Постанова № 43961582, 28.11.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28 листопада 2014 року 14 год. 55 хв. № 826/15963/14

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Данилишин В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання його утриматись від вчинення певних дій.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва (також далі - суд) 17 жовтня 2014 року надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Генеральної прокуратури України (далі - відповідач) про визнання протиправними дій відповідача, направлених на звільнення позивача з посади першого заступника прокурора міста Києва, а також зобов'язання відповідача утриматись від вчинення дій, направлених на звільнення позивача з посади першого заступника прокурора міста Києва у порядку, передбаченому Законом України "Про очищення влади" (далі - Закон).

В обґрунтування позову позивач зазначив, що заявлені вимоги підлягають задоволенню, оскільки дія Закону не поширюється на позивача.

Ухвалою суду від 20 жовтня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/15963/14 (також далі - справа), яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

До суду 20 листопада 2014 року через канцелярію від позивача надійшла письмова заява про зміну предмету позову, яка по суті є заявою про уточнення позовних вимог, оскільки позивач виклав прохальну частину позову у наступній редакції: "визнати протиправними дії відповідача, направлені на звільнення позивача з посади першого заступника прокурора міста Києва, та зобов'язати відповідача утриматись від звільнення позивача з посади на підставі ч. 3 ст. 1 Закону на основі критеріїв, визначених п. 7 ч. 1 ст. 3 та п. 3 ч. 2 ст. 3 Закону".

У судові засідання позивач (його представник) та представник відповідача не прибули, хоча про дати, час та місце судового розгляду справи сторони повідомлені своєчасно та належним чином.

До суду 24 листопада 2014 року через канцелярію від позивача надійшло письмове клопотання про розгляд справи за його відсутності, у порядку письмового провадження на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

У судовому засіданні 27 листопада 2014 року судом, відповідно до ч. 1 ст. 137 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), прийнято подану позивачем заяву про уточнення позовних вимог та її долучено до матеріалів справи для врахування під час прийняття у справі судового рішення по суті.

Протягом судового розгляду справи відповідач будь-яких заперечень проти позову та доказів на їх обґрунтування суду не надав, заява про розгляд справи за відсутності представника відповідача до суду не надійшла.

Враховуючи вище викладені обставини та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у судовому засіданні 27 листопада 2014 року судом, згідно з ч.ч. 4, 6 ст. 128 КАС України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

У період із 25 березня 2008 року по 22 травня 2014 року позивач займав посаду заступника начальника Головного управління - начальника управління представництва інтересів громадян і держави у Верховному суді України та вищих спеціалізованих судах відповідно до наказу Генерального прокурора від 25 березня 2008 року № 486ц, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією трудової книжки позивача

У зв'язку із прийняттям Закону та враховуючи його зміст, позивач, займаючи на час звернення до суду з позовом посаду першого заступника прокурора міста Києва, звернувся до відповідача із письмовим запитом від 15 жовтня 2014 року, у якому просив надати роз'яснення з приводу того, у якій мірі норми Закону розповсюджуються на позивача як на посадову особу.

Листом відповідача від 16 жовтня 2014 року № 11/1-131-ви-14 позивачу надано відповідь на запит, згідно з якою, виходячи з критеріїв, визначених у ст. 3 Закону, на позивача розповсюджується дія п. 7 ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 3, а також п. 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону. Відповідно до порядку, визначеного п. 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону, позивач підлягає звільненню з посади першого заступника прокурора міста Києва.

Суд погоджується з доводами позивача щодо наявності підстав для задоволення позову, виходячи з оцінки наявних у матеріалах справи доказів, а також аналізу наступних норм та обставин.

Так, Закон набрав чинності 16 жовтня 2014 року.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 1, п. 7 ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 3 Закону, очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у ч.ч. 1, 2, 4 та 8 ст. 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені ч. 1 ст. 4 цього Закону.

Заборона, передбачена ч. 3 ст. 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року: керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції.

Заборона, передбачена ч. 3 ст. 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням: керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції.

Відповідно до ч. 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону, впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в ч. 3 ст. 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених ч. 1 ст. 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: 1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів; 2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.

Отже, з вище викладених норм вбачається, що проведення очищення влади, згідно з нормами Закону, стосується, зокрема, керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) відповідача.

Як уже зазначено вище, у період із 25 березня 2008 року по 22 травня 2014 року позивач займав посаду заступника начальника Головного управління - начальника управління представництва інтересів громадян і держави у Верховному суді України та вищих спеціалізованих судах.

Відповідно до зазначених у позові доводів позивача, з якими суд погоджується, у назві вище вказаної посади тільки Головне управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень (далі - Головне управління) є самостійним структурним підрозділом відповідача.

