Ухвала суду № 43943082, 09.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" квітня 2015 р. м. Київ К/800/64211/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Карася О.В., Рибченка А.О.,

секретар судового засідання Загородній А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду Дніпровського району м. Києва про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 2 липня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2014 року, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду першої інстанції із позовом в якому просила визнати протиправною відмову Управління Пенсійного фонду Дніпровського району м. Києва в зарахуванні до стажу за вислугу років періодів її роботи з 01.04.1996 року по 02.01.1998 року - старшою медичною сестрою в ТОВ «Геракс», з 05.01.1998 року по 31.08.1998 року - старшою медичною сестрою в ПП «ДАО», з 01.09.1998 року по 18.02.2000 року, з 14.03.2000 року по 27.11.2003 року - старшою медичною сестрою в ТОВ «Санодент», з 03.06.2013 року - медичною сестрою в ТОВ «Медична клініка - Валерія»; зобов'язати відповідача призначити їй пенсію за вислугу років з 23.12.2013 року відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зарахувавши вказані вище періоди до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 2 липня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2014 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що позивачем не підтверджено пільговий стаж який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки ліцензії видані ТОВ «Геракс», ТОВ «Санодент», ТОВ «ДАО» та ТОВ «Медична клініка-Валерія» лише засвідчують їх право на провадження виду господарської діяльності, який зазначено в ліцензії, однак не встановлюють статус закладу охорони здоров'я.

У поданій касаційній скарзі позивач заявила вимоги про скасування рішень судів попередніх інстанцій, як таких, що ухвалені із порушенням норм матеріального і процесуального права, ухвалення нової постанови про задоволення позовних вимог.

У доводах касаційної скарги позивач зазначає, що предметом спору є зарахування часу роботи медичною сестрою до стажу, що дає право на пенсію за вислугою років , тому посилання відповідача на обов'язковість державної реєстрації та акредитації закладів охорони здоров'я для отримання даного виду пенсії, з огляду на те, що на працівника медичного закладу не може бути покладена відповідальність за несвоєчасне проведення акредитації відповідного закладу охорони здоров'я, є безпідставними.

Касаційний розгляд справи проведено у відкритому судовому засіданні, відповідно до статті 221 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

23.12.2013 року ОСОБА_4 звернулася до УПФ Дніпровського району м. Києва з заявою про призначення пенсії за вислугу років та надала трудову книжку, згідно якої остання працювала з 01.08.1977 року по 09.11.1981 року - медичною сестрою в дитячій спеціалізованій клінічній лікарні № 14, з 18.11.1981 року по 13.03.1996 року - старшою медичною сестрою стоматологічного відділення в міській студентській поліклініці, з 01.04.1996 року по 02.01.1998 року - старшою медичною сестрою в ТОВ «Геракс», з 05.01.1998 року по 31.08.1998 року - старшою медичною сестрою в ПП «ДАО», з 01.09.1998 року по 18.02.2000 року, з 14.03.2000 року по 27.11.2003 року - старшою медичною сестрою в ТОВ «Санодент», з 03.06.2013 року - медичною сестрою в ТОВ «Медична клініка-Валерія».

Листом відповідача від 10.01.2014 року № 480/06 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон № 1788-XII) у зв'язку із тим, що не було надано документів, підтверджуючих те, що заклади, в яких працювала позивач, мають відповідні документи, а саме: ліцензію МОЗ на право займатись лікувальною справою та акредитаційний сертифікат, на підставі яких їх можна віднести до закладів охорони здоров'я, що дало б підстави для врахування відповідного стажу за вислугу років для призначення пенсії

Згідно записів у трудовій книжці позивач має стаж роботи медичною сестрою 26 років 1 місяць 18 днів.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального захисту населення при наявності спеціального стажу роботи від 25 років до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Згідно з Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909 (далі - Перелік) до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховуються періоди роботи на посадах лікарів та середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад). Разом з тим відповідно до примітки 2 Переліку робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим Переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності та відомчої підпорядкованості закладів і установ.

Визначення закладу охорони здоров'я наведено в статті 16 Закону України від 19 листопада 1992 року № 2801-ХІІ «Основи законодавства України про охорону здоров'я» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2801-ХІІ), згідно з якою безпосередню охорону здоров'я населення забезпечують санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, аптечні, науково-медичні та інші заклади охорони здоров'я. Відповідно до частини другої цієї статті заклади охорони здоров'я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами при наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців. Порядок і умови створення закладів охорони здоров'я, державної реєстрації та акредитації цих закладів, а також порядок ліцензування медичної та фармацевтичної практики визначаються актами законодавства України.

Відповідно до пункту 1 Порядку державної акредитації закладу охорони здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 року № 765 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), державна акредитація закладу охорони здоров'я - це офіційне визнання статусу закладу охорони здоров'я, наявності в ньому умов для надання певного рівня медико-санітарної допомоги, підтвердження його відповідності встановленим критеріям та гарантії високої якості професійної діяльності.

Згідно з пунктом 2 зазначеного Порядку акредитації підлягають незалежно від форми власності усі заклади охорони здоров'я.

Таким чином, відповідний заклад офіційно набуває статусу закладу охорони здоров'я на підставі державної акредитації.

Ураховуючи наведене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховується, зокрема, робота на посадах лікарів та середнього медичного персоналу, які офіційно набули статусу закладу охорони здоров'я на підставі державної акредитації.

Для правильного вирішення даного спору суди попередніх інстанцій зобов'язані були установили обставини щодо проходження медичними закладами у яких працювала позивач державної акредитації, а саме ТОВ «Геракс» у період з 01.04.1996 року по 02.01.1998 року ПП «ДАО» у період з 05.01.1998 року по 31.08.1998 року, ТОВ «Санодент» у період з 01.09.1998 року по 18.02.2000 року, з 14.03.2000 року по 27.11.2003 року та ТОВ «Медична клініка-Валерія» з 03.06.2013 року.

Таким чином, суди попередніх інстанцій не дослідили доказів та не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допустили порушення норм процесуального права, а тому рішення судів ухваленні з порушенням положень статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд або для продовження розгляду.

Згідно ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 2 липня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2014 року у справі № 755/11119/14а - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді: І.Я. Олендер

О.В. Карась

А.О. Рибченко