Рішення № 43961917, 27.04.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.04.15р. Справа № 904/2921/15

За позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Дніпропетровськ

до публічного акціонерного товариства Завод "ПАВЛОГРАДХІММАШ", м.Дніпропетровськ

про стягнення заборгованості

Суддя Петренко І.В.

Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.

Представники:

від позивача: представники ОСОБА_2, ОСОБА_3 - довіреність № б/н від 24.04.15р.;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, м.Дніпропетровськ (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до публічного акціонерного товариства завод "Павлоградхіммаш", м.Павлоград, Дніпропетровська область (далі по тексту - відповідач) про стягнення 18197,26грн. заборгованості зі сплати орендної плати з урахуванням індексу інфляції; 144,74грн. річних; 1775,98грн. пені.

Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.

За результатами розгляду позовної заяви за вих. № б/н від 24.03.2015р. ухвалою суду від 06.04.2015р. порушено провадження по справі та призначено слухання на 27.04.2015р.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Позивач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 15.04.2015р. з відміткою представника позивача про отримання ухвали суду 10.04.2015р. та явкою представника в судове засідання.

Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 10.04.2015р. з відміткою представника відповідача про отримання ухвали суду 09.04.2015р.

27.04.2015р. повноважні представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримують та наполягають на їх задоволенні в повному обсязі, просять суд розглянути справу без участі повноважного представника відповідача, про що подали відповідну заяву, крім того, подали клопотання про долучення до матеріалів справи документів, в тому числі доказів повідомлення відповідача про розгляд справи.

Повноважний представник відповідача в судове засідання не з'явився, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, відзив на позов не надав, витребуванні судом документи не представив.

Абзацом 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. за №18 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

На думку суду неявка у судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами.

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 27.04.2015р. в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи, подані документи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

01.10.2014р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) та публічним акціонерним товариством завод "Павлоградхіммаш" (далі по тексту - відповідач) укладено договір №14-04-0245 оренди нерухомого майна (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1 умов якого орендодавець передає у тимчасове користування за плату на визначений даним договором строк, а орендар приймає по акту приймання-передачі квартиру АДРЕСА_1.

Пунктом 1.3 договору визначено, що приміщення вважається переданим в оренду з моменту підписання акту приймання-передачі приміщення (далі по тексту - акт приймання-передачі). Сторони зобов'язуються підписати акт приймання-передачі 01.10.2014р. Після підписання акту приймання-передачі до орендаря переходять передбачені даним договором права користування приміщенням.

Пунктом 1.4 договору визначено, що передача приміщення в оренду не тягне за собою виникнення у орендаря права власності на приміщення. Після передачі приміщення в оренду власником приміщення залишається орендодавець, який володіє приміщенням на підставі договору купівлі-продажу від 08.01.1998р. і договору дарування від 12.05.2010р. (Додаток №1).

Пунктом 2.1 договору визначено, що орендна плата за користування приміщенням складає:

- в холодні пори року (з 01 жовтня по 31 березня включно) - 5137,00грн. на місяць (підпункт 2.1.1 договору);

- в теплі пори року (з 01 квітня по 30 вересня) - 4282,00грн. на місяць (підпункт 2.1.2 договору).

В пункті 2.2 договору сторони дійшли згоди, що протягом перших двох місяців оренди (жовтень-листопад 2014р.) діє пільгова орендна ставка, яка складає 1,00грн. на місяць.

Починаючи з 01.12.2014р. дія пільгової орендної ставки припиняється і орендна плата нараховується та оплачується у розмірах, вказаних в пункті 2.1 даного договору.

Пунктом 2.3 договору визначено, що орендна плата вказана в пункті 2.1 даного договору, включає в себе компенсацію витрат орендодавця на оплату наданих орендарю комунальних послуг, які (витрати) складають:

- витрати на оплату послуг по електропостачанню - 47,00грн. на місяць (при умові, що місячний об'єм споживання електроенергії не перевищує 150кВт*годину);

- витрати на оплату послуг по газопостачанню - 33,00грн. на місяць;

- витрати на оплату послуг по водопостачанню та водовідведенню - 97,00грн. на місяць;

- витрати на оплату послуг по вивезенню сміття - 10,00грн. на місяць;

- витрати на оплату послуг по опаленню - 855,00грн. на місяць (в період з 01 квітня по 30 вересня включно).