Управління представництва інтересів громадян і держави у Верховному суді України та вищих спеціалізованих судах, у свою чергу, входить до складу Головного управління.

Таким чином, враховуючи вище викладені норми та обставини, суд прийшов до висновку, що посада, яку займав позивач у період із 25 березня 2008 року по 22 травня 2014 року, не міститься у переліку посад, на які розповсюджується дія ст. 3 Закону, як про це зазначено у відповіді відповідача.

Крім того, нормами Конституції України, яка є Основним Законом України, та Закону України "Про прокуратуру" не передбачено існування у складі відповідача самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України.

Регламентом відповідача, затвердженим наказом Генерального прокурора України від 12 квітня 2012 року № 35, передбачено функціонування тільки самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України.

Зокрема, згідно з п. 2.1 розділу 2 Регламенту відповідача, самостійний структурний підрозділ Генеральної прокуратури - це Головне управління, управління, відділ, що відповідно до затвердженої структури Генеральної прокуратури України не входять до складу інших підрозділів і підпорядковуються безпосередньо заступнику Генерального прокурора України або Генеральному прокурору України.

Нормами Закону, у свою чергу, передбачено накладення санкцій на керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України, існування та функціонування якого, як уже зазначено вище, не передбачено на рівні чинного законодавства України.

Крім того, у разі застосування до позивача норм Закону матиме місце порушення принципу юридичної визначеності законодавства. Такий принцип вимагає, щоб правові акти заздалегідь оприлюднювалися, діяли на майбутнє, були ясними, простими, точними, чіткими і несуперечливими.

Із практики Європейського суду з прав людини випливає, що критерієм доступності закону є усвідомлення особою того, які саме дії або бездіяльність карає або дозволяє норма, тобто її суб'єктивна оцінка закону. Важливим завданням держави є гарантування реалізації правових приписів за допомогою необхідних процесуальних механізмів, унеможливлення свавілля з боку державних органів при застосуванні права.

У рішенні Європейського суду з прав людини (п'ята секція) від 18 грудня 2008 року у справі "Новік проти України" (заява № 48068/06) зазначено, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога "якості закону" у розумінні п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до ст. 46 Конвенції.

Крім того, зі змісту Закону вбачається розмежування законодавцем кола посадових осіб, на яких розповсюджується заборона, передбачена ч. 3 ст. 1 Закону, у залежності від їх функціональних обов'язків та повноважень.

Зокрема, під критерії проведення очищення влади (люстрації) підпадають особи, які обіймали посади заступника Міністра внутрішніх справ України, проте законодавцем у список не внесено осіб, які обіймали посаду першого заступника.

Разом з тим, до кола осіб, які відповідають цим критеріям, включені особи, які обіймали посаду першого заступника та заступника голови Адміністрації Президента, керівника державного управління справами, керівника Секретаріату Кабінету Міністрів України, Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики.

Крім того, норми ч. 3 ст. 1 Закону розповсюджуються на перших заступників та заступників голів обласних державних адміністрацій, однак, не розповсюджуються на перших заступників та заступників голів районних державних адміністрацій.

Зважаючи на вище викладені норми та обставини, при вирішенні питання щодо розповсюдження, зокрема, на позивача норм ч. 3 ст. 1, п. 7 ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 3 Закону, за переконанням суду, необхідним є дослідження повноважень та функціональних обов'язків, які визначені Положеннями про Головне управління, затвердженими наказами Генерального прокурора України, які діяли у період перебування позивача на посаді заступника начальника Головного управління - начальника управління представництва інтересів громадян і держави у Верховному суді України та вищих спеціалізованих судах.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 14 Закону України "Про прокуратуру", Генеральну прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який має першого заступника та заступників, а також заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора.

Структуру Генеральної прокуратури України та Положення про її структурні підрозділи затверджує Генеральний прокурор України.

Наказом Генерального прокурора України від 28 лютого 2013 року № 31 затверджено Положення про Головне управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень (далі - Положення), відповідно до п. 1.1 розділу 1, п. 2.1 розділу 2, п. 5.4 розділу 5 якого, Головне управління є самостійним структурним підрозділом, підпорядкованим заступнику Генерального прокурора України згідно з розподілом обов'язків між керівниками Генеральної прокуратури України.

До складу Головного управління входять:

- управління представництва інтересів громадян і держави у Верховному Суді України та вищих спеціалізованих судах у складі: відділу участі прокурорів в адміністративному судочинстві; відділу участі прокурів у цивільного судочинстві; відділу участі прокурорів у господарському судочинстві;

- управління організації представництва у складі: відділу представництва громадян та держави у суді; відділу представництва органів прокуратури у суді; відділу представництва при виконанні судових рішень;

- відділ захисту інтересів громадян і держави у сфері земельних відносин;

- організаційно-методичний відділ.

