Ухвала суду № 43943132, 02.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2015 року м. Київ К/800/68179/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Карася О.В., Рибченка А.О.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 жовтня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2014 року, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду першої інстанції із позовом в якому просив:

- визнати протиправними дії виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука в частині нарахування та виплати в 2009 році матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань не в розмірі середньомісячної заробітної плати, як визначено в колективному договорі на 2006-2009 роки, а в розмірі посадового окладу;

- зобов'язати виконавчий комітет Автозаводської районної ради м. Кременчука нарахувати та виплатити за 2009 рік матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати, з урахуванням виплаченої в 2009 році суми матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань.

Постановою Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 27 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2014 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 року № 268 не передбачено обов'язку керівника установи щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань при звільненні працівника з посади. Крім того, позивач не подавав відповідачу заяву про нарахування та виплату йому матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

У поданій касаційній скарзі позивач заявив вимоги про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції, як таких, що постановлені із порушенням норм матеріального і процесуального права, ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

У доводах касаційної скарги, скаржник зазначає, що працював у виконавчому комітеті Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області. Згідно з п. 5.3 колективного договору на 2006-2009 роки, укладеного між виконавчим комітетом та трудовим колективом, відповідач взяв на себе зобов'язання, при наявності коштів надавати працюючим матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати. Однак, у 2009 році вказаної допомоги позивач не отримав. Стверджує, що з колективним договором його ознайомлено не було, а тому про порушення свого права на отримання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати дізнався лише в 2014 році. Зазначив, що норми п. 5.3 колективного договору не передбачають необхідності подання працівниками жодної заяви про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Вказує, що вищезазначена допомога повинна була бути виплачена йому при звільненні.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Позивач з 01.07.1998 року по 31.01.2011 року працював у виконавчому комітеті Автозаводської районної ради м.Кременчука Полтавської області на посаді головного спеціаліста штабу цивільної оборони.

31.01.2011 року позивач звільнений з посади у зв'язку з досягненням граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування та виходом на пенсію згідно зі ст. 18 Закону УКраїни «Про службу в органах місцевого самоврядування», що підтверджується наявною в матеріалах справи копією трудової книжки. (а.с.8).

Нарахування та виплата позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2009 рік не здійснювалась.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Спірні правовідносини врегульовані Законами України «Про державну службу» та «Про службу в органах місцевого самоврядування», постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 09.03.2006 року № 268 та іншими нормативно-правовими актами, угодами.

Відповідно до ч.ч. 6-7 ст. 33 Закону України «Про державну службу» державним службовцям можуть установлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань; умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

Частинами 3 та 4 статті 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» передбачено, що умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування є місцевий бюджет.

Згідно з пп. 3 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 09.03.2006 року № 268, передбачено право керівників органів, зазначених у пункті 1 цієї постанови, у межах затвердженого фонду оплати праці, право надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника (місячного грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького складу).

Із аналізу вказаних вище норм правових актів слід зробити висновок, що матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань повинна надаватися тому державному службовцю, який дійсно має обґрунтовану підставу для її отримання та не може власноруч подолати обставини, що виникли не з його вини.

Державні службовці мають право отримувати матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, при цьому вказуючи будь-яку підставу, яку вони на власний розсуд віднесли до соціально-побутової.

Оскільки потреба у вирішенні соціально-побутових потреб може виникнути у державного службовця, тому саме він має ініціювати питання про надання такої (надання допомоги повинно мати достатнє підґрунтя, вияв та заявлення потреби шляхом подання заяви довільної форми), отже необхідна ініціатива особи, яка має потребу у вирішенні таких потреб і заявляє про їх наявність.

Аналогічної позиції дотримується і Міністерство праці та соціальної політики України, зокрема у роз'ясненні № 620/13/84-09 від 16.10.2009 року.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про колективні договори і угоди», умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

Пунктом 5.3 Колективного договору на 2006-2009 роки, прийнятого на загальних зборах профспілкового комітету Автозаводського райвиконкому 15.05.2006 року, зареєстрованого у Департаменті праці та соціального захисту населення виконкому Кременчуцької міської ради 16.05.2006 року передбачено, що при наявності коштів адміністрація зобов'язується надавати матеріальну допомогу працюючим у розмірі середньомісячної заробітної плати на вирішення соціально-побутових проблем.

Як встановлено судами попердніх інстанцій, позивач із заявою про виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2009 рік до відповідача не звертався, отже не заявив про наявність у нього підстав та потреби для отримання такої допомоги, відтак у роботодавця не виникало обов'язку для виплати такої.

Крім того, покликання позивача про його необізнаність із умовами коллективного договору жодним чином не впливає на його права передбачені Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування» та постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 09.03.2006 року № 268.

Також, суд касаційної інстанції вважає необґрунтованими покликання позивача на те, що спірна допомога повинна була б бути виплачена йому при звільненні, оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 року № 268 не передбачено обов'язку керівника установи щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань при звільненні працівника з посади.

Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та установленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в

адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 220-1, 230, 231 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 жовтня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2014 року у справі № 524/4272/14-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Судді: І.Я. Олендер О.В. Карась

А.О. Рибченко