДВ- 2500,00 грн., №13 від 14 березня 2011 року на загальну суму 20000,00 грн., в т.ч. ПДВ- 3333,33 грн., №12 від 14 березня 2011 року на загальну суму 37800,00 грн., в т.ч. ПДВ- 6300,00 грн., договір № 196-11/10 про інформаційно-консультаційні, маркетингові та посередницькі послуги від 15 липня 2010 року, акт передачі зразків документів від 15 липня 2010 року, акт виконаних робіт № 321215 від 15 грудня 2010 року, акт виконаних робіт № 02 від 12 березня 2011 року, акт виконаних робіт № 3 від 14 березня 2011 року.

На підтвердження господарських операцій з ТОВ «Віктор Ко» в обґрунтування права на податковий кредит позивачем надано: податкові накладні №0438 від 13 липня 2010 року на загальну суму 8500,00 грн., в т.ч. ПДВ- 1416,67 грн., №0900 від 30 вересня 2010 року на загальну суму 6800,00 грн., в т.ч. ПДВ- 1133,33 грн., №0177 від 15 червня 2010 року на загальну суму 3100,00 грн., в т.ч. ПДВ- 516,67 грн., №0009 від 20 вересня 2010 року на загальну суму 4100,00 грн., в т.ч. ПДВ- 683,33 грн., договір № 124-01/10 про інформаційні, маркетингові та посередницькі послуги від 04 травня 2010 року з додатком 1 від 05 травня 2010 року, акти виконаних робіт № 04 від 30 вересня 2010 року, № 03 від 20 вересня 2010 року, № 01 від 15 червня 2010 року, № 02 від 13 липня 2010 року.

На підтвердження господарських операцій з ТОВ «Екопласт-Львів» в обґрунтування права на податковий кредит позивачем надано: податкові накладні №0242 від 10 травня 2010 року на загальну суму 2950,50 грн., в т.ч. ПДВ- 491,75 грн., №0478 від 08 липня 2010 року на загальну суму 3188,10 грн., в т.ч. ПДВ- 531,35 грн., рахунок № 100110001 від 10 травня 2010 року, накладну № 0186 від 10 травня 2010 року, накладну № 0807201002 від 08 липня 2010року

На підтвердження господарських операцій з ПП «Спецпостачсервіс» в обґрунтування права на податковий кредит позивачем надано: податкові накладні №00311 від 27 вересня 2010 року на загальну суму 13213,80 грн., в т.ч. ПДВ- 2202,30 грн., №00435 від 14 жовтня 2010 року на загальну суму 4183,20 грн., в т.ч. 697,20 грн., рахунок № 20-09-0001 від 20 вересня 2010 року, накладні на відвантаження № МЦВВ-00311 від 27 вересня 2010 року, № МЦВВ-00435 від 14 жовтня 2010 року.

Позивачем також підтверджено факт використання поставлених товарів у власній господарській діяльності.

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами - ПП «Універсалбуд», ТОВ «Екопласт-Львів», ТОВ «Віктор Ко», ПП «Спецпостачсервіс», ПП «Фріланс» підтверджуються первинними документами, які повністю відповідають вимогам до первинних документів, передбачених п.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Про дійсність правочинів позивача з вказаними контрагентами свідчить також те, що всі розрахунки між ними мають реальний грошовий характер та підтверджені відповідними первинними документами, зокрема, податковими накладними.

Крім того, жодних додаткових вимог до формування податкового кредиту законодавство не встановлює, лише відсутність податкової накладної безумовно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту, доводи апелянта в цій частині є безпідставними.

Покликання апелянта на нереальність господарських операцій з огляду на відсутність у контрагентів позивача необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку відсутністю основних фондів, складських приміщень, трудових ресурсів, транспортних засобів є безпідставними, оскільки немає законодавчого обмеження щодо використання у господарській діяльності лише власних основних засобів, тобто є можливість здійснення діяльності шляхом використання орендованих основних фондів, залучення трудових ресурсів на підставі укладення цивільно-правових договорів.

Колегія суддів також не бере до уваги як доказ неправомірності дій позивача та підтвердження фіктивності його господарської діяльності постанову Сихівського районного суду м.Львова від 29 грудня 2011 року про закриття з нереабілітуючих підстав кримінальної справи №1-104/11 про обвинувачення засновників ПП «Універсалбуд», ТОВ «Екопласт-Львів», ТОВ «Віктор Ко» з наступних підстав.

У договірних зобов'язаннях між ПП «Вольта» та ПП «Універсалбуд», ТОВ «Екопласт-Львів», ТОВ «Віктор Ко» не встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, наявності протиправного умислу на укладення правочинів (виписування податкових накладних), з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, а отже віднесення їх до категорії нікчемних та таких, що не спрямовані на настання реальних наслідків.

Відповідно до ч.1 ст.208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, через що у кожній справі суд повинен встановлювати наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Однак для прийняття рішення про визнання угоди недійсною необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Таким чином для визнання зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов: вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування; такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору; мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування. Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, необхідно встановити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Як вбачається з обставин справи, при ухвалені постанови не встановлено зазначених умов, а апелянтом не доведено, що на момент здійснення правочинів та його виконання позивач мав намір на укладення правочину всупереч інтересам держави або суспільства.

Необхідно також врахувати, що у даній справі податковий орган не представив належних доказів обізнаності позивача щодо діяльності контрагентів ПП «Універсалбуд», ТОВ «Екопласт-Львів», ТОВ «Віктор Ко», зокрема щодо створення таких з протиправною метою і несплати ним податків, наявності зговору на викрадення коштів державного бюджету шляхом безпідставного формування податкового кредиту та валових витрат тощо.

Ч.4 ст.72 КАС України встановлено, що вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою, тому за відсутності доведених обставин щодо вчинення посадовими особами ПП «Універсалбуд», ТОВ «Екопласт-Львів», ТОВ «Віктор Ко» протиправної діяльності щодо надання недостовірних документів ПП "Вольта" вказана постанова суду не може бути доказом неправомірного формування позивачем податкового кредиту за господарською операцією з ПП «Універсалбуд», ТОВ «Екопласт-Львів», ТОВ «Віктор Ко».

Таким чином, ДПІ у Залізничному районі м.Львова не надала жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про порушення його контрагентами вимог податкового законодавства та невідображення в податковому обліку операцій з поставки товару позивачеві, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

Колегія суддів звертає увагу на те, що чинним законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції. Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Чинне законодавство не містить норм щодо солідарної відповідальності платників податків.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування, достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку в галузі оподаткування.

Така позиція висловлена, зокрема, в Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року в справі № 21-47а10, який зазначив, що "чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг) на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту". Таким чином, порушення податкової дисципліни контрагентом не є підставою для відмови у праві на податковий кредит.

Така правова позиція суду узгоджується також з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії"" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із ст.9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини.

Зокрема, у рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні." Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податкові повідомлення-рішення № 0010621520 від 05 червня 2013 року та № 0018051520 від 31 липня 2013 року прийняті неправомірно.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів прийшла до переконання про те, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст.200 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2014 року у справі № 813/6806/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий О.І. Мікула

Судді В.Я. Качмар

М.П. Кушнерик

Повний текст ухвали виготовлено 05 травня 2015 року.