Заступник начальника Головного управління - начальник управління представництва інтересів громадян держави у Верховному Суді України та вищих спеціалізованих судах:

- здійснює загальне керівництво та контроль за організацією роботи структурних підрозділів управління представництва інтересів громадян і держави у Верховному Суді України та вищих спеціалізованих судах;

- вносить пропозиції до плану роботи Генеральної прокуратури України;

- погоджує розподіл функціональних обов'язків та здійснює контроль за організацією роботи підрозділів управління за закріпленими прокуратурами і темами;

- організовує своєчасне та якісне виконання управлінням заходів, передбачених планами роботи, рішеннями колегії Генеральної прокуратури України та нарадами у керівництва Генеральної прокуратури України та Головного управління;

- організовує участь працівників управління в розгляді справ судами;

- забезпечує якісну підготовку підрозділами управління проектів апеляційних, касаційних, скарг, заяв про перегляд судових рішень Верховним Судом України, інших документів прокурорського реагування;

- розглядає документи, що надходять до управління, візує та підписує в межах своєї компетенції службові документи;

- проводить оперативні наради;

- здійснює особистий прийом, організовує розгляд в управлінні звернень громадян, запитів і звернень народних депутатів України, представників органів державної влади і управління, громадських організацій;

- за дорученням керівництва Генеральної прокуратури України, начальника Головного управління організовує перевірки виконання підпорядкованими прокурорами вимог галузевого наказу, проведення за дорученням керівництва інших перевірок з питань здійснення представницької діяльності, надання практичної допомоги. Контролює фактичне усунення виявлених під час виїздів недоліків з питань, віднесених до компетенції управління;

- контролює проведення аналітичної та методичної роботи, стажування працівників підпорядкованих прокуратур;

- контролює підготовку управлінням доповідних записок, інформаційних листків, проектів організаційно-розпорядчих документів, інформації до державних органів тощо;

- організовує підготовку методичних рекомендацій та винесення їх на розгляд науково-методичної ради при Генеральній прокуратурі України;

- організовує підготовку висновків, пропозицій до проектів законодавчих і нормативних актів, постанов Пленумів вищих спеціалізованих судів, забезпечує підготовку матеріалів на засідання Пленумів вищих спеціалізованих судів;

- контролює перевірку своєчасності, повноти і достовірності внесення відомостей про результати прокурорської діяльності до Єдиної системи статистики та аналізу роботи органів прокуратури України у підпорядкованих прокуратурах;

- організовує підготовку матеріалів з питань представницької діяльності для публікації в пресі та розміщення на веб-порталі Генеральної прокуратури України;

- вносить пропозиції начальнику Головного управління з кадрових питань, вживає заходів щодо підвищення кваліфікації працівників управління, готує проекти атестаційних документів на заступника начальника управління, начальників відділів;

- забезпечує дотримання належної трудової та виконавської дисципліни працівниками управління;

- контролює стан діловодства в управлінні;

- виконує інші завдання за дорученням керівництва генеральної прокуратури України, начальника Головного управління.

Тобто, як вбачається з вище викладених норм та обставин, на заступника начальника Головного управління - начальника управління представництва інтересів громадян і держави у Верховному Суді України та вищих спеціалізованих судах не покладено функціональних обов'язків, які б свідчили про безпосередню його участь у керівній роботі самостійного структурного підрозділу Генеральної прокуратури України.

Інші Положення про Головне управління, копії яких наявні у матеріалах справи, які містять незначні зміни, також жодним чином не стосуються керівних функцій начальника управління представництва інтересів громадян і держави у Верховному Суді України та вищих спеціалізованих судах у діяльності Головного управління.

З урахуванням вище викладених норм та обставин суд зазначає наступне.

Згідно з п.п. 5.2, 5.3 розділу 5 Положення, перший заступник начальника Головного управління, зокрема:

- сприяє начальнику Головного управління в забезпеченні належної організації та координації роботи структурних підрозділів Головного управління, взаємодії з іншими структурними підрозділами центрального апарату та підпорядкованими прокурорами;

- візує і подає на підпис начальнику Головного управління документи, виконання яких доручалось йому особисто та з питань, що належать до його компетенції;

- здійснює особистий прийом громадян, розгляд звернень, вирішення яких належить до компетенції декількох підрозділів Головного управління, а також скарг на дії та рішення, прийняті керівниками прокуратур обласного рівня або працівниками Головного управління;

- за дорученням керівництва Генеральної прокуратури України, начальника Головного організовує або безпосередньо перевіряє, надає практичну допомогу підпорядкованим прокуратурам з питань виконання вимог Закону України "Про прокуратуру", галузевого наказу;

- контролює якість і своєчасний розгляд звернень громадян та юридичних осіб, виконання доручень керівництва Генеральної прокуратури України та начальника головного управління в закріпленому підрозділі;

- вносить пропозиції начальнику Головного управління щодо призначення, переміщення, звільнення з посад працівників Головного управління. Порушує питання про заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Головного управління та підпорядкованих прокуратур;

- вживає заходів щодо підвищення ділової кваліфікації працівників Головного управління та підпорядкованих прокуратур.