Вартість послуг телефонного зв'язку та доступу до мережі Internet в орендну плату не включені.

Пунктом 2.4 договору визначено, що орендна плата нараховується орендодавцем, починаючи з дня підписання сторонами акту приймання-передачі, та вказується у рахунках на оплату, наданих орендодавцем.

Пунктом 2.5.1 договору визначено, що не пізніше 27.10.2014р. здійснюється перший авансовий платіж у розмірі 4284,00грн.

Частина даного авансового платежу у розмірі 2,00грн. зараховується в рахунок орендної плати за період з моменту початку оренди до 30.11.2014р. включно.

Залишкова частина авансового платежу у розмірі 4282,00грн. зараховується в рахунок орендної плати за період часу, перед датою закінчення строку оренди, при цьому в розрахунок приймається ставка орендної плати, яка буде діяти в даний період часу.

Пунктом 2.5.2 договору визначено, що наступні платежі за оренду здійснюються орендарем авансовими платежами щомісячно не пізніше 29 числа календарного місяця, наступного за розрахунковим.

Підпунктом 3.4.11 пункту 3.4 договору визначено, що орендар зобов'язаний своєчасно сплачувати орендну плату, передбачену даним договором.

Підпунктом 3.4.15 пункту 3.4 договору визначено, що орендар зобов'язаний по закінченню строку дії даного договору, а також у випадку його дострокового розірвання на підставах, передбачених договором, повернути приміщення орендодавцю по акту приймання-передачі не пізніше дня закінчення строку оренди.

Пунктом 4.2 договору визначено, що за даним договором орендар несе наступну відповідальність, зокрема:

- у випадку порушення строків сплати орендних платежів - пеня за кожен день прострочки виконання грошових зобов'язань у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу.

Даний договір діє з моменту підписання по 30.09.2015р. включно (пункт 8.1 договору).

01.10.2014р. між позивачем та відповідачем підписано акт приймання-передачі приміщення.

В порушення умов укладеного між сторонами договору відповідач, станом на 31.12.2014р., жодних платежів не здійснив.

З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензією за вих.№б/н від 30 грудня 2014року, яку відповідач отримав 09 січня 2015року, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення, однак залишив без відповіді та задоволення.

Враховуючи викладені обставини позивач направив на адресу відповідача повідомлення про дострокове розірвання договору за вих.№б/н від 24.04.2015р., яке відповідач отримав 24 лютого 2015року, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення.

У відповідь позивач отримав від відповідача лист за вих.№227 від 12.03.2015р. в якому відповідач відмовляється виконати законні вимоги позивача.

Позивач стверджує, що договір укладений між сторонами розірвано з 07.03.2015р.

Обов'язок відповідача щодо сплати орендної плати не виконано в повному обсязі. Сума основного боргу відповідача зі сплати орендної плати станом на 24.03.2015р. складає 16407,25грн., з яких:

- 1,00грн. - орендна плата за жовтень 2014 року;

- 1,00грн. - орендна плата за листопад 2014 року;

- 5137,00грн. - орендна плата за грудень 2014 року;

- 5137,00грн. - орендна плата за січень 2015 року;

- 5137,00грн. - орендна плата за лютий 2015 року;

- 994,25грн. - орендна плата за період з 01.03.2015р. по 06.03.2015р.

В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Крім того, відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

У відповідності до ст. ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Дослідивши матеріали справи, оригінали документів наданих позивачем на вимогу суду в судове засідання та заслухавши повноважного представника позивача в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості зі сплати орендної плати у розмірі 16407,25грн., слід визнати обґрунтованими, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що підлягають задоволенню.

Факт отримання відповідачем приміщення у користування підтверджується актом приймання-передачі від 01.10.2014р., який підписано представниками сторін та скріплені печатками позивача та відповідача.

