Постанова № 43963638, 30.04.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2015 рокусправа № 804/8413/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Чередниченко В.Є.,

суддів: Панченко О.М., Коршуна А.О.,

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою приватного підприємства «ЛІДЕР-ФАСАД» на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 липня 2014 року у справі № 804/8413/14 за позовом приватного підприємства «ЛІДЕР-ФАСАД» до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного Управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «ЛІДЕР-ФАСАД» (далі - ПП «ЛІДЕР-ФАСАД») 13 червня 2014 року звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного Управління Міндоходів у Дніпропетровській області, згідно з яким просить визнати противоправним та скасувати прийняті відповідачем податкові повідомлення - рішення від 10 вересня 2013 року №0000242203 та №0000232203.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказані податкові повідомлення-рішення повинні бути скасовані, оскільки висновки відповідача, викладені у акті №250/223/33972398 від 16 серпня 2013 року (далі - акт перевірки) на підставі якого їх було прийнято є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 липня 2014 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постанова суду мотивована тим, що позивач у ході судового розгляду справи не надав відповідних доказів на підтвердження реальності (фактичного) здійснення господарських операцій, що підтверджує обґрунтованість висновків податкової інспекції, викладені в акті перевірки.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції позивач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

В апеляційній скарзі посилається на реальність господарських операцій між ним та його контрагентами, що підтверджується первинними документами, а також на рішення адміністративних судів, які набрали законної сили, щодо визнання протиправними перевірок ТОВ «РИВИС» та ТОВ ВК «Віконні системи».

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість ПП «ЛІДЕР-ФАСАД» під час здійснення взаємовідносин з ТОВ «ВК Віконні системи» за період травень, червень, липень 2012 року, ТОВ «Матадор» за період вересень 2012 року, ТОВ «Ривс» за період квітень, травень, вересень 2012 року їх реальності та повноти відображення в обліку.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт №250/223/23972398 від 16 серпня 2013 року в якому зроблено висновок про:

- не реальність здійснення господарських відносин з ПП «ЛІДЕР-ФАСАД», а саме встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення ПП «ЛІДЕР-ФАСАД» операцій по ланцюгу з постачальниками: ТОВ ВК «Віконні системи», ТОВ «Матадор», ТОВ «Ривс» за період квітень, травень, червень, липень, вересень 2012 року;

- порушення п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 34 236,59 грн., в тому числі по періодам: у квітні 2012 року на суму 912,71 грн., у травні 2012 року на суму 7 624,95 грн., у червні 2012 року на суму 9 821,13 грн., у липні 2012 року на суму 12 657,67 грн., у вересні 2012 року на суму 3 220,13 грн. (т.1 а.с.15-25).

Згідно з вказаним актом відповідач дійшов висновку про те, що позивач здійснював господарські операції з використанням підприємств з ознаками фіктивності, а отже його діяльність була спрямована на отримання податкової вигоди, що виразилась в декларуванні незаконно сформованого податкового кредиту та валових витрат.

Позиція податкового органу про безтоварність господарських операцій позивача ґрунтується на висновках актів зустрічної звірки:

- ТОВ ВК «Віконні системи» №7212/224/33972398 від 21 грудня 2012 року;

- ТОВ «Матадор» №7200/224/31820299 від 21 грудня 2012 року;

- ТОВ «Ривс» №7211/224/34914473 від 21 грудня 2012 року.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0000232203 від 10 вересня 2013 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 18776,00 (т.2 а.с.34);

- №0000242203 від 10 вересня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 17865,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 4466,25 грн. (а.с.35).

Правомірність та обґрунтованість вказаних рішень відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач у ході судового розгляду справи не надав відповідних доказів на підтвердження реальності (фактичного) здійснення господарських операцій, що підтверджує обґрунтованість висновків податкової інспекції, викладені в акті перевірки.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового періоду), визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів/послуг, до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів/послуг, факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи свідчать про те, що позивач у межах своєї господарської діяльності уклав з:

- ТОВ «Ривс» договір поставки будматеріалів № 0409-02 від 09 квітня 2012 року (т.1 а.с.27);

- ТОВ ВК «Віконні системи» договір субпідряду на бетонування підлог у виробничих приміщеннях №05/1612 від 16 травня 2012 року та додаткову угоду до нього (т.1 а.с. а.с.189-192, 215);

- ТОВ «Матадор» договір поставки еластобетона А № 26/09 від 26 вересня 2012 року (т.1 а.с.237-238).

При цьому, з врахуванням положень п.п. 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» реальність вчинення зазначених господарських операцій підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, які підтверджують обставини поставки товару та надання послуг.

Щодо правовідносин з ТОВ «Ривс» - це видаткові накладні (т.1 а.с.28,31,47,49,56,59,63,66,121, 133,149,163), подорожні листи (т.1 а.с.29,32,55,58,61,65,68,123,135,151,165).

Щодо правовідносин з ТОВ ВК «Віконні системи» - це технічне завдання (т.1 а.с.193,216), кошторис затрат (т.1 а.с.194,217), акт виконаних робіт (т.1 а.с.195,218,209,227,233).