Заступник начальника Головного управління, зокрема:

- сприяє начальнику Головного управління в забезпеченні належної організації та координації роботи структурних підрозділів Головного управління, взаємодії з іншими структурними підрозділами центрального апарату та підпорядкованими прокурорами;

- візує і подає на підпис начальнику Головного управління документи, виконання яких доручалось йому особисто та з питань, що належать до його компетенції;

- здійснює контроль за дотриманням Інструкції з діловодства в органах прокуратури України працівниками канцелярії Головного управління;

- за дорученням керівництва Генеральної прокуратури України, начальника Головного управління організовує або безпосередньо перевіряє стан виконання вимог Закону України "Про прокуратуру", галузевого наказу підпорядкованими прокуратурами;

- проводить навчання з працівниками Головного управління з питань застосування норм Кримінального процесуального кодексу України;

- вносить пропозиції начальнику Головного управління щодо призначення, переміщення, звільнення з посад працівників Головного управління. Порушує питання про заохочення або притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Головного управління та підпорядкованих прокуратур.

Функціональні обов'язки першого заступника начальника Головного управління та заступника начальника Головного управління можуть бути свідченням їх безпосередньої керівної участі у роботі самостійного структурного підрозділу Генеральної прокуратури України та сприяння начальнику самостійного структурного підрозділу Генеральної прокуратури України у здійсненні його керівних функцій.

Разом з тим, функціональні обов'язки позивача, у період його перебування на посаді, стосовно якої виник спір, ідентичні тим, які має начальник управління організації представництва, що свідчить про виконання позивачем керівних функцій тільки у рамках роботи управління, яке не є самостійним структурним підрозділом Генеральної прокуратури України.

Таким чином, враховуючи вище викладені норми та обставини, суд прийшов до висновку, що позивач у період його перебування на посаді, стосовно якої виник спір, не виконував функціональних обов'язків як керівник або заступник керівника самостійного структурного підрозділу Генеральної прокуратури України, що свідчить про відсутність підстав для застосування до позивача передбачених Законом наслідків.

Крім врахування вище викладених норм та обставин, суд вважає за необхідне також зазначити наступне.

Важливим аспектом при вирішенні справи є питання відповідності норм Закону закріпленим у Конституції України основоположним принципам права.

Приписи Закону щодо критеріїв віднесення державних службовців до категорії осіб, на яких розповсюджується люстрація, де-факто виходять із презумпції їх вини та запроваджують колективну відповідальність вказаних осіб за діяльність визначених Законом державних органів у цілому.

До того ж, передбачена нормами Закону відповідальність поширюється на правовідносини, які мали місце до набрання ним чинності, що не узгоджується зі ст. 58 Конституції України, відповідно до якої, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Норми ч. 3 ст. 1, п. 7 ч. 1 ст. 3, п. 3 ч. 2 ст. 3, ч. 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону не пом'якшують та/або не скасовують відповідальність особи, а навпаки, запроваджують її.

Конституцією України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 (справа № 1-17/2005) у справі за конституційним поданням 51 одного народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 92, п. 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками), із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 (справа № 1-25/2010) у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу 8 п. 5 ч. 1 ст. 11 Закону України "Про міліцію", одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме тільки за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 6 ст. 71 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Таким чином, виходячи із системного тлумачення вище викладених норм у контексті з'ясованих судом обставин, суд прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання його утриматись від вчинення певних дій є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). У зв'язку з тим, що позивачем не заявлено вимогу про стягнення судового збору за рахунок бюджетних коштів, суд не присуджує на його користь здійснені ним судові витрати відповідно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 69-71, 86, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Генеральної прокуратури України, направлені на звільнення ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з посади першого заступника прокурора міста Києва.

3. Зобов'язати Генеральну прокуратуру України утриматись від звільнення ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з посади першого заступника прокурора міста Києва на підставі ч. 3 ст. 1 Закону України "Про очищення влади" на основі критеріїв, визначених п. 7 ч. 1 ст. 3 та п. 3 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про очищення влади".

Копії постанови направити (вручити) сторонам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин