Постанова № 43943691, 28.04.2015, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2015 р. Справа № 805/732/15-а

приміщення суду за адресою: 84112, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 2

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Христофорова А.Б., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи ОСОБА_1 до Головного управління державної міграційної служби в Донецькій області про визнання недійсним рішення від 01.04.2014 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, фізична особа ОСОБА_1, звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління державної міграційної служби в Донецькій області про визнання недійсним рішення від 01.04.2014 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну.

В обґрунтування позову зазначив, що прийняте спірне рішення є незаконним в зв'язку з тим, що зазначена норма права в рішенні, а саме п.6 ч.1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію», на підставі якої воно було прийняте, відсутня у Законі. Зазначає, що на теперішній час не може отримати паспорт громадянина України, хоча прибув до України неповнолітнім і з моменту прибуття не залишав її, місце проживання змінював тільки з батьками.

Вважає, що спірним рішенням порушені його права, тому просить визнати його недійсним.

В судове засідання позивач не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, через канцелярію суду надав заяву відповідно до якої просив провести судове засідання в порядку письмового провадження.

Представник відповідача - Головного управління державної міграційної служби в Донецькій області до судового засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, через канцелярію суду надав заяву відповідно до якої просив провести судове засідання в порядку письмового провадження.

Крім того, представником відповідача через канцелярію суду надані письмові заперечення, де зазначено, що відповідач не погоджується з адміністративним позовом та зазначає, що дійсно у березні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМСУ в Донецькій області із заявою про обмін посвідки на постійне проживання, у зв'язку з досягненням 25 річного віку. В зв'язку із зверненням позивача, було проведено перевірку обґрунтованості документування посвідкою на постійне проживання щодо відповідності норм законодавства, яке було чинне на момент звернення при прийнятті рішення щодо документування ОСОБА_1 посвідкою на постійне проживання.

Висновком службової перевірки від 28.03.2013 року запропоновано: «Скасувати дозвіл на імміграцію в Україні та посвідку на постійне проживання особи без громадянства ОСОБА_1 в зв'язку з тим, що при прийнятті рішення щодо надання дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 співробітниками УГІРФО УМВС України в Донецькій області не було враховано, що у відповідності до п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію надається в межах квоти міграції неповнолітнім дітям батьків іммігрантів. На момент звернення 09.10.2003 року із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 не був неповнолітньою особою, тому, що 20.05.2003 року йому вже виповнилося 18 років.

Вважають, що з боку ГУ ДМСУ в Донецькій області не було порушено жодних вимог Законів України та підзаконних актів, а оскаржуване рішення тільки виправило помилку, яка призвела до порушення норм права співробітниками УГІРФО УМВС України в Донецькій області.

На підставі викладеного просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, дослідивши в судовому засіданні зібрані в справі докази в їх сукупності, вважає встановленим наступне.

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є особою без громадянства, відповідно до довідки від 10.03.2003 року № 09/461-01, виданої Генеральним Консульством Грузії у м. Одесі).

Відповідач,- Головне управління державної міграційної служби в Донецькій області,- є суб'єктом владних повноважень, згідно ст. 48 КАС України здатний особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки.

Як вбачається із матеріалів адміністративного позову, позивач 09.10.2003 року звернувся до ВГІРФО Артемівського МВ УМВС України в Донецькій області із заявою, дозволити залишитися на постійне проживання в Україні в зв'язку з тим, що він приїхав на постійне місце проживання в Україну до свого батька ОСОБА_2, який проживає в м. Артемівськ, Донецької області.

24.11.2004 року позивачу був наданий дозвіл на імміграцію в Україну та 01.12.2004 року його було документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1, виданої ВГІРФО Артемівського МВ УМВС України в Донецькій області.

27.02.2010 року позивача було документовано новою посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2, виданої СГІРФО Артемівського МВ ГУМВСУ в Донецькій області. (а.с. 17)

01.04.2014 року ГУ ДМСУ в Донецькій області було прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію»(а.с. 19)

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачене Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Положеннями статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території. Порядок видачі дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне проживання та вирішення інших питань, пов'язаних з імміграцією іноземців та осіб без громадянства, визначається Законом України про імміграцію.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про імміграцію»,- імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; імміграційна віза позначка у паспортному документі, що засвідчує право іноземця чи особи без громадянства на в'їзд в Україну для постійного проживання.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про імміграцію»,- дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів, зокрема, батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, Позивач звернувся із заявою про надання дозволу на постійне місце проживання в Україні 09 жовтня 2003 року, і на момент звернення із заявою не був неповнолітньою особою, тому що 20.05.2003 року йому вже виповнилося 18 років.

Отже, при прийнятті рішення співробітниками УГІРФО УМВС України в Донецькій області не були враховані положення п.6 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», відповідно до яких дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції неповнолітнім дітям батьків іммігрантів, а тому, суд вважає, що правові підстави для надання дозволу на імміграцію в Україну були відсутні.

Положеннями статті 12 Закону України «Про імміграцію» встановлено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; в інших випадках, передбачених законами України.

Відповідно до пункту 21 «Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1983 від 26 грудня 2002 року, подання щодо скасування дозволу на імміграцію вправі порушувати орган виконавчої влади, якій у межах наданих йому повноважень забезпечує виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Пунктом 23 «Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень»,- визначено, що Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що відповідачем доведено суду правомірність свого рішення, а позовні вимоги про визнання недійсним рішення від 01.04.2014 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну задоволенню не підлягають.

Разом з тим, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на наступні обставини.

В матеріалах справи, до позовної заяви позивачем додана копія паспорту громадянина України, батька позивача - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3, виданий 16.03.2010 року Артемівським РВ ГУМВС України в Донецькій області (а.с. 22)

Відповідно до п.1 ч.3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається, зокрема, одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.

Таким чином, позивач має право, на підставі положень п.1 ч.3 ст.4 Закону, звернутися із відповідною заявою до територіальних підрозділів ДМС України згідно «Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень», затвердженого постановою КМУ від 26.12.2002 № 1983.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст.11, 86, 94, 98, 112, 158, 159, 160, 161, 162, 163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ :

У задоволенні адміністративного позову фізичної особи ОСОБА_1 до Головного управління державної міграційної служби в Донецькій області про визнання недійсним рішення від 01.04.2014 про скасування дозволу на імміграцію в Україну відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Христофоров А.Б.