Постанова № 43963742, 23.04.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/2246/15 Головуючий у 1-й інстанції: Амельохін В.В.

Суддя-доповідач: Троян Н.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Бужак Н.П., Костюк Л.О.,

за участю секретаря - Костюченка М.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Державної виконавчої служби України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної виконавчої служби України про визнання протиправною бездіяльності та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И Л А:

13 лютого 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Державної виконавчої служби України, яка полягає у несвоєчасному (з порушенням строку) винесенні постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження та надсилання вказаної постанови заявнику;

- визнання протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Канцедала О.О. від 04.02.2015 №ВП 46357222 про відмову у прийнятті до провадження виконавчого документа № 826/15917/14 від 28.01.2015 та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.01.2015 у справі №826/15917/14;

- зобов'язати Державну виконавчу службу України вжити передбачених Законом України «Про виконавче провадження» та Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» заходів примусового виконання рішень з метою неупередженого, своєчасного і в повному обсязі примусового виконання виконавчого листа №826/15917/14 від 28.01.2015, а саме відкрити виконавче провадження за виконавчим листом №826/15917/14 від 28.01.2015 та примусово виконати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.01.2015 у справі №826/15917/14.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2015 року, адміністративний позов задоволено в повному обсязі.

Відповідач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню в окремій частині, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи та встановлено колегією суддів, Окружним адміністративним судом міста Києва у справі 826/15917/14 за позовом ОСОБА_2 до прокуратури Київської області про визнання протиправним та скасування наказу, видано виконавчий лист, яким допущено до негайно виконання постанову суду від 28.01.2015 в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді старшого прокурора відділу представництва інтересів громадян і держави в судах управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді прокуратури Київської області з 29.09.2014 та присудження виплати їй заробітної плати в межах суми стягнення за один місяць.

Однак, 04 лютого 2015 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України прийнято постанову ВП № 46357222 про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийняття до провадження виконавчого документа) з виконання виконавчого листа виданого Окружним адміністративним судом міста Києва від 29.01.2015 по справі №826/15917/14.

Вважаючи порушенням своїх прав збоку Державної виконавчої служби України та з метою їх відновлення ОСОБА_2 звернулась за захистом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем неправомірно прийнято постанову від 04.02.2015 №ВП 46357222 про відмову у відкритті виконавчого провадження.

Окрім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що для належного способу захисту порушеного права позивача, є можливим зобов'язати Державну виконавчу службу України вжити передбачених Законом України «Про виконавче провадження» та Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» заходів примусового виконання рішень з метою неупередженого, своєчасного і в повному обсязі примусового виконання виконавчого листа №826/15917/14 від 28.01.2015, а саме відкрити виконавче провадження за виконавчим листом №826/15917/14 від 28.01.2015 та примусово виконати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.01.2015 у справі №826/15917/14.

Проте, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції в частинні зобов'язання відповідача вчинити певні дії, з огляду на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Закону України від 21.04.1999 № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (Закон № 606-ХІV) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною другою статті 2 Закону № 606-ХІV встановлено, що примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».

Згідно частини третьої та четвертої ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження» негайному виконанню підлягають рішення:

1) про стягнення аліментів, заробітної плати в межах платежів, вирахуваних за один місяць, а також про стягнення усієї суми боргу за такими виплатами, якщо рішенням передбачено її негайне стягнення;

2) про поновлення на роботі чи на попередній посаді незаконно звільненого або переведеного працівника;

3) в інших випадках, якщо негайне виконання передбачено законом і про це зазначено у виконавчому документі.

У разі якщо рішення підлягає негайному виконанню, державний виконавець відкриває виконавче провадження не пізніше наступного робочого дня після надходження документів, зазначених у ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження», і невідкладно розпочинає його примусове виконання.

Відповідно до частини другої ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» про відмову у відкритті виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову протягом трьох робочих днів, а за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - не пізніше наступного робочого дня з дня надходження виконавчого документа і не пізніше наступного дня надсилає її заявникові разом з виконавчим документом.

З урахуванням наведеної норми, слід зауважити те, що датою надходження є дата її реєстрації виконавчим органом.

Як, вбачається з матеріалів справи, подана ОСОБА_2 до Державної виконавчої служби заява зареєстрована у Державній виконавчій службі 31.01.2015 за № С-1157, про що свідчить штам вхідної кореспонденції.

Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апелянта про своєчасне (без порушення строку) винесення постанови про відмову у відкритті є безпідставним, оскільки Законом України «Про виконавче провадження» передбачено, що при відмові у відкритті виконавчого провадження, державним виконавцем виноситься постанова не пізніше наступного робочого дня, з дня надходження виконавчого документа.

Водночас, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання відповідача на положення ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження», адже дана норма регулює порядок відкриття виконавчого провадження.

Щодо визнання протиправною та скасування постанови про відмову в прийнятті до провадження виконавчого документу та відмови у відкритті виконавчого провадження, слід зазначити наступне.

Відповідно частини першої ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України, за кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, чи прокурора, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, видається один виконавчий лист. Якщо судове рішення ухвалено на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, суд має право видати кілька виконавчих листів, точно зазначивши, яку частину судового рішення треба виконати за кожним виконавчим листом.

Відповідно до частини першої ст. 259 Кодексу адміністративного судочинства України, виконавчий лист має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно до статті 17 Закону України «Про виконавче провадження». примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Так, відповідно до частини першої ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо;

4) резолютивна частина рішення;

5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням;

6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Відповідно до частини другої ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», у разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.

Як свідчать матеріали справи, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.01.2015 по справі 826/15917/14, на підставі якого виданий виконавчий лист № 826/15917/14 від 28.01.2015, позов єдиного позивача ОСОБА_2 задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано наказ від 29.09.2014 та зобов'язано єдиного відповідача здійснити дії щодо поновлення позивача на посаді і стягнення на її користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу.

Відтак, Кодекс адміністративного судочинства України не передбачає видання кількох виконавчих листів, на постанову ухвалену на користь одного позивача та проти одного відповідача.

Що стосується позовних вимог про зобов'язання Державну виконавчу службу України вжити передбачених Законом України «Про виконавче провадження» та Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» заходів примусового виконання рішень з метою неупередженого, своєчасного і в повному обсязі примусового виконання виконавчого листа №826/15917/14 від 28.01.2015, а саме відкрити виконавче провадження за виконавчим листом №826/15917/14 від 28.01.2015, то судом першої інстанції не зазначено про наступне.

У відповідності до пункту 2 частини четвертої статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.

Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року (надалі -також «Рекомендація R (80) 2») визначено, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду -тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин (Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів).

Перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, суд адміністративної юрисдикції, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності зобов'язання Державної виконавчої служби України вжити передбачених Законом України «Про виконавче провадження» та Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» заходів примусового виконання рішень з метою неупередженого, своєчасного і в повному обсязі примусового виконання виконавчого листа, переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Відтак, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

З урахуванням викладеного, після детального з'ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що оскільки державним виконавцем при прийнятті виконавчого документа до свого провадження допущено бездіяльність, яка виразилась у несвоєчасному прийнятті постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження та її надіслання стягувачу, а також враховуючи що висновки викладені в оскаржуваній постанові суперечать положенням КАС України, виникають правові підстави для скасування зазначеної постанови.

Разом з тим, судова колегія не вбачає правових підстав для зобов'язання відповідача вчинити певні дії, адже це порушуватиме дискреційні повноваження останнього.

Згідно частини першої ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Оскільки, судом першої інстанції порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, в зв'язку з цим виникає необхідність у частковому задоволені апеляційної скарги та відповідно у скасуванні постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2015 року в окремій її частині.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 196, 199, 204, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної виконавчої служби України - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2015 року, в частині задоволення позовних вимог щодо зобов'язання Державної виконавчої служби України вжити передбачених Законом України «Про виконавче провадження» та Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» заходів примусового виконання рішень з метою неупередженого, своєчасного і в повному обсязі примусового виконання виконавчого листа №826/15917/14 від 28.01.2015, а саме відкрити виконавче провадження за виконавчим листом №826/15917/14 від 28.01.2015 - скасувати, в цій частині ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні даних вимог.

В решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2015 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя: Н.М. Троян

Судді: Н.П. Бужак,

Л.О. Костюк

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Твердохліб В.А.

Бужак Н.П.