Зобов'язання відповідача, щодо оплати за користування приміщенням передбачено умовами договору та нормами законодавства.

З огляду на положення договору, строк сплати за користування приміщенням в спірний період є таким, що настав.

Доказів сплати орендної плати в сумі 16407,25грн. відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами не спростував.

Доказів повернення приміщення суду не надано.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного

Відповідно до п. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 761 Цивільного кодексу України визначено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Статтею 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.

Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.

Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася.

Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Статтею 763 Цивільного кодексу України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Статтею 782 Цивільного кодексу України визначено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Статтею 795 Цивільного кодексу України визначено, що передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 5.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. за № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" з урахуванням положень статей 653, 795 ЦК України та умов договору, якщо останніми передбачено, що після закінчення або дострокового розірвання договору оренди нарахування орендної плати за фактичне користування майном припиняється з моменту підписання акта приймання-передачі приміщень орендодавцеві, нарахування орендної плати за відповідний період є правомірним.

Господарський суд зазначає, що пунктом 3.4.15 договору визначено обов'язок орендаря по закінченню строку дії даного договору, а також у випадку його дострокового розірвання на підставах, передбачених договором, повернути приміщення орендодавцю по акту приймання-передачі не пізніше дня закінчення строку оренди.

Позовні вимоги, пов'язані з прийняттям майна з оренди (за наслідками припинення відповідного договору оренди), узгоджуються з приписом пункту 5 частини другої статті 16 ЦК України, яким передбачений такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як примусове виконання обов'язку в натурі.

Отже, орендар на підтвердження виконання зобов'язання за договором оренди (найму) вправі в судовому порядку вимагати прийняття від нього орендодавцем майна, яке було предметом договору, та документального оформлення такого прийняття згідно з частиною першою статті 545, частиною другою статті 795 ЦК України.

З огляду на положення пункту 5.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. за № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" господарський суд констатує, що відповідач не виконав обов'язку з передачі позивачу спірного майна.

Відмова наймодавця від договору найму, можливість якої передбачена частиною першою статті 782 ЦК України, є правом, а не обов'язком наймодавця, яке може бути реалізоване в позасудовому порядку.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України, передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 4.2 договору визначено, що за даним договором орендар несе наступну відповідальність, зокрема:

- у випадку порушення строків сплати орендних платежів - пеня за кожен день прострочки виконання грошових зобов'язань у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу.

Позивач нарахував відповідачу до сплати пеню за загальний період з 28.10.2014р. по 24.03.2015р. (за кожним порушенням сплати оренди окремо) на суму 144,74грн.

Господарський суд перевірив розрахунок пені здійснений позивачем та визнав його вірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував відповідачу до сплати три відсотки річних за загальний період з 28.10.2014р. по 24.03.2015р. (за кожним порушенням сплати оренди окремо) у розмірі 144,74грн. та інфляційні втрати у розмірі 1790,01грн. (18197,26грн. - 16407,25грн.).

Господарський суд перевірив розрахунки трьох відсотків річних та інфляційних втрат здійснений позивачем та визнав їх вірними, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір при задоволенні позову покладається на відповідача.

З урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1827,00грн.

До уваги. Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст. ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст.ст. 509, 525, 526, 530, 536, 549, 610, 612, 625, 629, 759, 761, 762, 763, 782, 795 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 199, 231, 232, Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з публічного акціонерного товариства завод "Павлоградхіммаш" (51400, Дніпропетровська область, м.Павлоград, вул.Харківська, 15; ідентифікаційний код 00217417) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; індивідуальний ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 18197,26грн. (вісімнадцять тисяч сто дев'яносто сім грн. 26 коп.) заборгованості зі сплати орендної плати з урахуванням індексу інфляції; 144,74грн. (сто сорок чотири грн. 74 коп.) річні; 1775,98грн. (одна тисяча сімсот сімдесят п'ять грн. 98 коп.) пеня; 1827,00грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім грн. 00 коп.) судового збору, видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

05.05.2015 року

Суддя І.В. Петренко