Щодо правовідносин з ТОВ «ЛІДЕР-ФАСАД» - це специфікації до договору (т.1 а.с.239), видаткові накладні (т.1 а.с.240), подорожні листи (т.1 а.с.241).

ТОВ «Ривс» виписано позивачу податкові накладні за квітень, травень, липень, вересень 2012 року, які відповідають вимогам ст.201 Податкового кодексу України (т.1 а.с.30,46,50,57,60, 64,67,122, 134, 150,164).

ТОВ ВК «Віконні системи»» виписано позивачу податкові накладні за травень, червень, липень 2012 року, які відповідають вимогам ст. 201 Податкового кодексу України (т.1 а.с.196,210,219,228,234).

ТОВ «ЛІДЕР-ФАСАД» виписано позивачу податкові накладні за вересень 2012 року, які відповідають вимогам ст.201 Податкового кодексу України (т.1 а.с.242).

Обставини використання придбаного в господарській діяльності позивача підтверджуються договорами (т.1 а.с.33-37,39-43,69-99,107-110,124-127,136-140,166-169,197-200,243-247), специфікацією (т.1 а.с.100), додатковими угодами (т.1 а.с.101-102,250-251) схемами затрат (т.1 а.с.37,44), актами виконаних робіт (т1 а.с.38,45,62,103,105,114-117,129-132,153-157,171-174), актом списання (т.1 а.с.48), видатковою накладною (т.1 а.с.52), довідкою вартості виконаних будівельних робіт (т.1 а.с.104,106,113, 128,143-148,152,170,203-208,211-213,220-221,229, т.2 а.с.24), протоколами узгодження договірної ціни (а.с.111, 201,252-253, т.2 а.с.2-3, т.2 а.с.11-12), правилами трудового розпорядку (т.1 а.с.112,202), дефектними актами (т. а.с.141,248), технічними завданнями (т.1 а.с.142,49), актами прийомки виконаних робіт (т.1 а.с.222-226,229-232,т.2 а.с.25-29), локальним кошторисом (т.2 а.с.4-7,13-16).

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ ВК «Віконні системи», ТОВ «Матадор», ТОВ «Ривс», за наслідками яких сформовано спірний податковий кредит, оскільки встановлені обставини справи свідчать про придбання товару, робіт/послуг, транспортування товару від продавця до покупця, оприбуткування товару покупцем, використання у власній господарській діяльності.

Взагалі в акті перевірки відсутність реальності вчинення господарської діяльності пов'язується податковим органом з обставинами діяльності контрагентів, що є неприпустимим як за законодавством України так і міжнародними нормами.

Зокрема, ст. 61 Конституції України закріплює принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.

Крім того, рішеннями Європейського Суду від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» та від 22.01.2009 «Булвес» АД проти Болгарії, які згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, вказано на те, що коли Держави-члени Конвенції володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань… Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Отже, виходячи з наведеного, порушення вчинені контрагентом, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів.

Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими посилання відповідача в акті перевірки на акти перевірок контрагентів позивача, оскільки:

- постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 березня 2013 року по справі №804/1261/13-а, яку ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2013 року залишено без змін, визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Бабушкінському районні м. Дніпропетровська, які полягають у проведенні перевірки ТОВ ВК «Віконні системи», в результаті яких було складено акт №7212/224/33972398 від 21 грудня 2012 року;

- постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 березня 2013 року по справі № 804/1873/13-а, яку ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2013 року залишено без змін, визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Ривс», за результатами якої був складений акт від 21 грудня 2012 року №7211/224/34914473.

Відповідно до частини 2 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Крім того, висновки суду першої інстанції щодо нереальності господарської операції між позивачем та контрагентами, які мотивовані відсутністю таких документів, як окремі списки на отримання дозволів допуску є безпідставними, оскільки зазначені документи в розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не є первинними документами, тому їх відсутність не може свідчити про нереальність господарської операції.

Також є необґрунтованим висновок суду першої інстанції, про технічну неможливість власного транспорту позивача, а саме автомобіля ЗАЗ Таврія пікап 110557 державний номер АЕ 9832 АМ здійснити перевезення вантажу масою 300 кг., оскільки в матеріалах справі відсутні докази що підтверджують це.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України якими визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів, робіт/послуг, до складу податкового кредиту підприємства.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову. Між тим відповідач зазначеного обов'язку не виконав.

При цьому, в порушення положень вказаної норми суд першої інстанції дійшов невірного висновку про наявність обов'язку у позивача доводити правомірність своїх вимог та вирішив спір виходячи з цієї невірної позиції.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку про ухвалення судом першої інстанції рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування постанови суду та прийняття нової постанови про задоволення позову повністю.

На підставі викладеного, керуючись пунктом 3 частини 1 статті 198, пунктом 4 частини 1 статті 202, статтею 207 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу приватного підприємства «ЛІДЕР-ФАСАД» - задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 липня 2014 року у справі № 804/8413/14 - скасувати та прийняти нову постанову якою позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного Управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 10 вересня 2013 року №0000242203 та №0000232203.

Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «ЛІДЕР-ФАСАД» судовий збір у розмірі 1096 (одна тисяча дев'яносто шість) грн. 20 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлений 5 травня 2015 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко